Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Обговорення головних теоретичних положень. Індивідуальна педагогічна бесіда — це взаємодія з учнем (батьками, колегами), спрямована на пошук шляхів співробітництва для стимулю­вання розвитку учнів




Індивідуальна педагогічна бесіда — це взаємодія з учнем (батьками, колегами), спрямована на пошук шляхів співробітництва для стимулю­вання розвитку учнів, її завдання: ознайомитися з індивідуальністю учня, встановити контакт і створити умови для комунікативного забезпе­чення навчально-виховного процесу, сприяти усвідомленню сутності поведінки, допомогти знайти продуктивне рішення в ситуації, яка спо­нукала до розмови.

Ефективно вирішити ці завдання можна, якщо вчитель дотримуєть­ся умов організації особистісно орієнтованого виховання, забезпечує перехід:

— від соціального контролю до стимулювання розвитку учня;

— від керування до самоврядування;

— від монологу до діалогу;

— від пояснення до взаєморозуміння.

Таким чином, установка вчителя в бесіді змінюється: головним для нього у процесі взаємодії є не контроль і оцінювання поведінки, а допо­мога учневі (батькам, колезі) у вихованні дітей.

Особливості проведення індивідуальної бесіди ґрунтуються на іде­ях гуманістичної педагогіки і психології, відповідно до яких бесіда роз­глядається як елемент розвивальної допомоги (2), що сприяє самоакту-алізації особистості.


Сутність бесіди полягає не в повідомленні інформації («Слухай мене»), не у нав'язуванні рецептів («Роби так...»), тобто не в розв'я­занні завдань за іншого, а в активізації співрозмовника («Давай замис­лимося... Проаналізуймо... >> тощо), в наданні такої допомоги, щоб він мав змогу сам впоратися зі своїми проблемами. Отже, педагогові треба вчитися разом з учнями аналізувати, спільно шукати вихід, спільно брати відповідальність за вибір, який він дає вихованцеві можливість зробити самому.

Бесіда перетворюється з монологу на діалог за умови забезпечення контакту. У педагогічному діалозі це особливий стан єднання педагога та учнів, коли відбувається взаємозбагачення тих, хто спілкується.


довідатися за зовнішніми ознаками:

Які види педагогічного контакту можливі під час індивідуальної бесіди?

Розроблені спеціальні технології поступового встановлення контак­ту, які дають змогу подолати опір партнера у спілкуванні та бар'єри, які він вибудовує. Високу ефективність має так звана методика контакт­ної взаємодії, запропонована Л. Філоновим (8). Реалізуючи цю методи­ку, ініціатор спілкування досягає ефективної взаємодії всупереч почат­ковому опору співрозмовника.

Головні тези методики Л. Філонова такі:

1. Довірче спілкування не може бути нав'язаним, воно має виникну­
ти як природне бажання іншої сторони.

2. Процес спілкування, встановлення контакту проходить у своєму
розвитку певні етапи (стадії спілкування). Затримка певного етапу або
спроба проминути його може порушити взаємодію.


3. Процес взаємодії має розвиватися послідовно, а перехід до наступ­ного етапу здійснюватися лише за наявності певних ознак.

Розгляньмо стадії контактної взаємодії на прикладі спілкування вчителя та підлітка. Цей вибір зумовлений, з одного боку, тим, що найбільші усклад­нення вчитель відчуває саме у спілкуванні з підлітками. З другого боку, саме у взаємодії з підлітками ця методика дає найкращий результат.

I. Накопичення згоди. Не можна одразу розпочинати з предмета роз­
мови, якщо ви маєте підозру, що ця ситуація є неприємною для підлітка.
Отже, завдання першого етапу взаємодії — нейтралізація настороже­
ності, тривожності партнера, розвідувальний пошук спільних тем для
розмови. Роздратований, брутальний, збуджений підліток може прово­
кувати вас на такий самий тон, але ваше завдання — підвести його до
згоди, спочатку хоча б у розмові на якусь незначну тему. Для цього
потрібно ставити запитання, на які співрозмовник даватиме тільки пози­
тивні відповіді. На цій стадії домагаються первинної співзвучності, збігу
у висновках і судженнях. Про результати можна дізнатися з того, що
скоротяться паузи співрозмовника, він почне висловлюватися і розсла­
биться, зменшить контроль за своїми висловлюваннями.

II. Пошук збігів в інтересах. На цьому етапі важливо виявити по­
гляди, що збігаються, подібність позиції, однакові захоплення тощо. Вчи­
тель нібито стає на один рівень із підлітком і доводить йому, що вони
можуть зрозуміти одно одного. Важливо визначити схильність і здатність
до поступок (підліток має зрозуміти, що дорослий піде йому назустріч,
якщо переконається у його, підлітка, правоті), показати зацікавленість
у тому, що хвилює і цікавить співрозмовника.

III. Прийняття для обговорення особистих якостей і принципів.
До початку цієї стадії спілкування вже має позитивне емоційне забарв­
лення, і для поглиблення стосунків можна починати пошук міцнішого
підґрунтя. Тут важливо, щоб учитель показав: незалежно від фактично­
го стану справ він беззастережно приймає ті позитивні якості, які підліток
собі приписує. Слід підвести співрозмовника до висновку, що спільни­
ми в них є не тільки інтереси, а й погляди, що їхні характери подібні.

IV. Виявлення рис, негативних для взаємодії: на цій стадії насторо­
женість підлітка послаблена настільки, що він навіть може поділитися
своїм занепокоєнням з приводу негативних якостей, які в нього є, вдати­
ся до самокритики (причому не тільки в безпосередній формі, а й опо­
середковано, ніби говорячи про щось інше). У нього з'являється потре­
ба розкритися цілковито.

V. Адаптація партнерів, готовність до перебудови. На цьому етапі
психологічне підґрунтя спілкування вже міцне і можна підступатися до
реалізації тієї початкової мети, яку поставив перед собою ініціатор спілку­
вання. Тепер він може відверто говорити про те, що потрібно підліткові
змінити в поведінці або характері.

VI. Узгоджена взаємодія. Спеціалісти з питань конфліктів наголо­
шують на тому, що саме спілкування, яке має бути головним інструмен-


том для розв'язання більшості життєвих і професійних проблем, може породжувати нові конфлікти. Так, учитель, бажаючи зняти напружен­ня в конкретній ситуації, висловив свій намір недостатньо чітко або його партнер у спілкуванні слухав неуважно, не зрозумів його наміру. Спілкування може мати негативні наслідки, якщо під час взаємодії ви­никне почуття образи, ворожість, відчуження. І починаючи взаємодію, слід пам'ятати, що такі ускладнення виникають досить часто.

1) Неконгруентність поведінки, або відмінності між мовленнєвим
та не мовленнєвим, спілкуванням,.
Фахівці в галузі спілкування твер­
дять, що тільки 7 % інформації, що передається, становить зміст сказа­
ного. 55 % інформації передається на невербальному рівні (мімікою,
жестами), а 38 % — це якісні характеристики голосу (висота тону, тембр).
Однак під час спілкування ці невербальні засоби реалізуються поза
контролем свідомості, імпульсивне. Тому те, що висловлюється, може не
збігатися з тим, що демонструється поведінкою. Так, учитель може гово­
рити про своє доброзичливе ставлення до учня, але поводитися при
цьому нервово, з відчуженням. Внаслідок цього в учня виникне сумнів
стосовно щирості педагога.

Отже, під час взаємодії слід звертати увагу на засоби і манеру спілку­вання, вчасно виправляти помилки та усувати розбіжності. Іноді роз­лад між словами, репліками, мімікою, жестами, рухами тіла має вирі­шальне значення для спілкування, роблячи його неможливим.

Виявляючи такі розбіжності в ситуації взаємодії, слід звертати на них увагу опонента. Та робити це потрібно доброзичливо, зосереджую­чи увагу не на самих розбіжностях, а на своєму сприйнятті та почуттях:

«Я відчуваю, що ви чимось занепокоєні (роздратовані, розгнівані), судячи з вашого тону. Я хотів би знати, чи не пов'язане це зі мною». Таким чином, партнеру у взаємодії надається можливість виявити свої приховані почуття чи обговорити проблеми.

2) Вплив на взаємодію прихованих (хибних) припущень. Входячи
у взаємодію, людина найчастіше має певні припущення щодо особливо­
стей поведінки та особистості партнера у спілкуванні, його реакцій на
окремі дії.

Наявність неточних або хибних припущень ускладнює процес взає­модії і може спрямувати його в інший бік. Так, учитель гадає, що опір підлітка (юнака) у конкретній ситуації спричинений його невихованіс­тю, неповагою до нього, насправді ж це цілком природна реакція на вияв неповаги з боку самого вчителя.

Із засобами подолання хибних або прихованих припущень можна ознайомитися, опрацювавши відповідну літературу (7, с. 100).

3) Проблема прихованого контексту спілкування. Входячи у взає­
модію, людина не завжди усвідомлює істинні відчуття, думки, бажання.
Проте, не висловившись конкретно щодо того, що її непокоїть, вона рідко
дістане адекватну відповідь. Адже її партнер у спілкуванні має орієн­
туватися не у видимому розвитку ситуації (перебігу подій), а в склад-


йому, замаскованому контексті взаємин. Найчастіше постає ситуація, коли певні неясності у поведінці іншої людини не помічаються, ігноруються. Це призводить до неадекватних дій або до цілковитого блокування вза­ємодії.

У педагогічній діяльності нерідко становище ускладнюється тим, що дитина сама не розуміє, що з нею коїться, не може усвідомити своїх прагнень, бажань, страхів або побоювань. Тому вчитель має бути зорієн­тований передусім не на поведінку учня, а на з'ясування причин такої поведінки, він повинен «думати й аналізувати за двох». Якщо педагог не налаштований на виявлення прихованих мотивів поведінки, то спілку­вання з учнем може призвести до образ, роздратування, хибної поведін­ки і, зрештою, до ускладнення конфлікту.

Учитель мусить контролювати свої дії, домагатися чіткості у своїх висловлюваннях, робити їх зрозумілими для співрозмовника. Цікаві поради щодо оптимізації спілкування (як правильно слухати, як вияв­ляти прихований контекст висловлювань) наведено в рекомендованій літературі (б, с. 55—82; 7, с. 106 — 115).

Які чинники ускладнюють спілкування?

Прогнози (спричинюють страх, образу, ворожість): «Якщо ти не будеш добре поводитися, тебе виженуть зі школи».

Накази, безапеляційні розпорядження (підкреслення своєї влади над іншими): «Я даю тобі два тижні, щоб ти виправив двійку і став слухняним».

Негативна критика: «Ти недостатньо старанно працюєш; у тебе немає бажання працювати»; «Як можна бути таким неорганізованим?»

Образи, образливі порівняння, прізвиська: «Таке питання може поста­вити лише тупа людина»; «Ти просто роззява, чого ще можна від тебе чекати?»

Апелювання до обов'язків (слова-«боржники»): «Ти повинен пово­дитися відповідним чином»; «Ти не маєш права так розмовляти»; «Ти мусиш добре вчитися».

Репліки-пастки або натяки без розкриття важливої інформації: «Вихована людина не повинна так розмовляти з дорослим», «Якщо ти поводитимешся добре, я зможу допомогти тобі» (не вказується, як саме повинен поводити себе співрозмовник).

Допит: «Розкажи мені, чим ти займаєшся у вільний час. Чого тебе навчають твої друзі? Про що ви говорите у цій компанії?»

Похвала з докором: «Ти ж розумна людина, як же можна таке роби­ти?»

Упереджений діагноз мотивів поведінки: «У тебе немає бажання вчитися; ти безсоромна людина, якщо таке робиш».

Ущипливі поради: «Якби ти взявся за розум, було б краще», «За­лиш цю спортивну секцію, вона заважає тобі вчитися».

Переконання логікою: «Нічого тут рюмсати, таке покарання цілком зрозуміле. Якщо ти так зробиш, то матимеш великі неприємності».


Відмова від обговорення питання або зміна теми: «Та хіба це про­блема? І ця дрібниця тебе так розхвилювала?»; «Це дуже цікаво. Але поговорімо краще про твої оцінки».

Змагання: «Та хіба це проблема? От у мене проблема складніша».

Заспокоєння запереченням: «Усе мине, все колись закінчується, тому не слід хвилюватися» (6, с. 46 — 47).

Під час обговорення шляхів поліпшення спілкування слід зверну­ти увагу студента, що на його розвиток великий вплив має техніка взаємодії. Потрібну інформацію студенти можуть отримати, прослухав­ши відповідну лекцію, а також опрацювавши рекомендовану літерату­ру (1, 3, 5, 6, 8).

На різних етапах проведення бесіди важливо також дотримуватися певних загальних правил поведінки (1).

1. Слід оволодіти конфліктною ситуацією, зняти взаємну емоційну
напруженість. Передусім потрібно зняти напруження м'язів, скутість,
подолати недоцільні, або неконгруентні, рухи. Міміка, поза, жести мають
не лише виражати внутрішній стан, а й впливати на нього позитивно.

2. Своєю поведінкою вчитель має вплинути на партнера, подолати
його афективність. Цьому сприятиме доброзичлива посмішка, контакт
поглядів, пауза.

3. Потрібно зрозуміти мотиви поведінки співрозмовника. Звернен­
ня до аналізу знижує емоційне напруження. Варто відмовитися від оці­
нок, насамперед негативних, висловити розуміння труднощів партнера,
показати йому свій стан і почуття.

4. Слід погодити цілі спілкування. Виявити те, що поєднує із співроз­
мовником, знайти спільний погляд, продемонструвати можливість син­
хронізації дій.

5. Доцільно закріпити свою позицію вірою в можливість продуктив­
ного результату взаємодії, висловити надію на продовження контактів.


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-30; просмотров: 113; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты