Некролемур.

Пліопітеки наприклад населяли переважно Європу, мали коротку мордочку, як у гібона, великі очі, великі гострі ікла. Дендропітеки жили головним чином на території сучасної Кенії, мали тендітну статуру як у павукоподібної мавпи коати, могли лазити, висіти на руках. Від форм близьких до дендропітеків походять проконсули і дріопітеки. Проконсули жили приблизно 22-15 млн років тому в другій половині третинного періоду. Для анатомічної будови їх головного мозку характерним є утворення зачатків прецентральної борозни, поява форм з досить різноманітними борознами та звивинами. Раніше проконсулів вважали можливими спільними предками людини і шимпанзе. Проте, було встановлено, що формування особливостей скелету такої вихідної групи відбулося пізніше, а проконсули за будовою тіла ближчі до нижчих мавп, ніж до вищих і можуть вважатися ранніми формами дріопітеків (або предками гіббонів, що відособилися від гоміноїдів близько 22 млн. р. т.).

Дріопітеки - давні людиноподібні мавпи, що жили приблизно 15-9 млн років тому. З'явилися вони, скоріш за все, в Африці, а в Європу й Азію прийшли під час пересихання моря Тетіс. Дріопітеки відзначаються меншими розмірами іклів і діастеми ( проміжки у зубному ряді для заходження великих іклів); мають форму і виміри тазових кісток, які характерні для локомоції за допомогою чотирьох кінцівок, але дещо менші, ніж у сучасних шимпанзе і горил; ноги у дріопітеків були коротшими, ніж у людини, а руки - коротшими, ніж у шимпанзе. Жили ці істоти в основному на деревах, але певну частину часу проводили і на поверхні землі. Вони вважаються ймовірними предками людиноподібних мавп і людини. Відомо не менше 6 видів дріопітеків. Один із них – гігантопітек, який жив у високогірних лісах, досягав висоти 3 метрів, мав коротку морду, потужні щелепи і досить маленькі ікла. Його ареал займав значну частину Азії: від Пакістану до Південного Китаю. Гігантопітеків вважають ймовірними родичами сучасних орангутанів. Інші види протоорангутанів - сивапітек та рамапітек - населяли рівнини. Вони будовою морди і розмірами тіла схожі на орангутана, а кістками ступні - на шимпанзе. Цікаву будову мав таз, що могло свідчити про паралельне намагання представників цієї групи зайняти екологічну нішу прямоходних форм. Вони могли обертати зап'ястками, лазити по деревах, висіти на руках. Ще один вид дріопітекових - «дарвінів» - міг бути вихідною предковою формою гомінід. Протягом тривалої еволюції дріопітеків у напрямі до людини сформувалися певні особливості морфологічної, психологічної та соціальної організаціїї , за якими людина відрізняється від понгід. На цей час відомий загальний предок горили з одного боку та шимпанзе і людини - з іншого. Це накаліпітек.

1.6. Порівняльна характеристика людини і понгід

Вивчення відмінностей між людьми та мавпами упродовж тривалого часу привертало увагу численних дослідників. На сьогодні встановлено більше декількох сотень таких ознак.

Найважливішими з усіх ознак, які відокремлюють людину від понгід, вважають формування прямоходіння, кисті, пристосованої до тонких маніпуляцій, абсолютно і відносно великого головного мозку. Вони утворюють гомінідну тріаду. Усі ці морфологічні особливості утворювалися в антропогенезі досить синхронно, але дещо раніше в еволюційному плані виникло прямоходіння. Розвиток біпедії (вертикальна хода на двох ногах) тісно пов'язаний з соціумом і належить до облігатного навчання (акти поведінки, котрі характерні для усіх особин виду і нагадують інстинкт, але насправді є результатом навчання). Наприклад, діти, яких виховали тварини, не мають навіть навичок прямоходіння . Формування подібних розбіжностей ознак у різних лініях приматів зумовлювалося тим, що вони розвивалися дивергентно упродовж останніх 20 млн років.

1.7. Відокремлення людської гілки приматів

Еволюційний розвиток людини і людиноподібних мавп почався близько 27 млн років тому. Він призвів до відокремлення гібонової гілки приблизно 22 млн років тому і розділення людської та понгідної ліній близько 5-7 млн років тому.

У пізньому міоцені на Землі, окрім дріопітеків, жила група істот, названих рамапітеками. Найдавніші рештки виявлені на території Кенії (їх вік - 14 млн років), а більш молоді - в Індії (10 млн.років). Відмінності рамапітеків від класичних дріопітеків: череп зменшилася в довжину; покоротшала зубна дуга, що стала більш округлою попереду; щелепи стали менш масивними; зменшилися ікла і різці; зникла діастема. Рамапітеки змінили спосіб харчування і стали всеїдними, що значно збільшило їх шанси на виживання. Проте, з часом відбувся майже повний перехід представників цієї групи до живлення рослинною їжею. Пересувалися вони, головним чином, на двох ногах, але спиралися при цьому і на руки.

Розширення палеонтологічного літопису за рахунок нових викопних решток дозволяє припустити, що рамапітеків можна об'єднати із сівапітеками в один рід або навіть вид. Існує досить аргументоване припущення, що східноафриканський різновид рамапітеків рамапітек Вікері (кеніапитек) виготовляв примітивні знаряддя. Про це говорить, наприклад, знахідка поруч із роздрібненою довгою кісткою шматка лави, краї якого свідчать про те, що ним розбивали кістки. Але для остаточного ствердження про існування в рамапітеків діяльності з виготовлення знарядь потребуються додаткові докази. Як зараз стало відомо, відношення до гомінідної гілки ці тварини не мали. Проте є свідченням тенденції розвитку вищих людиноподібних приматів до прямоходіння. Один із нащадків рамапітеків – гігантопітек.

Гігантопітек.

Нащадками дріопітеків є також представникм лінії, що беспосередньо має відношення до людини та вищих понгід - накаліпітеки, сахелантропи, ороріни та ардіпітеки.