Прогнозування розвитку підприємств.

Прогнозозначає спробу визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Про­цес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства або ор­ганізації— це процес наукового обгрунтування можливих кі­лькісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в ціло­му, окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також аль­тернативних способів досягнення очікуваного стану.

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах: Цілеспрямованість — змістовий опис поставлених дослідних завдань; Системність — побудова прогнозу на основі системи методів і моделей, які характеризуються певною ієрархією та послідовністю; Наукова обгрунтованість — всебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду; Багаторівневий опис — опис об'єкта складної системи, цілісного явища та складної структури; Інформаційна єдність — застосування інформації на одному рівні узагальнення і цілісності ознак; Адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — виявлення та оцінка сталих взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта; Послідовне розв 'язування невизначеності — ітеративна процедура руху від виявлення цілей та умов, що склалися, до можливих напрямків розвитку; Альтернативність — виявлення можливості розвитку об'єкта різними траєкторіями, за різних і взаємозв'язків і структурних співвідношень. Система методів прогнозування формується з допомо­гою фіксування можливих і структурованих за певними озна­ками методів розробки прогнозів майбутнього стану (рівня роз­витку) того чи іншого суб'єкта господарювання.

67. Основи планування. Принципи і методи планування.

Планування як важлива функція управління підпри­ємством (організацією)— об'єктивно необхідний процес ви­значення цілей діяльності на певний період, а також засобів, способів та умов їх досягнення. Саме планування об'єднує структурні підрозділи підприємства (організації) загальною ме­тою діяльності, надає всім процесам однонапрямленості та ско-ординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно ви­користовувати наявні ресурси, професійно розв'язувати різ­номанітні управлінські завдання. Планування здійснюється відповідно до певних спе­цифічних принципів,перелік і сутність характеристик яких така: Вибір та обгрунтування цілей — вихідний пункт планування. Як правило, виділяють такі основні цілі: 1) науково-технічні; 2) вироб­ничо-технологічні; 3) господарсь­ко-економічні; 4) соціальні; 5) еко­логічні; Системність потребує охоплення плануванням: усіх сфер діяльності підприємства (організації); усіх тенденцій, змін та зворотних зв'язків у його (її) системі; Безперервність означає: підтримку безперервної планової перспективи та періодичну зміну го­ризонту планування; взаємоузгодженість довго-, серед-ньо- і короткотермінових планів; своєчасне коригування перспектив­них і поточних планів; Оптимальність використання ресурсів орієнтує на вимоги кон'юнктури ринку, впровадження досягнень со­ціального, науково-технічного та організаційного прогресу, повну реалізацію резервів ліпшого викорис-тання ресурсів; Збалансованість передбачає необхідну та достатню кількісну від­повідність між основними розді­лами і показниками плану, узгод­женість між необхідними та наяв­ними ресурсами Адекватність системи планування умовам діяльності об 'єктів потребує постійного перегляду та поліпшення методів планування, організації самого процесу розроб-ки планів підприємства (організації). Існують такі основні методи планцвання: ресурсний (урахування ринкових умов господарювання і наявних ресурсів за звичай застосовується за монопольного становища підприємства або слабкої конкуренції), цільовий(використовується за посиленої конкуренції і базується на попиті та пропозиції), екстраполяційний (визначається на основі динаміки в минулому сприпущенням, що темпи і пропорції буде збережено в майбутньому). Інтерполяційний метод є оберненим до екстраполяцій­ного. Це означає, що підприємство (організація) спочатку ви­значає мету для досягнення в майбутньому, а потім виходячи з неї визначає горизонти планового періоду та проміжні планові показники.

Дослідно-статистичний метод планування передбачає використання фактичних статистичних даних (середніх величин) за попередні роки для встановлення планових показників.

Чинниковий метод планування, який є більш обгрунто­ваним, базується на тім, що планові показники визначаються на підставі розрахунків впливу важливих чинників, які зумовлю­ють зміну цих показників. Цей метод застосовується передов­сім для планування ефективності виробництва (визначення мо­жливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собі­вартості продукції тощо).

Найточнішим вважається нормативний метод плануван­ня, сутність якого полягає в тім, що планові показники розрахо­вуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх зміни внаслідок запровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді.

Балансовий метод планування дає можливість узгодити потреби підприємства (організації) з необхідними ресурсами. З цією метою розробляються спеціальні таблиці — баланси, в одній частині яких відображаються напрямки витрачання ресур­сів відповідно до виробничих потреб, а в іншій, — джерела над­ходження цих ресурсів. Баланси складаються для матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Матричний метод є дальшим розвитком балансового і передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками.

68. Стратегічне планування розвитку підприємства.

Стратегічне планування – процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових (на певний період) цілей та напрямків діяльності підприємства. Першим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей. Основна загальна ціль підприємства – це його місія. На основі її формуються стретегічні цілі підприємства. Після визначення місії починається діагностичний етап стратегічного планування, першим та найбільш важливим етапом якого є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства. Далі йде вибір генеральної стратегії, потім аналіз стратегічних альтернатив, розробка функціональних та ресурсних субстратегій. Кінцевим єтапом є впровадження, контроль та оцінка результатів.

Види базових стратегій:

-стратегія зростання (виражає наміри підприємства збільшити обсяги продаж, прибутку, капіталовкладень тощо.)

-стратегія стабілізації (діяльність підприємства в умовах відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку).

-стратегія виживання (оборонна стратегія, що застосовується за умови глибокої кризи діяльності підприємства).

В рамках вибраної базової стратегії можливі декілька напрямків дій, які прийнято називати стратигічними альтернативами. Реалізація базової та альтернативної стратегій забезпечується подальною їх конкретизацією та розробкою функціональних та ресурсних субстратегій.

До функціональних субстратегій відносять:

- стратегію науково-дослідних та експерементально-впроваджувальних робіт;

- виробничу стратегію;

- маркетингову стратегію;

До стратегій ресурсного забезпечення відносять:

-кадрів та соціального розвитку;

-технічного розвитку;

-матеріально-технічного розвитку;

-фінансову;

-організаційну;

-інвестиційну;

Субстратегії є органічною складовою частиною єдиного цілого – загальної стратегії розвитку підприємства.

Тактичне та оперативне планування.

Відмінності між стратегічним і тактичним плануван­ням:

Перша— часова: стратегічне планування пов'язане з рішен­нями, наслідки яких даватимуться взнаки протягом тривалого періоду, а тактичні плани лише конкретизують і доповнюють стратегічні.

Друга — за охопленням сфер впливу: стратегічне планування справляє ширший і глибший вплив на діяльність підприємства, ніж тактичне, що має вузьке спрямування.

Третя — сутнісно-змістова: якщо стратегічні плани окрес­люють місію діяльності підприємства, а також важливі загальні засоби виконання цієї місії, то тактичні чітко визначають усю сукупність практичних засобів, необхідних для здійснення на­мічених цілей.

Оперативне планування— завершальна ланка в сис­темі планування діяльності підприємства, основний важіль по­точного управління виробництвом; детальна розробка планів підприємства та його підрозділів на короткі проміжки часу (місяць, зміну).

Оперативне планування органічно сполучає два на­прямки роботи:

1) календарне планування (розробка оперативних планів і графіків виготовлення та випуску продукції);

2) диспетчеризація (комплекс робіт, який охоплює безпе­рервний оперативний облік, контроль і регулювання виконан­ня оперативних планів (ходу виробництва).

Основні завдання оперативного планування:

В забезпечення виконання плану виробничої діяльності з випуску продукції в заплановані строки за рівномірної роботи всіх підрозділів підприємства;

В установлення режиму роботи підприємства, що забезпе­чував би повне використання устаткування і робітників;

максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.

Види оперативного планування:

• Міжцехове оперативне планування — забезпечення коор­динування діяльності та необхідних виробничих пропорцій між цехами згідно з послідовністю технологічних процесів (заготов-чих, обробних, складальних) та функціями різних цехів (основ­них, допоміжних, обслуговуючих). Головне його завдання — узгодження номенклатури заготовок, деталей і вузлів, а також строків передачі з одного цеху в інші.

• Внутрішньоцехове оперативне планування — розробка ка­лендарних планів для виробничих дільниць і контроль їх вико­нання, розподіл робіт між дільницями та їх доведення до робо­чих місць, оперативне регулювання виробничих процесів.

Системи оперативного планування: Подетальна система як планово-обліковою одиницею користується деталлю певної назви. При цьому можуть засто­совуватися:складська система; система планування за нормами технологічних запасів, система планування за строками подачі, система планування за тактом потоку. За комплектної системипланово-обліковою одиницею служить об'єднаний за певними ознаками комплект деталей (ву­злів). Застосовуються також і її підсистеми: комплектно-вузлова; комплектно-групова; машинокомплектна. Розробку і реалізацію оперативних планів здійснює виробничо-диспетчерський відділ (диспетчерська служба) підприємства.

70 Бізнес-планування сутність, призначення, структура.

Бізнес-план (БП) — письмовий документ, в якому викла­дено сутність і способи реалізації підприємницької ідеї, охарак­теризовано ринкові, організаційні та фінансові аспекти майбут­нього бізнесу й особливості управління ним. БП є підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною перед­умовою залучення інвестицій для процесу розробки і реалізації

підприємницької ідеї, будь-яких інноваційно-інвестиційних проектів.

Функції БП.У ринковій системі господарювання БП ви­конує дві важливі й практично значущі функції: зовнішню (озна­йомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефек­тивністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (розробка системи управління реалізацією підприємницького проекту).

Типова класифікація БП:

• за сферою бізнесу виробництво, будівництво, торгівля, надання платних послуг, посередницька діяльність тощо;

• за масштабами бізнесу малий, середній, великий;

• за характером продукту бізнесу -» традиційний, принци­пово новий, продукти виробничо-технічного та споживчого при­значення.

Цілі розробки БП як багатофункціонального доку­мента:

• налагодження комунікацій між підприємцем і майбутні­ми постачальниками, продавцями та найманими працівни­ками;

• проектування системи управління започатковуваним біз­несом у конкретній сфері діяльності;

• своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла;

• формування та розвиток управлінських здібностей підпри­ємця;

• перевірка переконливості власної підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.

Загальна методологія розробки БП охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов'я­зковою за умови започаткування нового діла; вона передбачає розробку концепції майбутнього бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні та слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія і можливі стра­тегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпо­середня розробка конкретного БП.

Типові розділи БП: резюме; галузь, фірма та її продукція (послуги); дослідження ринку; маркетинг- план; виробничий план; організаційний план; оцінка ризиків; фінанасовий план.