ОСКАРЖЕННЯ ТА ЗНЯТТЯ ДОГАНИ

Законодавство (ст. 150 КЗпП) передбачає можливість оскарження працівником накладеного на нього дисциплінарного стягнення.

На відміну від дисциплінарного звільнення, яке оскаржується лише в судовому порядку в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, догану можна оскаржити до комісії з трудових спорів або до районного (міського) суду відповідно до статей 225, 233 КЗпП у три місячний строк із дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Таким днем слід уважати день ознайомлення працівника з наказом (розпорядженням) про оголошення йому догани незалежно від дня видання цього наказу.

Слід зазначити, що догана, застосована роботодавцем із порушенням установленого порядку (як-от, порушення строків застосування, порушникові не запропонували надати письмове пояснення тощо), але не оскаржена працівником в установленому порядку та в установлений строк без поважних причин, може мати для цього працівника юридичні наслідки, якщо вона була оголошена в наказі (розпорядженні).

Статтею 151 КЗпП передбачено порядок зняття догани. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення — догани працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Днем накладення цього дисциплінарного стягнення вважається день видання наказу (розпорядження) про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж виявив себе як сумлінний працівник, догану може бути знято до закінчення одного року. Ініціатором щодо дострокового зняття догани зазвичай може бути керівник підрозділу, в якому працює працівник, що має стягнення, бригада або інший колектив. Така ініціатива може бути оформлена як подання, клопотання, доповідна записка посадової особи, рішення загальних зборів відповідного трудового колективу тощо (додаток 3). Оскільки законодавством прямо не передбачено, хто може бути таким ініціатором, то відповідно ним може бути і сам працівник, який може звернутися до роботодавця з відповідною заявою про дострокове зняття догани, вказавши в цій заяві потрібні аргументи про можливість дострокового зняття дисциплінарного стягнення.

Про дострокове зняття догани з працівника видається наказ (розпорядження) керівника, який його наймав на роботу та відповідно застосовував стягнення, де мотивується ухвалене рішення (додаток 4). З наказом ознайомлюється заінтересована особа. Бажано, щоб про дострокове зняття догани з працівника повідомлялося трудовому колективові, членом якого є цей працівник.

Окремими законами, положеннями і статутами про дисципліну може встановлюватися інший порядок оскарження та зняття дисциплінарних стягнень.

60. Охарактеризуйте поняття матеріальної відповідальності працівників за шкоду,заподіянупідприємству. Види матеріальної відповідальності працівників.

Поняття матеріальної відповідальності працівників.

Матеріальна відполвідальність працівників - це один з видів юридичної відповідальності, щовиражається в обов’язку працівників покрити повністю або частково покрити матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну.
Основний вид матеріальної відповідальності працівника - обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.
За правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяна шкода, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена в більшому, ніж цей заробіток розмірі. Обмежена матеріальна відповідальність працівників має універсальний характер, вона застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством. Необхідно звернути увагу на межі матеріальної відповідальності, передбаченої за контрактом між працівником і роботодавцем. У відповідності до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники - за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій і їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей (ст. 133 КЗпП).
Повна матеріальна відповідальність без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником, передбачена ст. 134 КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним.
До таких підстав відносяться:
1. Укладення між. працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134).
Недійсними є договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, котрі не досягли 18-літнього віку.
2. Одержання майна та інших цінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134). 3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134). 4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134). Факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому повна матеріальна відповідальність за шкоду наступає незалежно від того, умисно або з необережності заподіяна шкода.
5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування підприємством, установою, організацією (п. 5 ст. 134). 6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. 6ст. 134КЗпП). 7. Шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 ст. 134). 8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП) несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди.

61. Охарактеризуйте поняття матеріальної відповідальності власника за шкоду,заподіянупрацівнику.Визначення розміру шкоді та порядок її відшкодування.

Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, заподіяну працівникові при виконанні ним трудових обов'язків. Така відповідальність наступає:
- при порушенні права працівника на працю (у випадках порушення правил прийому на роботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і порядок звільнення працівника);
- за незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці (у випадку ушкодження здоров'я працівника при виконанні трудових обов'язків, каліцтва, у разі смерті працівника);
- при порушенні обов'язків власника або уповноваженого ним органу щодо видачі документів про його працю і заробітну плату (у разі неправильного заповнення, оформлення і затримки видачі трудової книжки, документів про працю і заробітну плату);
- при незабезпеченні збереження особистих речей працівника під час роботи (у випадках їх зіпсуття, знищення, крадіжки).

Трудове законодавство закріплює ряд юридичних гарантій, які забезпечують здійснення громадянами свого права на працю. Серед них - передбачений ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи.Створено цілу низку правових гарантій щодо забезпечення права людини на працю в Україні, зокрема, ст. 43 Конституції України встановлено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також можливість звернутися до суду за захистом прав і свобод громадян, ст. 22 КЗпП передбачено заборону необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу, а ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Таким чином, необґрунтована відмова роботодавця у прийнятті на роботу не тільки осіб, зазначених у ст. 232 КЗпП, а будь-якої особи, яка має трудову праводієздатність, і якщо така відмова спричинила майнову шкоду особі, є підстави порушувати питання про притягнення винного в цьому роботодавця до матеріальної відповідальності перед такою особою. Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу за незабезпечення здорових і безпечних умов праці Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва на підприємстві. Матеріальна відповідальність власника у цьому випадку регулюється Законом України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., ст. 173 КЗпП, а також Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472 (із змін. і доп.).
Власник зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а також моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його провини, а умови праці не були причиною матеріальної шкоди.
Відшкодування шкоди потерпілому складається з виплати втраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується також і моральна шкода.
Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності в зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.
У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (отримання частини втраченого заробітку) мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого або мали до дня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Розмір відшкодування втраченого заробітку встановлюється у відповідності до ступеня втрати професійної працездатності й середньомісячного заробітку, який працівник мав до ушкодження здоров'я. Розмір середнього заробітку визначається за 12 місяців, що передували ушкодженню здоров'я. До заробітку для обчислення розміру відшкодування включаються всі види заробітної плати, на яку нараховуються внески на соціальне страхування.
Утрачений заробіток (або відповідна його частина) відшкодовується працівникові власником у повному розмірі незалежно від одержуваної потерпілим пенсії та інших доходів.
Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором).
У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим 5-річного заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожного утриманця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.
Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлений факт невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, який визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.
Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого або висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на основі домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого); рішення комісії з трудових спорів або рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат (п.11 Правил в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1100 від 3 жовтня 1997 р.).
Власник відшкодовує потерпілому витрати на медичну і соціальну допомогу. При визначенні розміру витрат на медичну і соціальну допомогу ступінь вини потерпілого не враховується. Потреба в таких виплатах визначається висновками МСЕК.
Розмір витрат на догляд за потерпілим визначається МСЕК і не може бути меншим ніж 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - на звичайний догляд; 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - на побутовий догляд (прибирання кімнати, прання білизни тощо). У разі смерті потерпілого від нещасного випадку витрати на його похорони несе власник.
Виплата суми відшкодування шкоди проводиться власником, з вини якого настало ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку, професійного захворювання.
При виїзді потерпілого або осіб, що мають право на відшкодування шкоди, на постійне місце проживання за межі України, встановлені суми переказуються власником за їхньою адресою в порядку, передбаченому міжнародними угодами.
Власник зобов'язаний розглянути заяву про відшкодування шкоди й ухвалити відповідне рішення протягом 10 днів. Рішення оформляється наказом (розпорядженням) власника, копія якого вручається протягом 10 днів зацікавленим особам.
Спори між потерпілим або іншими зацікавленими особами і власником про право на відшкодування шкоди розглядаються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (КТС, суд).
Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу при порушенні обов'язків щодо видачі працівникові документів про його працю і заробітну плату
Власник (уповноважений ним орган) зобов'язаний не тільки відповідним чином оформляти трудові відносини, його обов'язком є видача документів, які мають значення для працівників (трудова книжка, довідка про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації, довідка про наявність стажу, про заробітну плату тощо) (статті 47, 49 КЗпП).
Матеріальна шкода, заподіяна працівникові при порушенні власником цього обов'язку, виражається в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки, в несвоєчасному призначенні пенсії, допомоги, інших виплат. Чинне трудове законодавство не містить норм, що передбачають пряму матеріальну відповідальність власника в таких ситуаціях. На практиці використовується в субсидіарному порядку ст. 441 ЦК України, що передбачає відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.

62 Дайте поняття охорони праці, розкрийте її правове регулювання та принципи правової охорони праці, охарактеризуйте правила особливої охорони праці жінок, молоді і осіб з пониженою працездатністю.

Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю пра­вових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності шляхом встановлення безпечних і здорових умов праці. До цього інституту входять норми, що встановлюють загальні вимоги охорони праці;

63 Організація охорони праці на підприємстві

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Із цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

• розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

• забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

• впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

• забезпечує належне утримання будівель та споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

• забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів з усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами підприємства з охорони праці;

• здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поведінки з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

• організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення нормативно-правових актів з охорони праці. Служба охорони праці створюється роботодавцем на підприємстві з кількістю працівників 50 і більше. На підприємстві з кількістю працівників менше 50 осіб функції цієї служби можуть виконувати у порядку сумісництва особи, що пройшли перевірку знань з охорони праці відповідними державними службами. Якщо кількість працівників менше 20 осіб, для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю і прирівнюється до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

64) Наведіть порядок розслідування і обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій пов’язаних з виробництвом.

У разі травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок проведення розслідування регулюється Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. №623. Порядок розслідування: 1)Про кожний нещасний випадок очевидець, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинен доповісти безпосередньому керівникові робіт чи іншому керівникові і вжити заходів для надання долікарської допомоги. Цей керівник, у свою чергу, зобов'язаний терміново організувати медичну допомогу потерпілому та його доставку до лікувально-профілактичного закладу, а також повідомити про те, що сталося, керівника підрозділу підприємства, власника підприємства; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події, а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася. 2)Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом призначає комісію з розслідування у складі керівника (спеціаліста) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівника структурного підрозділу або головного спеціаліста. До комісії входить також представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а в разі гострих професійних отруєнь — спеціаліст санепідемстанції. Якщо потерпілий не є членом профспілки, до складу комісії входить уповноважений трудового колективу з питань охорони праці. 3)Комісія з розслідування протягом трьох діб з моменту події зобов'язана: обстежити місце нещасного випадку, опитати очевидців і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; розглянути відповідність умов праці та засобів виробництва проекту і паспортам, а також дотримання вимог нормативно-технічної документації з експлуатації устаткування і нормативних актів з охорони праці; установити обставини і причини нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт за формою Н-1 у п'яти примірниках, в якому вказати наявність вини в нещасному випадку підприємства, потерпілого або іншої (сторонньої) особи, і надіслати його на затвердження власникові підприємства. 4)До акту додаються пояснення очевидців, потерпілого, а також у разі необхідності паспорти, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця із зазначенням небезпечних і шкідливих виробничих чинників, медичний висновок про наявність алкоголю в організмі потерпілого. 5)Нещасні випадки, що оформлені актом за формою Н-1, реєструються на підприємстві в спеціальному журналі. 6)Власник підприємства протягом доби після закінчення розслідування затверджує п'ять примірників акта. Акт надсилається потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; керівнику цеху або іншого структурного підрозділу (головному спеціалісту), де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові з нагляду за охороною праці; профспілковій організації підприємства, де стався нещасний випадок; керівникові (спеціалісту) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.

65) Органи нагляду і контролю за охороною праці, їх повноваження. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

Відповідно до Закону України „Про охорону праці" (ст. 44) державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють: — Комітет по нагляду за охороною праці України (Держнагляд-охоронпраці); — Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; — органи державного пожежного нагляду управління пожежної
охорони Міністерства внутрішніх справ України; — органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби
Міністерства охорони здоров'я України.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і і підпорядкованими йому прокурорами. Органи державного нагляду за охороною працi встановлюють порядок опрацювання i затвердження власниками положень, iнструкцiй та iнших актiв про охорону працi, що дiють на пiдприємствах, розробляють типовi документи з цих питань.

Державний департамент з нагляду за охороною праці виконує такі функції:
-розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і профспілок Національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, контролює її виконання;
-організовує й здійснює державний нагляд за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів щодо охорони праці за відповідністю вимогам нормативних актів з охорони праці діючих технологій, технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів;
-проводить експертизу проектів будівництва підприємств і виробничих об’єктів, розробок нових технологій, засобів виробництва на їх відповідність нормативним актам про охорону праці;
-здійснює облік та аналіз аварій і нещасних випадків на виробництві, розробляє на цій основі пропозиції щодо профілактики аварійності й виробничого травматизму тощо.

Функцій Держнаглядохоронпраці : -здійснення державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, а також за проведенням робіт з геологічного вивчення надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини;
-координація робіт з профілактики травматизму невиробничого характеру;
-дотримання вимог законодавства та інших нормативно-правових актів про охорону праці при введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об’єктів та засобів виробництва; -сприяння впровадженню у виробництво нових науково-дослідних розробок, винаходів, технологій, спрямованих на поліпшення умов праці і раціональне використання мінеральної сировини.

Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників. Дисциплінарнавідповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення. Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання. Кримінальна відповідальністьза порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта злочину.

66) Індивідуальні трудові спори: поняття, види, причини виникнення та способи вирішення.

Індивідуальний трудовий спір— неврегульовані розбіжності між роботодавцем і працівником щодо застосування законів та інших нормативно-правових актів про працю, угоди, колективного договору, трудового договору (у тому числі про встановлення або зміну індивідуальних умов праці), про які заявлено в орган, що розглядає індивідуальні трудові спори. Суб'єкти індивідуального трудового спору — працівник і роботодавець. Предметом спору є вимога працівника щодо визнання права або поновлення тих чи інших трудових прав, які, на думку працівника, повинні йому належати на підставі чинного законодавства чи умов трудового договору. Індивідуальні трудові спори, що виникають у зв'язку із застосуванням і тлумаченням чинних правових норм, називаються конфліктами права. Основними причинами виникнення трудових спорів є: — порушення законодавства про працю як власником або уповноваженим ним органом, так і працівниками; — порушення положень колективного договору; — незнання або недостатнє знання трудового законодав­ства; — помилкове розуміння працівниками обсягу й змісту своїх трудових прав і зобов'язань; — висунення працівником вимог, що перевищують його права; — ненаявність у законодавстві, трудовому або колективно­му договорі точних вказівок з приводу правового регулюван­ня певних трудових відносин. Згідно із чинним законодавством (ст. 221 КЗпП України) трудові спори розглядаються: — комісіями з трудових спорів; — районними (міськими) судами. За характером вирізняють позовні та непозовні трудові спори. Індивідуальні трудові спори позовного характеру виникають у зв'язку з поданням позову до суду з приводу застосування нормативних актів, договорів, угод. Наприклад, спори про поновлення на роботі, щодо права на щорічну відпустку. Спори непозовного характеру пов'язані зі встановленням та зміною умов трудового договору і є, як правило, колективними трудовими спорами.

Порядок вирішення трудового спору залежить від його виду та характеру. Індивідуальні трудові спори позовного характеру (конфлікти права) вирішуються в порядку, встановленому КЗпП, якщо працівник не врегулював розбіжності (конфлікт) шляхом безпосередніх переговорів з роботодавцем. Процес застосування права за послідовністю дій правозастосовчого органу дає змогу виокремити такі стадії вирішення трудового спору:

• встановлення фактичних обставин у справі; • вибір і аналіз норм права (встановлення юридичних фактів для вирішення трудового спору); • вирішення трудового спору.

67) Охарактеризуйте органи, що розглядають індивідуальні трудові спори. Розкрийте порядок і строки розгляду індивідуальних трудових спорів в комісії по трудових спорах.

Трудові спори розглядаються: 1) комісіями з трудових спорів; 2) районними (міськими) судами. Органи, які розглядають трудові спори, мають не тільки поновити порушене право працівника, а й вжити заходів щодо усунення причин, які породжують трудові спори. Щодо посадових осіб, які порушують права працівників, у необхідних випадках можуть застосовуватися заходи для притягнення їх до відповідальності, передбаченої чинним законодавством. КТС обираються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з кількістю працюючих не менш як 15 осіб. Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. Кількість робітників у складі комісії з трудових спорів підприємства не може бути меншою від половини її складу. Чинним трудовим законодавством установлено перелік спорів, що можуть розглядатися в КТС і що розглядаються в судах. Наприклад, відповідно до Кодексу законів про працю КТС є обов'язковим первинним органом із розгляду трудових спорів, за винятком спорів, що безпосередньо розглядаються в судах в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами: працівника чи власника коли вони незгодні з рішенням КТС; прокурора, якщо він уважає, що рішення КТС суперечить чинному законодавству;

68. Порядок поновлення працівника на роботі та оплата вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник має бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовій спір.
За вимогами пункту 5 статті 235 КЗпП України ухвалене судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Питання, пов»язане з фактом поновлення на роботі, вирішується відповідно до рішення суду: видається наказ про поновлення працівника на роботі та вносять зміни до трудової книжки працівника відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зокрема визнається недійсним запис про звільнення, визнане судом незаконним.
Поновлення на попередній роботі відбувається не з дати винесення судом рішення про таке поновлення, а з дати звільнення працівника, яка відповідно до рішення суду визнається недійсною.
У разі винесення рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно ухвалює рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу вимушеного прогулу провадиться відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують місяцю незаконного звільнення.
Виплати, які провадяться виходячи із середньої заробітної плати, зокрема середній заробіток за час вимушеного прогулу, індексації не підлягають, оскільки суми індексації враховуються під час обчислення середньої заробітної плати.
69. Поняття та види колективних трудових спорів. Порядок їх розгляду примирними органами та трудовим арбітражем.

Отже, під трудовими спорами слід розуміти неврегульовані в результаті взаємних переговорів суперечності, які виникають з приводу застосування або зміни умов праці. Вони розглядаються в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Трудові спори розрізняються за своїм змістом, характером та порядком розгляду.

За змістом всі трудові спори поділяються на індивідуальні і колективні. Змістом індивідуального трудового спору є вимога про поновлення або визначення прав індивідуального працівника. Як правило, такі спори виникають з приводу застосування нормативно-правових актів про працю і нормативно-правових договорів (колективний договір). Разом з тим індивідуальний трудовий спір може виникнути і з приводу встановлення нових умов або зміни існуючих умов праці.

Змістом колективних трудових спорів є вимога про встановлення нових або зміну існуючих умов праці, які стосуються всіх працівників підприємства або його структурного підрозділу, а також виконання конкретних зобов'язань роботодавця стосовно всього трудового колективу чи його частини.

За характером трудові спори поділяються на позовні та непозовні. До спорів позовного характеру відносяться суперечності, що виникають у зв'язку із застосуванням нормативних актів. В ході їх вирішення працівник домагається (пред'являє позов) поновлення чи визнання за ним конкретного права. До спорів непозовного характеру належать суперечності, що виникають з приводу зміни діючих або встановлення нових умов праці.

З наведеної класифікації видно, що спори індивідуальні — завжди позовні, а отже, вони вирішуються в загальному порядку, який встановлений для спорів індивідуального значення.

Спори непозовного характеру можуть бути як індивідуальними, так і колективними. Для їх розгляду законодавством визначено спеціальний порядок розгляду.

Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів регулюється главою 15 КЗпП України.

Згідно з чинним законодавством індивідуальні трудові спори розглядаються такими органами:

1) комісіями по трудових спорах (КТС);

2) місцевими судами.

Порядок, передбачений главою 15 КЗпП України, поширюється на індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми трудового договору, форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. Встановлений порядок не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються спеціальним законодавством.

Законодавство України про працю передбачає 4 органи, які сприяють примиренню сторін: примирна комісія, трудовий арбітраж, незалежний посередник і Національна служба посередництва і примирення. Якщо примирна комісія і трудовий арбітраж мають чітко окреслену компетенцію і беруть участь у вирішенні спору в порядку і терміни, передбачені законом, то незалежний посередник і представники Національної служби посередництва і примирення можуть взяти участь у вирішенні спору у будь-який час. Законодавство не встановлює термінів і порядку їхньої роботи для сприяння сторонам у пошуках компромісу.

70. Розкрийте право на страйк, охарактеризуйте соціальне співробітництво організацій працівників і роботодавців, мирні заходи вирішення трудових конфліктів.

Паво на страйк - це право на тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)

Міжнародна Організація Праці говорить що ідеї соціального співробітництва у сфері праці та трудових відносин, перш за все у вигляді двостороннього та тристороннього співробітництва, біпартізма і трипартизму.

Рекомендація № 94 вважає за доцільне прийняття державами належних заходів з метою сприяти консультаціям і співробітництву між підприємцями і трудящими на рівні підприємства з питань, що становлять взаємний інтерес і не охоплених процедурою колективних переговорів чи іншої процедурою, зазвичай застосовується при визначенні умов найму.

Такі консультації і співробітництво повинні заохочуватися шляхом видання законодавчих актів, що засновують відповідніоргани, або шляхом укладення колективних договорів та угод.

Рекомендація № 129 пропонує організаціям трудящих і роботодавців створювати на підприємствах систему комунікацій (соціальних зв'язків) між адміністрацією і персоналом, яка сприяла б формуванню атмосфери взаєморозуміння і довіри, що благотворно як для ефективної діяльності підприємства, так і для задоволення сподівань і потреб трудящих. Створення такої атмосфери має сприяти у виконанні шляхом швидкого поширення та обміну якомога повнішої та об'єктивною інформацією з різних аспектів життя підприємства. Зокрема, адміністрація до прийняття рішення з важливих питань повинна надавати працівникам відповідну інформацію, і між зацікавленими сторонами повинні відбуватися консультації. Засобами налагодження двосторонніх комунікацій можуть бути: виробничі наради для обміну думками та інформацією; повідомлення, призначені для певних груп трудящих; журнали і газети підприємства; канали, що дають працівникам можливість представляти пропозиції та висловлювати свою думку з питань, що стосуються діяльності підприємства. Система комунікацій не повинна підривати свободу об'єднань, завдавати шкоди профспілкам та іншим представницьким органам трудящих.

У Рекомендації № 129 визначено обсяг інформації, яка повинна регулярно доводиться адміністрацією до відома персоналудля підтримки атмосфери довіри на виробництві, сприятливого психологічного клімату.

Рекомендація № 113 пропонує державам вживати відповідних до національних умов заходів у галузевому та національному масштабах для налагодження тристороннього співробітництва між державною владою та організаціями роботодавців і працівників, а також між цими організаціями. Такі консультації і співробітництво повинні забезпечуватися або сприяти у виконанні законодавством, організаційними заходами з боку держави, добровільними діями організацій роботодавців і працівників.

Метою тристоронньої співпраці має бути сприяння взаєморозумінню та добрим відносинам між державними органами влади та організаціями роботодавців і працівників, а також між цими організаціями з метою розвитку економіки в цілому та її окремих галузей, поліпшення умов праці та підвищення життєвого рівня населення.

Тристороння співпраця може бути, зокрема, спрямовано на спільне вивчення питань, що становлять взаємний інтерес, на забезпечення того, щоб компетентні органи влади запитували б думка організацій роботодавців і працівників, зверталися б до них за порадою і допомогою при підготовці і застосуванні законодавства, що зачіпає їх інтереси, при розробці та здійсненні планів економічного і соціального розвитку, при створенні і формуваннізагальнодержавних органів, що відають питаннями праці.

Конвенція № 144 і Рекомендація № 152 встановлюють процедури тристоронньої співпраці для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм.

71. Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. При встановленні умов праці важливого значення набуває необхідність перевірки їх відповідності вимогам статей 9 і 16 КЗпП України, які забороняють у договірному порядку погіршувати становище працівників порівняно з чинним трудовим законодавством та угодами із соціально-економічних питань. Під час перевірки стану застосування чинного законодавства та умов праці особлива увага приділяється відповідності індивідуальних актів роботодавця вимогам нормативно-правових (у тому числі локальних) актів про працю.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю є особливою право-застосувальною діяльністю спеціально уповноважених органів, спрямованою на захист трудових прав людини. їх здійснюють спеціально уповноважені на те органи й інспекції, що не залежать від працедавця. До них належать: Державний департамент нагляду за дотриманням законодавства про працю у складі Міністерства праці та соціальної політики; Державний комітет промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; органи Міністерства охорони навколишнього середовища України; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи і заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України; органи державного енергетичного нагляду Міністерства енергетики й електрифікації України.