Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Генезис философского знания. Мифология и философия. Хоча категорія буття охоплює універсальні зв'язки у світі, все ж форми буття різні




Читайте также:
  1. Аналитическая философия. Интегральный подход К.Уилбера. Философия телесности и психосоматическая медицина.
  2. Античная культура: мифология, философия, искусство
  3. АНТИЧНЫЙ ЭТАП В РАЗВИТИИ ПСИХОЛОГИЧЕСКОГО ЗНАНИЯ.
  4. БИЛЕТ№9. Средневековая философия. Патристика и схоластика. (Найдете лучше ,будет лучше))
  5. В чем заключается специфика философского подхода к исследованию природы?
  6. В чем заключается суть неото­мизма как наиболее влиятельного религиозно-философского течения современного католицизма?
  7. В чем суть экзистенциально-феноменологической стратегии философского мышления?
  8. В) Методы и формы предпосылочного (неявного) знания.
  9. Виды вирусов сознания.
  10. Виды познания. Генезис научного знания.

Хоча категорія буття охоплює універсальні зв'язки у світі, все ж форми буття різні. Це пояснюється тим, шо Всесвіт включає в себе нескінченну кількість систем, об'єктів, процесів, станів, структур, соціальних спільностей, людських індивідів тощо. Визначеність кожного з них характеризується місцем у системі буття, є унікальним, неповторним. І хоч це так, практика й пізнання постійно вимагають їх узагальнень. Тому філософія об'єднує їх у певні групи. Серед них виділяють такі:

буття речей, процесів, станів природи (втому числі й друга природа);

буття людини серед інших речей світу;

буття соціального (індивідуальне і суспільне буття);

буття ідеального (духовного).

Щодо буття людини, то воно унікальне. Наявність тіла робить людину минущою (смертною), підвладною об'єктивним законам. Проте людина — це не лише фізичне тіло, а й жива істота, включена в процес еволюції живої природи, продукт антропосоціогенезу

Філософія постійно досліджує зв'язок між тілом і психікою (душею) людини. Буття кожної людини — це безпосередня єдність її тіла і духу. Функціонування людського тіла пов'язане з роботою мозку, нервовою системою, а через них — і з духовним життям індивіда. Психічна діяльність людини певним чином залежить від її здоров'я, як і навпаки.

Від тварин людина відрізняється тим, що вона є не тільки біологічною, але й практично діючою, соціальною істотою.

Люди свідомо виробляють предмети, необхідні для задоволення своїх потреб. Вони спілкуються між собою, користуючись членороздільною мовою. Саме на основі практичної діяльності і спілкування формуються такі "надприродні" якості людини, як "душа" і "дух".

Специфіка буття людини полягає в поєднанні, взаємодії трьох буттєвих вимірів. Першим з них є те, що кожна людина існує як відчуваюча і мисляча "річ" (тіло). По-друге, кожна людина є індивідуальним представником виду Homo Sapiens, результатом біологічної еволюції. По-третє, людина існує як соціально-історична сутність, що виражається в її особистості. Все це в єдності складає вихідні характеристики людського буття.

Місце і значення буття людини дуже важливе в цілісному бутті, оскільки воно включене в унікальний "людський експеримент". Люди не просто існують у світі, а можуть активно впливати на нього і на самих себе. Вони осмислюють буття, виражають тривогу за "долю буття", людської цивілізації. Тому людина повинна серйозно осмислити свою роль у системі буття, гідно й відповідно її виконувати.



 

 

1. Філософія як світогляд.

2. Історичні типи світогляду.

3. Проблема визначення предмету філософії.

4. Система філософії та її структурні складові.

5. Основні функції філософії.

6. Буття та його основні форми.

7. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.

8. Рух, основні його форми і властивості.

9. Простір і час, основні характеристики.

 

10. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення.

11. Вихідні принципи гносеології.

12. Чуттєве пізнання та його форми.

13. Істина як процес.

 

14. Критерії істини.

15. Інтуїція та її різновиди.

16. Моральні регулятиви пізнання.

17. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.

18. Емпіричні методи пізнання.

19. Теоретичні методи пізнання.

20. Методи пізнання, що використовуються як на теоретичному, так і на є емпіричному рівні.



 

21. Основі поняття і задачі праксеології (практика, успіх, дія).

22. Поняття природи (суспільство як частина природи).

23. Взаємодія природи і суспільства.

24. Форма буття людини.

25. Сутність людини і сенс її життя.

26. Проблема свободи і відповідальність людини.

27. Філософська антропологія.

28. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.

29. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.

30. Основні підходи до розуміння суспільства.

31. Суспільство як система, що саморозвивається.

32. Роль народонаселення і природних умов у розвитку суспільства.

33. Формаційна теорія суспільного розвитку К.Маркса.

34. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства А.Тойнбі.

35. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість.

36. Суспільна свідомість та її структура.

37. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.

38. Політична свідомість.

39. Правова свідомість. 40.Економіка і мораль. 41.Екологічна свідомість.

42.Методологія, рівні методологічного знання. 43.Плюралізм філософських методологій.

44.Методології загально-наукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).

45.Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу.

46.Основні принципи діалектики.

47.Альтернативи діалектики.

48.Категорії діалектики.

49.Закон єдності і боротьби протилежності.

50.Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.

51 .Проблема єдності світу.

52.Проблема методологічного забезпечення сучасних економічних

досліджень.

53.Сутність духовного життя суспільства. 54.Культура як специфічна соціальна реальність. 55.Поняття цінностей та їх роль у суспільстві. 56.Класифікація цінностей.



57.Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація. 58.Соціальне прогнозування: види, типи, методи. 59.Пробеми сенсу і спрямованості історичного процесу. 60.Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення. 61.Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії. 62.Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю. 63.Основні риси і етапи розвитку античної філософії. 64.Антична філософії: космоцентризм.

65.«Лінія Платона» і «лінія Демокріта» в філософії античності. 66.«Наївний матеріалізм» філософів Мілетської школи. 67.Стихійна діалектика (Геракліт). 68.Філософія Сократа. 69.Ідеальна держава Платона.

70.Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки. 71.Етика стоїків.

72.Основні риси філософії Середньовіччя. 73.Апологетика: примат віри. 74.Патристика: віра для розуміння.

75.Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм). 76.Томізм та проблема гармонії віри з розумом.

77.Основні риси філософії Відродженя.

78.Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський). 79.Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження. 80.Філософія Реформації (М. Лютер та Ж. Кальвін). 81.Натурфілософія доби Відродження (Д. Бруно, М. Копернік). 82.Передумови та основні риси філософії Нового часу. 83.Емпірична філософія Ф. Бекона.

84.Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів Декарта. 85.Соціально-філософська концепція Т. Гоббса. 86.Натуралістичний пантеїзм Б. Спінози.

87.Монадологія В. Лейбніца.

88.Британське просвітництво (Д. Локк).

89.Французьке просвітництво (Ж.-Ж. Руссо, Вольтер).

90.Феномен німецького просвітництва та його основні риси.

91 .Агностицизм філософії І. Канта.

92.Етичні погляди І. Канта. «Категоричний імператив».

93.Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха.

94.Метод і система філософії Г. Гегеля.

95.Філософія історії Г. Гегеля.

96.Громадянське суспільство і правова держава у філософії Г. Гегеля.

97.Позитивізм О. Конта і Г. Спенсера. Другий позитивізм Р. Авенаріуса та Е.

Маха. 98.Філософія ірраціоналізму. 99.Філософія життя (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше).

100. Прагматизм.

101. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).

102. Екзистенційна філософія. 1.03. Фрейдизм.

 

104. Неофрейдизм.

105. Герменевтика.

106. Неотомізм.

107. Філософська антропологія.

108. Філософський дискурс постмодерну.

109. Філософська думка Київської Русі.

і 10. Українська філософська думка доби Відродження (XIV-XV1 ст.).

111. Філософія в Києво-Могилянській академії.

112. Філософія Г. С. Сковороди.

1 ІЗ. Університетська філософія в Україні XVIII ст. - поч. XIX ст. (М Костомаров, П. Куліш).

114. «Філософія серця» П. Юркевича.

115. Філософські ідеї Т. Г. Шевченка.

116. І. Я. Франко про українську національну ідею.

117. Філософські погляди В. І. Вернадського.

118. Консерватизм соціально-філософських поглядів В. Липинського.

119. Соціально-філософські погляди Д. Донцова.

120. «Філософія переживання» Л. Українки.

Генезис философского знания. Мифология и философия.

По мере развития знаний, с одной стороны, происходит уточнение содержания понятия "мудрость". С другой стороны, наращивание знаний человека о мире приводит к "отпочкованию" от философии как всеобщей мудрости различных отраслей знания. Самостоятельной жизнью начинают жить математика, астрономия, медицина и другие системы знаний о мире и человеке. Наконец, и в самом философском знании происходит своя, философская "специализация". Начало ей положил Аристотель, разделивший философские знания на метафизику, логику, этику, физику и другие составляющие.

Исходной для человеческого общества системой общих знаний о мире была мифология. Мифология - способ понимания и освоения природной и социальной действительности на ранних стадиях общественного развития. Мифологическому сознанию архаического общества свойственны нерасчлененность мышления и эмоционально, аффективно воспринимаемой среды, очеловечивание природы, одушевление космоса и вместе с тем разграничение раннего (сакрального) героического прошлого и текущего настоящего. Миф выступает как способ отражения мира в сознании человека, характеризующийся чувственно-образными представлениями об окружающем мире. В этом смысле он включает в себя совокупность сведений, преданий, норм, табу, обрядов, верований, в которых делались попытки дать ответ на происхождение и устройство мира, происхождение человека и его рода (племени). Миф регламентировал поведение членов рода, обеспечивал гармонию в отношениях между миром и человеком, природой и обществом, регулировал взаимоотношения между родами и племенами, объяснял различные явления природной и социальной жизни - дождь, снег, мороз, войну, семью и т.д.

Конечно, с позиций современного знания эти объяснения были наивными, основывались на сведениях, которыми располагал древний человек. Но многое он попросту не мог объяснить. В этих случаях архаический человек прибегал к помощи воображения, фантазии, однако же основанных на том, что знал, что было известно древнему человеку. Так, процесс возникновения чего-либо он понимал как рождение; в мифах все - земля, небо, солнце, луна - порождены кем-то. В греческой мифологии молнии рассматривались как стрелы разгневанного Зевса.

И тем не менее не все так просто. Как полагает А.Ф. Лосев, традиционный миф - не идеальное понятие, не идея, это сама жизнь. Для мифического субъекта это есть подлинная жизнь со всеми ее надеждами и страхами, ожиданиями и отчаяниями, со всей ее реальной повседневностью и личной заинтересованностью. Миф всегда чрезвычайно практичен, насущен, эмоционален, аффективен, жизнен. И даже такое наивное (с позиций нашего времени) восприятие мира, выраженное в сказаниях, эмоциях, образах, метафорах, формировало мироощущение человека. Оно характеризовалось не только наивностью, но и антропоморфизмом - уподоблением природных явлений человеку, гилозоизмом - оживлением всего, анимизмом - одушевлением неживого и другими специфическими характеристиками.

Таким образом, самые первые представления о мире существовали как мироощущение, формируемое мифом. Но в то же время эти представления, знания о мире не были однородными. С одной стороны, миф включал фантазии, верования в богов и героев, а с другой - эмпирические знания, обобщения многолетних наблюдений, здравый смысл. Последние и представляли собой то, что А. Н. Чанышев назвал "предфилософией", т. е. предпосылкой, основанием для философии как развитого теоретического знания и мировоззрения, основанного на этом знании.


Дата добавления: 2015-01-01; просмотров: 13; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты