Українська політика Петра 1 та Катерини ІІ.

Катерина ІІ була тонким психологом й чудовим знавцем чоловік вміло підбирала собі помічників, не боючись людей яскравих і талановитих. Саме тому єкатерининське час зазначено появою цілої плеяди видатних державотворців, полководців, письменників, художників України та музикантів. У спілкуванні з підданими Катерина ІІ була, зазвичай, стримана, терпляча,тактична. Вона стала прекрасним співрозмовником, вміла уважно вислухати кожного.

За часів царювання Катерини II мало було гучних відставок, ніхто з вельмож не піддавався опалі, ні засланий і більше страчений. Тому склалося уявлення про єкатерининськомуцарствовании як «золотий вік» російського дворянства. Разом про те Катерина була марнолюбна і найбільше у світі дорожила владою.

Спосіб її правління можна охарактеризувати одним вираженням: Катерина правила «Батогом і пряником».

Собі, у роботі, ставлю такі:

> Вивчити і продемонструвати зовнішній політиці Катерини II;

> Вивчити і продемонструвати внутрішньої політики Катерини II.

2. Зовнішня політика Катерини II

Після Петром I Катерина вважала, що Росія має займати активної позиції поставляють на світовий арені, вести наступальну політику.

Свою зовнішньополітичну діяльність Катерина ІІ почала з те, що повернула додому російські війська, які були по закордонах, підтвердила світ із Пруссією, але відкинула укладений із нею Петром III військовому союзі.

Катерина ІІ успішно продовжила і з тріумфом завершила розпочате Петром I створення Російської імперії як великої світової держави.Внешнеполитическими результатами 34-річного перебування Катерини на троні чималі територіальні придбання і остаточне закріплення за Росією статусу великої країни.

Країна почала відігравати з провідних ролей у світовій політиці, дозволяла впливати у своїх інтересах влади на рішення практично будь-яких міжнародних питань.

2.1 Південне напрям

На напрямку з давнини мрією правителів Росії був виходу берегів теплого у Чорному морі.

За таку мрію, першої війною булаРусско-Турецкая війна 1768-1774 рр.

У 1768 р. Туреччина оголосила війну Росії, компанія 1769 р. не принесла Росії успіхів. Однак у 1770 р. Румянцев розгорнув наступ до Дунаю. У бою річціЛарги, російська армія звернула тікати турецькі війська. На річціКату – Румянцев, маючи всього 27 тисяч вояків – розгромив 150 тисячну турецьку армію. А балтійський флот під керівництвом адмірала Свиридовананес поразка чудовим силам турків вЧесменской бухті. У 1774 р. було підписаноКючук-Кайнарджийский мирний договір, яким Росія отримувала вихід Чорне море, право мати чорноморський флот. Кримське ханство ставало незалежною від Туреччини. Росія як і отримувала землі між Дніпром і Бугом, і зажадав відсеверо-кавказа до Кубані. Однак у 1783 р. Крим був увімкнули у складі Росії, там починають будувати кріпаки міста. У цьому року було підписано Георгієвський трактат, яким Грузія перейшла під протекторат (заступництво) Росії. Тому починається друга російсько-турецька війна.

Наступна війну з Туреччиною відбулася у 1787—1792 роках та була безуспішною спробою Османської імперії повернути землі, які відійшли до Росії у ході Російсько-турецької війни 1768—1774, зокрема та Крим. Тут також російські здобули низки найважливіших перемог, як сухопутних — Кінбурнська баталія, Бій приРимнике, взяття Очакова, взяття Ізмаїла, бій підФокшанами, відбиті походи турків на Бендери і Акерман та інших., і морських — бій уФидониси (1788),Керченское морське бій (1790), Битва біля мисуТендра (1790) і Бій приКалиакрии (1791). У результаті Османська імперія в 1791 року було змушена підписати Ясський мирний договір, що закріплює Криму та Очаків за Росією, і навітьотодвигавший межу між двома імперіями до Дністра.

Російська Імперія, потребує виході доЧерному морю, вирішила це завдання, рахунок двох російсько-турецьких війн.

Успішне завершення Росією Північної війни зі Швецією, що було підсумоване Ніштадським мирним договором 1721 р., дало можливість Петру І здійснити свою давнішню мрію проголосити свою державу імперією.

Для участі в урочистостях із приводу святкування перемоги над Шведським королівством до Петербурга прибула представницька делегація з України на чолі з гетьманом І.Скоропадським. Останній, сподіваючись на зручність моменту, подав на ім'я новоспеченого імператора клопотання з приводу скасування цілого ряду обмежень і повинностей, накладених на українське суспільство в екстремальних умовах важкої війни зі шведами. Натомість Петро І, розглянувши гетьманську чолобитну, наприкінці квітня 1722 р. повідомив про свій намір не лише не повертатися до того автономного стану, яким користувалася Україна-Гетьманщина напередодні

Північної війни, а й провести кардинальні реформи її політико-адміністративної структури, спрямовані на посилення російського контролю над державним життям в Україні. Інструментом налагодження цього контролю мала стати російська владна інституція - так звана Малоросійська колегія - яка впроваджувалась в політико-адміністративну систему Гетьманату як структура, що мала діяти паралельно з гетьманською владою. Колегія мала бути сформована з шести російських офіцерів на чолі з бригадиром Степаном Лукичем Вельяміновим.

У своїй діяльності Малоросійська колегія керувалася не нормами українських законів і традицій, а положеннями розробленого особисто імператором Генерального регламенту та Регламенту Адміралтейської колегії. Всі українські справи відтепер підлягали не Колегії іноземних справ, а Сенату, тобто визнавалися такими, що належать виключно до питань не зовнішньої, а внутрішньої політики.

Первісно, згідно з задумом ініціаторів реформи, Малоросійська колегія мала діяти паралельно з гетьманською владою, контролюючи її та поступово перебираючи до своїх рук важелі впливу на найбільш важливі сфери державного життя. Нагоду значно радикалізувати зміст реформи надала передчасна смерть гетьмана Скоропадського на початку липня 1722 р.

Виша козацька старшина, що зібралася на старшинську раду до Глухова, управління Гетьманатом передала як наказному гетьману чернігівському полковнику Павлу Полуботку та звернулася до Петра І та сенату з проханням про дозвіл на проведення нових гетьманських виборів. Але ситуація між гетьманства створювала для російськогокерівництва добрі можливості для переобрання Малоросійською колегією до своїх рук владних важелів в Україні. А тому санкції на проведення нових виборів дано не було.