Гетьман І. Мазепа: оцінки діяльності. Конституція П. Орлика та її історичне значення.

Для реалізації своїх планів Мазепа намагався створити для себе надійну опору – тобто сформувати аристократичну верхівку суспільства з козацької старшини. Для цього він роздавав старшині землі та залежних селян.

У 1701 р. гетьман видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку. Така соціальна політика породжувала соціальну напругу, негативно впливала на імідж гетьмана. Народ називав Мазепу "вітчимом" України. Незадоволення народних мас виливалося в масових повстаннях, які Мазепа з допомогою царських військ жорстоко придушував.

Важливо сказати, що ситуацію в українських землях ускладнювала перманентна бойова готовність, що диктувалася політичними проектами російського царя. Лише за перші 12 років свого гетьманування Мазепа відбув 11 літніх і 12 зимових походів. За цими цифрами стоять матеріальні та людські втрати, різкі збільшення податків, які лягали важким тягарем на плечі українського народу.

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається зпреамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу ^[1].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певнірангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.