Україна після смерті Б.Хмельницького. І.Виговський та Ю.Хмельницький.

Після смерті Богдана Хмельницького хитання серед старшин і козаків, пошук союзників для відвоювання незалежності України і політичнийрозбрід, що почався після Віленської угоди, ще більше посилилися і дійшли кризової точки. Царизм, у свою чергу, вирішив скористатися ними, щоб обмежити автономію України і шляхом інтриг та поглиблення політичного розколу серед старшини прибрати українців до рук.

Жорстокі та згубні події історії українського народу кінця 50-70 pp. XVIIст. дістали назву «Руїни». У цей період часто змінювались гетьмани, а інколи в окремих регіонах одночасно обирали різних ватажків, що ворогували між собою. Військові ради нерідко перетворювались у зле протистояння, а підчас - у криваві сутички ворогуючих сторін. Українська держава руйнувалася.

У цих умовах ще більшої шкоди Україні приносили безупинні воєнні дії польських, турецьких, московських і татарських претендентів на володіння українськими землями й на право визискувати місцеве населення. Війни, що проходили з перемінним успіхом і переривалися перемир'ями, завершувалися мирними угодами за рахунок розподілу українських земель без згоди представників України.

Ще за життя Богдана Хмельницького старшина обрала наступником гетьмана його 16-річного сина Юрія, учня Києво-Могилянського колегіуму. Але позбавлений талантів і досвіду малолітній Юрій не міг управляти Україною в таких складних умовах. Тому старшина після смерті Богдана вирішила виправити помилку і на вузькій раді обрала гетьманом, ніби тимчасово, до повноліття Юрія, сподвижника, однодумця і друга Б. Хмельницького - генерального писаря Івана Остаповича Виговського (1657 - 1659). Пізніш його переобрала гетьманом і широка козацька рада в Корсуні 25 жовтня 1657 р.

Ставши гетьманом, Виговський повів політику відновлення дружніх стосунків з Польщею і розриву з Москвою, що викликало велике занепокоєння, заперечення і криваві сутички між прибічниками та противниками гетьмана.

Походив Виговський з української шляхти і, хоч був великим поборником православ'я, тривалий час служив у польському війську і під Жовтими Водами потрапив у полон до татар. Б. Хмельницький за коня викупив з полону і наблизив Виговського до себе, зробивши його генеральним писарем, фактично міністром зовнішніх зносин.

На Корсунську раду поздоровити нового гетьмана з обранням приїхали посли багатьох держав - Туреччини, Австрії, Трансільванії, Молдавії, Волощини, Швеції, Криму, Польщі. Це було широке дипломатичне визнання України. Але внутрішнє становище гетьмана було нестабільним. Проти його обрання виступили запорожці, яких не запросили на Корсунську раду. Кошовий отаман Яків Барабаш почав писати до Москви доноси на гетьмана, називаючи його замаскованим зрадником і «ляхом». Подібну позицію зайняв і полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам хотів стати гетьманом. Об'єднавши сили та порозумівшись з іншими промосковське настроєними полковниками, Я. Барабаш і М. Пушкар підійняли весною 1658 р. проти I. Виговського повстання, в якому запалав весь південь Лівобережної України. Ця авантюра стала початком кривавої громадянської війни в Україні, що супроводжувалася зовнішнім втручанням і з незначними перервами тривала двадцять років, принісши горе, страждання і руїну українському народу.

Зібравши сили і уклавши угоду з кримськими татарами, Іван Виговський рушив під Полтаву, де у кількаденних боях придушив виступ. Голову Пушкаря приніс гетьману на списі татарин, а Я. Барабаша невдовзі піймали й повісили козаки. Перемога була пірровою - у боях полягло з обох боків кілька тисяч українців.

Заспокоївши внутрішні чвари, I. Виговський усі зусилля спрямовує на порозуміння з Польщею, щоб тепер уже разом з нею звільнитися від московської присутності в Україні. 16 вересня 1658 р. у містечку Гадячі гетьманом укладено з польськими уповноваженими угоду, так звану Гадяцьку унію, про союз трьох держав - України, Литви і Польщі. За її умовами Україна (Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства) під назвою Великого князівства Руського мала увійти до Речі Посполитої як третя, федеративна частина (поруч з Литвою і Польщею). Причому, на випадок згоди, четвертим членом федерації могла стати і Москва. Гадяцька угода ліквідувала церковну унію, давала Україні державні права, козакам - вільності, передбачала відкрити два університети для Великого князівства Руського.

Та, на жаль, Гадяцька угода залишилася лише на папері. Подальші події завадили її реалізації. Дізнавшись про українсько-польський союз, цар надіслав проти Виговського більш ніж стотисячне військо на чолі з князями О.Трубецьким, С. Пожарським, С. Львовим і Г. Ромадановським.

Невеликому 4-тисячному загону козаків, очолених ніжинським Полковником Григорієм Гуляницьким, вдалося затримати ворога біля Конотопа, що дозволило I. Виговському зібрати військо і вирушити назустріч загарбнику. 29 червня 1659 р. під Конотопом гетьман завдав московським князям нищівної поразки: 30 тисяч кінноти було знищено, захоплено всю артилерію, у полон потрапили князі Львов і Пожарський, рештки з Трубецьким панічно втекли за Сейм. У Москві цар оголосив жалобу, а населення столиці готувалося до приходу козацького війська.

Проте I. Виговський не зміг скористатися перемогою: у тилу проти нього діяли прихильники Москви, а також повсталоселянство, яке не хотіло й імені польського чути. Після кількох спроб знайти компроміс між прихильниками Москви та Польщі, не вбачаючи засобу до примирення, Іван Виговський зібрав генеральну Раду в Германівці (під Васильковом) і зрікся гетьманства на користь Юрія Хмельницького (1659-1663), а сам виїхав до Польщі.

Дізнавшись про зречення Виговського, московська армія князя О. Трубецького дійшла до Переяслава і стала табором. На його вимогу з козацького табору, що стояв на правому березі Дніпра, до московського війська приїхав Юрій Хмельницький із старшиною, щоб власноручно підтвердити угоду Б. Хмельницького з царем. Переляканий погрозами князя Пожарського і силою зброї, Юрій підписав підроблений текст «Березневих статей» 1654 p., що дістав назву «Переяславських статей» 1659 р. Віднині при обранні кожного наступного гетьмана Москва стала підписувати з ним окрему спеціальну угоду, укладати договірні статті, які щодалі все більше обмежували політичні та економічні права України. За Переяславськими статтями, московські гарнізони мали стати в усіх полкових містах, а не тільки в Києві, старшині заборонялося вступати у будь-які зносини з іноземними державами і обирати гетьманів, генеральних старшин і полковників без схвалення царя. Це було нечуване втручання у внутрішні справи держави, що межувало з повним підкоренням.

Розчарований Юрій Хмельницький використав першу ж нагоду, щоб порвати з таким зажерливим союзником, як Москва. У вирішальний момент бою українсько-московського війська з поляками під Чуд-новим Юрій зі своїми полками перейшов на бік короля. Стрільці воєводи Шереметьєва, залишені напризволяще, капітулювали. 17 жовтня 1660 р. Юрій підписав з поляками Слободищенський трактат і відновив владу Речі Посполитої в Правобережній Україні. Народ і цього разу не підтримав старшину, а Юрію гірко дорікав: «Ей, Єврасю Хмельниченку, гетьмане молодий! Heподобало б тобі над нами козаками гетьманувати. А подобало б тобі наші козацькі курені підмітати».

Типовим явищем Руїни стала «чорна рада» (тобто рада, в якій брали участь всі прошарки українського населення), скликана у червні 1663 р. в Ніжині для обрання гетьмана Лівобережної України. Три претенденти - Яким Сомко, Василь Золотаренко (брат третьої дружини Б. Хмельницького) та Іван Брюховецький, якого висунули і підтримували запорожці й козацько-селянська «чернь», привели з собою в Ніжин війська. Інтереси царя представляло численне московське військо, що стояло там же. Бурхлива і войовнича рада закінчилася перемогою Івана Мартиновича Брюховецького (1663-1668) і вбивством Якима Сомка та Василя Золотаренка, пограбуванням і ґвалтом їхніх прихильників.Правобережна Україна запалала у вогні антипольських селянсько-козацьких повстань. Придушуючи їх, Тетеря «по лікті купав руки в крові». На його вимогу поляки заарештували і стратили Івана Виговського, нібито «за зраду», а фактично як Тетериного суперника. До в'язниці кинули й Юрія Хмельницького, котрий жив у монастирі. Польський магнат Стефан Чарнецький, відомий з часів Хмельниччини як «ряба собака», з тупої люті, намагаючись хоч якось помститися на батькові козацької державності, наказав викопати тлінні рештки Богдана і Тимоша Хмельницьких і розкидати їх по степу. Зрештою, втративши авторитет, позбавлений підтримки, Павло Тетеря кинув гетьманування і втік до Польщі. Руїна і чвари продовжували роздирати Наддніпрянську Україну.