Аннотация. СНІД — декодифікується як Синдром Набутого Імуно-Дефіциту

СНІД — декодифікується як Синдром Набутого Імуно-Дефіциту. Людина набуває цей синдром через свої вчинки та поведінку (хвороба не є генетичною складовою, але вона може передаватися від матері до дитини у зародковому стані, під час пологів та годування материнським молоком). Хвороба вражає імунну систему, яка є своєрідним бар’єром-охоронцем від інфекцій та хвороб. СНІД підриває систему охорони, тому організм не спроможний захистити себе від численних хвороб, а також від так званих умовно-патогенних (можливих) хвороб — ослаблена імунна система робить виникнення цих хвороб можливим. Синдром — це зібрання хвороб та інфекцій. Саме від них хворі на СНІД і вмирають.
СНІД спричиняється вірусом ВІЛ (Вірус Імуннодефіциту Людини). Вірус ВІЛ, як і інші віруси, атакує клітину і продовжує там існувати, інакше кажучи, клітина стає своєрідною фабрикою репродукції вірусу. ВІЛ — ретровірус, генетична основа якого РНК (рибонуклеїнова кислота). Через фермент (зворотну транскрипцію) РНК перетворюється на ДНК у клітині людини (дезоксирибонуклеїнову кислоту).
Клітини, які атакують ВІЛ, відомі як клітини Т4 або «хелпери». Це білі кров’яні тільця, що створюють передову лінію охорони проти вірусів, які роблять здорову клітину хворою. Вірус з’єднується з білковою частиною клітини СD4. Ввважається, що СD4 з’єднується із субстанцією під назвою gР120, яка покриває ВІЛ. Клітини під назвою макрофаги теж притягують вірус. Макрофаги — це фагоцити у крові.
Імунна система має також клітини Т8 — білі кров’яні тільця, що відключають імунну систему після того, як вона перешкодила інфекції потрапити до організму. Здорова людина має удвічі більше клітин Т4, ніж Т8. Для хворих на СНІД це співвідношення обернене, тобто клітин Т4 у хворих недостатньо, щоб захистити себе від інфекції, а клітин Т8, що наказують імунній системі припинити захист, — більше, ніж треба. Саме тому до хворих на СНІД легко чіпляються різні інфекції та хвороби.
Вірус передається контактуванням з інфікованою людиною через кров; через спеціальну рідину, яка виділяється статевими органами інфікованої людини (сперму та піхвову рідину); через плаценту до плоду; через кров матері під час пологів; через материнське молоко.
Найбільш ризикованими є анальні статеві контакти, бо дуже легко пошкодити тканину чи оболонку анусу під час статевих зносин. Макрофаги дуже активні у цій зоні людського тіла. Припускають, що вірус входить до макрофагу.
Для розуміння терміна «сексуальний контакт» треба пам’ятати, що двоє людей, які вступають у статеві стосунки один з одним, насправді вступають в контакт з усіма партнерами, яких він (вона) мали впродовж останніх 10-12 років. Чому? Наявність вірусу дається взнаки не відразу, в людині він живе 10 чи 12 років. Тому партнери, вступаючи в статеві зносини, можуть і не знати, що всі вони давно вже заражені.
Усякий контакт з кров’ю інфікованої вірусом людини небезпечний. Інфікування може трапитись в результаті спільного користування голками будь-якого розміру і призначення, через усілякі інші предмети, через менструальну кров, через кров з рани чи внаслідок різних травм. Вірус може проникнути під час переливання крові (це небезпечно для хворого, а для донора — ні). Взагалі треба уникати контактів через кров: гепатит Б також передається кров’ю, ним можна заразитися легше, ніж ВІЛ, але й гепатит може призвести до серйозних наслідків, навіть смерті.
Треба пам’ятати, що людина стає носієм ВІЛу внаслідок своєї поведінки, а не через те, ким вона є особисто. Бо кожен, хто вдається до небезпечного способу сексуальних стосунків, ризикує заразитися вірусом СНІДу. Людина може бути жіночої чи чоловічої статі, молодого чи похилого віку, гетеросексуальною чи гомосексуальною, заможною чи бідною.
ВІЛ не передається через укуси москитів та інших комах; через туалетні стільчики; через питні фонтанчики; через піт та сльози інфікованих людей; через кашель та чихання, через водні резервуари; можна доїсти бутерброд, пити з однієї склянки, користуватися одним рушником (але тоді, коли немає плям свіжої крові). Можливо, але це ще проблематично, що вірус передається через поцілунки — в цьому разі мав бути контакт через кров. Інколи люди хвилюються, що під час спортивних занять трапляються кровоточиві травми, через які проникає вірус. На даний час таких випадків не зареєстровано. Вірус гине швидко, коли покидає організм. Немає сумніву — в крові, що зашерхла, вірус уже мертвий. Кров можна змити 10%-ним розчином, що вибілює: 90% — води, 10% — порошку.
Заразитися вірусом СНІДу (ВІЛ) ще не означає захворіти СНІДом. Інфікована людина може прожити десять-дванадцять років, поки проявиться явне пошкодження імунної системи. Проте трансмісія вірусу можлива, навіть коли людина є тільки носієм вірусу, а не хворою на СНІД.
Людина вважається хворою на СНІД, коли кількість клітин Т4/СД4 менша, ніж 200 на один кубічний міліметр крові. Норма — 1000 Т4/СД4. Людина зі СНІДом може страждати від однієї або навіть кількох хвороб/інфекцій.
Симптоми СНІДу, які легко визначити:
♦ припухлі лімфатичні залози
♦ сухий безперервний кашель
♦ втома
♦ частий понос
♦ піт уночі
♦ втрата апетиту
♦ різка безпричинна втрата ваги
♦ безперервні інфекції
♦ багрові плями, що схожі на полуниці або на гриби, які рельєфно відзначаються на шкірі (це ознаки умовно-патогенної хвороби, відомої під назвою саркома Капоші)
♦ оніміння кистей рук і ступней ніг
♦ втрата координації
♦ психічні розлади.
Важливо пам’ятати, що вищеперелічені симптоми можуть бути показниками інших хвороб навіть простуди чи грипу. Треба тільки пам’ятати, що симптоми СНІДу не зникають та певним чином відмінні від симптомів простуди. Необгрунтована втома також має насторожувати.
Оскільки нам відомо, як передається вірус, можна перешкодити його трансмісії.
♦ Найкраще не мати ніяких контактів з кров’ю, спермою чи піхвовою рідиною іншої людини.
♦ Користуватись презервативом, бажано з наконечником-резервуаром або з наконечником-вмістищем, які нагадують сосок.
♦ Варто обмежити кількість партнерів.
♦ Бажано, щоб ваші партнери теж обмежували свої статеві контакти.
♦ Не користуйтесь однією голкою разом з кимось. Перевіряйте, чи стерилізована голка, якою збираються вас колоти.

Аннотация

Методические указания предназначены для студентов направления 43.03.03 заочной формы обучения.

Автор

Оглавление

Тематика практических занятий. 4

Вопросы для подготовки к экзамену. 4

Литература. 6

Тематика практических занятий

1. Введение в искусствознание

2. Искусство древнего мира: Египет

3. Искусство древнего мира: Япония

4. Искусство древнего мира: Китай

5. Искусство древнего мира: Древняя Греция

6. Искусство древнего мира: Рим

7. Искусство Средневековой Европы

8. Искусство Эпохи Возрождения

9. Искусство Нового Времени

10. Искусство импрессионизма

11. Искусство модернизма

12. Искусство постмодернизма

13. Искусство Древней Руси.

14. Иконопись Древней Руси.

15. Христианизация Руси и ее культурные последствия

16. Культура и искусство России 17 –18 веков

17. Особенности русской культуры 19 века

18. Культура «Серебряного века».

19. Особенности культуры Советского периода.

Вопросы для подготовки к экзамену

1. Основные стили, направления, виды и жанры изобразительного искусства.

2. Каменный архив Древнего Египта: некрополь в Гизе, храмовые комплексы Карнака и Луксора.

3. Классический греческий храм, его ордерная система. Афинский Акрополь. Греческая скульптура и керамика.

4. Архитектура Древнего Рима: форумы, термы, Колизей. Феномен римского скульптурного портрета.

5. Искусство Древней Индии.

6. Художественная культура Древнего Китая.

7. Мифология синто и японская культура.

8. Византия – родина иконописи. Символика цвета в византийской иконе.

9. Искусство Средневековья: Романский стиль в архитектуре. Конструктивные и художественные особенности.

10. Искусство Средневековья: Готический стиль в архитектуре.

11. Возрождение и средние века как противопоставление двух типов культуры: светской и церковной. Этапы итальянского Возрождения.

12. Романтизм во французском изобразительном искусстве: творчество Давида, Делакруа, Жерико.

13. Новаторское значение живописи Эдуарда Мане.

14. Зарождение импрессионизма. Творчество Клода Моне. Пейзажная живопись Сислея и Писсарро.

15. Жизнь и судьба постимпрессиониста Винсента Ван Гога.

16. Модерн в архитектуре конца XIX-нач.XX в. Творчество Антонио Гауди.

17. Анри Матисс как представитель фовизма. Рисунки и декупажи Матисса.

18. Пабло Пикассо – основоположник кубизма. «Голубой» и «розовый» периоды в творчестве художника. «Герника» как обличение античеловеческой сущности фашизма.

19. Гений сюрреализма Сальвадор Дали. Метафоричность языка картин раннего и позднего периода. Декоративность живописных приемов в творчестве сюрреалистов Танги, Магритта, Клее, Гриса.

20. Абстрактный экспрессионизм в творчестве Джексона Поллока. Основоположник поп-арта Роберт Раушенберг как мастер коллажа.

21. Развитие идей поп-арта в творчестве Энди Уорхолла.

22. Искусство постмодернизма в творчестве Пита Мондриана и группы «Де Стайл».

23. Архитектура ХХ века: «Лучезарный город» Ле Корбюзье, экологические проекты Ф.Л. Райта и А. Аалто.

24. Архитектура как ведущий вид искусства Древней Руси. Шатровый храм: особенности конструкции.

25. Темы и сюжеты древнерусской живописи. Символика цвета в иконе.

26. «Троица» Андрея Рублева – шедевр древнерусской живописи.

27. Архитектура петровского барокко.

28. Творчество художников-передвижников. Историческая живопись И. Репина и В. Сурикова.

29. Сказочные и былинные сюжеты в творчестве В.Васнецова, евангельская серия полотен В. Поленова.

30. Пейзажная живопись А. Куинджи и В. Васильева. Картины русской природы в творчестве И. Левитана.

31. Русское искусство «серебряного века». Портрет в творчестве В. Серова. Символизм в творчестве М. Врубеля и В. Борисова-Мусатова.

32. «Дягилевские сезоны» в Париже и творчество художников «Мира искусства». Космические миры художников «Амаравеллы».

33. Древняя Русь в творчестве Н. Рериха. Евангельские сюжеты на картинах М. Нестерова.

34. Русское советское искусство 60-х: разгром выставки молодых художников в Манеже. Творчество М. Шемякина, Э. Неизвестного. Противоречивая живопись И. Глазунова.

Литература

1. А.А. Киблицкий, Л.Я. Осьмина История Искусств [Текст]: учебное пособие / А.А. Киблицкий, Л.Я. Осьмина. – Ростов н/Д.: ЗАО «Книга», 2010. – 336 с.

2. Базен, Жермен. Барокко и рококо. М., 2001

3. Бирюкова С. История архитектуры. М., 2006

4. Великие немецкие художники. М., 2004

5. Великие художники Нидерландов. М., 2004

6. Всеобщая история живописи. М., 2006

7. Герман М. Модернизм. СПб., 2003

8. Гнедич П.П.История искусств М., 2002

9. Мартиндейл, Эндрю. Готика. М., 2001

10. Музеи Ватикана. М., 2002

11. Музеи Нью-Йорка. М., 2000

12. Лондонская национальная галерея. М., 2000

13. Лувр. М., 2000

14. Направления и течения от импрессионизма до наших дней. СПб., 2006

15. Портрет в западноевропейской живописи. М., 2006

16. Прадо. М., 2001

17. Романтизм. Энциклопедия. М., 2000

18. Сто великих дворцов мира. М., 2002

19. Холл Дж. Словарь сюжетов и символов в искусстве. М., 1996.

20. Художественная галерея (Веласкес, Давид, Делакруа, Жерико, Курбе, Гойя, Кранах, Дега, Сера, Сислей, Пикассо, Гоген, Мане, Сезанн, Ван Гог, Матисс, Пуссен, Лоррен, Ренуар, Моне, Буше, Ватто, Дали, Писсарро, Рембрандт, Рубенс, Мунк, Констебл, Тернер, Фрагонар, Хальс, Поллок, Ван Дейк, Вермер, Хогарт, Энгр, Эль Греко, Тинторетто, Дюрер, да Винчи, Брейгель, Микеланджело, Босх, Тициан, Рафаэль, Джотто, Веронезе, Мантенья, Караваджо, Уччелло, Мазаччо, Джорджоне, Модильяни, Климт, Эрнст)

21. Швинглхурст Э. Сюрреалисты. М., 2000

22. Энциклопедия мировой живописи. М., 2001

23. Энциклопедия импрессионизма и постимпрессионизма. М., 2000

24. Эшер. Графика. М., 2006