Питанння

Оферта – це виражена (висловлена) у належній формі пропозиція укласти договір.

Вимоги:

1.повинна бути адресована одній чи кільком конкретним особам;

2.повинна бути достатньо виразною. Пропозиція є достатньо виразною, якщо в ній зазначено товар та безпосередньо чи опосередковано встановлюються його кількість і вартість або передбачено порядок їх визначення;

3.повинна висловлювати намір оферента вважати себе зобов’язаним у разі акцепту;

Акцепт - Заява чи інша поведінка адресата оферти, що висловлює згоду з офертою

Мовчання чи бездіяльність самі по собі не є акцептом.

Акцепт оферти набуває чинності в момент, коли зазначена згода одержана оферентом. Акцепт не має чинності, якщо оферент не одержує зазначеної згоди в установлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи до уваги обставини угоди, у тому числі швидкість використаних оферентом засобів зв'язку.

Однак відповідь на оферту, яка має на меті бути акцептом, але містить додаткові чи відмінні умови, які істотно не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без невиправданої затримки не заперечить усно проти цих розходжень або не надішле повідомлення про це.

Договір вважається укладеним, коли акцепт оферти набуває чинності відповідно до положень цієї Конвенції.

.

Питання предмет мпп

Таким чином, відносинами, які підпадають під сферу дії норм міжнародного приватного права, є, перш за все, відносини так званого приватного характеру – відносини, суб’єкти яких автономні та юридично рівноправні. Приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні відносини В сукупність приватноправових відносин традиційно включаються цивільні, шлюбно-сімейні та трудові відносини.

Ознаки:

- відносини мають бути ускладнені певною формою іноземного елемента - такі відносини мають міжнар. або транскордонний .х-р

за х-рои відносини є приватноправовими,тобто майновими і осбист.немайновими

- регулюються специ.видами джерел (міжнар.звичай)

- такі відносини грунт.на спец.принципах та застос.специф.методи пр..регулювання

- виникають між суб’єктами приватного права,в окр..випадках д-вою як приват.субєктом

- до регулювання таких відносин застос.така специф..норма,як колізійна норма.

Особливістю приватноправових відносин, яка виводить їх з-під сфери дії базових галузей права (цивільного, шлюбно-сімейного, трудового, цивільно-процесуального) і яка включає в предмет міжнародного приватного права, є наявність “іноземного” або “міжнародного” елемента.

За ознаками, які визначають наявність іноземного елемента у правовідносинах, зазвичай, виділяють три основні групи відносин з іноземним елементом:

- відносини, суб’єктом яких виступає сторона, що є іноземною;

- відносини, в котрих всі учасники належать до однієї держави, але об’єкт, у зв’язку з яким виникають відносини, знаходиться за кордоном;

- відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.

3.види імунітету держави

У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів імунітету: 1) судовий; 2) від попереднього забезпечення позову; 3) від примусового виконання судового рішення; 4) майновий (власності). Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої. Причини притягнення до відповідальності значення не мають. До держав, як правило, не можуть бути пред'явлені позови в іноземних судах, якщо тільки ці держави з власної волі не підпорядкували себе юрисдикції іноземних судів.

Імунітет від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна. Імунітет від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом іншої держави. Поряд із зазначеним вживають більш загальне поняття - майновий імунітет. Питання про цей вид імунітету може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді. Застосування імунітету не означає відмову у правосудді. Позов до держави може бути заявлено у судах цієї ж держави. А в судах іншої держави - тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди. Способи вираження згоди різні.

Варіант 3

1.Загальна характеристика міжнародних автомобільних перевезень

2.Поняття, ознаки та загальна характеристика договору міжнародної купівлі-продажу

3.

1.Загальна характеристика міжнародних автомобільних перевезень

Зростання кількості автомобільних перевезень вантажів зумовило необхідність активного укладання міжнародних угод, у тому числі між країнами-сусідами. Вони містять положення про регулярні й нерегулярні перевезення вантажів автотранспортними засобами та порядок розрахунків і платежів за міжнародні транспортні перевезення й послуги, пов'язані з ними, визначають перевізників і под.

На початку XX ст. виникла необхідність уніфікувати норми міжнародних договорів для полегшення правової регламентації автомобільних перевезень. Однією з таких угод стала Конвенція про врегулювання автомобільного руху між країнами, остановлення технічних вимог до автомобілів у міжнародному сполученні, прав керування автомобілем, про уніфікування сигналів на автошляхах, укладена 1926 р. у Парижі.

Наголосимо: правовий статус наземного транспортного середовища пов'язаний із правовим статусом державної території, якою здійснюють перевезення, а правовий статус державної території, в свою чергу, на суверенітеті країни на її території. Водночас на правовий режим наземного перевезення поширюються норми міжнародного права, спрямовані на організування дорожнього руху.

У зв'язку з поширенням міжнародних автомобільних перевезень виникло питання стосовно розроблення та прийняття Конвенції про дорожній рух та Протоколу про дорожні знаки і сигнали (Женева, 1949 р.). За сучасних умов ці міжнародно-правові акти діють у редакції від 8 листопада 1968 р. і відомі як Конвенція про дорожній рух, чинна в Україні з 2 травня 1977 р., та Конвенція про дорожні знаки та сигнали, чинна у нашій державі з 6 червня 1978 р.

Європейські держави уніфікували норми про умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів у Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, підписаній у Женеві 19 травня 1956 р. (діє у редакції від 5 липня 1978 р.). У ній уніфіковано умови, котрі регулюють міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема щодо застосовуваних документів, а також щодо відповідальності перевізника. Міжнародні автомобільні перевезення вантажів дещо регламентують договори, пов'язані з митним оформленням проходження автомобільного транспорту територією конкретної держави. Так, митний режим під час перетину автомобільними транспортними засобами кордонів європейських-держав регламентує Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14 листопада 1975 р. Вона обов'язкова для України як однієї з правонаступниць СРСР, це підтверджено нею 1994 р. У цій галузі Україна використовує значну кількість міжнародних договорів, укладених європейськими державами у 1970-1980 рр., наприклад, Європейську угоду, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали (чинна для України з 3 серпня 1979 р.), Євро пейську угоду про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 р. (діє в Україні з 29 березня 1983 р.), Протокол про розмітку доріг від 1 березня 1973 р., Європейську угоду щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄСТР) від 1 липня 1970 р. зі змінами від 1973 р.

Для подальшого розвитку міжнародних автомобільних перевезень Україна укладає двосторонні міжнародні договори. З-поміж них - Угода про міжнародні автомобільні перевезення з Польщею (1992 р.), Угода про міжнародні автомобільні перевезення вантажів із Францією (1992 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення із Білоруссю (1992 р.) та Виконавчий протокол до неї (1994 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення з Грузією (1993 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення з Росією та Виконавчий протокол до неї (1995 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення з Вірменією (1998 р.) і под.

У названих та інших міжнародних двосторонніх договорах зазначено, що регулярні перевезення здійснюютьна підставі дозволу - документа на проїзд, який дозволяє в'їзд/виїзд автомобільного транспортного засобу однієї договірної держави на/з територію^) іншої держави або надає право на проїзд транзитом через територію іноземної договірної держави. Дозволи видають на підставі встановлених квот. Для нерегулярних перевезень наявність дозволу не обов'язкова.

Міжнародні договори можуть передбачати випадки перевезень, скажімо, рухомого майна під час переселення, матеріалів і предметів, творів мистецтва, призначених для ярмарків, виставок, видовищ неторговельного характеру, обладнання, предметів, тварин для театральних, музичних, спортивних, циркових заходів та ярмарків, на здійснення яких дозвіл не потрібний. Щоби виконати такі перевезення, достатньо перевізного документа країни, де зареєстровано автомобільний транспортний засіб. Перевезення окремих видів вантажів, зокрема тих, загальна вага або розміри яких разом з автомобільним транспортним засобом перевищують допустимі норми, дозволяють за наявності спеціального дозволу.

Міжнародні договори можуть містити застереження про заборону перевезення чи транзит через територію держав, котрі домовляються, окремих вантажів, наприклад, зброї, боєприпасів, військового спорядження та ін. Договори встановлюють вимоги до перевізних документів та їхньої відповідності до загальноприйнятих міжнародних зразків, а також до прав водія та реєстраційних документів на автомобільний транспортний засіб. Норми цих договорів можуть визначати порядок здійснення платежів чи умови звільнення від них або рекомендувати звернутися до національного законодавства. Так, у договорах зазначено: не сплачують мито й інші платежі за пальне в ємкостях, установлених на автомобільних транспортних засобах згідно з інструкцією заводу-виготовлю-вача; мастильні матеріали у кількості, необхідній для їхнього використання, запасні частини та інструменти, тимчасово ввезені з метою ремонту пошкодженого автомобільного транспортного засобу.

В угодах може бути зауважено, що перевізники й екіпажі автомобільних транспортних засобів під час перебування на території іншої договірної держави зобов'язані дотримуватися її законів і правил, у тому числі правил перевезень і дорожнього руху. За порушення норм національного законодавства чи міжнародних договорів до перевізника вживають заходи покарання, передбачені у цих договорах, або й застосовують санкції, встановлені законодавством держави, на території якої трапилося правопорушення.

Міжнародні автомобільні перевезення здійснюють перевізники згідно з національним законодавством на підставі дозволів, виданих уповноваженою на те організацією, шосейними шляхами, відкритими для міжнародного автомобільного сполучення. Автотранспортні засоби, що використовують у міжнародному сполученні, підлягають обов'язковому страхуванню на випадок заподіяння шкоди третім особам.

Норми міжнародних договорів про автомобільні перевезення доповнюють міжнародні угоди, які регламентують питання прикордонного, санітарного чи іншого контролю. Для розв'язання питань, не врегульованих цими договорами, застосовують національне законодавство.

Україна стала учасницею багатьох міжнародних договорів, норми котрих упорядковують питання міждержавних автомобільних перевезень, але не до всіх ще наша держава приєдналася. Це, зокрема, договори, що регламентують перевезення специфічних вантажів або таких, котрі потребують спеціальних застережних заходів і дотримання під час їхнього транспортування особливих умов, наприклад, Європейська конвенція про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від ЗО вересня 1957 р. (набула чинності 29 січня 1968 р.). її учасницями стали Австрія, Англія, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, Німеччина, Франція, Швейцарія, Швеція. Варто згадати також Угоду про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, і про спеціальні транспортні засоби, призначені для їхнього перевезення, від 1 вересня 1970 р., чинна з 1976 р. Угоду підтримали Франція, Іспанія, ФРН, колишній СРСР та інші держави. Україна ще не підтвердила свого приєднання.

2..

Зовнішньоекономічнийдоговір(контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

Форма зовнішньоторговельної угоди - це нормативно визначені юридичні вимоги (нормативи) стосовно її матеріального укладення, за наявності яких угода є дійсною та підлягає виконанню.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону.

Зміст договору становлять його умови:

- предмет договору, кількість та якість товару;

- умови поставки;ціна та загальна вартість договору; - умови платежів;упаковка та маркування;

- форс-мажорні обставини;санкції та рекламація;арбітражні застереження;

Сторони можуть домовитись також і про: - страхування;гарантії якості;

- норми завантаження;

- порядок сплати податків

3.Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні

У загальному розумінні правовий статус суб’єкта — це система визнаних і закріплених державою у законодавчому порядку прав і обов’язків даного суб’єкта. Правовий статус фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного права — це сукупність усіх належних їм прав, свобод та обов’язків.

Особливість правового статусу фізичної особи полягає в тому, що, перебуваючи в іншій державі, вона підпорядковується двом правопорядкам: — своєму вітчизняному, а також — правопорядку держави перебування

Традиційно існує три режими для іноземців: національний, найбільшого сприяння та спеціальний

Режим найбільшого сприяння передбачає надання іноземцям таких прав та/або встановлення таких обов'язків, які надані для громадян будь-якої третьої країни, які перебувають на території даної країни в найбільш вигідному у правовому відношенні становищі. .

Спеціальний режим полягає у наданні іноземцям у будь-якій сфері певних прав та/або встановленні для них певних обов'язків, які відрізняються від тих, що передбачені для власних громадян відповідної держави. Спеціальний режим може нести як позитивний, так і негативний характер для іноземців.

Законодавство більшості країн виходить з наступних основних принципів правового статусу іноземних громадян:

- Іноземні громадяни користуються тими ж правами і свободами і несуть ті самі обов'язки, що і громадяни держави перебування;

- Іноземні громадяни рівні перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять та інших обставин;

- Щодо громадян тих держав, у яких є спеціальні обмеження прав і свобод вітчизняних громадян, можуть бути встановлені відповідні обмеження;

- Використання іноземними громадянами своїх прав в державі перебування не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам і законним інтересам громадян держави перебування та інших осіб.

Варіант-4

1.Поняття і види іноземного елемента.