Загальна характеристика морських перевезень

Під договором морського перевезення вантажу необхідно розуміти договір, за яким перевізник або фрахтівник зобов’язані перевезти довірений відправником вантаж із порту відправлення у порт призначення і видати його уповноваженій для отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник або фрахтувальник зобов’язаний сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Причому фрахтувальником і фрахтівником визнавали осіб, котрі уклали між собою договір фрахтування судна (чартер). Під договором морського перевезення пасажира розуміють договір, укладений між перевізником і пасажиром, згідно з яким перевізник зобов’язаний перевезти пасажира і його каютний багаж до пункту призначення, а у випадку здавання пасажиром багажу – доставити багаж у пункт призначення та видати його уповноваженій на отримання багажу особі. При цьому пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а здаючи багаж, і плату за провезення багажу.

Не буду сильно багато розписувати, по суті, оскільки Ірина зробить витяги із законодавства, треба буде ще почитати деякі положення з перелічених конвенцій. Переходимо до річкового.

До складу річкового транспорту належать:

- підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів;

- порти і пристані;

- судна;

- суднобудівельно-судноремонтиі заводи;

- ремонтно-експлуатаційні бази;

- підприємства шляхового господарства;

- підприємства зв'язку;

- промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства;

- прректно-конструкторські організації;

- інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До міжнародних річкових перевезень належать перевезення, які здійснюють судноплавними ріками на території двох і більше держав.

міжнародного значення становить 1179 км, або 5,4 % від загальної довжини європейських рік цієї категорії.

Найдовшими серед судноплавних шляхів континенту є До міжнародних річкових перевезень належать перевезення судноплавними ріками, що знаходяться на території двох і більше держав. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговує нова система класифікації внутрішніх водних шляхів Європи. У листопаді 1992 р. основна робоча група Комітету внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії при ООН ухвалила резолюцію, на підставі якої введено нову систему класифікації внутрішніх водних шляхів. Система ґрунтується на стандартних параметрах суден, які рухаються одночасно. Вона замінила діючу з початку 60-х років систему, основану на вантажопідйомності суден.

Характерні особливості нової системи класифікації:

- наочність, що забезпечує чіткий і однозначний опис системи водних шляхів;

- розрахунок на перспективність застосування, оскільки параметрів системи класифікації повинні дотримуватися під час будівництва нових або модернізації наявних шляхів, ураховуючи розвиток технологій внутрішнього водного шляху;

- модульний принцип стосовно габаритів суден;

- ієрархія класів внутрішніх водних шляхів, за якої судно, що експлуатується на водних шляхах одного класу, можна використовувати на водних шляхах вищої категорії без обмежень за параметрами, визначеними класифікацією.

Систему класифікації враховують у процесі проектування, реконструкції та будівництва нових шляхів на території практично всього континенту. Вона також охоплює внутрішні водні шляхи всіх рівнів. Причому водні шляхи І-Ш класів належать до категорії регіональних, а параметри цих класів є критеріями для будівництва судноплавних шляхів, що використовують для перевезень у межах окремих країн. Однак передусім введена система, необхідна для розвитку шляхів міжнародного значення (так званих шляхів категорії "В"), які відповідають IV-VII класам. Шляхи, впорядковані відповідно до цих класів, мають забезпечувати проходження суден та караванів несамохідних суден з осадкою не менше 2,5 м. На окремих ділянках водних шляхів найвищого (VII) класу горизонтальні габарити караванів несамохідних суден можуть перевищувати зазначені параметри.

Прийнята система класифікації внутрішніх водних шляхів категорії "Е" (IV-VII класи) 1996 р. стала основою для підготовки ЄЕК ООН Європейської угоди про найважливіші внутрішні водні шляхи міжнародного значення (СМВП), чинної з 26 липня 1999 р. Договірні сторони розглядають угоду як план розвитку та будівництва мережі внутрішніх водних шляхів міжнародного значення; у ній детально перелічено водні шляхи категорії "Е" та порти, розташовані на них. Угодою СМВП засновано міжнародно узгоджену європейську мережу внутрішніх водних шляхів і портів, а також однакову інфраструктуру й експлуатаційні параметри, яким вони мають відповідати. Географічна мережа водних шляхів категорії "Е", що охоплює судноплавні річки, канали та прибережні маршрути, пролягає від Атлантичного океану до Уральських рік, з'єднує 37 країн і виходить за межі європейського регіону. Приєднуючись до СМВП, уряди зобов'язуються розвивати і будувати свої внутрішні водні шляхи та порти міжнародного значення відповідно до узгоджених єдиних умов.

ВАРІАНТ-5

1.Зовнішньоекономічний договір (контракт): поняття, ознаки, форма, особливості щодо укладення

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності;

Ознаками зовнішньоекономічного договору (контракту) є різновид господарського договору та місцезнаходження контрагентів в різних країнах.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону.

Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України

2. Методи міжнародного приватного права

Правовий метод регулювання – це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. Крім нього, для врегулювання відносин з “іноземним елементом” застосовуються два юридико-технічні методи: колізійний та матеріально-правовий. Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права.

Колізія в міжнародному приватному праві – це така правова ситуація, в якій приватноправове відношення внаслідок наявності в ньому іноземного елемента підпадає під чинність двох чи більше національних правових систем Колізійний метод регулювання. Є необхідним для регулювання цивільноправових відносин, регламентація яких не погоджена, а також у разі необхідності вибору між нормами права. Для МПрП значення мають не всі колізії, а тільки ті, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії).

Сутність колізійної норми полягає у відсиланні до компетентного законодавства, визначенні умов і меж його застосування до певних правовідносин. У МПрП утвердилася позиція, згідно з якою кожна колізійна норма складається з двох частин — обсягу і прив’язки. У першій частині норми (в обсязі) вказуються правовідносини, які вимагають правового врегулювання. У другій частині (прив’язці, колізійному принципі, формулі прикріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинне регулювати певні правовідносини.

Матеріально-правовий метод.Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не регулює правовідносини з іноземним елементом. Її існування має сенс за умови використання і матеріальноправової норми, тобто такої, яка, по суті, регулює правовідносини в МПрП. Наявність матеріальноправових норм свідчить про існування разом з колізійним матеріально-правового методу регулювання зазначених відносин. Сутність цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи. Здебільшого матеріальноправовий метод застосовується при укладенні угод з питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин.

3. Поняття та правова природа колізійної норми.

Колізійна норма - це правова норма, що вказує, право якої держави підлягає застосуванню до відповідних правовідносин, ускладнених іноземним елементом. На відміну від матеріальних норм права, колізійні норми безпосередньо не регулюють ті чи інші правовідносини, а лише допомагають суду чи іншому органу правозастосування вирішити "колізійне питання", тобто "конфлікт" між правопорядками різних держав, які претендують на регулювання тих чи інших приватноправових відносин з іноземним елементом.

Самі по собі колізійні норми не встановлюють безпосереднього правила поведінки для учасників приватноправових відносин, тому більшість дослідників вважають, що колізійні норми не належать ні до матеріального, ні до процесуального права.

По суті, колізійна норма вирішує одне питання: право якої держави (правової системи) слід застосувати у випадку колізії (зіткнення) двох або більше правопорядків у певних правовідносинах. Компетентний правопорядок, до якого відсилає колізійна норма, називають статутом правовідносин. Слід мати на увазі, що під статутом розуміють не окрему норму права, а правову систему певної держави в цілому. У МПрП йдеться не про колізії окремих норм, а про колізії правопорядків. Саме у тій правовій системі, на яку вказала (до якої "відіслала") колізійна норма, шукають конкретні норми матеріального права, які відповідають на питання щодо змісту прав та обов'язків сторін.

Щодо природи колізійних норм та їх місця у системі права висловлювалися різні погляди. У доктрині переважає підхід, згідно з яким колізійні норми не є нормами міжнародного права, адже вони не призначені для регулювання міждержавних відносин.

У вітчизняній доктрині радянського періоду висловлювались думки щодо належності колізійних норм до внутрішньодержавного приватного права, передусім цивільного. Обґрунтовувалося, що колізійна норма, разом із тією матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, створює певне правило поведінки для учасників цивільного обігу.

Окремі дослідники звертають увагу також на публічно-правовий характер колізійної норми (Брун М. И.). Колізійні норми адресовані передусім судам і адміністративним органам.

ВАРІАНТ 6

1. Загальна характеристика міжнародних повітряних перевезень

Особливість повітряного транспорту, що відрізняє його від інших транспортних засобів, - швидкість перевезення. На коротких відстанях (до 500 км) залізничний і автомобільний транспорт явно переважає повітряний за рахунок значно меншого часу на наземне обслуговування. Однак за зростання відстані перевезень пасажири віддають перевагу повітряному транспорту.

Для польоту літаків визначеним маршрутом виділено повітряні смуги завширшки приблизно 30 км. Шлях польоту називають повітряною трасою, а її проекцію на землю - наземною трасою повітряної лінії.

Повітряна лінія - постійний маршрут регулярних польотів літаків між населеними пунктами, забезпечений наземним устаткуванням обслуговування польоту. Сукупність усіх повітряних ліній і пристроїв, призначених для забезпечення регулярних польотів цивільної авіації, утворює мережу повітряних шляхів сполучення.

Залежно від категорій обслуговування повітряних ліній аеропорти розподіляють на міжнародні та внутрішні. Повітряні лінії, якими відбуваються польоти літаків, також є внутрішні й міжнародні.

Польоти літаків на внутрішній і міжнародній повітряних лініях – це:

· регулярні рейси, виконувані відповідно до розкладів,

· і замовлені (чартерні), здійснювані на основі договорів з підприємствами, організаціями, туристичними фірмами.

Пасажирів і їхній багаж перевозять авіатранспортом на підставі договору. Його укладають авіатранспортне підприємство (перевізник) й окремі громадяни, організації, туристичні фірми.

Водночасіз регулярними авіатранспортні підприємства виконують чартерні перевезення - нерегулярне перевезення, умовою здійснення якого є фрахтування всього повітряного судна чи частини його комерційної ємності. Зафрахтовану ємність замовник використовує на свій розсуд. Такі перевезення виконують маршрутами, що збігаються з наявними на внутрішніх і міжнародних авіалініях, або будь-якими іншими.

У світовій практиці розрізняють низку комерційних різновидів чартерів.

Наприклад, під час закритого чартеру - перевезення оплачує організація, що купує чартер для своїх співробітників, зазвичай маршрутом, який не входить у регулярні повітряні лінії. Пасажири не оплачують перевезення. Чартери такого виду займають незначну частину в обсязі чартерних перевезень.

За блок-чартеру замовник купує частину комерційної ємності літака - блок місць (30-40 місць) на регулярному рейсі. Замовник платить за блок загалом, незважаючи на фактичне його використання, тобто зайнятість місць у блоці. Такі перевезення вигідні авіакомпаніям лише в період попиту, адже блок місць продають за ціною, істотно меншою, ніж його вартість за звичайними тарифами.

У змісті типового договору чартеру вказують тип повітряного судна та конкретні умови перевезення, які визначають:

- максимальне комерційне завантаження чартеру: кількість пасажирів, маса багажу;

- місце відправлення та призначення, час вильоту рейсу;

- призначення перевезення;

- права й обов'язки перевізника та замовника.

Перевізник, наприклад, зобов'язується вчасно, згідно з графіком, доданим до договору, надати літак визначеної вартості, що забезпечує перевезення чартерного завантаження. Виконання формальностей, пов'язаних зі здійсненням польотів, до котрих належать імміграційні, митні, карантинні, прикордонні питання, а також отримання дозволу авіаційної влади на виконання чартерного перевезення бере на себе перевізник. Замовник зобов’язаний забезпечити своєчасну доставку пасажирів і багажу в аеропорт відправлення.

Визначають мінімальне комерційне завантаження, згідно з яким замовлений рейс буде виконаний. За пропонованого низького комерційного завантаження авіатранспортні підприємства планують чартерні рейси в інтересах декількох замовників, а також передбачають завантаження повітряного судна в обох напрямках.

Підставою для виконання чартерних рейсів (планових і за разовими заявками) є заявка (гарантійний лист) підприємства замовника, надана авіапідприємству за 15 днів до виконання рейсу. В ній називають замовника, дату виконання рейсу, зобов'язання з виконання правил перевезення пасажирів, багажу й іншу необхідну інформацію.

Обидві сторони мають право розірвати договір.

Авіапідприємство використовує це право у випадках:

· нестачі авіапалива чи скорочення його ліміту;

· невиконання замовником зобов'язань з мінімального комерційного завантаження повітряного судна;

· відволікання літака для виконання урядових завдань.

Замовник має право відмовитися від чартерного рейсу, коли:

· авіапідприємство затримало виконання рейсу більше ніж на 5 год.;

· замінило тип повітряного судна і внаслідок цього не буде забезпечено обсяг і якість перевезень, передбачені за договором виконання замовленого рейсу.

У договорі вказують повну вартість чартеру, зазвичай вартість нетто, тобто ціну для перевізника. Комісійні, аеропортові й інші збори замовник оплачує окремо.

Повітряний транспорт, отже, здійснює і внутрішні, й міжнародні перевезення пасажирів та туристів.

Міжнародним вважають перевезення, згідно з яким (незалежно від того, чи була перерва у перевезенні пасажирів) пункти відправлення та призначення розташовані або на території двох держав, або на території тієї самої держави, якщо передбачена зупинка на території іншої держави.

Характер такого перевезення визначає низка особливостей. Так, договір міжнародного перевезення не залежить від форми перевізного документа. Приміром пасажирові, що вилітає з Одеси у Варну, оформили квиток внутрішнього зразка. Це буде лише порушення правил оформлення перевізних документів, але характер перевезення від цього не зміниться. І навпаки, внутрішнє перевезення не стане міжнародним від того, що іноземному громадянинові в тому чи іншому агентстві оформлять авіаквиток міжнародного зразка на політ Харків - Київ.

Договір міжнародного повітряного перевезення не змінює свого характеру, якщо він буде виконаний декількома авіатранспортними підприємствами, навіть якщо одне з них виконало свою частину перевезення повністю у межах однієї і тієї самої держави. Наприклад, пасажирові у Будапешті оформлено квиток Будапешт - Львів - Київ - Будапешт. Національна авіакомпанія "Авіалінії України" виконує перевезення тільки на ділянці Львів - Київ. Оскільки ж усе перевезення розглядають єдиною операцією, то і перевезення на відтинку Львів - Київ буде вважатися міжнародним.

2.Система міжнародного приватного права

Під системою міжнародного приватного права розуміють його цілісну структуру, що розглядається у поділі на правові інститути, що поєднуються у дві частини – загальну та спеціальну.

Загальну частину міжнародного приватного права складають норми, які мають загальнотеоретичне, методичне значення для усіх інститутів міжнародного приватного права. Загальна частина вивчає поняття та предмет міжнародного приватного права, його систему та джерела. Важлива увага в Загальній частині приділяється методам правового регулювання відносин з «іноземним елементом».

Спеціальна частина міжнародного приватного права включає окремі правові інститути, ускладнені «іноземним елементом». Традиційно основними інститутами Спеціальної частини міжнародного приватного права є: цивільно-правове положення суб’єктів міжнародного приватного права; право власності; спадкове право; сімейне право; трудові відносини, зовнішньоекономічні договори;зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; В межах інституту права власності розглядаються також питання права інтелектуальної власності. Правовий інститут «зовнішньоекономічний договір» вивчає загальні вимоги до зовнішньоекономічних договорів та окремі види договорів.

Процесуальна частина - міжнародний цивільний та арбітражний процес, виконання рішень іноземних судів.

3. Правосуб’єктність фізичних осіб у відносинах з іноземним елементом

Під фізичними особами прийнято розуміти громадян даної держави, іноземців, осіб без громадянства й осіб, що мають подвійне громадянство.

Правосуб’єктністю фізичної особи є її здатність у встановленому порядку бути суб’єктом права, тобто виступати носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Включає в себе 2 ознаки: правоздатність та дієздатність. Деякі вчені відносять сюди також деліктоздатність. Не завжди розмежовуються у праві держав (США, ВБ).

Наявність повної дієздатності дозволяє особі вступати у цивільні правовідносини (укладати договори, набувати і заповідати майно, відповідати за заподіяну шкоду тощо). У державах передбачається різний вік особи, з якого настає повна цивільна дієздатність (Франція, ВБ, Росія – 18р., Швейцарія, Японія – 20р., Аргентина – 22р.). Застосування особистого закону ФОдля визначення дієздатності означає, що особа, яка вважається дієздатною за особистим законом, повинна вважатись такою і в інших правових системах. Це положення визнається усіма державами.

Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Підстави та правові наслідкивизнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особирегулюютьсяособистим законом цієї особи. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.