Культурне життя Західної Європи в період реформації

Реформація – це християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади. Для духовного життя періоду Реформації характерна різноманітність течій та напрямків. Внаслідок наростання глибокої духовної та економічної кризи, викликаної, з одного боку, Реформацією й численними релігійними війнами, які її супроводжували, а з іншого – знецінення не тільки золота, але й загальноєвропейської девальвації грошей і падіння виробництва, вже з середини XVI ст. в культурному житті Західної Європи починається період, часто розцінюваний як період феодальної католицької реакції, або, як його традиційно називають, період Контрреформації. У XVII ст. було здійснено величезну роботу у сфері наукового мислення і пізнання законів природи, зроблено великий внесок у становлення таких наук, як біологія, фізика, математика. Значних успіхів досягають астрономія та медицина. Справу Коперніка та Джордано Бруно продовжили Кеплер, Галілей, засновник класичної механіки і винахідник оптичної призми Ісаак Ньютон. Англійським експериментатором Робертом Гуком, який створював у Ньютона першість відкриття закону тяжіння і чиє ім’я носить закон пружності, було сконструйовано один з перших мікроскопів і відкрито (першу) біологічну клітину; низку важливих відкриттів у різних галузях було зроблено Христіаном Гюйгенсом, Антоні Ван Левенгуком та багатьма іншими експериментаторами. Поряд з тим для XVII – XVIII ст. характерним лишалося захоплення науковців містицизмом.Містиком був видатний французький математик, фізик і філософ Б.Паскаль, автор відомого закону гідростатики і теореми проективної геометрії, які носять його ім’я. Виразне містичне підґрунтя має філософське вчення Г.В.Лейбніца, видатного філософові і математика, автора закону достатньої підстави, винахідника першої лічильної машини. Визначний шведський геохімік і мінералог Сведенберг “увійшов у контакт” з янголами, що стало підставою створення ним особливого релігійного вчення. Передвісниками Ренесансу були Данте, Петрарка, Боккаччо. Мартін Лютер проголосив свої 95 тез 31 жовтня 1517 р. 1534 р. Лойола організував новий орден, що згодом одержав назву орден єзуїтів. Склалося повне уявлення про період релігійного вільнодумства, виразом якого нібито і була Реформація, як визвольна раціоналістична критика католицизму. Серед книг, які друкувалися в Європі більше двох третин присвячено релігійним сюжетам. Лютер залишив два таїнства – хрещення і причастя. В той час протестанти визволили лише Святе Письмо – Біблію, Старий Заповіт, і служба у них зводилась до співу псалмів та читання і коментування біблійного тексту. Перемога протестанту була небезпечною з точки зору перспектив культури тим, що ламала вже усталені межі між вірою і наукою, вірою і мистецтвом, вірою і мораллю і це могло призвести до втручання невігласів із мирян у справи, в яких вони були некомпетентними. Реальних і швидких результатів протестантські течії досягли в шкільництві. Протестантські школи залежали від покровителя і тому вони не відразу стали тривалими. Університетська освіта була орієнтована на теологію, особливо після того, як керівництво нею опинилося у домініканців та францисків. Успіхи реформації спочатку були грандіозними, відхід від католицизму в Центральній Європі – масовий. Широка мережа заснованих єзуїтами освітніх закладів завдяки порівняно високому рівню викладання і виховання швидко здобула визнання в європейських суспільствах. Навчально-виховний процес у цих закладах передбачав не тільки культивацію внутрішньої самодисципліни, але й робив посилений наголос на вивченні внутрішнього світу людини з притаманними йому протиріччями. Єзуїти першими сформулювали вчення про інстинкти. Багато в чому завдяки діяльності єзуїтських колегій на межі XVI і XVII ст. відбувся певний прорив у розвитку різних ділянок і аспектів психології, в тому числі й психології сприйняття, що мало велике значення для подальшого розвитку художньої культури. Єзуїтські колегії прищеплювали учням також раціональні методи пізнання, засновані на відродженні богословсько-філософській системі, яку називають другою схоластикою. Внаслідок цього з єзуїтських колегій виходили не тільки тонкі психологи, але й суворі раціоналісти, наприклад, Рене Декарт. Навіть коли єзуїтська система освіти викликала цілковите неприйняття, метоли спростування будувалися за зразком поданим єзуїтами, хоча й способом від противного. Отримувана в колегіях гуманістична освіта була чітко дозованою, що відбивало стримувальний характер контрреформаційної ідеології. Оскільки постійно стримувати хід часу нікому не під силу, контрреформаційні заходи контролю над культурним розвитком з часом почали сприйматися як анахронізми і в кінцевому підсумку призвели не до посилення католицизму, а до його подальшого послаблення. У другій половині XVI ст. з’являються нові явища в архітектурі і музиці, що одержали спочатку у Франції назву “бароко”. В архітектурі це були пишність і театральність побудов, де прикраси нерідко закривали конструкцію цілого, буйні, нестримані, суто театральні композиції викликали відчуття піднесення і схвильованості, де доводилося поєднувати в цілісний “великий порядок” окремі елементи. В музиці передвісником бароко було захоплення мелодією у Флорентійському гуртку XVI ст., душею якого був В.Галілей батько великого вченого. Спільне у різних мистецьких формах бароко – єдність несполучних, здавалося б елементів, що досягають охопленням її з висоти, так би мовити, пташиного лету. В справі освіти особливу енергію проявив новостворений орден єзуїтів, що став найбільш активним провідником ідеї конференції. Єзуїти не тільки переслідували єретиків – вони налагодили найкращу за того часу систему шкіл і вищої освіти, створювалися школи під керівництвом монастирів із строгою дисципліною. Мистецтво бароко поступово і природно почало приходити на зміну Ренесансу в другій половині XVI ст. У культурі й мистецтві бароко знайшли своє вираження і антифеодальний протест, і національно-визвольні рухи, і демократична сміхова культура. Бароковий світогляд реалізовував нові уявлення про єдність, безмежність і розмаїття світу, його драматичну складність і вічну мінливість.