Політика Узації: причини, суть, наслідки.

1923 р. – 12 З’їзд РКП(б), прийнята політика коренізації. Ця політика передбачала підсилення зі підготовки кадрів корінної нації. Ця політика проводилася по таким напрямкам: створення політичних та економічних умов для всебічного культурного розвитку нац. меншин. На чолі партійного апарату в У став Каганович. На чолі уряду став Чубар, керівник наркому юстиції був Скрипник. Перші кроки – впровадження укр. мови у державний та партійний апарат. У серпні 1923 року прийнята спеціальна постанова за якої всі урядовці повинні були пройти курси вивчення укр. мови. У 1925 р. вийшла постанова “Про використання укр.ої мови у державній публікації”. З 1922 р вся партійна документація велась укр. мовою. Зросла кількість укр. установ. 92 % дітей навчалися укр. мовою. У 1927 році укр. мовою видавали 50 % книг. У 1933 р на У існували 426 газет, з них 372 – україномовні. Укр. мова почала використовуватись у військових частинах, інших вищих навчальних закладах. Існували, навіть плани реорганізувати армію за територіальним принципом. Це підтримував Фрунзе. В 1934 р Київ став столицею У.. Водночас в У багато робилося для національних меншин. Було створено 13 нац. районів, 954 ради на селі, 100 нац. рад у містах. На У працювали німецькі, болгарські, польські, єврейські та інші школи, театри, бібліотеки. У. піклувалася також і про українців, які жили за межами У. (6,5 млн.). 2 млн. – на Кубані, 1,3 млн. – Курська губерня, 1 млн. – Воронезька губернія, 600 тис. – Туркестан. Тут створювали укр. школи, видавали газети укр. мовою. Під час проведення політики Узації були також певні помилки та пррахунки. На початку 30-х років Сталін припиняє політику Узації. Проводиться політика централізації та русифікації. Після того, як У. ввійшла, вона втратила свою незалежність. На початку 30-х років починається нац. гніт укр.. народу.

70. Політика примусової суцільної колективізації сільського господарства була чи не найважливішою складовою сталінського воєнно-комуністичного штурму кінця 20-х - початку 30-х років. Насильницьке об'єднання господарств разом із землею, реманентом, усією худобою і птицею в колгоспи, що мали стати перехідною формою до комун, і цілковите підпорядкування їх адміністративно-командній системі управління давало змогу державі викачувати із села гроші, продукти харчування та сировину, необхідні для "підхльостування" індустріалізації країни. Перехід до суцільної колективізації, офіційно проголошений у листопаді 1929 p., розпочався у степових регіонах України ще до весняної посівної кампанії 1930 р,, а в цілому по республіці - до осені 1930-го. Новий грабіжницький курс сталінського керівництва викликав величезне соціальне й політичне напруження на селі. Щоб зламати опір суцільній колективізації, заможніших господарів оголошували куркулями й виселяли з родинами з рідних місць, здебільшого в східні й північні райони країни, а майно розпродавали. Лише в січні-березні 1930 р. в Україні було розкуркулено майже 62 тис сімей, А оскільки опір селянства не вдалося придушити, Сталін звалив усю вину за так звані "перегини" в ході колективізації на місцеву владу. Об'єднання селян у колгоспи оголошувалося справою добровільною. У зв'язку з цим навесні й улітку 1930 р. в Україні майже половина селянських господарств вийшла з колгоспів. Восени 1930 р. розпочалася нова кампанія, спрямована на прискорення колективізації. Крім адміністративних заходів (до середини 1931 р. з України було депортовано 98,5 тис. cелянських сімей. Заготівельні ціни на зерно, цукрові буряки, овочі, м'ясо, молоко та інші сільськогодарські продукти були надзвичайно низькими. До того ж держава не визначала обсягів хлібоздачі та інших поставок, що уможливлювало експропріацію чи не всієї колгоспної продукції, а це зумовлювало вкрай низьку оплату праці колгоспників і відбивало в них бажання ефективно працювати в громадському господарстві. Для селян основними засобами існування були присадибні ділянки. Але й тут непомірно високі податки змушували їх розпродавати своє майно, забивати худобу й залишати села. В 1928-1931 pp. в Україні кількість селянських господарств зменшилася на 352 тисячі. Усе це призводило до руйнування народного господарства. Одначе плани хлібозаготівлі не скорочувалися. Треба було постачати міста, промислові підприємства, армію і, головне, платити хлібом та іншими продуктами зарубіжним країнам за матеріали й устаткування для споруджуваних в авральному порядку новобудов. Сотні тисяч тонн імпортного обладнання, придбаного за український хліб, що викидався на міжнародний ринок за демпінговими цінами, накопичувалося на різних складах, чимало його псувалося і пропадало. Країна була неспроможною втілити нереальні плани будівництва нових підприємств. Перша п'ятирічка лишилася невиконаною. Тиск тоталітарного режиму на українських селян посилювався. За умов деградації сільськогосподарського виробництва заготівельні загони вимітали увесь хліб із колгоспних і селянських комор, не залишаючи навіть необхідного прожиткового мінімуму. Внаслідок такої політики навесні 1932 р. у селах України та деяких інших регіонів СРСР розпочався голод. Влітку люди у відчаї збирали в полі колоски, вдруге обмолочували солому, намагаючись знайти там хоч якусь поживу. Тоді було прийнято суворі закони, за якими навіть за жменю взятого з поля чи колгоспної комори зерна селян засуджували до 10 років ув'язнення або й до розстрілу. Голодомор охопив усі села України. Смертність від недоїдання стала звичайним явищем у цій чи не найбагатшій за природними ресурсами республіці: лише 1933 р. від голоду загинуло 3-3,5 млн осіб. А в 1932-1934 pp. завдані Україні втрати від голоду і зниження народжуваності перевищили 5 млн чоловік. Такими жахливими були наслідки грубих прорахунків в економічній політиці партійно-державного керівництва та його злочинного свавілля, безконтрольного правління. Глибока криза в сільському господарстві примусила правлячу верхівку СРСР ужити заходів для припинення катастрофічного спаду виробництва продуктів харчування. З цією метою було запроваджено певні норми поставок зерна державі. Виконавши цю "першу заповідь", колгоспи й селяни могли розпоряджатися лишками на власний розсуд, зокрема продавати їх на ринку. Відновилися базари. В колгоспах було створено постійні бригади, за якими закріплювалися на період польових робіт ділянки землі, машини, коні, воли тощо. Село отримало значну кількість техніки. Вона зосереджувалася в МТС, які за відповідну плату (грошима, зерном чи іншими продуктами) обробляли землю. На кінець 30-х років МТС обслуговували 97,7% колгоспів. Розвивалися м'ясо-молочна галузь, садівництво, бджільництво, деякі підсобні промисли. За рахунок присадибної ділянки селянин міг тримати худобу, птицю. Напередодні Другої світової війни сільськогосподарське виробництво досягло рівня кінця 20-х років. Таким чином, насильницька суцільна колективізація призвела до руйнування продуктивних сил на селі и страшних людських втрат, що майже на десятиріччя загальмувало й відкинуло назад виробництво сільськогосподарської продукції