З/у землі у складі ін держав

Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинились у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. До польської окупації потрапили землі Східної Галичини та Західної Волині, на яких проживало за переписом 1931 р. 5,6 млн. українців. У складі Румунії українці (790 тис. осіб) проживали у Північній Буковині, Хотинському, Аккерманському та Ізмаїльському повітах Бессарабії. На території "Підкарпатської Русі", що ввійшла до складу Чехословаччини, проживало понад 450 тис. українців. Кожна з держав, до складу яких входили українські землі, повинна була визначитись у ставленні до української меншини.

Загалом можна визначити такі риси політики Польщі, Румунії, ЧСР:

— насильницька асиміляція;

— стримування економічного розвитку, його колоніальний характер;

— репресії проти діячів національно-визвольного руху;

— національний гніт;

— відмова від міжнародних зобов'язань щодо надання автономних прав українцям.

Незважаючи на антиукраїнську політику правлячих кіл Польщі, ЧСР та Румунії, їхні політичні режими допускали певну політичну діяльність. Використовуючи цю можливість, українці створили політичні партії, покликані захищати їхні інтереси. Так, у Польщі у 1925 р. існувало 12 українських політичних партій, що представляли широкий політичний спектр. Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО), яке утворилося у 1925 p., було по суті ліберальною партією інтелектуальної еліти краю.

У Закарпатті політичне життя було особливо складне. Суто української партії, яка б діяла самостійно, тут тривалий час не було. Нечисленні політичні групи Закарпаття були зв'язані з близькими їм чехословацькими партіями і діяли під їхнім "дахом". Усі найвпливовіші партії ЧСР мали свої організації в Закарпатті, які відбивали настрої і уподобання різних груп населення. Разом з тим кожна з них схилялась до певних національно-культурних традицій, що історично склалися в краї. Найвпливовішими течіями були русинство і народовство. Русинський напрям користувався найбільшою підтримкою населення, домагався автономії краю. Лідером напряму був А.Бродій, призначений у жовтні 1938 р. головою автономного уряду. Але вже за два тижні його було усунуто з цієї посади. Народовський напрям послідовно відстоював український характер населення краю і виступав за автономію. Лідером руху був А.Волошин.

У Румунії були найменш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій. Лише у 1927 р. утворилась партія, що відстоювала національні інтереси українців, - Українська національна партія (УНП). Це була партія ліберального спрямування, що діяла виключно легальними методами. Лідером партії був В.Золозецький. Молоде покоління українських діячів, невдоволене поміркованою позицією УНП, в середині 30-х років утворює конспіративну радикальну націоналістичну організацію, близьку за програмними засадами і діями до Організації українських націоналістів (ОУН).

74. Українське питанняу вузькому розумінні - це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому - це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.

Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група - СРСР, По­льща, Румунія, Чехословаччина. Друга група - Англія, Франція і частково США. Третя група - Німеччина і Угорщина. Драматизм полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.

Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина.