Г) особливості пізнання суспільства, соціальне гноселогія.

Тема 8. Специфіка соціальної форми руху матерії.

План

1. Матеріальне і духовне життя людей.

2. Спосіб матеріального виробництва. Діалектика продуктивних сил і виробничих відносин.

3. Базис і надбудова та їх діалектичний зв'язок.

Матеріальне і духовне життя людей.

Соціофілософський підхід передбачає вирішення таких загальнотеоретичних проблем як:

а) природа суспільства, його якісна специфіка;

б) суспільство як цілісна система;

в) прогнози майбутнього, переспективи розвитку суспільства;

г) особливості пізнання суспільства, соціальне гноселогія.

Аналіз суспільства в різні епохи, як предмету філософського осмислення:

1)класична атична філософія розглядає не історико-економічні а політичні аспекти: головну проблему філософи бачили в тому, щоб знайти найбільш розумну модель управління або класифікувати усі можливі моделі.

Фундаментальою тезою грецької ідеї держави була гармонія (пропорційність), справедливість життя усіх її громадян.

2) у середньовічну добу загальноприйнятою стає християнська концепція історичного соціального розвитку. Вважалось, що влада має сакральний характер, оскільки іерархічність передбачена Богом та притаманна навіть небесному порядку.

3) мислителі XVII-XVIII ст. вважали, що незмінній природі людини має відповідати ідеальна для неї форма суспільства, яку можна ералізувати через поширення знань ( Б.Спіноза, Д.Дідро, П.Гольбах).

4) у XIXcт. філософи розглядали суспільство як природний організм, який повинен мати природні межі між економікою та політикою.

5) на початку XX ст. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як здійснювану солідарність, композицію, різноманітних ідей, вірувань, почувань (релігійних, моральних, естетичних,правових,політичних), що реалізуються завдяки посередництву індивідів. Суспільство постає своєрідним божеством, «органчіною» солідарністю, що може існувати «тільки в нас і звадяки нам.» Іншими словами, «суспільство існує не на індивідами, воно - плід їх взаємозумовленності.

Суспільство – це процес і результат взаємодії конкретних людей.

Висхідним пунктом цього процесу є суспільне виробництво.

Історична практика засвідчує, що суспільне виробництво досить складне утворення.

Суспільне виробництво включає в себе дві підсистеми:

1) матеріальне виробництво; 2) духовне виробництво.

Матеріальне виробництво націлене на задоволення потреб людей (харчування, одяг, житло тощо).

Духовне виробництвостворює певне духовно-теоретичне середовище, дає необхідні знання, творить ціннісні парадигми.

Система суспільного виробництва забезпечує:

1) життєдіяльність суспільства; 2) відтворення людини;

3) розвиток особистості.

Ставлення людей до природи та міжсуб'єктні відносини задають суспільному виробництву напрям розвитку, забезпечують функціонування його окремих складових.

Особливості матеріального виробництва:

1. Матеріальне виробництво є базою виникнення розмаїття сфер суспільного виробництва і для свого здійснення вимагає реалізації певних програм, проектів та ідей, відповідного типу особистості, здатної до участі в конкретній суспільно-виробничій діяльності. Матеріальне виробництво є генетичною основою виникнення суспільного виробництва, окремих його підрозділів, а також умовою їх розвитку.

2. Матеріальне виробництво виступає дійовим стимулом духовного життя людей, забезпечує розвиток науки і мистецтва, філософії і моралі, політики і права.

3. Нарешті матеріальне виробництво визначає характер і спрямованість розвитку суспільного виробництва, зумовлюючи залежно від рівня свого розвитку певну соціальну структуру суспільства, певний тип його політичної організації, образ життєдіяльності людей, тип особистості, зміст права, моралі.

Духовне життя суспільства являє собою духовні форми освоєння дійсності, ідеальні компоненти та сукупність форм ідеального в суспільному житті, ідеальний рівень соціального життя.

Духовне життя суспільства включає в себе:

1) духовне виробництво, духовні відношення між людьми;

2) систему організацій та інститутів, що займаються виробництвом, розпо­всюдженням та зберіганням цих цінностей.

Духовне життя суспільства невід'ємне від політичної та моральної свідомості. Однак політичне життя має свої риси, виділяючи її в самостійну сферу суспільства. Моральна свідомість, включаючись в духовне життя, не є підсистемою духовної сфери.

Сфера духовного життя - це особливий рівень духовного життя суспільства, зв'язаний зі спеціалізованим духовним виробництвом, з функціонуванням соціальних інститутів (ідеологічних та наукових установ, театрів, бібліотек, музеїв, шкіл),утворюючих та поширюючих духовні цінності.

Підсистеми духовної сфери:

1) ідеологічна; 2) наукова;

3) художньо-естетична; 4) виховання та освіта.

Риси підсистем духовної сфери:

1) спеціалізоване духовне виробництво;

2) функціонування особливих соціальних інститутів.

Духовне виробництво - процес творчої людської діяльності, в ході якої виробляються, утворюються духовні цінності.

Духовна культура - позитивні досягнення людської духовної діяльності, творча діяльність по утворенню й освоєнню духовних цінностей.