Розселення населення. Структура населення 2 страница

5. Де на земній кулі є найкращі умови для використання альтернативних енергоресурсів: а) енергії вітру; б) геотермальних ресурсів; в) енергії припливів і відпливів?

Це цікаво

Запаси нафти в океані у 2-4 рази більші, ніж на суходолі. Вважається, що близько 30% шельфу перспективні для пошуків нафти і газу. За прогнозами, у XXI ст. близько 50% нафти добуватиметься із дна моря.

Австралія дає майже половину світового видобутку бокситів. Ще 1/3 видобутку припадає на Гвінею, Ямайку та Бразилію.

Наприкінці XIX ст. на о. Науру в Океанії було відкрите величезне родовище фосфоритів, товстим шаром яких (до 10 м) вкрита майже вся територія острова.

На кожного жителя Землі припадає в середньому 0,28 га оброблюваних земель (у густозаселеній частині Азії — лише 0,15 га). Іншими словами, в Азії 1 га годує 7 осіб, в Європі — 4, у Південній Америці — 2, у Північній Америці — 1,5 особи.

У країнах Європи верхні шари покладів вугілля вже вироблені, а добувати вугілля із глибини понад 1000 м є нерентабельним. Так, видобуток 1 т антрациту у Німеччині утричі дорожчий, ніж його імпорт з ПАР, включаючи витрати на перевезення.

§ 6. Інші види природних ресурсів

1. Земельні ресурси. Земельні ресурси — це землі, що використовуються або можуть використовуватися в господарській діяльності людини. їх розмір визначається світовим земельним фондом, який без урахування Антарктиди становить 134 млн. км кв. (див. рис. 13).

Лише 11% земельного фонду світу — це оброблювані землі. Серед регіонів світу найвищою часткою сільськогосподарських угідь виділяються Західна та Центральна Європа. З окремих країн світу найбільші площі оброблюваних земель мають США, Індія, Китай, Канада, Казахстан, Україна. Луки і пасовища в усіх регіонах світу, за винятком Європи, значно переважають над оброблюваними землями, а в Австралії це переважання є 10-кратним. Частка земель, які зайняті населеними пунктами, промисловістю, транспортом, у більшості регіонів світу не перевищує 1-2% (за винятком Західної Європи та Північної Америки). Дуже гостро постала проблема землезабезпечення в Японії. Більше половини суші вже освоєно людиною. Понад 31% території займають ліси, 23% — луки і пасовища, 11% використовують під ріллю і багаторічні насадження, 3% — населені пункти і комунікації.

Рис. 13. Структура і розміри світового земельного фонду (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

За деякими підрахунками, людство вже втратило понад 2 млрд. га колись продуктивних земель через ерозію, забруднення, зниження родючості грунтів та біологічної активності пасовищ, засолення та заболочування зрошуваних земель, вилучення земель для потреб житлового, промислового, транспортного будівництва. На початку XXI ст. площа вилучених із сільськогосподарського обороту земель досягла 15% площі суходолу.

Одним з найтривожніших показників втрати ґрунтових ресурсів є збільшення площ пустель (опустелювання). Причиною цього явища є не кліматичні зміни, а діяльність людини — «перевантаження» полів сільськогосподарськими культурами та неправильний їх обробіток, вирубка лісів та перевите худоби. Цей процес охопив не тільки тропічні райони Африки, а й Південно-Західну Азію, Південну та Північну Америку. Загальна площа антропогенових пустель на початок 90-х років XX ст. становила понад 9 млн. км кв., тобто відповідала площі США чи Китаю, і складала майже 7% всього земельного фонду планети. Під загрозою опустелювання опинилися ще від 30 до 40 млн. км кв.. Тому опустелювання віднесене до глобальних проблем людства.

Рис. 14. Наступ пустелі (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

2. Водні ресурси. Загальні запаси води на Землі складають 1386 млн. км куб. На кожного жителя Землі припадає близько 230 млн. м куб води. Однак ресурси прісної води становлять лише 2,5% від загальних, причому основна їх частка (68%) міститься у льодовиках, ще 30,9% — це підземні води. У ріках, які, в першу чергу, задовольняють потреби людства у воді, міститься лише 0,1% прісних вод.

Запаси легкодоступної прісної води розміщені на планеті дуже нерівномірно. Наприклад, в Африці лише близько 10% населення забезпечені регулярним водопостачанням, а в Європі цей показник перевищує 95%. Найкраще забезпечена водними ресурсами Південна Америка, дещо гірше — Північна Америка та Європа. У багатьох регіонах великі ріки та озера розміщуються на порівняно мало освоєних територіях: Амазонка, річки Росії та Канади, то впадають у Північний Льодовитий океан.

Головним споживачем води у світі залишається сільське господарство, друге місце посідає промисловість, третє — комунальне господарство. Ресурси прісної води останнім часом зменшуються у зв'язку із забрудненням і збільшенням їх використання. У країнах, що розвиваються, вживання недоброякісної води за браком коштів для її попередньої очистки є причиною багатьох захворювань. Тому проблема забезпечення водою населення земної кулі є дуже важливою і вимагає постійної уваги.

Найважливішим шляхом розв'язання проблеми нестачі прісної води є її охорона та оборотне використання (повторне використання відпрацьованої води після очистки). У країнах Південно-Західної Азії почали опріснювати морську воду, розробляються проекти транспортування айсбергів з Антарктиди та Гренландії. Але головним напрямом розв'язання цієї проблеми є максимальна економія води у промисловості, сільському і комунальному господарстві, зменшення забруднення поверхневих вод.

Широко використовується у світі енергія спадаючої річкової води. Загальносвітові гідроенергоресурси становлять 10 трлн кВт год., що лише дещо менше від сучасного показника виробництва електроенергії у світі. Більше половини цього потенціалу припадає на 6 країн: Китай, Росію, США, Демократична республіка Конго (Кіншаса), Канаду, Бразилію.

3. Ресурси Світового океану. Серед них можна виділити мінеральні, енергетичні та біологічні ресурси.

Здавна людство використовує біологічні ресурси Світового океану. Вчені вважають, що їх вистачить для того, щоб прогодувати щонайменше 30 млрд. чоловік. Виловлюючи щорічно до 90 млн. т риби, молюсків, водоростей, людство забезпечує близько 20% своїх потреб у білках тваринного походження. Продукти океану використовуються також для виробництва висококалорійного кормового борошна для тваринництва. Сьогодні природні можливості відтворення біологічних ресурсів океану фактично досягли межі можливого. Тому протягом останніх десятиріч поширення набуло розведення деяких видів організмів на штучно створених морських плантаціях і фермах. З'явилося нове поняття — аквакультура, тобто розведення водних організмів як у морській, так і у прісній воді.

Великі перспективи має використання механічної та теплової енергії вод океану. З енергетичних ресурсів Світового океану найбільше використовується енергія припливів і відпливів. Будівництво припливних електростанцій (ПЕС) можливе у вузьких і довгих затоках, де висота припливних хвиль сягає понад 10 м (Франція, Великобританія, Росія, США, Канада, Норвегія, Аргентина та ін.). На черзі — використання енергії океанічних течій, морського прибою, різниці температур поверхневих і глибинних вод.

Але найбільшого значення для багатьох країн світу набули мінеральні ресурси океану, у першу чергу нафтові і газові. Найкрупніші райони видобутку нафти і газу — Перська затока, Північне море, узбережжя Венесуели, Мексиканська затока. У межах морського пляжу широко розробляють розсипи золота, алмазів, платини, олова тощо. На материковому шельфі ведуть шахтні розробки кам'яного вугілля, залізної, мідної, олов'яної руд, сірки, бурштину. Промислових масштабів набуло одержання з морської води кухонної солі, магнію, брому, сульфату натрію тощо. Проте зі збільшенням використання мінеральних ресурсів посилюється й небезпека забруднення Світового океану, яке у багатьох акваторіях вже набуло загрозливих масштабів.

4. Лісові ресурси. Ліси займають понад 30% суходолу. При цьому найбільші площі лісів збереглися в Азії, найменші — в Австралії. За лісистістю території (співвідношенням площі лісів до загальної площі) перше місце займає Південна Америка (див. табл. 8). Значні запаси деревини є в Азії, Південній та Північній Америці. Росія, Канада, Бразилія, США володіють найбільшими запасами деревини серед країн світу.

Табл. 8. Лісові ресурси світу (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Ліси на земній кулі зосереджені у двох поясах: північний лісовий пояс і південний. Особливістю північного поясу є різке переважання хвойних дерев, у той час як південного — листяних.

Між цими поясами розміщуються країни, що є найбіднішими на лісові ресурси: Саудівська Аравія, країни Північної Африки, Перської затоки та ін. У деяких з цих країн лісистість становить усього 0-5%.

За останні 200 років площа лісів зменшилася більш ніж удвічі. Щорічно у світі ліси знищуються на площі 125 тис. км кв., що дорівнює території таких країн, як Австрія та Швейцарія разом узяті. Головні причини знищення лісів — розширення сільськогосподарських угідь та вирубка лісів з метою використання деревини, будівництво ліній зв'язку й транспорту.

Рис. 15. Тропічні ліси у Центральній Америці (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

5. Рекреаційні ресурси (від лат. recreatio — відновлення) — це географічні об'єкти та явища природи, які можна використовувати з метою відпочинку, туризму та лікування. Цей вид ресурсів вивчають порівняно нещодавно, оскільки вони активно почали використовуватися людством через поступовий відрив людини від природи під впливом урбанізації та науково-технічного прогресу. Рекреаційні ресурси складаються з двох великих груп: природно-рекреаційні ресурси (морські узбережжя, береги річок та озер, гори, ліси, мінеральні джерела, лікувальні грязі тощо) і культурно-історичні пам'ятки. Найбільше приваблюють відпочиваючих і туристів ті райони, які багаті на рекреаційні ресурси обох груп.

Використання рекреаційних ресурсів залежить від розвитку транспорту та сфери послуг. Для деяких країн (Іспанія, Швейцарія, Єгипет, Греція, Канарські о-ви, Мальдіви) використання рекреаційних ресурсів відіграє важливу роль в економічному розвитку. Країни Європи мають унікальне поєднання природно-рекреаційних та культурно-історичних ресурсів. Тут щорічно відпочивають мільйони туристів. У першу чергу це стосується Іспанії, Італії, Франції, Німеччини, Великобританії, Греції, Чехії, Австрії, Швейцарії, Словенії. В Америці приваблюють туристів острови Карибського моря, Мексика, Гавайські острови, Флорида, Каліфорнія. Значні рекреаційні ресурси є в Азії (Індія, Шрі-Ланка, Гімалаї, Китай, Японія тощо), але політична нестабільність у багатьох регіонах цієї частини світу заважає їх використанню. Великі можливості в розвитку пізнавального та спортивного туризму мають країни тропічної Африки, але використовуються вони не повністю через низький економічний розвиток (у першу чергу через недостатньо розвинутий транспорт і сферу послуг).

Швидкими темпами розвивається водний туризм. Простори океанів та численні моря створюють чудові умови для круїзних маршрутів, під час яких туристи можуть ознайомитися з багатьма пам'ятками природи, культури, архітектури та відпочити від сучасного темпу життя.

У XX ст. у світі виникли центри ігрового бізнесу, які приваблюють значну кількість людей (Лас-Вегас, Монте-Карло).

Швидкий розвиток транспорту спричинив до появи нових рекреаційних районів світу — Австралія, Нова Зеландія та острови Океанії.

Запитання і завдання

1. Які екологічні наслідки виникають за нераціонального використання земельних ресурсів?

2. Які шляхи запобігання водному голоду ви можете запропонувати?

3. Чому шельфова зона Світового океану найбільше використовується людиною? Які ресурси Світового океану ще не використовуються в господарській діяльності людини? Чому?

4. Які наслідки для розвитку життя на Землі матиме різке скорочення площі лісів?

5. Чи існує взаємозв'язок між: розвитком туризму та станом навколишнього середовища?

6. Які рекреаційні можливості територій, де ви живете? Що заважає їх використанню на належному рівні?

Це цікаво

На початку 60-х років XX ст. французький гідрогеолог Р. Фюран, займаючись проблемою водопостачання приморських посушливих районів, дійшов такого висновку: «Нам залишається тільки пити морську воду». Відтоді отримання води на опріснювальних установках збільшилося у 100 разів.

Деякі країни, наприклад, Кувейт, використовують головним чином опріснену морську воду.

Італію не вважають країною пустель, але там створено національний комітет боротьби з пустелями, бо неродючі ґрунти швидко поширюються на півночі країни. «Якщо не вживати серйозних заходів для зменшення викидів газів, які викликають парниковий ефект, та не припинити використання шкідливих сільськогосподарських методів, — інформує газета «Сташна», — то всього через кілька десятиріч 27% території Італії перетвориться у випалену землю». Небезпечні зони опустелювання з'явилися навіть у північних областях, які завжди відрізнялися родючістю ґрунтів.

Найгостріше проблема чистої питної води постає у тропічних країнах. Не менше 50 млн. африканців користуються для пиття водою, яка за медико-санітарними нормами не вважається питною. Не випадково більше 80% захворювань в Африці пов'язані з низькою якістю води, поганими санітарно-гігієнічними умовами та відсутністю каналізації.

Марикультура — складова частина аквакультури — має давні традиції. В Японії за 200 років до н.е. вже вирощували устриць. Сьогодні устричні плантації та ферми мають десятки країн: Японія, Китай, США, Нідерланди, Франція, Австралія тощо. Розведення мідій широко практикується на середземноморському узбережжі Європи, біля берегів Північної Ірландії і Західної Шотландії, Нідерландів, Флориди. У ряді країн ведуться роботи щодо розведення морських гребінців та перлинниць.

Узагальнююче повторення до теми 3

Основні висновки

На межі другого і третього тисячоліть взаємодія «людина — природа» має все більш суперечливий характер. Географічне середовище — надзвичайно збалансована система. За різкої зміни одного з елементів відбувається зміна в усій системі. Тому надзвичайно важливо, щоб людство в цілому зрозуміло необхідність раціонального природокористування. Стрімкий розвиток господарства у XX ст. призвів до різкого зменшення запасів усіх видів природних ресурсів. Перед людством постала проблема вдосконалення продуктивних сил та пошук шляхів виходу із кризової ситуації.

Перевірте себе

1. Поясніть, чому взаємодію природи та суспільства необхідно розглядати не як біологічну, а як суспільну проблему.

2. У чому полягає взаємодія між людиною та географічним середовищем? Чому саме у XX ст. ця взаємодія набула глобального масштабу? Свою думку обґрунтуйте.

3. Що ви розумієте під природокористуванням? Проаналізувавши §3 і §4 підручника, матеріали засобів масової інформації, додаткову літературу, дайте відповідь на запитання, раціональне чи нераціональне природокористування переважає в сучасному світі.

4. Використовуючи §3 і §4 підручника, таблиці у додатку, карту атласу «Мінерально-сировинні ресурси світу», дайте відповідь на запитання, які країни найбагатші на: а) вугілля, нафту, природний газ, гідроенергоресурси; б) залізну руду та руди кольорових металів; в) гірничо-хімічні ресурси.

5. За картами підручника та атласу визначте основні потоки перевезень мінеральної сировини на земній кулі. Обгрунтуйте їх необхідність. Які країни використовують власні ресурси для розвитку обробної промисловості?

6. Чим загрожує людству забруднення вод Світового океану? Доведіть свою думку, використовуючи додаткову літературу.

7. Використовуючи матеріали засобів масової інформації, додаткову літературу, доведіть, що проблема забезпечення населення земної кулі питною водою дуже актуальна на сучасному етапі розвитку суспільства.

Вивчивши тему, ви повинні вміти:

називати види природних ресурсів;

характеризувати поняття:

- географічне та навколишнє середовище;

- техносфера (антропосфера);

- природокористування;

- ресурсозабезпеченість;

виявляти закономірності розміщення природних ресурсів;

порівнювати ресурсозабезпеченість окремих регіонів чи країн світу;

показувати на карті:

- країни, які володіють найбільшими запасами рудної сировини (США, Канада, Австралія, Китай, Росія);

- регіони, де зосереджені основні запаси нафти (район Перської затоки, Південно-Східна Азія, північ Африки та Південної Америки, Північне море, Мексиканська затока, Західний Сибір у Росії);

- північний та південний лісові пояси;

- основні рекреаційні райони світу.

Поглиблюємо знання

У сучасному світі склалися значні відмінності між наявними в окремих країнах природними ресурсами та обсяги їхнього споживання у Грізних країнах. Відповідно до деяких оцінок, США, населення яких становить 4,5% населення світу, споживають до 40% світових природних ресурсів. При цьому на США припадає близько 1/3 світової продукції гірничодобувної промисловості. Ще 30% споживання природних ресурсів припадає на країни Західної Європи, Канаду та Японію, які разом узяті мають 9% населення світу і володіють 20% природних ресурсів. Таким чином, розвинуті країни володіють 40% природних ресурсів, а споживають 70% цих ресурсів. Наприклад, частка США у світовому споживанні нафти становить 25%, тоді як їхня питома вага у світовому видобутку нафти — 12%.

Водночас країни, що розвиваються, Китай та В'єтнам, у яких проживає 80% населення світу і сконцентровано 35% запасів мінеральних ресурсів, споживають близько 16% світових ресурсів. Щоправда, у 90-х роках XX ст. попит на нафту, чорні та кольорові метали зріс за рахунок НІК Азії та Латинської Америки. Тому частка країн, що розвиваються, у споживанні найважливіших видів мінеральної сировини та палива почала зростати.

Поступово зменшується частка паливно-сировинних товарів у структурі світової торгівлі, що пояснюється зниженням матеріало- й енергоємності виробництва у розвинутих країнах. Поряд з відносним зменшенням вивозу необробленої сировини першочерговим стає експорт спеціально підготовленої сировини (наприклад, металізованих окотів замість залізної руди) та напівфабрикатів.

Запрошуємо до дискусії

Людина — раб чи господар природи? Підтвердьте, заперечте або обґрунтуйте власний погляд на проблему, проаналізувавши думку двох великих природознавців XVIII ст.

«Наскільки бридка ця дика природа, яка гине! Це я, тільки я один можу зробити її приємною та живою: осушимо ці болота, оживимо ці мертві води, примусимо їх текти, зробимо з них струмки й канали...» «Своїм мистецтвом людина розкриває те, що вона (природа) зберігала в лоні своєму; скільки невідомих скарбів, скільки нових багатств!»

Ж. Бюффон

«Можна напевно сказати, що призначення людини немовби полягає у тому, щоб винищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для проживання».

Ж.-Б. Ламарк

Тема 4. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

§ 7. Світове господарство та міжнародний поділ праці

1. Міжнародний географічний поділ праці. На початкових етапах розвитку людства виникли найпростіші форми суспільного поділу праці — між скотарством і землеробством, сільським господарством і ремісництвом тощо. Поступово із розвитком господарства почав формуватися територіальний (географічний) поділ праці. Його виникнення було обумовлене тим, що навіть в межах однієї країни населення й господарство розміщуються в різних природних умовах, не однаково забезпечені природними ресурсами, мають різний рівень розвитку та відмінні історичні традиції. Територіальний поділ праці полягає у спеціалізації окремих територій на виробництві певної продукції. Між територіями виникає обмін готовою продукцією, що веде до зміцнення економічних зв'язків.

Нового змісту територіальний поділ праці набув в епоху Великих географічних відкриттів XVI-XVIII ст., коли почала формуватися світова колоніальна система. У цей час відбувався жвавий обмін товарами між колоніями та метрополіями, що привело до посиленого розвитку транспорту. Таким чином, у торгівлю готовою продукцією та сировиною для її виробництва були залучені всі материки. Почав формуватися міжнародний географічний події праці, який полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг і обміну ними.

Новий поштовх розвитку міжнародного поділу праці наприкінці XVIII — на початку XIX ст. дало виникнення машинної індустрії, що посилило необхідність забезпечення промисловості сировиною та пошуку все нових ринків збуту за межами країни. Поступово у країнах сформувалися галузі міжнародної спеціалізації, які визначають обличчя країни у міжнародному географічному поділі праці. Їх вибір зумовлюється як природно-ресурсними, так і соціально-економічними чинниками.

Міжнародний географічний поділ праці сприяв формуванню світового ринку — сукупності внутрішніх ринків окремих країн, між якими відбувається обмін товарами, послугами на основі фінансово-кредитних зв'язків та інших відносин, що диктуються територіальним поділом праці. Світовий ринок сформувався на початку XIX ст., залучаючи до міжнародної торгівлі колонії, а також держави, які стали на шлях індустріального розвитку. Наприкінці XX ст. наряду й уже існуючими видами міжнародних товарів (послуги у сфері туризму, охорони здоров'я, освіти, транспорту і зв'язку) товаром стали також результати інтелектуальної праці — патенти, технології, ноу-хау. Тому одночасно зі світовим ринком товарів існують світові кредитний та валютний ринки, ринок технологій, міжнародний ринок трудових ресурсів. Основним завданням світового ринку є налагодження взаємозв'язків між окремими товаровиробниками.

Важливу роль у міжнародному географічному поділі праці відіграють транснаціональні корпорації (ТНК). їх часто називають «мотором світової економіки». ТНК — це великі монополії, виробнича та торговельна діяльність яких виходить за межі національних господарств. У кінці XX ст. у світі налічувалось 53 тис. ТНК, які контролювали близько 2/5 промислового виробництва світу та близько 50% міжнародної торгівлі. Найбільшими ТНК за обсягом продажу товарів є «Дженерал моторз» (США), «Форд моторз» (США), «Ексон» (США), «Роял Датч Шелл» (Великобританія, Нідерланди), «Тойота мотор» (Японія). Лідером серед ТНК, які займаються програмним забезпеченням комп'ютерів, є «Майкрософт» (США).

2. Світове господарство. Формування світового господарства — тривалий процес, у якому можна виділити кілька етапів. Першому етапу відповідає натуральне господарство античного й середньовічного суспільств, другому — поділ праці, в результаті якого виникло ремісництво. На третьому етапі головну роль у формуванні світового господарства відіграла машинна індустрія, що виникла у кінці XVIII — на початку XIX ст. Остаточно світове господарство сформувалося на межі ХІХ-ХХ ст. одночасно зі становленням індустріального суспільства та світового ринку. Сучасний етап характеризується поглибленням міжнародного поділу праці. Пошук нових джерел енергії, сировини, прогресивних технологій втягнув у міжнародні економічні зв'язки країни з різним рівнем економічного розвитку. Зв'язки між національними господарствами, що входять до світового ринку, настільки зміцніли, що виникла світова господарська система.

Світове господарство — цілісна економічна система взаємопов'язаних і взаємозалежних господарств, яка базується на міжнародному поділі праці (МПП). Взаємодія національних господарств відбувається через зовнішні економічні зв'язки, які мають різні форми: зовнішня торгівля, науково-технічне співробітництво, рух капіталу, міграція трудових ресурсів, надання послуг. Новими формами зовнішньоекономічних зв'язків стали вільні економічні зони, спільні підприємства, зони прикордонної торгівлі тощо. Це стає можливим тільки за умови наявності глобальної транспортної системи.

Охопивши всі країни світу, світове господарство й МПП останнім часом набувають нових, глобальних форм. Поглиблення спеціалізації та обміну привело до тісного злиття національних економік, тобто до посилення інтеграційних процесів.

Міжнародна інтеграція — найвища стадія міжнародного поділу праці. Класичним прикладом регіональних інтеграційних угрупувань є Європейський Союз, АСЕАН, НАФТА, а галузевих інтеграційних утворень — ОПЕК.

Світове господарство охоплює країни різних типів, тому й завданням які вирішують ці країни, доволі різняться. Розвинуті країни ведуть постійну боротьбу за нові ринки збуту та сфери політичного впливу. Головним завданням країн, що розвиваються, є подолання відсталості, прискорення економічного й соціального розвитку, перехід від аграрної до індустріальної економіки. Постсоціалістичні країни перебудовують своє господарство на ринкових умовах, намагаються знайти своє місце у світовому господарстві, формують нові галузі міжнародної спеціалізації. їх входження у світове господарство значною мірою залежить від того, наскільки зовнішньоекономічні структури країн володіють знаннями та навичками з маркетингу (від англ. market — ринок) — системи управління виробничою діяльністю підприємств, що забезпечує виявлення потреб споживачів, виробництво продукції і послуг, просування товарів до споживача й одержання максимального прибутку (див. табл. 8 у додатку).

Економічні зв'язки між країнами поступово стають все тіснішими та більш взаємовигідними, що послаблює напруженість у світі, сприяє розвитку добросусідських відносин та взаєморозуміння.

3. Галузева структура світового господарства. У країнах різних типів значно відрізняється співвідношення між виробничою сферою та сферою послуг. У розвинутих країнах на початку XXI ст. переважає сфера послуг, а у країнах, що розвиваються, за часткою у ВНП і зайнятістю населення — виробнича. Якщо у перших у складі виробничої сфери переважають високоефективні та наукомісткі галузі, то в других — сільське господарство, гірничодобувна промисловість та так звані «брудні» і трудомісткі галузі (первинна обробка і збагачення рудної сировини, нафтопереробка, хімічна, легка).

Галузева структура сфери послуг також неоднакова у країнах різних типів. На перше місце у сфері послуг розвинутих країн за часткою у ВНП виходить фінансово-кредитна сфера, далі йдуть торгівля, транспорт та інші галузі.

У країнах, що розвиваються, з порівняно сформованою структурою господарства (Індія, Колумбія, країни-експортери нафти та ін.) розвиваються всі галузі сфери послуг, але в тих, що володіють великими природними ресурсами, переважає фінансово-кредитна сфера, а в інших — торгівля, туризм тощо. За часткою у ВНП різних галузей господарства можна виділити декілька типів країн світу: постіндустріальні, індустріальні, індустріально-аграрні, аграрно-індустріальні та аграрні.

У постіндустріальних країнах відбуваються найбільші структурні зрушення. А саме, у промисловості випереджаючий розвиток одержали нові прогресивні галузі (електроніка, виробництво нових матеріалів, біотехнологія тощо). Посилюється процес індустріалізації у сфері послуг та сільському господарстві. Окремою структурною ланкою стали такі види діяльності, продукт яких не має речового виразу, але пронизує всі стадії процесу виробництва (збір і обробка інформації, програмне забезпечення тощо). Промисловість залишається основною галуззю господарства через високу ефективність виробництва його орієнтацію на сучасні технології та висококваліфіковану робочу силу але частка її, як і сільського господарства, постійно зменшується. Частка сфери послуг зростає.

В індустріальних країнах основою економіки є потужна промисловість, яка не тільки задовольняє потреби країни, а й визначає п обличчя у МПП. Відповідно в аграрних країнах сільське господарство є основою економіки та Означає їх експортну спеціалізацію. Інші типи країн за часткою галузей господарства у ВНП є перехідними (див. рис. 16).

Рис. 16. Типи країн за галузевою структурою господарства (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Запитання і завдання

1. Розкрийте поняття «міжнародний географічний поділ праці».

2. Яка відмінність існує в галузях міжнародної спеціалізації між: розвинутими країнами та країнами, що розвиваються?

3. Яку роль у формуванні та розвитку світового господарства відіграє світовий ринок?

4. Що таке ТНК? Яку роль вони відіграють у МПП і світовому господарстві?

5. Які завдання вирішують країни різних типів, беручи участь у світовому господарстві?

6. Порівняйте галузеву структуру господарства країн різних типів.

7. Які типи країн за галузевою структурою господарства можна виділити?

8. Які риси господарства характерні для постіндустріальних країн?

9. Чому для успішної діяльності на світовому ринку важливим є знання маркетингу?

Це цікаво

Ключовим поняттям, що характеризує процеси світового розвитку на початку XXI ст., є глобалізація. її суть полягає в різкому розширенні й ускладненні взаємозв'язків і взаємозалежності як людей, так і держав, що виражається у процесах формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів, трудових ресурсів, в інтернаціоналізації проблем техногенного впливу на географічне середовище, міжетнічних і міжконфесійних конфліктів і безпеки.

В економіці розвиток глобальних процесів тісно пов'язаний із посиленням конкурентної боротьби за контроль над природними ресурсами та інформаційними просторами через використання новітніх технологій. Одночасно відбувається процес переростання регіональних ТНК у глобальні, які здійснюють свою діяльність у світовому просторі.

§ 8. Науково-технічна революція та її вплив на структуру і розміщення світового господарства

1. Поняття про НТР та її основні напрями. Протягом усієї історії людство перебуває у стані постійного наукового і технічного пошуку. Поступальний рух людського суспільства у розвитку науки і техніки називають науково-технічним прогресом (НТП). Із середини 50-х років XX ст. у світі спостерігається небачене раніше прискорення НТП, що охопило більшість країн та галузей господарства. Цей період розвитку називається науково-технічною революцією (НТР), яка являє собою докорінні якісні зміни продуктивних сил суспільства (див. рис. 17).