Розселення населення. Структура населення 3 страница

Революційний якісний переворот у виробництві найбільшою мірою торкнувся чотирьох галузей: по-перше, власне техніки виробництва, де базою такого перевороту стала комплексна автоматизація на основі використання процесорної техніки; по-друге, енергетичної бази, де революційний переворот пов'язаний насамперед з атомною енергетикою; по-третє, виробництва сировини та матеріалів, де відбувається поступовий перехід від використання природних речовин до нових, штучно створених хімічних матеріалів з наперед заданими властивостями; по-четверте, якісні зрушення зачепили галузь технології (безперервна виплавка сталі, пряме відновлення заліза, виробництво нетканих матеріалів, застосування радіоактивних ізотопів, лазерів та ін.).

Ці якісні зрушення поряд із принципово новими технічними рішеннями в усіх галузях господарства характеризують головний напрям сучасної НТР.

Разом з тим в епоху НТР триває також подальший розвиток старих, традиційних видів виробництва: прискорення механізації, буріння надглибоких свердловин збільшення швидкостей руху на транспорті, а також пропускної здатності автомагістралей, трубопроводів. Для НТР характерне також укрупнення одиничної потужності агрегатів і машин. Усі ці переважно кількісні зміни у виробництві утворюють другий напрям НТР.

Рис. 17. Основний зміст НТР (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Основні риси НТР на сучасному етапі:

• стрімкий розвиток науки, перетворення її в безпосередню продуктивну силу, що привело до підвищення складності й ефективності праці і, у свою чергу, вимагає висококваліфікованих робітників. Тому велика увага в розвинутих країнах приділяється розвитку освіти;

• всеосяжність НТР, яка охоплює не тільки матеріальне виробництво, а й сферу послуг, побут, культуру;

• НТР розвивається і вглиб — освоюється мікросвіт атома, генна інженерія, нові фізико-хімічні процеси; і вшир — поєднуються традиційні механічні та новітні електронні системи на базі мікропроцесорної техніки. Корінним чином змінюється технічна й технологічна база господарства світу.

2. Вплив НТР на галузеву структуру господарства. Найбільш суттєві зміни відбуваються в обробній промисловості. Для періоду НТР характерні випереджаючі темпи розвитку трьох галузей — електроенергетики, машинобудування та хімічної промисловості. Прискорений розвиток цієї «авангардної трійки» закономірний, адже саме вони визначають хід НТР.

Насправді, електроенергетика є основою автоматизації сучасного виробництва, підвищення продуктивності праці, підвищення його енергоозброєності; з машинобудуванням пов'язаний якісний переворот у техніці (виробництво комп'ютерів, роботів, автоматів, обладнання для ракет, космічних кораблів, АЕС тощо). У хімічній промисловості на перший план вийшла хімія органічного синтезу, яка виробляє полімерні матеріали.

Поряд із цим важливі зміни відбуваються і в інших галузях промисловості. Наприклад, хоч сталь досі є найпоширенішим конструкційним матеріалом, суттєво зростає роль кольорової металургії, тому що з розвитком техніки різко збільшився попит на берилій, літій, цирконій, цезій, тантал, германій, селен тощо.

Добувні галузі розвиваються, як правило, повільніше, ніж обробні. У результаті частка добувної промисловості у вартості всієї промислової продукції постійно зменшується.

Вплив НТР на галузеву структуру сільського господарства проявляється у зростанні частки більш цінних зернових і технічних культур у рослинництві, прискореному розвитку тваринництва, на галузеву структуру транспорту – у зростанні частки автомобільного, трубопровідного, авіаційного транспорту, на структуру зовнішньої торгівлі — у збільшенні частки готових виробів. Підвищення ролі й значення сфери послуг також є одним із яскравих проявів НТР.

Впровадження нових технологічних досягнень у виробництво (створення роботизованих цехів і дільниць тощо) значно підвищує продуктивність праці і впливає на зменшення частки зайнятих у виробничій сфері (див. рис. 18, 19). А це у свою чергу викликає перерозподіл трудових ресурсів між виробничою сферою та сферою послуг на користь останньої. У розвинутих кранах під впливом НТР у сфері послуг зростає роль управління (менеджменту) — організації ведення господарства на основі знань законів ринку та необхідної інформатизації.

Рис. 18. Автоматизоване виробництво (участь людини мінімальна) (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Рис. 19. Використання роботів для стрижки овець (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У період НТР відбувається «інформаційний вибух», коли обсяг наукових знань та кількість джерел інформації зростають швидкими темпами, м наші дні у світі закінчується процес переходу до машинної обробки інформації. Автоматизація, яка базується на використанні мікроелектроніки, охопила не тільки виробництво, а й сферу розумової праці (науку, освіту, фінанси) та сферу послуг. Вона полягає у створенні автоматизованих систем управління (АСУ), які збирають і опрацьовують величезну кількість інформації, інформаційних банків даних, загальнодержавних інформаційних систем. Таким чином, в епоху НТР виник новий ресурс світового господарства — інформаційний. Основу інформаційних ресурсів становлять результати наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), які дають змогу створювати наукомісткі вироби, використовувати нові технічні й наукові винаходи. Як особливу частину виділяють інформацію, доступну для автоматизованого пошуку, зберігання та обробки (програми, бази даних, бази знань, документи тощо) та для широкого використання (мережа «Інтернет»). Перетворення інформації в економічний ресурс привело до інформатизації суспільства, що створило умови для формування нової моделі розвитку економіки, становлення постіндустріального суспільства. В умовах інформаційної революції першою і необхідною умовою існування інформаційних ресурсів є їх постійне розширення та оновлення. Найменша затримка країни в нагромадженні та оновленні інформації веде до її відставання, втрати позицій на світовому ринку.

3. Чинники розміщення виробництва в умовах НТР.

З курсу «Економічна і соціальна географія України» пригадайте основні чинники розміщення виробництва.

Розміщення промисловості кінця XIX — початку XX ст. значною мірою визначалося ресурсним чинником — розміщенням мінерально-сировинних баз. В епоху НТР вплив цього чинника дещо змінився: багато країн і регіонів, що найбільш динамічно розвиваються, взагалі не мають власних сировинних баз (Японія, Італія, Республіка Корея та ін.). Добувна промисловість залишається основою виробництва лише в нових ресурсних регіонах розвинутих країн (північні й західні райони Канади, північ Австралії та Росії, Аляска в США, шельф Світового океану) та в країнах, що розвиваються, де ресурсний чинник залишається головним в індустріалізації та розміщенні виробництва.

Одним із найважливіших чинників розміщення виробництва в сучасному світі стає чинник «наукомісткості». Він тісно пов'язаний з різким посиленням ролі науки в епоху НТР, вирішальним впливом її на виробництво. Підприємства, у першу чергу нових галузей, тяжіють до крупних наукових центрів, міст і міських агломерацій. У 80-х роках XX ст. у США, Японії, Франції та інших країнах почали створюватися технополіси — цілеспрямовано сформовані зони, в яких поєднуються взаємодіючі науково-дослідні інститути, вузи та наукомісткі промислові виробництва. Вони володіють найсучаснішою виробничою та соціальною інфраструктурою, висококваліфікованими кадрами, можливостями комплексної переробки відходів виробництва, уміло використовують переваги кооперування і спеціалізації (ефект агломерації), мають значні резерви капіталовкладень.

Табл. 9. Вплив окремих чинників на розміщення виробництва (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Один зі старих чинників, який зберіг своє значення в наш час, – чинник територіальної концентрації. Для періоду НТР характерні крупні підприємства, посилення виробничої концентрації. Територіальна концентрація виражається в розширенні старих і формуванні нових, ще крупніших промислових центрів і вузлів. Висока концентрація виробництва в старих індустріальних районах розвинутих країн викликала переміщення деяких виробництв у менш промислово розвинуті райони. А це у свою чергу привело до прискорення промислового розвитку не лише мало урбанізованих територій розвинутих країн, а Я країн, що розвиваються, які володіють сировинними ресурсами й забезпечені дешевою робочою силою.

Тому в останні десятиріччя XX ст. змінилася й дія чинника трудових ресурсів. Якщо в розвинутих країнах розміщення виробництва все більше орієнтується на висококваліфіковані кадри, то у країнах, що розвиваються, все активніше залучається у виробництво дешева робоча сила невисокої кваліфікації. Саме в ці країни переносяться окремі підприємства легкої промисловості, а також «брудні підприємства» (нафтопереробні та кольорової металургії).

Звичайно, на розміщення господарства впливають й інші чинники: особливості географічного положення, розвиток транспортної мережі, орієнтацій на ринки збуту, стан екології.

Запитання і завдання

1. Яка відмінність між поняттями «науково-технічний прогрес» і «науково-технічна революція»?

2. Який напрям НТР вважають головним? Чому?

3. Які основні риси НТР на сучасному етапі?

4. Чому в наш час наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу?

5. Як вплинула НТР на структуру господарства? Поясніть випереджаючі темпи розвитку галузей «авангардної трійки».

6. Чому розвиток добувної промисловості відбувається повільніше, ніж обробної?

7. Чому в епоху НТР значну роль відіграє управлінська діяльність? Поясніть роль інформаційних ресурсів у сучасному розвитку господарства.

8. Як і чому змінилася роль ресурсного чинника в період НТР?

9. Що таке технополіси? Чому вони виникли?

10. Чому в епоху НТР виник новий чинник розміщення виробництва – екологічний?

Це цікаво

Особлива увага в розвинутих країнах приділяється поширенню комп'ютерної грамотності та комп'ютеризації усіх сфер життя. Уміння користуватися інформаційною мережею — один з найважливіших показників освіченості у наші дні. У цьому плані дуже показовий розрив між США, Японією та іншими країнами світу. Так, у Франції лише 15% сімей мають персональний комп'ютер, тоді як у США — 35%. В Америці 3% будинків підключені до мережі Інтернет, що удвічі більше, ніж у Великобританії та Німеччині, та у 10 разів більше, ніж у Франції. За рівнем комп'ютеризації європейські країни починають поступатися Південній Кореї, Сінгапуру, Тайваню.

World Wide Web — величезна мережа, яка з'єднує між собою мільйони комп'ютерів у цілому світі. Батьківщина мережі Інтернет — США. У середині 50-х років був створений проект Арпамент. «Ожила» мережа у 1969 році у Каліфорнійському університеті Лос-Анджелеса, коли об'єднали 4 комп'ютери. У 1971 році були розроблені базові програми для пересилання програм і прочитання електронних повідомлень. У 1983 р. народилася мережа Інтернет. 1991 рік — поява WWW. З 1998 р. Інтернет-телефонія функціонує у сучасному вигляді.

§ 9. Географія промисловості світу

1. Паливно-енергетична промисловість.

З курсу географії 9 класу пригадайте, що називається паливно-енергетичним балансом. Що таке умовне паливо?

Від розвитку енергетики залежить рівень економічного розвитку країни, тому протягом XX ст. людство спожило значно більше палива та енергії, ніж за свою попередню історію. Змінюється в часі і структура паливно-енергетичного балансу.

Деяке зменшення використання нафти як палива пояснюється тим, що вона є ще й цінною сировиною для хімічної промисловості. Частка ж вугілля й природного газу зростає, оскільки запаси вугілля дуже великі, а запаси газу, по-перше, більші, ніж нафти, а по-друге, він є найбільш екологічним з усіх традиційних видів палива. Правда, частка нафти в енергоспоживанні залежить від цін на світовому ринку — при низьких цінах вона збільшується і навпаки. Але загальні тенденції у структурі паливно-енергетичного балансу зберігаються (див. рис. 20).

Рис. 20. Зрушення у структурі паливно-енергетичного балансу (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

За прогнозами вчених, у XXI ст. відбудеться поступовий перехід до енергетики, що базується на відновних, невичерпних (альтернативних) ресурсах: геотермальна енергія, енергія Сонця, вітру, припливів і відпливів тощо.

Паливна промисловість. Нафтова промисловість. У 2000 р. у світі було видобуто 3894 млн. м куб нафти (див. табл. 5 у додатку). Головні райони видобутку нафти — країни Південно-Західної (Саудівська Аравія, Іран, Ірак, ОАЕ, Кувейт), Південно-Східної (Індонезія) та Східної Азії (Китай), Північної Америки (Мексика, США, Канада), Африка (Нігерія, Алжир, Лівія, Єгипет) (див. рис. 21). Дещо зменшилося добування нафти в Південній Америці (Венесуела) та Росії.

У країнах ОПЕК розміщується 79 % світових запасів нафти, на розвинуті країни припадає всього 4,5% запасів нафти.

Рис. 21. Географічний розподіл найбільших запасів нафти станом на 2001 p., (%). (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Основні райони споживання нафти — країни Європи (крім Великобританії та Норвегії, які ведуть видобуток нафти з шельфу Північного моря), США, Японія та Республіка Корея.

Нафтопереробні підприємства розташовані, в основному, у провідних розвинутих країнах світу (70%), хоча їх потужності останнім часом зменшуються через зростання імпорту готових нафтопродуктів із країн, що розвивала Виділяються райони зосередження нафтопереробної промисловості — узбережжя Мексиканської затоки, район Нью-Йорка (США), Роттердам (Нідерланди), Південна Італія, узбережжя Токійської затоки (Японія) та Перської затоки, північ Венесуели, Поволжя (Росія), Румунія та ін.

Видобуток природного газу у світі в 1999 р. досяг 2310 млрд. м куб (див. табл. 6 у додатку). Основна частка видобутку зосереджена в розвинутих країнах, хоча 1/3 необхідного їм газу ввозиться. Основними експортерами природного газу є Нідерланди, Росія, Норвегія, Канада, Алжир, Бруней, Індонезія. Найбільші споживачі газу — США, Росія, Франція, Німеччина, Великобританія, Україна.

Рис. 22. Географічний розподіл найбільших запасів газу станом на 2001 р. (%) (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Вугільна промисловість — найстаріша серед паливних галузей і базується на величезних запасах (див. рис. 23). При сучасному рівні видобутку (3296 млн. т у 1999 р.) його може вистачити більше, ніж на тисячу років. Майже 1/3 світового видобутку дає Китай, 1/4 — США, 1/6 — країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії (в основному Росія, Україна, Казахстан), крім того, видобувають вугілля Індія, Австралія, ПАР, Польща (див. табл. 7 у додатку). Найбільші країни, виробники вугілля, є його основними споживачами, тому на світовий ринок надходить тільки до 10% загального видобутку. У світі утворилися своєрідні вугільні мости: США – Західна Європа, Австралія – Японія, ПАР – Західна Європа, Канада – Японія.

Рис. 23. Географічний розподіл запасів вугілля наприкінці XX ст., (у 1010 т) (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Електроенергетика. Розвиток електроенергетики залежить від наявності енергоресурсів, їх розміщення та способу видобутку, доставки і, найголовніше, від рівня економічного розвитку країни.

Виробництво електроенергії у світі в 1999 р. становило близько 15000 млрд. кВт год. Більшість її виробляється на ТЕС (2/3), ще по 1/6 виробництва припадає на ГЕС та АЕС. Найбільшими виробниками електроенергії на атомних електростанціях є Франція, США, Японія, Німеччина та Росія.

Чотири країни світу (США, Японія, Китай, Росія) виробляють 40% електроенергії світу. США займає перше місце у світі, виробляючи майже 21% електроенергії. Велика різниця у виробництві електроенергії між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Виробництво електроенергії у країнах Африки становить близько 15 кВт год на душу населення протягом року, у деяких країнах Південної Азії – 40-50 кВт год на душу населення в рік, у той час, як у Франції на душу населення виробляється близько 8000 кВт год, а у США – 13000 кВт год.

2. Металургія. В останні два десятиліття розвиток чорної металургії уповільнився через зниження металомісткості сучасного виробництва та заміну металів пластмасами. У 1999 р. у світі було видобуто 975 млн. т залізної руди і виплавлено 770,7 млн. т сталі (див. табл. 9 у додатку). До недавнього часу найбільшим виробником чорних металів у світі була Японія, а з 1997 р. на перше місце вийшов Китай (16% світової виплавки у 1999 р.). До значних виробників чорних металів належать Японія, США, Росія, Німеччина, Україна, Італія, Франція. Серед країн, що розвиваються, — Республіка Корея, Індія, Бразилія, Венесуела та ін. Розвинуті країни спеціалізуються на виробництві високоякісної сталі і складних видів прокату, а країни, що розвиваються, — на виробництві масових видів металу. У світі сформувалося декілька потужних районів виробництва чорних металів — Донецький (Україна), Уральський і Кузнецький (Росія), Рурський (ФРН), Лотарінзький (Франція), Верхньосілезький (Польща), Пенсільванія (США), північний схід Китаю тощо.

Особливістю виробництва чорних металів на сучасному етапі є їх розташування не в районах залягання залізних руд і палива, а біля великих портів або поблизу основних ринків збуту (металургія Японії, Республіки Корея, Італії, нові заводи ФРН, Франції, Росії тощо).

На які групи за фізичними властивостями і призначенням поділяються кольорові метали?

Роль кольорової металургії в сучасній економіці посилюється у зв'язку з розвитком електроніки, ядерної техніки, приладобудування. Відбуваються істотні зміни у структурі самої галузі: різко зростає випуск легких і рідкісних металів, спеціальних матеріалів і сплавів. Виробництво більшості кольорових металів багатостадійне, що сприяє територіальному розриву стадій (добування, збагачення, виплавка чорнового металу, рафінування). У країнах, що розвиваються, переважає виплавка чорнових кольорових металів (брудні виробництва), що експортуються потім у розвинуті країни. Розвиток кольорової металургії в розвинутих країнах пов'язаний з якісним удосконаленням продукції традиційних галузей, а також становленням і розвитком нових. У XXI ст. високими темпами розвиватиметься вторинна металургія (переробку металобрухту). Нові технології дають можливість одержувати кольорові метали надвисокої чистоти, їх можна розглядати як новий клас металів.

У 1999 р. кольорова металургія світу виробила понад 50 млн. т різних металів (див. табл. 10 у додатку). Найбільший розвиток вона отримала у тих країнах, де виявлені великі запаси кольорових металів (Росія, Китай, США, Канада, Австралія, Бразилія). У деяких країнах кольорова металургія розвивається головним чином на імпортній сировині (Японія, країни Західної та Східної Європи).

3. Машинобудування. У промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування припадає 25-40% вартості виробленої промислової продукції. Сучасні тенденції розвитку машинобудування пов'язані зі значним збільшенням витрат на НДДКР та зростанням виробництва в таких наукомістких галузях, як радіоелектроніка, приладобудування, виробництво комп'ютерів, офісного устаткування, сучасних засобів зв'язку, роботів, авіакосмічне виробництво. Тільки десяток країн спроможний виробляти всю номенклатуру машинобудівної промисловості. Це США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія, Франція, а також, якоюсь мірою Китай, Канада, Італія та Україна. Сумарна частка цих країн у випуску продукції становить 3/4 світового показника.

Рис. 24. Частка деяких країн у світовому виробництві легкових автомобілів (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Велика група промислово розвинутих країн Європи (особливо Нідерланди Бельгія, Швеція, Швейцарія), а також Чехія, Іспанія, Польща та ін., нових індустріальних країн (Республіка Корея, Сінгапур, Бразилія, Мексика) та деякі країни Азії зі сформованою структурою господарства (Індія, Туреччина) спеціалізуються на випуску окремих видів машинобудування і виходять з ними на світовий ринок.

У більшості країн, що розвиваються, вже з'явилися окремі підприємства машинобудування, а також металообробні та ремонтні майстерні, які обслуговують транспорт, гірничодобувну промисловість, сільське господарство, та займаються виготовленням найпростішого інвентарю.

4. Хімічна промисловість. У цілому хімічна промисловість світу все більше спеціалізується на випуску найновіших видів хімічної продукції.

Для розвитку і розміщення хімічної промисловості важливим чинником є наявність сировинної бази. Головні райони органічної хімії тяжіють до районів нафтопереробки (район Х'юстона у США, район Нижнього Рейну від Кельна у ФРН до Роттердама у Нідерландах, а в Японії — на тихоокеанському узбережжі, на о. Хонсю).

Серед інших чинників, що впливають на розміщення хімічної промисловості, виділяються наявність води, енергії, споживача. Найбільш повно хімічна промисловість представлена у розвинутих країнах світу. Перша сімки (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Канада та Італія) виробляють понад 3/4 продукції світу. Особливо домінують США, які є найбільшим виробником наукомістких видів хімічної продукції.

Серед країн, що розвиваються, хімічна промисловість зростає насамперед там, де є значні надлишки нафти й природного газу (район Перської затоки, Індонезія, Венесуела, Чилі, о. Тринідад).

Запитання і завдання

1. За картою атласу визначте основні райони добування нафти і газу. Які основні напрямки перевезень цих паливних ресурсів?

2. Які зміни в останній час відбуваються в розміщенні нафтопереробної промисловості? Чому?

3. Чому частка нафти в паливно-енергетичному балансі поступово знижується?

4. За картою атласу визначте основні райони видобування кам'яного вугілля, розгляньте основні напрямки його перевезення. Проаналізуйте діаграми експорту та імпорту вугілля.

5. За картою атласу визначте рівень споживання електроенергії у країнах різних типів. Поясніть причини відмінностей.

6. За картою атласу і діаграмами визначте основні райони видобування чорних і кольорових металів. Які зміни в розміщенні чорної металургії відбулися в останні роки? Чому?

7. Поясніть, чому відбувається посилення ролі кольорової металургії в сучасному світі.

3. За картою атласу визначте особливості розміщення машинобудування та хімічної промисловості у країнах різних типів. Які зміни відбулися у структурі цих галузей в епоху НТР?

9. На контурній карті позначте основні райони добування нафти, газу, кам'яного вугілля та залізної руди.

Це цікаво

XX ст. характеризувалося стрімким зростанням виробництва енергії. У 1950-1975-х роках було використано більше половини всього палива, спаленого за час існування роду людського. В останню чверть XX ст. палива використано більше, ніж за всю попередню історію людства. Виробництво енергії людиною подвоюється кожні 17-18 років. За таких темпів через два століття воно становитиме вже 5% від сонячної енергії, а ще через століття зрівняється з нею за величиною і стане рівнозначним чинником кліматотворення.

3 усіх первинних енергоресурсів виробництво і споживання природного газу зростає найвищими темпами. Цьому сприяє добра ресурсна база, зручність використання, екологічна чистота. Газ використовується в житловому секторі, у сфері послуг, промисловості та на транспорті. Найшвидше зростає споживання газу для виробництва електроенергії у країнах ОЕСР* та в ряді країн, що розвиваються.

Перше місце у світі за обсягом виробництва мідного концентрату посідає Чилі, далі йдуть США, Канада та країни африканського мідного поясу (Замбія, Демократична Республіка Конго), а також Перу й Мексика. Значними виробниками залишається Росія та Казахстан. У значних кількостях у світі виплавляється понад 70 кольорових металів. Але повний набір її підгалузей мають лише 4 країни: США, Росія, Японія, ФРН. Усі інші спеціалізуються на виробництві окремих видів кольорових металів.

Машинобудування концентрується у трьох головних регіонах світового господарства — Північна Америка, Західна Європа, Східна і Південно-Східна Азія. Активно розвивається китайський машинобудівний комплекс. Китай реально може перетворитися на ще один значний центр світового машинобудування.

§ 10. Географія сільського господарства

1. Формування світової агропродовольчої системи. Світова агропродовольча система (САПС) формується в результаті розвитку міжнародної кооперації у сфері виробництва та продажу продовольства. її матеріальну основу складають національні агропромислові комплекси (АПК), що включають у себе сільське господарство, яке виробляє продовольчу сировину і продукти харчування та переробку і збут сільськогосподарської сировини та продовольства, а також виробництво засобів виробництва для цих галузей.

Формування САПС не тільки не усуває, але й сприяє посиленню нерівномірності розвитку національних продовольчих систем, оскільки конкуренція та поділ праці виходять на глобальний рівень. Провідною ланкою САПС є розвинуті країни через те, що для АПК цих країн зовнішньоекономічні ринки стають основним чинником економічного зростання. Це знаходить своє вираження у поглибленні спеціалізації та кооперування у виробництві продовольства, ресурсів для його виробництва, взаємному посиленню руху капіталів і технологій.

Досвід розвинутих країн свідчить, що попит на продовольство практично безмежний при досягненні високих норм споживання. Удосконалення відбувається шляхом залучення до господарського обігу все нових рослин і їх видів, розширення асортименту, підвищення «зручності» продовольства (економії праці при приготуванні їжі), виходу на ринок товарів, що займають проміжне положення між продуктами харчування й медичними препаратами.

Прискорення економічного розвитку країн, що розвиваються, перетворює їх у більш активну, хоча й залежну від розвинутих країн ланку САПС, у той же час ця двостороння залежність прискорює розвиток глобальної продовольчої системи. Країни, що розвиваються, намагаючись подолати своє відставання у виробництві й споживанні продовольства, пришвидшують розвиток економіки, у тому числі й сільського господарства. Це приводить не тільки до зростання імпорту продовольства, але й до імпорту ресурсів, технологій і капіталів, необхідних для розвитку національних продовольчих систем.

Країнам з перехідною економікою належить скромне місце у світовій агропродовольчій системі, але їхня частка в окремих регіонах досить суттєва. До загальних проблем, що стоять перед ними, належать: низька ефективність економіки, включаючи АПК, висока залежність від імпорту продовольства, ресурсів для його виробництва, недосконалість або відсутність елементів ринкового господарства тощо.

Посилюється вплив ТНК на розвиток САПС. У розвинутих країнах ТНК переважають у сільськогосподарських сферах національних АПК (сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість, торгівля, сфера обслуговування). У країнах, що розвиваються, ТНК сприяють розвитку сільського господарства, а часто є основою розвитку АПК і ланок з вирощування, переробки, упаковки та транспортування продукції.

Відносно новим явищем стало формування крупних національних і транснаціональних продовольчих компаній у країнах, що розвиваються, насамперед в Азії та Латинській Америці.

Рис. 25. Частка сільського господарства у ВВП країн світу (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Глобалізація агробізнесу відбувається на фоні світової біотехнологічної революції. З 1995 р. почалося масове впровадження трансгенного насіння (сої, картоплі, бавовнику, кукурудзи). Площі під трансгенними культурами досягли у світі 35 млн. га, з них 30 млн. га у Північній Америці. Сьогодні відбувається масове впровадження нових сортів рослин з модифікованими технологічними й споживчими характеристиками. Через високу складність й вартість біотехнологічних розробок вони зосереджені в 10 провідних американських і європейських хіміко-біологічних компаніях — «Монсонто», «Новартіс», «Дюпон», «Рон-Пуланк», «Хьохст» та ін.

2. Рослинництво. Провідною галуззю сільського господарства є рослинництво. Під зерновими у світі перебуває більша частина площ орних земель (див. рис. 26). Основні райони вирощування пшениці зосереджені в Європі та Північній Азії (Росія, Україна, Казахстан, Франція, ФРН, Італія тощо), Північній Америці (США, Канада), Азії (Китай, Індія, Туреччина, Пакистан та ін.). Головні країни-виробники пшениці — Китай, Індія, США, Франція, Росія. Найбільшим виробником кукурудзи є США (45% світового збору). Багато кукурудзи збирають Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія, ПАР. Рису щороку вирощується понад 500 млн. т: 1/3 його світового виробництва дає Китай, 1/5 — Індія, важливим районом вирощування рису є Південно-Східна та Східна Азія (Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд, М'янма, Японія тощо).

Рис. 26. Основні райони вирощування зернових культур у світі (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Технічні культури — сировина для виробництва продовольчих і промислових товарів. Бавовник — вирощують переважно у країнах, що розвиваються (Індія, Пакистан, Бразилія, Єгипет), інші важливі виробники — Китай, США, Узбекистан, Туркменістан, Туреччина. Джут вирощують, в основному, в Індії, Бангладеш, Шрі-Ланці. Більше 1/2 цукру у світі отримують із цукрової тростини (Куба, Мексика, Бразилія, США, Аргентина, Індія, ПАР, Єгипет, Австралія). Головні райони вирощування цукрових буряків — Україна. Росія, Польща, Чехія, Словаччина, ФРН, Франція. З олійних найбільш поширені соняшник (Росія, Україна, Болгарія, Уругвай, Аргентина) та соя (США, Китай, Росія, Бразилія). Важливими експортними товарами країн Латинської Америки, Азії та Африки є чай (Індія, Шрі-Ланка, Китай), кава (Бразилія, Мексика, Колумбія, Кот-Д’Івуар, Індія), какао (Кот-Д’Івуар, Бразилія, Гана, Нігерія), арахіс, плодів олійної пальми (Конго, Індонезія, Малайзія).