Розселення населення. Структура населення 5 страница

5. Чому проблеми народонаселення віднесені до глобальних проблем?

Це цікаво

У 2000 р. у світі велося 27 воєн. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, в Лівані за 7 років громадянської війни загинуло 150 тис. осіб, а в Анголі впродовж 15 років громадянської війни — 500 тис. осіб. У Шрі-Ланці, починаючи з 1983 p., війна забрала 60 тис. жителів. З кінця Другої світової війни у військових конфліктах загинуло 20 млн. осіб. Війна — одна з найпотужніших індустрій світу, на яку щорічно витрачається 800 млн. дол. 2000 рік був проголошений ООН міжнародним роком миру. При ядерному вибуху на поверхні виникає розпечена вогняна куля, температура всередині якої сягає декількох мільйонів градусів. Поверхневий шар грунту в радіусі кількасот метрів випаровується і перемішується з радіоактивними продуктами вибуху. Через велику різницю температур з оточуючим повітрям куля через деякий час відривається від землі та піднімається вгору. Вирівнювання температур відбувається на висоті 10-20 км залежно від потужності вибуху.

У повітря викидається від 10 до 100 млн. т пилу, який переміщується на величезні відстані та може випадати над іншими континентами. Помутніння атмосфери аналогічне тому, що виникає після потужних вулканічних вивержень.

Якби не циркуляція атмосфери, багатьом великим містам загрожувало б перегрівання. Але навіть постійні повітряні потоки не можуть розмити «острови тепла», породжені великими містами. Середньорічна температура у цих «островах» на 1-2 градуси вища, ніж на оточуючій місцевості. Вони відрізняються тривалішим безморозним періодом.

Наявність розпилених частинок у міській атмосфері (до 90% має техногенне походження) істотно послаблює інтенсивність прямої сонячної радіації, стимулює утворення хмарності й туманів. Річна сума опадів у містах на 10-15% перевищує норму.

Дорожній рух є причиною зростаючого забруднення в Європі. У деяких країнах більше людей помирає внаслідок забруднення довкілля, ніж у дорожньо-транспортних аваріях — повідомляє інформаційне агентство «Рейтер». Згідно з даними досліджень, проведених Всесвітньою організацією охорони здоров'я, 21 тисяча осіб в Австрії, Франції та Швейцарії щороку передчасно помирає від респіраторних або серцевих хвороб, викликаних забрудненням повітря. У 36 містах Індії через забруднення повітря щодня помирає 110 чоловік.

На початку XXI ст. у зв'язку із глобальною зміною кліматичних умов і забрудненням навколишнього середовища окислами сірки та азоту виникла необхідність високоефективного використання паливних ресурсів.

Одним із шляхів розв'язання цієї проблеми стало використання так званих паливних елементів. У них продукти газифікованого вугілля, переробки мазуту та природного газу використовуються при прямому перетворенні хімічної енергії палива в електричну. При такому перетворенні повністю виключається процес спалювання й такий вид енергії, як механічна. Це дає змогу досягти високих значень ККД за відсутності шкідливих викидів окислів сірки та азоту.

Найефективніше впроваджуються енергетичні технології на паливних елементах в енергетику та транспорт США. Працюють такі установки в Японії та Італії. На сьогодні у світі встановлено 144 таких установок.

З точки зору охорони навколишнього середовища, а також капітальних та експлуатаційних затрат, найефективнішими є електростанції з газовими турбінами комбінованого циклу. Капітальні затрати на їх виробництво майже втричі менші порівняно з вугільними станціями такої ж потужності. Підвищенню частки природного газу в електроенергетиці сприяло підписання в 1997 р. Кіотського протоколу, згідно з яким розвинуті країни взяли зобов'язання до 2008-2012 рр. скоротити викид парникових газів у середньому на 5,2% проти рівня 1990 р.

Нафта розтікається по акваторії у вигляді плівок, які через декілька днів починають збиратися у смоляні плями. Для того щоб вся поверхня Світового океану теоретично покрилася нафтовою плівкою, потрібно близько одного року, якщо виходити з того, що 1 т нафти забруднює 12 км кв. акваторії, а за рік втрачається 20 млн. т нафти.

§ 13. Економічні проблеми

До цієї групи проблем переважно відносять: продовольчу, енергетичну та сировинну.

1. Продовольча проблема. Ця проблема визначає здатність Землі прогодувати нинішнє й майбутнє населення Землі. Вона тісно пов'язана з демографічною, енергетичною та екологічною проблемами. Співвідношення чисельності населення та обсягу їжі визнане однією з найважливіших глобальних проблем людства. Число людей, що голодують, у світі, за даними ООН, зросло від 460 млн. осіб у 1970 р. до 550 млн. осіб у 1990 р. і сягло 600-650 млн. осіб у 2000 р. Як правило, голодують у країнах, що розвиваються, де добове споживання їжі в середньому 2200 ккал, тоді як мінімальна норма, визначена органами ООН, дорівнює 2400 ккал. При оцінці продовольчої ситуації у країнах Азії, Африки й Латинської Америки необхідно також враховувати недосконалість проведених у них аграрних реформ, бідність широких верств селянства, відсталість систем землеробства, нераціональне використання земельних і водних ресурсів, часті стихійні лиха, які знищують працю мільйонів людей. Втрати врожаю при переробці, наприклад, в Африці, досягають 30-40%. У цих країнах переробляється лише 10-20% первинної сільськогосподарської продукції, тоді як в економічно розвинутих країнах — 70-80%. Нарешті, продовольчу проблему у країнах, що розвиваються, ще більше посилюють фінансова заборгованість, витрати на озброєння, етнічні конфлікти, погіршення екологічної ситуації.

Тому надзвичайне значення має продовольча допомога, яку надають розвинуті країни: США (60% від загального обсягу), країни ЄС, Канада, Австралія. Так, продовольча допомога країнам Африки складає близько 40% сього їх продовольчого імпорту. Але й цього недостатньо. Експерти ФАС (продовольча і сільськогосподарська комісія ООН) вважають, що у 2000 році С5 країн, що розвиваються, із загальним населенням 1,1 млрд. осіб, не могли забезпечити своїх жителів навіть мінімальним рівнем харчування. Досягти нормального забезпечення шляхом подальшого збільшення продовольчої допомоги неможливо. Для цього необхідно передусім подолати соціально економічну відсталість країн Азії, Африки й Латинської Америки на основі прогресивної перебудови їх внутрішніх суспільних структур, а також відмовитись від традиційних архаїчних форм сільського господарства шляхом широкого впровадження досягнень «зеленої революції», запровадження біотехнологій, активізації протидії процесам деградації природного середовища.

2. Енергетична проблема. Енергетична криза як одна з глобальних проблем сучасності свідчить, що розвиток цивілізації на Землі у XX ст. характеризувався стрімким ростом енергоспоживання. За оцінками, у 1945-1995 рр. населення планети використало 2/3 всього палива, добутого людством за час свого існування. Необхідність подолання відсталості країн, ще розвиваються, вимагає швидкого розвитку енергетики. Такі бурхливі темпи її розвитку породжують нові гострі проблеми.

На перший план виходить нестача енергетичних ресурсів. З одного боку, сумарні запаси викопних паливних ресурсів доволі великі й щороку стають відомими нові їх родовища. Крім того, сучасна технологія відкриває доступ до використання нетрадиційних видів енергії (вітрова, припливна, геотермальна тощо). З іншого боку, перехід до розробки складних за геологічними умовами родовищ викликає подорожчання добування енергоносіїв і робить використання більшої частини паливних ресурсів нерентабельним.

Особливо гостро постали проблеми, пов'язані з негативним впливом енергетики на стан навколишнього середовища. Масове використання нафти, газу, вугілля завдає шкоди природі та здоров'ю людини через викиди сажі» що містить важкі метали, двоокис сірки, оксид азоту та інші шкідливі речовини. Якщо тенденція збільшення споживання енергії й викидів двоокису вуглецю збережеться, то вже в найближчі роки середня температура на Землі зросте на 2°С, що призведе до глобальних катастрофічних наслідків. Використання викопних видів органічного палива порушує баланс кисню в атмосфері, тому що при згоранні 1 т палива згорає 2,3 т кисню. Розширення витрат кисню на техногенні потреби, зменшення його відтворення через вирубування лісів веде до виникнення реальної загрози його нестачі на планеті.

Змінити негативні тенденції в енергетиці можливо при: 1) підвищенні ефективності використання енергії; 2) зменшенні шкідливих викидів в атмосферу за рахунок нових технологій очищення відпрацьованих газів; 3) зміні структури паливно-енергетичного балансу за рахунок альтернативної енергетики.

Рис. 32. Один з вітропарків у США (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

3. Сировинна проблема. Ця проблема виражає рівень забезпеченості сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей на планеті.

Найбільше вразливими ресурсами людства є відновлювані ресурси — вода, повітря, рослинний покрив і тваринний світ планети. Нині майже всі вони перебувають у стані, коли природні механізми відновлення й відтворення знаходяться на межі розладнання. Нові ж, які включають людську діяльність, за виразом В. І. Вернадського, творчою «геологічною» силою ще не стали.

Наслідки антропогенної дії на відновлювані ресурси жахливі. Нині під загрозою зникнення перебувають 10% рослин і 30% усіх тварин планети. Біомаса суходолу зменшилася на 7%, а її продуктивність — на 20%. Господарська діяльність у Світовому океані завдала значної шкоди його біологічним і мінеральним ресурсам. Інтенсивність життя у Світовому океані через забруднення впала на 30%. У розвинутих країнах зникло 31 млн. га лісів. Не краща ситуація складається із забрудненням прісних вод. Якщо біологічні потреби людини й тварин у воді становлять 10 т на 1 т живої тканини за рік, виробництва 1 т виробів із бавовни потрібно 200 т води, сталі — 250-270 т, паперу — 1000 т, синтетичного каучуку — 2500 т тощо.

Гостро постала проблема невідновлюваних природних ресурсів, до яких належать паливні, рудні й нерудні корисні копалини. Після 1950 р. попит на мінеральну сировину в усіх країнах світу зростав на 5% за рік, а подвоєння світового добування корисних копалин відбувалося в середньому за 15 років. Підраховано, що якби всі країни, що розвиваються, споживали мінеральну сировину на рівні США (в розрахунку на душу населення), то відомі нині запаси природного газу вичерпалися б через 5 років, нафти — через 4 роки, цинку — через 6 місяців, міді — через 9 років тощо.

Способи розв'язання сировинної проблеми: 1) зниження матеріалоємності продукції; 2) використання вторинних ресурсів (відходів виробництва); 3) створення безвідходного виробництва.

4. Проблема освоєння Світового океану. Світовий океан завжди відігравав важливу роль у зв'язках між країнами та народами. Проте до середини XX ст. він практично залишався «економічною цілиною». Але з розвитком НТР усебічне дослідження й освоєння Світового океану набрало цілком інших масштабів.

По-перше, загострення глобальних енергетичної та сировинної проблем спричинилося до виникнення морської гірничодобувної і хімічної промисловості, морської енергетики. Досягнення НТР відкривають перспективи для подальшого збільшення видобутку нафти й газу, залізомарганцевих конкрецій, добування з морської води дейтерію, спорудження припливних електростанцій, використання морських течій, опріснення морської води.

По-друге, загострення глобальної продовольчої проблеми підвищило інтерес до біологічних ресурсів океану. Потенціальні можливості їх використання без загрози порушення усталеного балансу вчені оцінюють в 150-180 млн. т. Але майбутнє за марикультурою (організоване розширене відтворення біологічних ресурсів). Вважають, що 1 га марикультури здатен відтворити у 8 разів більше риби, ніж 1 га суходолу — м'яса.

По-третє, поглиблення міжнародного географічного поділу праці, швидке зростання торгівлі супроводжуються збільшенням морських перевезень. У результаті виробничої та наукової діяльності в межах Світового океану і узбережжя виникла особлива складова частина світового господарства — морське господарство.

Але така діяльність водночас породила глобальну проблему Світового океану. Суть її полягає в забрудненні океану нафтою та нафтопродуктами, важкими металами, комунальними стоками, а також пестицидами й гербіцидами. Неабияку загрозу для Світового океану має захоронення на його дні радіоактивних відходів.

Запитання і завдання

1. У чому, на вашу думку, полягає суть світової продовольчої проблеми?

2. Які шляхи розв'язання енергосировинної проблеми існують у наш час? Чи достатні вони?

3. Чому проблема освоєння Світового океану входить до складу глобальних проблем?

Це цікаво

У «Звіті про стан світу на 2000 рік» сказано «Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) підрахувала, що приблизно половина населення Землі — багаті або бідні — в той чи інший спосіб страждають через недостатнє харчування». За даними підрахунками, 1,2 млрд. людей у світі потерпає через недостатнє харчування. До того ж, ще кілька мільярдів осіб страждають від «прихованого голоду», тобто хоча вони нібито й добре харчуються, але зазнають шкоди через брак необхідних вітамінів та мікроелементів.

Біологічні потреби людини та тварин у воді — 10 т на одну тонну живої тканини на рік. Для одержання однієї тонни зерна потрібно близько однієї тисячі тонн води, яка поглинається та випаровується рослинами. Для промислового виробництва 1 т мила потрібно 2 т води, для цукру — 9 т, фруктових консервів — 20 т, виробів з бавовни — 200 т, синтетичного каучуку — 250 т, сталі — 250-270 т, азотних добрив — 600 т, вибухових речовин — 800 т, паперу — 1000 т.

Щоб скляна пляшка, викинута в море, розчинилась і зникла, потрібно 1000 років. Розклад паперових серветок триває три місяці, а сірників — шість місяців. Недопалки забруднюють море від 1 до 5 років, поліетиленові пакети — від 10 до 20, вироби з нейлону — від 30 до 40, консервні банки — 500 років, полістирол — 1000 років.

З видобутком нафти пов'язані численні катастрофи. Одна з них відбулася в червні 1979 року біля узбережжя Мексики. На буровій «Ікстак-І» неконтрольований фонтан нафти виливався в море. На початок вересня масляна пляма витягнулась на тисячу кілометрів і досягла узбережжя Техасу (США). Спроба закупорити свердловину трьохсоттонним стальним конусом зазнала невдачі. Тоді були просвердлені дві відвідні свердловини по 800 метрів по обидва боки від місця катастрофи. Об'єм нафти, яка викидалася, помітно зменшився, і в січні 1980 року фонтанування припинилося. Загальний витік нафти склав 476 тис. т.

Порівняно з гігантським об'ємом Світового океану об'єм усіх сучасних техногенних надходжень в нього дуже малий. Але для геологічних масштабів часу вони зростають надзвичайно швидко. Якби надходження нафти в океан сучасними темпами відбувалося у фанерозої, то за цей період часу (близько 600 млн. років) вода на 10% складалася б із нафти.

Узагальнююче повторення до теми 5

Основні висновки

Глобальні проблеми людства виникли у другій половині XX ст. через різке збільшення населення та посилення техногенного навантаження на географічне середовище. Найнебезпечнішими з них є політичні та екологічні проблеми.

За своїм характером глобальні проблеми є інтернаціональними. їх розв'язання залежить від скоординованих зусиль усіх країн.

Найуспішніше в наш час вдається розв'язати сировинну та енергетичну проблеми, тоді як загострюються інші проблеми — продовольча та освоєння Світового океану. Час від часу загострюються політичні проблеми.

У наш час сталий розвиток — єдино правильний шлях розвитку людської цивілізації, якщо остання хоче зберегти себе. Він передбачає задоволення потреб сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Перевірте себе

1. Чому саме у другій половині XX ст. виникло поняття «глобальні проблеми людства»?

2. Чи можна стверджувати, що глобальні проблеми людства взаємопов'язані? Свою думку обґрунтуйте.

3. Проаналізуйте матеріали засобів масової інформації і поясніть, чому, на вашу думку, незважаючи на прийняті рішення у світі, так важко розв'язати проблему збереження миру на Землі.

4. Чому екологічні проблеми за своїм значенням займають друге місце після політичних проблем?

5. Чи зможе людство розв'язати демографічну та продовольчу проблеми? Свою думку обґрунтуйте.

6. Чому людству, і в першу чергу розвинутим країнам, найлегше вдається розв'язати сировинну та енергетичну проблеми? Чи не пов'язано з цим виникнення й посилення проблеми освоєння Світового океану?

Вивчивши тему, ви повинні вміти:

характеризувати:

- поняття «глобальні проблеми людства»;

аналізувати:

- сутність, причини виникнення, особливості кожної з проблем, можливі шляхи їх розв'язання.

Поглиблюємо знання

Серед тих проблем глобального характеру, які виникають зараз, учені найчастіше згадують вивчення будови Землі та управління погодою та кліматом.

Проте на Землі людина перебуває не лише в оточенні природи, але й соціального середовища, що породжує специфічні проблеми. Серед них крім згаданої вище проблеми збереження миру, особливу тривогу викликають організована транснаціональна злочинність, міжнародний тероризм наркоманія, незаконний обіг наркотиків і наркобізнес, порушення громадянських прав людини. Ці певною мірою, нові проблеми є серйозними і навіть небезпечними для розвитку людства.

Глобальні проблеми виникли через різке збільшення чисельності населення та техногенного навантаження на географічне середовище. Але їхнє розв'язання та необхідність переходу до стабільного розвитку людства спричинилися ще до однієї проблеми — проблеми людського потенціалу в сучасних умовах.

Розвиток економіки будь-якої країни зокрема та світової економіки загалом визначається її людським потенціалом, тобто трудовими ресурсами і головне — їхньою якістю. А вона проявляється насамперед у рівні кваліфікації та трудової моралі. На формування людського потенціалу все більший вплив має глобалізація життя. Знання, смаки, естетичні уподобання завдяки сучасним засобам зв'язку поширюються надзвичайно швидко, утворюючи нове, доволі суперечливе, поєднання із традиціями та цінностями, панівними у національному суспільстві, породжуючи матеріальні та культурні основи явища, яке називають «сучасним способом життя», «сучасною цивілізацією».

Умови праці, які постійно змінюються, вимагають також покращення фізичного розвитку людини, від якого залежить здатність людини до праці. На процеси відтворення людського потенціалу великий вплив мають такі чинники, як збалансоване харчування, умови проживання, стан навколишнього середовища, економічна і політична стабільність, стан охорони здоров'я тощо.

Зміни умов і характеру праці та повсякденного життя при переході до постіндустріального суспільства спричинилося до підвищення вимог до кваліфікації трудових ресурсів, ключовими елементами якої виступають рівень загальної та професійної освіти. У зв'язку з цим витрати на освіту та професійну підготовку, а також на охорону здоров'я, що здержали назву «інвестицій в людину», вважаються в наш час одним з найефективніших видів капіталовкладень. Наприкінці XX ст. витрати на освіту склали у США понад 5% їхнього ВВП, в Японії — близько 4%.

Запрошуємо до дискусії

Чи погоджуєтеся ви із твердженням англійського священика й економіста XVIII ст. T. Мальтуса про те, що зростання народонаселення на Землі відбувається у геометричній прогресії, збільшення виробництва продовольства — в арифметичній, а голод, епідемії та війни є регуляторами чисельності населення?

РЕГІОНАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Тема 6. КРАЇНИ ЗАХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

§ 14. Загальна характеристика країн Західної Європи

1. Географічне положення та склад території. Західноєвропейський регіон розташований на заході материка Євразії. До його складу входять 25 країн (див. рис. 33), які за територіальною належністю поділяють на три групи:

1. Північна Європа (Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Данія).

2. Середня Європа (Ірландія, Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Ліхтенштейн).

3. Південна Європа (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Андорра, Сан-Марино, Монако, Ватикан, Гібралтар, Мальта).

Рис. 33. Політична карта Західної Європи (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Майже всі країни Західної Європи — суверенні держави. Тільки Гібралтар колоніально залежний від Великобританії, а Андорра перебуває під протекторатом Франції та Іспанії. За формою правління трапляються республіки та монархії.

Економіко-географічне положення країн Західної Європи характеризується трьома головними рисами: 1) відносною компактністю території; 2) приморським положенням переважної більшості країн; 3) наявністю широкого фронту сухопутних і морських кордонів із країнами Центральної Європи, що сприяє розвитку загальноєвропейського співробітництва.

2. Природно-ресурсний потенціал. Країни регіону, разом узяті, мають доволі сприятливі природні умови для господарського розвитку: вдале поєднання рівнинних і гірських форм рельєфу, помірний клімат. Дещо гірша ситуація з мінеральними ресурсами. В окремих країнах є промислові запаси нафти й газу (шельф Північного моря в секторах Великобританії та Норвегії, У Нідерландах), кам'яного вугілля (Рурський басейн у ФРН, Уельський й Ньюкаслський басейни у Великобританії), бурого вугілля в Німеччині й Греції, урану у Франції та Португалії, залізної руди (Лотаринзький басейн у Франції, Швеція тощо).

З поміж інших корисних копалин виділяються родовища бокситів (Греція, Франція), свинцево-цинкових руд (Ірландія, Італія, Німеччина) калійних солей (Франція, Німеччина). Однак через тривалу експлуатацію більшість родовищ близька до вичерпання.

У цілому Західна Європа недостатньо забезпечена мінеральною сировиною, ніж Північна Америка, що посилює її залежність від імпорту.

Грунтовий покрив у регіоні доволі різноманітний, але родючих ґрунтів мало. Невисока родючість ґрунтів компенсується продуманою меліорацією, що дозволяє отримувати високі врожаї. Ліси значною мірою вирубані і в більшості країн займають лише 30% території.

Річки здебільшого повноводні цілий рік. Рівнинні (Дунай, Рейн, Луара, Тахо) використовуються для судноплавства, гірські – багаті гідроресурсами, проте майже скрізь відчувається брак питної води.

3. Населення. У Західній Європі живе понад 414 млн. осіб, що становить 6,8% населення світу.

До якого типу відтворення населення належать країни Західної Європи. Чому?

Середня густота населення у країнах Західної Європи становить близько 100 осіб на 1 км кв. Розміщується населення доволі нерівномірно: найгустіше (більше як 300 осіб на 1 км кв.) заселені Південно-Східна Англія, Нідерланди, Бельгія Північна Франція, Рур та Прирейнська частина Німеччини.

Міське населення переважає над сільським і в середньому становить 75% Але в різних країнах цей показник неоднаковий. У Великобританії, Німеччині, Ісландії, Швеції частка міських жителів становить 80%, у Португалії — 50%, Норвегії — 45%. Характерна риса урбанізації Західної Європи — висока концентрація населення у великих містах, за кількістю і густотою яких цей регіон випереджає Північну Америку. Західна Європа – батьківщина агломерацій, які стали головною формою міського розселення. Найбільші з них – Лондонська (близько 13 млн. осіб) та Паризька (понад 9 млн. осіб). Унаслідок злиття агломерацій у Західній Європі виникли потужні мегалополіси — Англійський та Прирейнський, з населенням 30-35 млн. осіб у кожному. У країнах Північної та Південної Європи, крім столичних агломерацій, дуже крупних міст мало. Для великих агломерацій та мегалополісів характерне явище субурбанізації.

Економічно активне населення становить 65% від загальної кількості людей працездатного віку. Це пояснюється незначною кількістю працюючих жінок (33-35%), доволі високим рівнем безробіттям (особливо у Великобританії, Іспанії, Греції, Португалії), високою часткою молоді, що навчається, тощо.

У наш час Західна Європа перетворилася на світовий центр імміграції (особливо Великобританія, Франція та Німеччина). Останніми роками велику частину іммігрантів становлять вихідці з постсоціалістичних країн, країн Близького Сходу, Африки, Південної Азії.

У галузевій структурі зайнятості за останні десятиліття помітна тенденція до різкого зростання частки зайнятих у сфері послуг і зменшення працюючих у галузях матеріального виробництва.

4. Загальна характеристика господарства. З огляду на рівень економічного розвитку в післявоєнний період західноєвропейські країни можна поділити на три групи.

Першу групу утворюють чотири високорозвинуті країни: ФРН, Франція, Великобританія та Італія. На цю «велику четвірку» припадає більше 1/3 території та 2/3 населення Західної Європи. Хоча частка країн цього регіону у ВНП і промисловій продукції знизилася порівняно з 60-ми роками, ці держави концентрують у своїх руках неабияку економічну могутність. Найбільш стабільною і розвинутою щодо економіки залишається ФРН. На незмінні економічні переваги ФРН серед країн Західної Європи не вплинуло навіть об'єднання з НДР, яке зумовило використання нею величезних ресурсів на «підтягування» економіки останньої.

Другу групу складають малі високорозвинуті країни Північної та Середньої Європи, що стабільно зберігають свої позиції в регіоні. Ці країни впродовж останніх 30 років розвивалися темпами, які відповідали темпам зростання західноєвропейської економіки. Бельгія, Нідерланди, Фінляндія та Австрія свою питому вагу підвищили, а решта — дещо знизили.

Третя група країн (Іспанія, Португалія, Греція, Мальта й Ірландія) характеризується помітно нижчим рівнем розвитку продуктивних сил та економіки в цілому. Проте за останні 30 років вони розвивалися досить високими темпами (особливо Іспанія та Греція) і тому дещо збільшили свою частку в економіці регіону.

Окрім цих груп, у західноєвропейському регіоні існують так звані «карликові держави» (Андорра, Ватикан, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Марино). При незначному їх внескові у виробництво вони відіграють відчутну роль у системі економічних відносин регіону і, у першу чергу, у кредитно-фінансовій сфері.

Західноєвропейська економіка має виразний постіндустріальний характер. У господарстві регіону важливу роль відіграють ТНК, що об'єднують капітали різних країн. На базі державно-корпоративного сектора в Західній Європі розробляються довгострокові програми економічного й соціального розвитку, що дає можливість розв'язувати регіональні проблеми аграрно відсталих районів півдня Італії, Ірландії, Португалії, старих промислових районів — Саар, «Чорна Бельгія», півночі Англії, а також проблеми розвитку великих міських агломерацій та екологічні проблеми.

За післявоєнний період позиції Західної Європи у світовому господарстві істотно зміцнилися. Так, за обсягом промислового виробництва вона перевершила США, значно зменшилася її фінансова заборгованість. За цей час Західна Європа перетворилася на великий і важливий фінансовий центр світового господарства, відбулося проростання капіталу регіону в США й інші розвинуті країни, намітився «прорив» країн експортерів нафти у Західну Європу. Але за ступенем концентрації та спеціалізації виробництва, енерго- й машинооснащеністю, передовими технологіями, розвитком інфраструктури економіки, витратами на науково-дослідні роботи вона поки що відстає від США.

5. Інтеграційні процеси та значення ЄС у розвитку регіону. Головною формою співробітництва західноєвропейських країн з кінця 50-х років стала динамічна інтеграція, утворення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), розширення його на початку 70-х років і формування ядра регіону — країн, що входять до ЄС. У лютому 1992 р 12 держав — членів ЄЕС — підписали договір про Європейський союз, який передбачає трансформацію співтовариства в економічний, валютний і політичний союз. Зараз до його складу входять 15 країн: Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Австрія.

Починаючи з 1993 р., в єдиному європейському просторі відбувається вільний рух товарів, капіталу, робочої сили. Відкрита економіка, раціональне використання робочої сили та розумна організація виробництва сприяють досягненню найважливіших цілей ЄС: збереженню довгострокового миру між країнами, повазі національних особливостей країн-учасниць, «підтягуванню» економічного розвитку країн до максимально високого рівня. Незважаючи на суперечності та конфлікти, ЄС знаходить компроміси, створює умови для консолідації країн-учасниць, зміцнює митний союз, вдосконалює єдину аграрну політику, розвиває економічний союз.

З 1999 р. країни-члени ЄС перейшли на єдину валюту (євро), яка з 2002 р. використовується як у безготівковому, так і в готівковому обігу. Зона євро об'єднує 12 країн — членів ЄС — Австрію, Бельгію, ФРН, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Португалію, Фінляндію, Францію, Грецію — одержала назву Євроленд.

У 1996 р. частка ЄС у ВВП розвинутих країн світу становила 28,3% проти 32,5% у США та 20% в Японії. Країни, що утворюють Євроленд, дають 75% ВВП Західної Європи, в тому числі ФРН — 26%, Італія — 13%. Франція — 16%.

Головними органами ЄС є Рада Міністрів як орган, що приймає рішення, Комісія як орган розпорядно-виконавчий, Європейський парламент, Міжнародний суд.

Євросоюз є привабливим інтеграційним утворенням і для постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи. Країнами ЄС прийнято рішення про прийом у 2004 р нових членів: Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Латвії, Литви, Естонії, Кіпру та Мальти і, можливо, з 2007 р. — Румунії, Болгарії та Туреччини. Україна, Білорусь та Молдова також висловили бажання вступити до Євросоюзу.