КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

1. Географічне положення та склад території. Країни Центральне; Європи утворюють суцільний територіальний масив між Західною та Східною Європою, що простягнувся від Балтики до Чорного та Адріатичного морів (див. рис. 54).

Рис. 54. Політична карта Центральної Європи (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

За політично картою визначте склад регіону. Згадайте, які зміни на політичній карті Центральної Європи відбулися в 90-х роках XX ст.

Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як дуже вигідне. Воно характеризується:

а) компактним розташуванням у центрі Європи. З одного боку розташовані розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначає економічну політику країн на регіональному і світовому рівні, а з другого — країни СНД. які для країн Центральної Європи є вигідними економічними партнерами;

б) виходом до моря більшості країн регіону, що дає можливість здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом. Через територію п'яти країн регіону протікає Дунай, що частково компенсує для Угорщини та Словаччини їхню ізольованість від Світового океану та має інтегруюче значення;

в) сусідським положенням. Центральноєвропейські країни є в основному невеликими за територією, мають добру транспортну доступність. Їх територію в усіх напрямках перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, ЛЕП.

Країни Балтії (Латвія, Литва, Естонія) у 90-ті роки активно інтегрувалися з Центральну Європу, тому вони розглядаються в межах цього регіону. За державним ладом усі країни — республіки.

2. Природно-ресурсний потенціал. Земельні ресурси розподілені між країнами доволі рівномірно. У розміщенні інших ресурсів проявляються великі контрасти. Паливні ресурси переважають у північній частині регіону, рудні — на півдні (див. рис. 55).

Рис. 55. Мінеральні ресурси країн Центральної Європи (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішим є буре вугілля. На кам'яне вугілля багаті Польща та Чехія, нафтогазоносні провінції є в Румунії, Албанії та Хорватії (частково в Угорщині та Сербії). Країни Балканського півострова багаті на гідроресурси.

Основні запаси залізної руди містяться в країнах Балканського півострова (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Албанія найбільше у світі видобуває хромітових руд.

Значно краще регіон забезпечений рудами кольорових металів, які є як на півночі, так і на півдні. Мідних руд найбільше у Польщі, бокситів — в Угорщині. З нерудної сировини найпоширенішими є запаси калійної та кухонної солей (Польща, Румунія), сірки (Польща).

3. Населення. Населення Центральної Європи становить майже чверть населення усієї Європи. При цьому найбільшу чисельність населення має Польща (близько 40 млн. осіб), найменшу — Словенія і Македонія (близько 2 млн. осіб). Країни регіону відрізняються за основними характеристиками населення, але мають і деякі спільні риси. По-перше, демографічні процеси тут значною мірою зумовлені наслідками Другої світової війни. По-друге, перебудова економіки на індустріальну основу зумовила розвиток процесів урбанізації і пов'язаних з цим змін у відтворенні населення, характер його розселення.

У цілому для країн Центральної Європи характерний перший тип відтворення населення. Тому тут відбувається процес «старіння» населення, а в Угорщині, Болгарії, Румунії та країнах колишньої Югославії впродовж 90-х років XX ст. кількість населення зменшувалася. Тільки в Албанії природний приріст населення доволі високий (20 осіб на 1 тис. жителів).

У повоєнний період у країнах регіону різко посилився процес урбанізації, внаслідок чого міське населення в усіх країнах (крім Албанії) переважає 50%. Найбільш урбанізованою країною є Чехія. Яскравим прикладом концентрації населення у великому місті є столиця Угорщини — Будапешт (40% міського населення). Крім Будапешта, у Центральній Європі розвиваються такі агломерації, як Бухарестська, Празька, Верхньосілезька, Варшавська, Софійська, Белградська.

Розміщується населення нерівномірно. Найбільшу густоту населення мають Чехія, Польща, Албанія, Угорщина, Словаччина, Сербія і Чорногорія, найменшу — країни Балтії.

Серед країн Центральної Європи переважають однонаціональні країни. У країнах колишньої Югославії загострилися міжнаціональні конфлікти, що виникли через релігійні відмінності. В етнічному складі населення різко переважають слов'янські народи. З інших народів найчисельніші румуни, албанці та угорці.

Населення регіону зайняте переважно у промисловості (40-50%), у сільському господарстві — 20-50% та у невиробничій сфері — 15-20%, роль останньої постійно зростає. Рівень безробіття становить 5-15% і коливається залежно від результатів проведених реформ.

3. Загальна характеристика господарства. У післявоєнному соціально-економічному розвиткові Центральної Європи можна виділити два етапи. Перший (друга половина 40-х — кінець 80-х років) — це етап соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого стали панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки.

Практика довела, що такий підхід доволі ефективний в умовах наявності екстенсивних чинників розвитку та необхідності створення основних галузей промисловості у стислі терміни. Але така система неспроможна забезпечити інтенсивне зростання на основі НТР, що стало особливо проявлятися у 70-80-ті роки у формі економічного та науково-технічного відставання від країн розвинутої ринкової економіки.

Другий етап соціально-економічного розвитку центральноєвропейських країн бере свій початок наприкінці 80-х — на початку 90-х років, коли всі країни регіону стали на шлях докорінних реформ, створення основ ринкової економіки (роздержавлення та приватизація, створення основ конкуренції тощо).

У сучасному світовому господарстві більшість країн належать до держав із середнім рівнем розвитку економіки. Серед цих країн за рівнем економічного розвитку провідні позиції мають: Словенія, Польща, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія. Загальна структура господарства дає змогу зарахувати країни Центральної Європи до індустріальних (Чехія) та індустріально-аграрних країн. На промисловість у структурі національного доходу в країнах регіону припадає від 45% до 60%, у той час як до Другої світової війни економіки цих країн мали аграрний характер.

4. Промисловість. ПЕК країн Центральної Європи орієнтується як на власні ресурси, так і на імпортні енергоносії (газ і нафту з Росії). Кам'яне вугілля є головним джерелом енергії у Польщі, нафтова і газова промисловість є основою ПЕК у Румунії та Албанії, широко використовується буре вугілля. Тому в електроенергетиці переважають ТЕС. У Чехії, Словаччині, Угорщині, Болгарії, Литві працюють АЕС. На Дунаї та його притоках діє система ГЕС і ГАЕС (Румунія, країни Балканського півострова). Альтернативні джерела енергії найбільше використовуються в Угорщині.

Чорна металургія не належить до галузей спеціалізації. Проте великі металургійні райони склалися на півдні Польщі, які орієнтуються на власне вугілля та імпортну залізну руду, та в Румунії (Галац), що використовують довізну сировину та паливо. Кольорова металургія, навпаки, є галуззю спеціалізації в більшості країн регіону, тут виплавляють алюміній (Угорщина, Хорватія, Боснія і Герцеговина), мідь (Польща, Сербія, Болгарія, Албанія), цинк і свинець (Сербія, Македонія, Словенія, Болгарія, Румунія).

Машинобудування займає чільне місце у промисловості країн регіону. Воно спеціалізується на виробництві машин і устаткування, технологічного обладнання, верстатобудуванні (Польща, Чехія, Словаччина). Серед галузей транспортного машинобудування особливо розвинуті автомобілебудування (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Латвія), суднобудування (Польща, Хорватія), виробництво вагонів та локомотивів (Польща, Румунія, Чехія, Латвія).

Точне машинобудування (електротехніка та електроніка) найбільше розвинуті в Угорщині, Чехії, Польщі та країнах Балтії (див. рис. 56.).

Рис. 56. Основні центри чорної, кольорової металурги та машинобудування країн Центральної Європи (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У структурі хімічної промисловості переважають галузі нафто-, газо- та вуглехімії, виробництво мінеральних добрив, полімерів, хімічних волокон (Польща, Чехія, Словаччина, Румунія). Зростає значення фармацевтичної промисловості в Угорщині та Латвії.

Легка промисловість є традиційною галуззю в країнах Центральної Європи. Провідними є бавовняна та трикотажна промисловість, виробництво взуття, виробів зі шкіри, скла, кераміки (див. рис. 57).

Рис. 57. Основні центри хімічної, нафтопереробної, лісової, легкої та харчової промисловості країн Центральної Європи (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

5. Сільське господарство. Через різноманітність природних умов у сільському господарстві виділяють середньоєвропейський, балканський і середземноморський типи. У районах середньоєвропейського типу переважає інтенсивне тваринництво молочно-м'ясного напряму, а в рослинництві — вирощування зернових (пшениці, жита, кукурудзи) та цукрових буряків, кормових культур й картоплі (Польща, країни Балтії, Угорщина, Чехія, Словаччина). Для районів балканського типу характерне переважання рослинництва: зернові (пшениця, жито) та технічні культури (цукрові буряки); розвинуті садівництво, овочівництво, виноградарство. На узбережжі Адріатичного моря із середземноморським кліматом вирощують цитрусові, інжир, маслини (див. рис. 58).

Рис. 58. Сільське господарство країн Центральної Європи (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Спеціалізація переробної сфери АПК залежить від типу сільського господарства та національних особливостей. Галузями регіональної спеціалізації є м'ясна, олійно-жирова — в Угорщині, рибна — у Польщі, Естонії, олійна — у Болгарії, цукрова — у Словаччині, Чехії, Польщі, плодоовочеконсервна — в Угорщині, Болгарії, пивоварна — у Чехії тощо.

6. Транспорт. Густа мережа транспортних магістралей перетинає регіон у широтному і меридіональному напрямках, що разом з водною системою утворює сприятливі умови як для внутрішніх, так і для зовнішніх зв'язків. У країнах, які не мають виходу до моря, у зовнішніх перевезеннях переважає залізничний транспорт, у решті країн — морський. Постійно зростає роль автомобільного та повітряного транспорту, розвинута мережа трубопроводів.

7. Зовнішні економічні зв'язки. Особливістю зовнішніх економічних зв'язків на сучасному етапі є зменшення ролі та значення взаємної торгівлі та істотне збільшення обміну із розвинутими країнами Заходу.

В експорті країн Центральної Європи переважають сировина і паливо через низьку конкурентоспроможність промислової продукції. Поступово зростає питома вага продукції машинобудування та сільськогосподарських товарів.

В останні роки почався процес встановлення на новій основі зв'язків із країнами Східної Європи, у тому числі з Україною. У регіоні відбуваються інтеграційні процеси. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина та Словенія беруть участь у роботі Центрально-Європейського об'єднання вільної торгівлі, а Румунія, Болгарія та Албанія — у Чорноморському районі економічного співробітництва. Більшість країн Центральної Європи до 2005 р. стануть членами ЄС згідно з рішенням цієї організації.

Світове значення має туризм.

Запитання і завдання

1. За картою атласу дайте характеристику географічного положення країн Центральної Європи.

2. Користуючись рис. 55 і текстом параграфа, виявіть «вузькі» місця в забезпеченості регіону мінеральними ресурсами.

3. Які зміни в розвитку економіки відбуваються у країнах регіону на сучасному етапі?

4. Порівняйте структуру промисловості північних і південних країн Центральної Європи.

5. У чому полягають головні відмінності між країнами у спеціалізації сільського господарства? Чому вони виникли?

6. Які зміни відбулися в зовнішньоекономічних зв'язках країн регіону?

Це цікаво

У межах Центральної Європи ще в середні віки стикалися між собою різні мовні групи і сім'ї, релігії: католицизм і православ'я, християнство та іслам. Згодом регіон перетворився на арену жорстокої боротьби між Німеччиною, Австро-Угорщиною, Османською імперією та Росією. У другій половині XX ст. країни Центральної Європи опинилися на межі двох світових систем — капіталістичної та соціалістичної. Лише у XX ст. політична карта Центральної Європи змінювалася 7 разів.

Румунія першою серед країн Центральної Європи ще з 60-х років XX ст. почала розвивати торгівлю із західноєвропейськими країнами. Зараз вони є її головними партнерами.

Найменш розвинутими щодо економіки серед центральноєвропейських країн є Боснія і Герцеговина та Албанія. В обох країнах 2/3 населення живуть у сільській місцевості, але свого продовольства їм не вистачає.

Албанія — єдина країна Європи, в якій 70% населення є мусульманами.

У Словаччині проживає 30 тис. українців, а 25 тис. — у країнах колишньої Югославії, 60 тис. українців проживає в Румунії.

Серед країн, розташованих у басейні Дунаю, Румунія — «найбільш дунайська». Протяжність великої ріки Європи на її території становить 1089 км.

ПОЛЬЩА

Республіка Польща

Столиця — Варшава

Населення — 39,5 млн. осіб (2000р.)

Площа — 312,6 тис. км

1. Географічне положення. Територія Польщі простягнулася із заходу на схід майже на 700 км, із півночі на південь — на 650 км. Вона розташована в басейнах річок Вісли та Одри, між гірською дугою Карпат і Судет на півдні та Балтійським морем на півночі. Сучасна територія країни сформувалася після Другої світової війни. ЕГП Польщі визначається вигідним транспортним положенням на перетині широтних (між країнами Західної та Східної Європи) і меридіональних (між країнами Дунайського басейну та Балтійським морем) шляхів та широким виходом до моря.

За державним ладом Польща — президентсько-парламентська республіка, главою якої є президент, а функції парламенту виконує Сейм.

2. Природно-ресурсний потенціал. Польща багата на корисні копалини. За запасами мідної руди та самородної сірки, кам'яного вугілля вона займає одне з перших місць у світі, за запасами бурого вугілля, кухонної солі, поліметалів, будівельної сировини — одне з перших місць у Європі. Переважна більшість корисних копалин концентрується в південній частині країни, що пояснюється особливостями геологічної будови. Проте залізною та марганцевою рудою, нафтою, фосфоритами Польща забезпечена недостатньо (див. рис. 55).

Найпоширеніші грунти — дерново-підзолисті, дерново-карбонатні та чорноземи. Лісами вкрито близько 20% території країни, але для господарських потреб їх не вистачає.

3. Населення. На чисельність населення Польщі чималий вплив мала Друга світова війна. Країна втратила біля 15% населення (близько 7 млн. осіб), змінилася його статева структура. Зміна кордонів країни у 1945 р. призвела до масових зовнішніх міграцій: декілька мільйонів чоловік (переважно німці) виїхали з Польщі, проте повернення поляків з інших країн, у тому числі й з України, було ще більшим. Завдяки демографічній політиці уряду в післявоєнний час збільшився природний приріст населення. За віковою структурою на початок 90-х років поляки стали однією з наймолодших націй Центральної Європи.

Індустріалізація, яка розпочалася в повоєнний час викликала й підвищені темпи урбанізації. Зараз у містах проживає понад 60% населення. На території країни розташовано 9 агломерацій з населенням 1-2 млн. осіб кожна.

Польща — однонаціональна країна, поляки становлять 98,7% населення. Найбільш густо заселені південні райони країни (250 осіб на 1 км кв.), найменше — північно-східні райони. Середня густота населення становить 123 особи на км кв.

4. Загальна характеристика господарства. До Другої світової війни Польща мала переважно аграрну спеціалізацію. У сільській місцевості проживало 65% населення. У промисловості значним був вплив іноземного капіталу. У роки побудови соціалізму (1945-1990 pp.) відбулася індустріалізація, дістали розвиток галузі важкої промисловості: енергетика, металургія, машинобудування й металообробка, хімічна, лісова й лісохімічна, легка промисловість. У кінці 1991 р. у Польщі була прийнята програма реорганізації економіки, яка базувалася на швидкому переході до ринкової економіки: здійснення приватизації, зміцнення фінансової системи, рівності розвитку всіх форм власності, залучення іноземних інвестицій. Проте перебудова економіки проходила на фоні спаду життєвого рівня населення, у першу чергу серед робітників вугільної, металургійної та текстильної промисловості. Різко знизився рівень життя селян (на 30-40%). Це сталося тому, що власники дрібних селянських господарств раніше самі збували свою продукцію, однак за умов відсутності дефіциту продукції сільського господарства це стало неможливим.

І все ж, незважаючи на труднощі, Польща першою із країн Центральної Європи вийшла зі спаду. Зростання ВНП триває, близько 60% ВНП створюється у приватному секторі. У країні створено новий експортний комплекс, відбулася переорієнтація на ринки Західної Європи та Близького Сходу.

Серед чинників економічного зростання у другій половині 90-х років слід відзначити активізацію інвестиційної діяльності та зовнішньої торгівлі, пов'язану з економічним пожвавленням та сприятливою ситуацією на ринках розвинутих країн. Завдяки успіхам у ринкових перетвореннях господарства Польща однією з перших постсоціалістичних країн повинна до 2004 р. стати членом ЄС.

5. Промисловість. ПЕК Польщі використовує власне кам'яне й буре вугілля, нафтопереробна промисловість розвивається на сировині, що надходить із країн Близького Сходу, Росії. В енергетиці переважають ТЕС.

Чорна металургія залежить від імпорту залізної руди з Росії та України, тому нині в її розвитку є певні проблеми. Основний район розміщення чорної металургії — Верхня Сілезія. Більше значення має кольорова металургія, яка використовує власну сировину (виплавка міді, цинку, срібла).

Провідною галуззю промисловості є машинобудування (точне й загальне). Підприємства випускають обладнання для вугільної промисловості, хімічних та цукрових заводів, вагони, розвиваються суднобудування, виробництво електронних і електротехнічних приладів (див. рис. 56).

Хімічна промисловість представлена галузями основної хімії та хімією органічного синтезу. Остання почала розвиватися на основі вуглехімії, а потім перейшла на використання імпортної нафти. Останнім часом швидкими темпами розвивається фармацевтична промисловість.

У Польщі традиційно високий рівень розвитку мають текстильна та харчова промисловість. Найважливіші промислові центри країни — Варшава, Лодзь, Познань, Гданськ, а також промислові райони Верхньої та Нижньої Сілезії (див. рис. 57).

6. Сільське господарство. Провідну роль у сільському господарстві відіграє рослинництво. Під сільськогосподарськими угіддями зайнято 61% площі країни. Польща займає помітне місце в Європі за виробництвом картоплі, жита, цукрових буряків. Неабияке значення мають вирощування пшениці, льону, садівництво (у тому числі вирощування ягід), овочівництво.

Частка тваринництва у сільському господарстві досягла 45%. Тут розводять велику рогату худобу та займаються свинарством. Розвиток тваринництва стримується недостатньою кормовою базою (див. рис. 58).

Морське рибальство ведеться в Балтійському морі й Атлантичному океані.

7. Транспорт. До останнього часу основою транспортної системи Польщі були залізниці, але на сучасному етапі на перше місце за перевезенням вантажів вийшов автомобільний транспорт. Розвиваються річковий (Одра, Вісла та канали) та морський транспорт (найбільші порти — Гданськ, Гдиня, Щецин). Трубопровідний транспорт має широтний напрям, унаслідок орієнтації на транспортування російської нафти й газу в країни Західної Європи. Зараз створюється мережа трубопроводів меридіонального напрямку для експорту північноєвропейської та близькосхідної нафти, в тому числі й нафтопровід Одеса — Гданськ.

8. Зовнішні економічні зв'язки. До 1990 року зовнішні економічні зв'язки Польщі були орієнтовані на країни соціалістичного табору. На сучасному етапі основними зовнішньоекономічними партнерами Польщі стали країни Західної та Центральної Європи, країни Близького Сходу.

Країна експортує продукцію машинобудування, вугілля, мідь, срібло, продукцію легкої, харчової та фармацевтичної промисловості. Польща надає іншим країнам будівельні послуги.

Запитання і завдання

1. Як змінилося ЕГП Польщі після розпаду системи соціалізму?

2. Чому Польща є однією з наймолодших за віковою структурою країн Центральної Європи?

3. За картою вивчіть особливості розміщення промисловості країни. Назвіть основні промислові райони та центри. Чим викликане саме таке їх розміщення?

4. До якого типу належить сільське господарство Польщі за галузями спеціалізації?

5. За текстом параграфа визначте структуру імпорту Польщі.

Це цікаво

До 1939 р. Польща була багатонаціональною країною. Українці, білоруси, євреї, німці, литовці становили майже третину населення.

Найбільша українська діаспора в центральноєвропейських країнах — у Польщі. Тут живуть 300 тис. українців і ще 500 тис. осіб мають українське походження. Близько 200 тис. поляків проживають в Україні.

Один з найбільших у світі вугільно-металургійних районів — Верхньосілезький — виник ще в XIX ст. На його основі утворилася найбільша агломерація Польщі, яка об'єднала 14 міст із загальною чисельністю населення 3,5 млн. осіб. Найбільше місто Верхньосілезької агломерації — Катовіце.

Узагальнююче повторення до теми 6

Основні висновки

У наш час у межах регіону нараховується 39 держав, не враховуючи Гібралтару, який є володінням Великобританії. До складу Західної Європи входять 24 держави, 15 — належать до Центральної Європи. До Європейського Союзу входять 15 країн Західної Європи. Швейцарія, Норвегія та Фінляндія, залишаючись у складі Європейської зони вільної торгівлі, тісно співпрацює з Європейським Союзом. Усі західноєвропейські країни тісно зв'язані між собою й утворюють найбільше у світі інтеграційне об'єднання, яке за своїм соціальним та економічним потенціалом випередило США. Західноєвропейська економіка має постіндустріальний характер.

Неабиякий вплив на розвиток країн Центральної Європи мали розпад на початку 90-х років XX ст. як системи соціалізму в цілому, так і окремих країн — Чехословаччини та Югославії — через політичні, економічні причини, до яких додалися релігійні та етнічні суперечності. Країни Центральної Європи належать до постсоціалістичних країн із перехідною економікою. Вони намагаються перебудувати свою економіку за західноєвропейським взірцем. Найвищими темпами серед центральноєвропейських країн наприкінці XX ст. розвивалася Польща, країни Балтії, Чехія, Словенія, Хорватія.

Наприкінці XX ст. почалося поширення на схід військово-політичного блоку НАТО (до складу якого вже увійшли Польща, Чехія та Угорщина) та ЄС. Європейський союз планує у 2004 р. прийняти до свого складу більшість країн Центральної Європи.

Перевірте себе

1. Порівняйте ЕГП країн Західної та Центральної Європи, виділіть схожі та відмінні риси.

2. Чому, на вашу думку, країни Південної Європи та Ірландія мали найвищі темпи економічного розвитку саме впродовж останніх десятиліть ХХ ст.?

3. Як проявляється постіндустріальний характер економіки в найбільш розвинутих країнах Західної Європи?

4. Що, на вашу думку, сприяло перетворенню Західної Європи в один із центрів світового господарства?

5. Які етапи економічного розвитку країн Центральної Європи можна виділити у другій половині XX ст.? Охарактеризуйте їх.

Вивчивши тему, ви повинні вміти:

називати та показувати на карті:

- країни Північної, Середньої, Південної Європи та їхні столиці;

- мегалополіси та найбільші агломерації;

- найкрупніші промислові центри ФРН, Франції, Великобританії, Італії;

характеризувати:

- особливості розміщення та формування населення країн регіону;

- урбанізаційні процеси;

- роль ЄС у розвитку регіону;

складати порівняльну характеристику забезпеченості країн регіону приходними ресурсами;

робити висновки:

- про особливості галузевої структури та територіальної організації господарства країн Західної Європи;

- про роль Західної Європи у світовому господарстві.

Поглиблюємо знання

Європейський Союз, переживши півстоліття свого непростого і динамічного розвитку, після чотирьох розширень готується до прийому нових членів. Цього разу йдеться про зарахування до ЄС десяти країн-кандидатів із Центральної (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія), Південної (Кіпр, Мальта) Європи. Процес приєднання країн-кандидатів до Євросоюзу відбувається поетапно. На початку 90-х років XX ст. були підписані договори про торгівлю і співробітництво між ЄС і сімома країнами, а у 1992 р. — із країнами Балтії, згодом ці країни одержали привілейований статус асоційованих членів Євросоюзу.

Стратегія попереднього вступу була вироблена ЄС у 1994 p., фінансування якого відбувається через спеціальну економічну програму SPHARE у вигляді допомоги на суму близько 1 млрд. євро щорічно для 10 країн-кандидатів. Кожна з цих країн у 1995 р. подала до ЄС «Білу книгу», в якій розглядалася їхня підготовка до інтеграції в єдиний ринок, згідно з цією стратегією необхідно, щоб країни-кандидати могли забезпечити: стабільність інститутів, які гарантують демократію, правопорядок, дотримання прав людини та захист національних меншин, наявність ринкової економіки, яка нормально функціонує. Крім того, вони повинні витримувати конкуренцію та дію ринкових сил і мати можливість узяти на себе зобов'язання (політичні, економічні, валютні), як повноправні члени ЄС. Ще однією важливою умовою для країн-кандидатів стало налагодження добросусідських відносин з безпосередніми сусідами. У зв'язку з цим було знято декілька болючих проблем між країнами. Наприклад, між Угорщиною і Румунією щодо прав угорської національної меншини у Трансільванії, між Угорщиною і Словаччиною з приводу спільного будівництва ГЕС і шлюзів Габчиково-Надьмарош на Дунаї, між Польщею і Чехією з деяких прикордонних питань, між країнами Балтії та Росією стосовно делімітації кордонів.

Враховуючи усі складності, керівництво ЄС проголосило, що прийом нових членів до співтовариства розпочнеться лише у травні 2004 р. У грудні 2004 р. планується розглянути питання про прийом до ЄС Туреччини, та якщо ця країна відповідатиме всім політичним критеріям членів ЄС, то переговори про її вступ до цієї організації розпочнуться раніше. За умови продовження реформ, зокрема у судовій та адміністративній галузях, у 2007 р. до Євросоюзу будуть прийняті Румунія та Болгарія.

Враховуючи різницю у рівнях економічного розвитку, для нових країн-членів Європейського союзу буде встановлено перехідний період терміном до 10 років, насамперед із питань субсидування сільського господарства та інтеграції в європейський ринок робочої сили. В ЄС цілком справедливо побоюються, що без попереднього вирівнювання умов Доплати праці та деяких інших соціально-правових стандартів, може виникнути потужна міграційна хвиля зі сходу на захід, що, у свою чергу, призведе до суспільно-політичних ускладнень.

Чимало спостерігачів висловлюють думку, що зі збільшенням країн-членів ЄС від 15 до 25 організація може стати некерованою. Виникають сумніви з питань розподілу компетенції органів фінансового керівництва у зоні євро, розподілу повноважень між Європарламентом, Єврокомісією та урядами країн-членів ЄС, ефективності роботи розширеного складу ЄС у галузі сільськогосподарської політики, юридичних основ функціонування Міжнародного європейського суду тощо.

Таким чином, п'яте розширення ЄС, враховуючи його масштаби, кількісні й якісні труднощі, інакше як «доленосним» не назвеш. Воно може стати або найнебезпечнішим експериментом «великого інтеграційного проекту» за весь час його існування, або епохальним проривом у історії Європи. З одного боку, нарощується ресурсний потенціал ЄС за рахунок нових територій та населення, значно розширюється ринок, посилюється його політичний статус у світі, а з іншого — це потребуватиме величезних економічних затрат та політичних зусиль. Збільшується ризик нестабільності у Євросоюзі, бо до нього приєднаються країни з відсталою структурою економіки, які потребують докорінної модернізації.

Запрошуємо до дискусії

Як вплине розширення на схід ЄС та НАТО на політичну ситуацію та економічний розвиток країн Західної та Центральної Європи?

Тема 7. КРАЇНИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ, ПІВНІЧНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ

§ 20. Країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії

1. Географічне положення та склад території. До країн цього регіону входять колишні республіки СРСР, які проголосили свою незалежність у 1991 p.: європейські країни (Росія, Україна, Білорусь, Молдова), країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан) і країни Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан) (див. рис. 59). їх об'єднує спільність історичної долі, що зумовлено тим, що країни спочатку перебували у складі Російської імперії, а пізніше — у складі Радянського Союзу. Після розпаду СРСР у 1991 р. з метою збереження єдиного економічного простору була створена Співдружність Незалежних Держав (СНД). Проте СНД не виправдала надій, які покладались на цю організацію при її створенні, і на даний момент існує лише формально. Більш ефективними виявилися двосторонні відносини між державами.

Рис. 59. Політична карта Східної Європи, Північної та Центральної Азії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У результаті розпаду СРСР змінилося й географічне положення цих країн. Найбільш вигідним воно є в європейських країнах, які безпосередньо межують із країнами Центральної Європи (Україна, Білорусь, Молдова), Північної Європи (Росія) або мають вихід до світових морських шляхів (Росія, Україна, Грузія).

2. Природно-ресурсний потенціал. Серед країн регіону найкраще забезпечена природними ресурсами Росія, у надрах якої зосереджені практично всі необхідні для розвитку господарства корисні копалини.

Паливні ресурси представлені кам'яним і бурим вугіллям, нафтою, газом, торфом, горючими сланцями, ураном (Росія, Казахстан, Україна). Решта країн добувають окремі види ресурсів: вугілля — Грузія, Киргизстан, нафту і газ — Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан.

На руди чорних металів багаті Росія, Україна та Казахстан. Руди кольорових металів представлені покладами міді, поліметалів, олова, нікелю, алюмінієвої сировини (боксити, ніфеліни, алуніти), ртуті, сурми, золота, срібла, молібдену (Росія, Казахстан, країни Закавказзя). На ртуть і сурму багатий Киргизстан.

Гірничо-хімічна сировина (самородна сірка, сірчистий колчедан, калійна, кухонна та глауберова солі, апатити, фосфорити) є в Росії. Сірка та сіль є в Туркменістані, сіль і фосфорити — у Казахстані, сіль — у Білорусі, Вірменії, Таджикистані.

Значні гідроресурси зосереджені в Росії, країнах Закавказзя та Центральної Азії.

Росія та Білорусь володіють значними лісовими ресурсами. У хвойних лісах Росії багато хутрових звірів.

Згадайте, в яких природних зонах розміщені країни регіону. Охарактеризуйте грунтові та кліматичні особливості країн.

3. Населення. За чисельністю населення країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії дуже різняться між собою. Росія займає 7 місце у світі (146 млн. осіб). Інші країни значно їй поступаються. На чисельність населення Росії та Білорусі великий вплив мала Друга світова війна. Значне зменшення кількості населення в усіх країнах відбулося внаслідок масових репресій та голодомору сталінських часів.

Європейські країни мають перший тип відтворення населення. Країни Центральної Азії традиційно зберігають високий природний приріст населення.

У регіоні переважають однонаціональні країни. У Роси проживають представники більше 100 національностей, які утворюють автономні республіки, краї та області.

Населення розміщується нерівномірно, 75% його проживає в європейській частині регіону. Середня густота населення коливається від 129 осіб/км кв. у Молдові до 6 осіб/км кв. у Казахстані. Найменш заселеними є північні, лісові та гірські райони.

Урбанізація регіону пов'язана з рівнем економічного розвитку країн, відмінностями у природних, соціально-економічних, історичних умовах. У країнах Східної Європи та Закавказзя переважає міське населення, у більшості країн Центральної Азії — сільське. Процеси урбанізації відбуваються нерівномірно. Основна кількість міст і міських агломерацій сконцентрована у Східній Європі, тут розташовано 17 із 23 міст-мільйонерів регіону.

Основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (близько 70%), проте структура зайнятості в різних країнах істотно відрізняється. У державах Східної Європи близько 40% трудових ресурсів зайнято у промисловості і до 20% — у сільському господарстві, тоді як у більшості країн Центральної Азії переважає сільське населення.

4. Загальна характеристика господарства. У грудні 1991 р. на території колишнього СРСР склалася нова політична й економічна ситуація — колишні союзні республіки стали незалежними країнами, які самостійно визначають власний шлях внутрішнього розвитку та взаємин зі світовим співтовариством. Тим самим докорінно змінилося їхнє становище у світовій економіці — раніше вони брали участь у ній як складові частини єдиного народногосподарського комплексу, а зараз кожна з країн вирішує складне завдання - утвердження в системі світових господарських зв'язків, вибором власного місця в міжнародному поділі праці.

Країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії належать до постсоціалістичних країн перехідної економіки. Причинами швидкого наростання кризових явищ в економіці молодих незалежних країн стали: 1) централізовано-керована економіка, яка не сприйняла досягнень НТР; 2) екстенсивний розвиток економіки, який призвів до неконкурентоспроможності виробленої продукції на світовому ринку; 3) розрив міжреспубліканських зв'язків у той час, коли формування національних господарств виявилося неможливим в умовах повної ліквідації закладеної раніше економічної залежності. Так, Росія з її величезними покладами всіх видів сировини не має джерел покриття потреб бавовнопрядильної, значної частини шкіряної та харчової промисловості тощо. За рахунок імпорту задовольняють свої потреби в машинах і обладнанні — Молдова, центральноазіатські та закавказькі країни. Провідна галузь Туркменістану — нафтова і газова індустрія — базується на імпортних трубах. Виробництво кольорових металів у Таджикистані, авіатехніки — в Узбекистані, пшениці — у Казахстані, калійних добрив — у Білорусі перевищують можливості споживання національним ринком.

5. Промисловість. Основа економіки країн регіону — ПЕК. У структурі паливно-енергетичного балансу переважають вугілля, нафта й газ. У країнах регіону зосереджено до 20% світових запасів палива. До 70% електроенергії виробляють на ТЕС, близько 15% — на ГЕС і понад 10% — на АЕС, більшість яких розміщені в Росії. Проблема ПЕК полягає в тому, що до 60% паливних ресурсів знаходиться в азіатській частині регіону, а 60% енергії споживається у європейській частині. За розвитком вугільної промисловості виділяються Росія і Казахстан, нафтової та газової — Росія, Казахстан, Азербайджан, Туркменістан.

Вигідне географічне поєднання сировини для чорної металургії (коксівне вугілля, залізні, марганцеві та хромітові руди) дало можливість створити великі металургійні бази в Росії та Казахстані. Кольорова металургія має різноманітнішу сировинну базу, тому її розміщення більш рівномірне. Виробництво міді зосереджено в Росії, Казахстані, Вірменії, Узбекистані. Свинцево-цинкова промисловість розвинута в Казахстані, Росії, Азербайджані, Киргизстані, нікелево-кобальтова — у Росії, олов'яна — у Росії та Киргизстані, титаномагнієва — у Росії, алюмінієва — у Росії та Казахстані.

Машинобудування випускає різноманітну продукцію. На важкому машинобудуванні (турбіни, обладнання для вугільної, металургійної, хімічної промисловості) спеціалізуються Росія та Казахстан. Транспортне машинобудування представлене виробництвом тепло- та електровозів (Росія, Грузія), вагонів (Росія), суден (Росія), вантажних автомобілів (Росія, Білорусь), легкових автомобілів, автобусів (Росія). Тракторобудування розміщується у Росії, Білорусі, Казахстані, зернові комбайни льоно- та картоплезбиральні комбайни виробляють у Росії, бавовнозбиральні — в Узбекистані. Країни регіону, які не мають власних ресурсів для чорної металургії, розвивають точне машинобудування (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Киргизстан).

Хімічна промисловість також має різноманітну сировинну базу. Мінеральні добрива випускають майже всі країни регіону, а за обсягом виробництва виділяються Росія (50%) та Білорусь (20%). Виробництво кислот орієнтоване на споживача і має повсюдне розміщення, сода й хлор випускається в більшості країн, проте найбільшим їх експортером є Росія. Основними виробниками полімерної продукції є Росія, вуглеводневої сировини — Азербайджан, хімічних волокон — Росія, Білорусь, синтетичного каучуку — Росія, Грузія, Вірменія.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість розвинута переважно в Росії. Легка промисловість представлена всіма галузями, але основною є текстильна промисловість. Бавовняні, лляні тканини випускаються на підприємствах Росії, Білорусі, бавовняні та шовкові — у країнах Центральної Азії, вовняні — у Закавказзі (див. рис. 60, 61).

Рис. 60. Основні промислові центри країн Закавказзя (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Рис. 61. Основні промислові центри країн Центральної Азії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

6. Сільське господарство. Основою розвитку сільського господарства країн регіону є рослинництво і в першу чергу — зернове господарство. Найпоширеніша зернова культура — пшениця. Озиму пшеницю вирощують в європейській частині, яру — на півдні Сибіру в Росії, у Казахстані, в оазах Центральної Азії. На півдні Росії, у Казахстані та країнах Центральної Азії вирощують кукурудзу на зерно. Найпоширенішими фуражними культурами є ячмінь і овес. Рис вирощують на поливних землях Центральної Азії, на Далекому Сході та Північному Кавказі в Росії. Серед технічних культур вирощують бавовну (Центральна Азія, Азербайджан), льон та коноплі (Росія, Білорусь), соняшник (Росія, Казахстан), а також гірчицю, рицину. Найбільш поширеною технічною культурою є цукрові буряки у степових і лісостепових районах Росії та на поливних землях країн Центральної Азії. Повсюдно вирощують овочі, фрукти, ягоди. Виноградарство поширене в Молдові, на Північному Кавказі (Росія), країнах Закавказзя, оазисах Центральної Азії. У країнах Закавказзя склався субтропічний тип сільського господарства. Там, крім винограду, вирощують чай, тютюн, ефіроолійні, цитрусові культури.

Тваринництво розвинуте в усіх країнах регіону, його спеціалізація відповідає особливостям природних умов. За обсягом виробництва переважає скотарство. Вівчарство поширене в пустельних і напівпустельних, гірських районах. Розвиваються також свинарство, птахівництво, оленярство, бджільництво. У країнах Центральної Азії розводять тутового шовкопряда.

7. Транспорт. У більшості країн переважає залізничний транспорт. Але його мережа, як і автомобільних шляхів, розподіляється дуже нерівномірно. Найгустіше вона розвинута в європейській частині та країнах Закавказзя, найменш забезпечені шляхами сполучення східні райони Росії та країни Центральної Азії.

Трубопровідний транспорт з'єднує основні райони видобутку нафти та азу з районами споживача. Основні трубопроводи беруть початок із Західного Сибіру і Поволжя (Росія).

Регіон має розвинутий річковий транспорт. Але найбільші річки мають переважно меридіональний напрям, що зумовлює відповідні вантажопотоки. Морський транспорт розвинутий тільки в Росії та Грузії, оскільки вони мають вихід до Світового океану. Казахстан, Азербайджан, Туркменістан та Росія використовують для зв'язків між собою Каспійське море.

Повітряний транспорт в основному перевозить пасажирів та вантажі на великі відстані.

8. Зовнішні економічні зв'язки. Невизначеність шляхів дальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності в багатьох молодих незалежних країн чітко окреслених схем входження до світових господарських систем. Дещо чіткіша їхня позиція щодо регіональних угруповань. Україна, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Росія з 1992 р. налагодили контакти з Туреччиною, Болгарією, Албанією, Грецією, Румунією в межах Чорноморського економічного співробітництва. Країни Центральної Азії та Азербайджан орієнтуються як на зв'язки із країнами СНД, так і на розширення відносин з економічними угрупуваннями Азії — в першу чергу з Організацією економічного співробітництва мусульманських країн, а також з Китаєм. Підписання Росією, Казахстаном та Білоруссю в 1995 р. митного та платіжного союзу свідчить, що для них пріоритетом є взаємна інтеграція. Формується нове інтеграційне об'єднання ГУУАМ, до складу якого ввійшли Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. У 2000 р. Росія та Білорусь проголосили створення Союзної держави. Україна, Молдова та Грузія схиляються до поступового входження до ЄС.

Запитання і завдання

1. На контурній карті позначте країни, про які йдеться у параграфі. По рівняйте особливості ЕГП цих країн.

2. За текстом параграфа та картою атласу дайте оцінку ресурсного потенціалу країн регіону.

3. Поясніть причини нерівномірного розміщення населення по території регіону.

4. Які особливості розвитку економіки країн на сучасному етапі?

5. На контурній карті позначте основні промислові райони та центри країн Східної Європи, Північної та Центральної Азії.

6. Порівняйте спеціалізацію сільського господарства країн регіону.

7. Охарактеризуйте зовнішні економічні зв'язки країн регіону. Які зміни відбуваються в їх напрямках на сучасному етапі розвитку?

8. За картами атласу та текстом параграфа складіть економіко-географічну характеристику однієї із закавказьких країн (за вибором).

Це цікаво

У Азербайджан — один із найстаріших у світі нафто- й газодобувних районів. Видобуток нафти на Апшеронському півострові розпочався ще в середині XIX ст.

Християнство прийшло у Вірменію в 301 p., значно раніше, ніж в Україну. Вірмено-григоріанська церква — послідовниця особливого напряму у християнстві — монофізитизму. Монофізити, на відміну від інших християн, вважають Христа Богом, а не Богом-людиною.

У Казахстані живуть представники 130 народів (росіяни — 32%, українці — 4,5%, німці — 1,9% всього населення). Корінні жителі — казахи — складають лише трохи більше половини населення — 50,6%.

Запаси газу в Туркменістані настільки значні (13 трлн. м куб), що ця країна входить до п'ятірки найкрупніших світових виробників цього палива.

Найбільша українська діаспора в Росії — 3,7 млн. українців та 6,6 млн. осіб українського походження. Українці живуть в усіх регіонах, але найбільше їх (у відношенні до загальної чисельності населення конкретного регіону) традиційно на Далекому Сході, півночі Європейської частини Росії, у Сибіру.

Серед інших країн СНД найбільші діаспори — у Казахстані — 890 тис. осіб (490 тис. осіб українського походження), Молдові — 600 тис. осіб (210 тис. осіб), Білорусі — 290 тис. осіб (1020 тис. осіб).

§ 21. Росія

Російська Федерація

Столиця — Москва

Населення — 146 млн. осіб (2000р.)

Площа — 17075 тис. км

1. Географічне положення. Характер кордонів Росії в межах СНД має нові риси політико- та економіко-географічного положення (порівняно з ЕГП колишнього СРСР): на заході Росія зберегла сухопутні кордони з Норвегією Фінляндією і здобула нові — з Естонією, Латвією, Білоруссю та Україною; Польщею і Литвою вона межує тільки в межах Калінінградської області, як відокремлена від території Росії Литвою та Білоруссю. На півдні Росія межу і Грузією та Азербайджаном, а далі на схід — з Казахстаном, що відокремив від неї країни Центральної Азії. Східні кордони не зазнали змін: вона межує Китаєм, Монголією, КНДР, через протоки Лаперуза, Кунаширську та Японське море з Японією.

Росія омивається водами Атлантичного, Північного Льодовитого та Тихого океанів, тому 2/3 її кордонів — морські. Але вона втратила основні порти на Чорному та Балтійському морях, які відповідно відійшли до України, Литви, Латвії та Естонії.

За площею (17,075,4 млн. км кв.) Росія займає перше місце у світі. В Європі розташована 1/4 її території, а в Азії — 3/4.

За державним ладом Росія — президентсько-парламентська федеративна республіка.

2. Природно-ресурсний потенціал. Росія добре забезпечена паливними природними ресурсами: великі поклади кам'яного вугілля (Кузнецький, Печорський, Іркутський, Південно-Якутський басейни), нафти й газу (Волго-Уральська, Західносибірська, Північнокавказька, Тімано-Печорська провінції). Є значні поклади бурого вугілля, торфу, горючих сланців, урану.

Родовища залізних руд залягають на Уралі, у Сибіру, у центрі європейської частини (Курська магнітна аномалія, на Кольському півострові). Поклади марганцевих руд є на Уралі, у Сибіру, що сприяє формуванню тут металургійних баз. У Росії є значні поклади мідних, поліметалевих, олов'яних, алюмінієвих (бокситів), дорогоцінних і рідкісних металів (Урал, Західний Сибір).

Росія займає перше або одне з перших місць у світі за розвіданими запасами більшості корисних копалин, у тому числі нафти, газу, руд чорних та ряду кольорових металів.

З нерудних корисних копалин поширені родовища калійної та кам'яної солей (Поволжя, Алтай, Східний Сибір), фосфоритів і апатитів (Кольський півострів, Європейський Центр, Сибір). Крім того, є значні родовища сірки, азбесту, алмазів, будівельних матеріалів (див. рис. 62).

З попередніх курсів географії пригадайте особливості рельєфу, клімату, розміщення природних зон Росії. Дайте характеристику гідроресурсів.

3. Населення. Для Росії характерний перший тип відтворення населення. Починаючи з 1960 р., народжуваність помітно зменшувалася, а з 1991 р. країна перейшла на депопуляційний рівень, що обумовлюється сукупністю соціально-демографічних чинників (див. табл. 12).

Табл. 12. Природний приріст у Росії наприкінці XX ст. (осіб на 1000 населення) (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Розміщення населення по території Росії характеризується різкими контрастами. В європейській частині (включаючи Урал) проживає 78% загальної кількості населення, порівняно густо заселені південь Сибіру та Далекого Сходу. Це так звана головна смуга розселення, де на 1/3 території країни проживає 93% всього населення. Величезні простори тундри і тайги заселені рідко, тут дуже незначна мережа поселень.

У містах проживає 74% населення. Великі міські агломерації зосереджують понад 1/3 міського населення, серед них особливо виділяються Московська, Санкт-Петербурзька, Нижньо-Новгородська, Єкатеринбурзька, Челябінська. Соціально-економічний, науковий, культурний потенціал Москви та Санкт-Петербурга є одним з найбільших не тільки країни, а й Європи і світу. Найбільш урбанізовані райони — Центр, Північний Захід, Урал, південь Далекого Сходу, найменш — північ Сибіру та Далекого Сходу. У національному складі населення переважають росіяни (82,6%), татари (4,2%) та українці (2,5%).

Рис. 62. Мінеральні ресурси Росії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Структура зайнятості типова для постсоціалістичних країн: 2/3 населення працює в матеріальному виробництві (з них 45% — у промисловості та 10% — у сільському господарстві) і тільки третина — у сфері послуг.

4. Загальна характеристика господарства. Росія має значний економічний потенціал. Проте країна посідала за обсягом ВНП на душу населення — 70 місце у1995 р. За останнім показником Росія поступається багатьом країнам, що розвиваються. Кризові явища охопили всі галузі господарства. Причини цього криються, як і в інших республіках колишнього СРСР, в екстенсивному розвитку в попередні десятиліття, а також у застосуванні застарілих енерго-, матеріало- та трудомістких технологій. Це призвело до випуску дорогої та неконкурентноспроможної продукції. Крім того, розрив економічних зв'язків посилює кризові явища.

5. Промисловість. ПЕК Росії орієнтований на використання власних запасів нафти (за її видобутком країна поступається тільки Саудівській Аравії та США), газу (перші місця у світі, як за запасами — 35%, так і за видобутком) та дешевого вугілля.

В енергетиці переважають ТЕС, 19% електроенергії виробляють ГЕС, 15% — АЕС, майже 5% — нетрадиційні виробники електроенергії (Кислогубська припливна, Паужетська геотермальна станції, вітрові, сонячні, біоенергетичні установки).

На власній сировинній базі розвивається чорна металургія. В Росії сформувалися металургійні бази: Уральська (на власній руді та привізному вугіллі з Кузбасу та Казахстану), Центральна (залізній руді КМА та вугіллі Печорського басейну) і Сибірська, що розвивається на власних ресурсах. Кольорова металургія розміщена на Уралі (мідна та алюмінієва), Кольському півострові (нікелево-кобальтова, алюмінієва), Північному Кавказі (свинцево-цинкова), у Східному Сибіру та на Далекому Сході (свинцево-цинкова, нікелево-кобальтова, олов'яна, титаномагнієва, алюмінієва) і має світове значення. 80% вироблених алюмінію, міді, нікелю, цинку, свинцю та олова експортується.

Хімічна промисловість Росії спеціалізується як на виробництві продукції основної хімії (мінеральні добрива, кислоти, лаки, фарби), так і на виробництві полімерних матеріалів (синтетичний каучук, пластмаси, хімічні та штучні волокна, гумовотехнічні вироби). Основні райони її розвитку збігаються із розміщенням металургії — Центральна Росія, Поволжя, Урал, Західний Сибір. Нафтохімічна промисловість концентрується у Поволжі, Центрі, Південному Заході Сибіру.

Провідною галуззю промисловості є багатогалузеве машинобудування. Важке машинобудування тяжіє до металургійних баз, транспортне (виробництво локомотивів, вагонів) зосереджене в Центральній Росії, на Уралі та Північному Кавказі. Центрами суднобудування є Санкт-Петербург, Астрахань, Мурманськ, Владивосток (морські судна) та Нижній Новгород, Волгоград, Тобольськ (річкові судна). Автомобілебудування в основному розміщене в Поволжі: вантажні автомобілі виробляють у Набережних Човнах, Нижньому Новгороді та Ульяновську, легкові — у Тольяті, Нижньому Новгороді. Сільськогосподарське машинобудування орієнтується на споживача (зернові, льоно- та картоплезбиральні комбайни), а тракторне — на споживача та металургійні бази. Електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, приладобудування, виробництво ЕОМ, робототехніки, тощо концентруються в районах із розвинутим науковим потенціалом (Центральна Росія, Урал, південь Західного Сибіру). Там же розміщуються центри розвинутої авіаційної та ракетно-космічної промисловості (див. рис. 63).

Рис. 63. Основні центри металургії та машинобудування Росії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У країні, близько 45% площі якої займають ліси, добре розвинута лісова промисловість. Вона представлена всіма стадіями переробки деревини: заготівля, деревообробка, лісохімія, целюлозно-паперова промисловість (північ і Центр європейської частини, Сибір, Далекий Схід). Легка промисловість, зокрема текстильна, є однією з найстаріших галузей господарства. Підприємства галузі зосереджені, в основному, у Центральній Росії, а другий район формується в Сибіру. Обидва використовують майже повністю привізну сировину. Харчова промисловість належить до переробних галузей АПК Росії. Основні райони концентрації галузі цілком збігаються з ареалами найбільш інтенсивного розвитку сільського господарства (див. рис. 64).

Рис. 64. Основні центри хімічної, нафтопереробної, лісової, легкої та харчової промисловості Росії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Окремі галузі харчової промисловості орієнтуються на сировину (цукрова, олійна), споживача (хлібопекарська, кондитерська тощо) або на обидва чинники одночасно (м'ясна, борошномельна та ін.).

6. Сільське господарство. Провідною галуззю землеробства Росії є вирощування зернових культур. Під пшеницею, житом, ячменем, вівсом, кукурудзою та іншими культурами зайнято 2/3 посівних площ. Головні зернові райони — Подоння, Прикубанська низовина і рівнини Північного Кавказу, Поволжя, Південний Урал, південь Західного Сибіру. Рис вирощують на поливних землях на Північному Кавказі, у Нижньому Поволжі, Приморському краї.

Основні види технічних культур — цукрові буряки, соняшник, льон і соя. Головні райони вирощування цукрових буряків — Центральночорноземний та Північнокавказький; у тих же районах і на Поволжі зосереджені найбільші посіви соняшнику, а в Північно-Західному, Центральному, Волго-В'ятському районах — посіви льону. У Приморському краї вирощують сою. Картоплю вирощують, в основному, у Центральному, Волго-В'ятському та Уральському районах. Повсюдно розвивається овочівництво, особливо поблизу великих міст. Значні площі зайняті під баштанними культурами у Поволжі та на Північному Кавказі.

Тваринництво — провідна галузь сільського господарства. За розведенням великої рогатої худоби виділяються Поволжя, Центр, Західний Сибір, Урал, Північний Кавказ. У районах вирощування картоплі розвинуте свинарство, на Північному Кавказі, у Поволжі й Східному Сибіру — вівчарство. Північ Росії — головний район розведення північних оленів (див. рис. 65).

Рис. 65. Сільське господарство Росії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Проте продукції сільського господарства не вистачає, тому Росія змушена імпортувати значну кількість зерна, м'яса, овочів, фруктів, цукру, олії.

7. Транспорт. У транспортній системі Росії за перевезеннями вантажів та пасажирів провідну роль відіграє залізничний транспорт. Особливо густа мережа залізниць в європейській частині країни. У перевезеннях на незначні відстані неабияку роль відіграє автомобільний транспорт.

У внутрішніх перевезеннях друге місце посідає річковий транспорт (особливо значення має Волго-Камський басейн), морський транспорт забезпечує внутрішні перевезення (Північний морський шлях) і зовнішньоекономічну діяльність. Найважливіші морські порти — Санкт-Петербург, Новоросійськ, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Владивосток.

Швидко зростає роль трубопровідного транспорту.

8. Зовнішні економічні зв'язки. Для розвинутих країн Росія виступає як постачальник сировини, а для країн, що розвиваються, — як постачальник промислових товарів і як великий експортер зброї.

Росія — важливий експортер на світовий ринок нафти, газу, кам'яного вугілля, апатитів, лісу, дощок, алюмінію, устаткування для текстильної, целюлозно-паперової та деревообробної промисловості, легкових автомобілів, металорізальних верстатів, парових котлів, доменного та сталеплавильного устаткування, екскаваторів, устаткування для хімічної промисловості, годинників. Проте в останні роки імпорт переважає над експортом.

Значну роль у зовнішньоекономічних зв'язках Росії відіграють колишні республіки СРСР, особливо Україна, Білорусь, Казахстан, Узбекистан тощо. Крім них, головними торгівельними партнерами країни є Німеччина, Фінляндія, Франція, Італія, Японія, Китай, Польща, Болгарія, Угорщина, Чехія, Монголія, Індія, Алжир, Єгипет та ін.

Запитання і завдання

1. На контурній карті позначте кордони Росії, надпишіть назви країн, що межують з нею.

2. Які зміни відбулися в ЕГП країни після розпаду СРСР?

3. Чому найбільша густота населення спостерігається в європейській частині країни?

4. Які причини викликали кризові явища в розвитку економіки країни у 90-х роках?

5. Користуючись рис. 63, 64, позначте на контурній карті металургійні бази, основні центри машинобудування, головні райони хімічної промисловості.

6. Чи відображають зовнішні економічні зв'язки Росії перехідний характер розвитку економіки? Свою думку обгрунтуйте.

Це цікаво

Росія — найбільш забезпечена природними ресурсами країна у світі. Її природно-ресурсний потенціал у розрахунку на душу населення у 2-2,5 разу перевищує потенціал США, у 6 разів — Німеччини, у 20 разів — Японії.

Краснодарський край Росії — найпівнічніший у світі район вирощування чаю.

Росія займає друге місце у світі (після США) за рівнем розвитку трубопровідного транспорту. Загальна протяжність нафтопроводів — 60 тис. км, а газопроводів — 150 тис. км.

§22. Білорусь

Республіка Білорусь

Столиця — Мінськ

Населення — 10,5 млн. осіб (2000р.)

Площа — 208 тис. км кв.

1. Географічне положення. Білорусь на сході межує з Росією, на заході — з Польщею, на півночі — з Литвою і Латвією, на півдні — з Україною. Країна не має виходу до моря, що погіршує її економіко-географічне положення. По території Білорусі проходять автомагістраль Москва-Париж та залізниця Москва-Брест, які, включаючи прикордонний вузол у Бресті, створюють потужний транспортний коридор до Європи. Крім того, через Білорусь проходять траси трубопроводів та лінії електропередач.

Сучасна територія країни остаточно сформувалася у 1939 р. після приєднання західних областей, які раніше входили до складу Польщі. Білорусь — президентсько-парламентська республіка.

2. Природно-ресурсний потенціал. Природні умови країни (помірний клімат, рівнинний рельєф) в цілому сприяють розвитку господарства. На півдні, у Поліссі, багато перезволожених та заболочених земель, тому в Білорусі ведуться меліоративні роботи. Ґрунти переважно дерново-підзолисті.

Республіка порівняно небагата на корисні копалини. Виявлені незначні запаси нафти, які не задовольняють потреби країни. Основний вид паливних ресурсів — торф, запаси якого становлять 5 млрд. т. Проте його використання не завжди доцільне, через те що при добуванні торфу зменшуються площі під луками і пасовищами. Дещо багатша Білорусь на хімічну сировину (кухонну, калійну, калійно-магнезіальну сіль) та сировину для виробництва будівельних матеріалів: скляні та формувальні піски, глину, вапняк та мергель, які придатні для виробництва цементу.

Незважаючи на те, що у країні лісами зайняті значні площі, лісові ресурси доволі вичерпані, у лісовому фонді переважають молоді насадження.

3. Населення. На чисельність населення Білорусі значний вплив мала Друга світова війна, під час якої загинув кожен четвертий житель країни. Довоєнна кількість населення була відновлена тільки у 1959 р. переважно за рахунок міграцій з інших республік СРСР. Це вплинуло й на національний склад населення. Крім білорусів, тут проживають українці, росіяни, поляки, литовці та представники інших національностей.

Природний приріст населення невисокий, упродовж 1996-2000 pp. кількість населення зменшувалася на 0,3% щорічно. Причиною цього є не тільки низька народжуваність, а й високий рівень смертності.

По території країни населення розміщене порівняно рівномірно. Найвища густота населення у Мінській області (80 осіб на 1 км кв.), інші області мають густоту населення в межах — 35-47 осіб на 1 км кв.

Білорусь — країна з високим рівнем урбанізації, міське населення становить 67% населення республіки. 70% усіх міських жителів живуть у 12 містах з населенням понад 100 тис. осіб, а у Мінську сконцентровано 27% усіх міських жителів країни.

У виробничій сфері зайнято 80% трудових ресурсів.

4. Загальна характеристика господарства. Сучасна промисловість Білорусі була створена у післявоєнні роки. Особливістю економічного потенціалу Білорусі, який формувався як вузькоспеціалізована частина єдиного народногосподарського комплексу тодішнього СРСР, є те, що головні промислові підприємства створювались у розрахунку на задоволення потреб інших регіонів. Наприклад, автомобілі підвищеної вантажопідйомності БєлАЗ та потужні трактори використовуються на гірничодобувних підприємствах Росії та Казахстану, інших країн регіону, перевищує власні потреби й виробництво насосів, кабелю, пластмас, синтетичних смол, силосозбиральних комбайнів. Це об'єктивно підштовхує республіку орієнтуватися на співробітництво з країнами Східної Європи, Північної та Центральної Азії, і, в першу чергу, Росією. Водночас країна намагається розширити свої відносини з державам Центральної та Західної Європи шляхом створення спільних підприємств, залучення іноземних капіталів і технічної допомоги.

Провідну роль у структурі господарства відіграє промисловість, розвиток багатьох галузей якої спирається на імпортну сировину та власні трудові ресурси. Розміщується промислове виробництво нерівномірно. Найбільш: концентрація промисловості характерна для столиці — Мінська, а також Гомеля, Вітебська та Могильова.

5. Промисловість. ПЕК Білорусі розвішається на незначних власник покладах нафти й газу, торфі та імпортному паливі, яке надходить, в основному, з Росії. 100% електроенергії виробляється на ТЕС.

Машинобудування — провідна галузь промисловості. Тут виробляють трактори та сільськогосподарську техніку (Мінськ, Гомель, Ліда), вантажні автомобілі (Мінськ, Вітебськ, Жодіно), обладнання для торфодобувної промисловості (Гомель, Мозир). Електротехнічна, електронна та приладобудівна промисловість виробляє електродвигуни, низьковольтну апаратуру, обчислювальну техніку, радіоприймачі, телевізори, годинники, фотоапарати, тощо. Більшість продукції галузі вивозиться у Росію та інші країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії.

Рис. 66. Основні промислові центри Білорусі (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Хімічна промисловість швидкими темпами розвивалася у другій полонині XX ст. У Білорусі створені підприємства як основної (виробництво калійних, азотних та фосфорних добрив), так і хімії органічного синтезу (виробництво пластмас, синтетичних смол, штучних волокон). Підприємства хімії органічного синтезу використовують природний газ із Росії, на трасах нафтопроводів, які проходять із Росії до Центральної Європи, створені Новополоцький та Мозирський нафтопереробні заводи. Крім того, виділяються виробництво шин, гумотехнічних, лакофарбових виробів, товарів побутової хімії та продукції лісохімічної промисловості.

Лісова промисловість використовує як власну, так і привізну сировину. У країні виготовляють папір, картон, фанеру, деревостружкові плити, сірники.

Розвинуті легка (бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, трикотажна, шкіряно-взуттєва і швейна галузі) та харчова (маслоробна, молочна, м'ясна, плодоовочева галузі) промисловість.

6. Сільське господарство. Провідною галуззю сільського господарства Білорусі є тваринництво, яке дає 3/4 вартості продукції галузі. Тут добре розвинуті молочне і м'ясне тваринництво, свинарство та птахівництво.

Із зернових культур найпоширеніші ячмінь та озиме жито, а також зернобобові та гречка. Головною технічною культурою є льон-довгунець, вирощують також цукрові буряки. Білорусь славиться як один із провідних районів вирощування картоплі.

7. Транспорт. Провідним видом транспорту країни є залізничний. На другому місці за вантажо- та пасажироперевезеннями перебуває автомобільний транспорт. Розвиваються трубопровідний та повітряний транспорт. Річковий транспорт зосереджений у басейні Дніпра.

8. Зовнішні економічні зв'язки. Білорусь ввозить вугілля, нафту, природний газ, метали, лісоматеріали, зерно, а експортує продукцію машинобудування, хімічної промисловості. Вивозиться від 40% до 60% лляних та вовняних тканин, трикотажу, шкіряного взуття, панчішних виробів. Країна експортує також до 60% тваринного масла, близько 40% м'яса, м'ясних, плодових та овочевих консервів, картоплю тощо.

Останнім часом посилюються інтеграційні зв'язки Білорусі та Росії, розширюються економічні зв'язки з Польщею, Німеччиною та іншими країнами Європи та Центральної Азії.

Запитання і завдання

1. Які особливості економіко-географічного положення Білорусі?

2. Охарактеризуйте природні ресурси країни. Як вони впливають на розвиток господарства Білорусі?

3. Чому у структ