Аналіз образотворчих аналогів і прототипів

Художники групи «Набі» — Моріс Дені, Поль Серьзьє, Єдуар Вюйяр були послідовниками Поля Гогена та Поля Сезанна, тобто, наслідувальниками постімресіоністичного напрямку в своїй творчості. Роботи Набі характеризуються верховенством колірного початку, декоративною узагальненістю форм, м'якою музикальністю ритмів, площинною стилізацією мотивів мистецтва різних народів: французького народного мистецтва, японської гравюри та італійських примітивістів. Ми можемо бачити, що ці художники часто користувалися прийомом клуазонізму. Вони відрікаються від ілюзії глибини, як відмовилися від лінійної перспективи та моделювання. Їх роботи відрізняються плакатною площинністю, яскравими локальними кольорами, неймовірними фактурами та нюансами.

· Едуар Вюйяр, «Квітчаста сукня» (1891)

У жанрі декоративного живопису із усіх набідів більше всього встиг Едуар Вюйяр. Ця картина дуже типова для набізму. Дана робота цікава тим, що художник намірюється передати сутність зображуваного об’єкту, використовуючи для цього якнайменше засобів. Тому фігури здаються вирізаними по шаблону. Найбільш виразною плямою на полотні є сукня жінки, що стоїть на передньому плані. Таке враження, що її сукня – це акцент, що виражає найбільшу емоційність з усіх персонажів цієї картини, що ніби відчужені, примарні, і їм немає ніякого діла до того, що відбувається у них на очах.

Трохи графічна стилістика і є найцікавішим моментом цієї картини. Вона надає їй особливого характеру і виразності, контрасту з невиразним тлом і характерною фігурою переднього плану.(рис. А. 1. 1)

· Моріс Дені, «Музи» (1893), «Потрійний вечір» (1891), «Містична алегорія чаювання» (1892), «Краса у осінньому лісі» (1892)

Виразні контури усіх зображуваних на полотні фігур застосовуються паралельно зі спрощенням форм. У своїй творчості Дені намагався сказати нове слово за допомогою формальних засобів, звільнюючи себе від загальноприйнятої перспективи, ілюзіоністичного моделювання тіла та звичайних пропорцій на користь орнаментальних двомірних композиція яскравих, нерозбавлених фарб.

Кожна з фігур цих картин окреслена тонким м*яким контуром. Така стилізація перетворює кожне тіло у декоративний візерунок із площин, у виразні силуети. Плавні згини контурів, прямі дерева, листя та трава, розкидані по підлозі, неначе візерунок на килимі, — всі ці деталі нагадують східний малюнок тушшю, що слугував набідам важливим джерелом натхнення.

Характер цих композицій, що виконані у трохи приглушених тонах, створює враження деякої церемонності, навіть урочистості.(рис. А.1.2; А.1.3; А.1.4; А.1.5)

· Пьєр Боннар, серія «Жінки» (1892-1898)

Ця серія, на мій погляд, є однією із кращих у Боннара. Тут ми наглядно бачимо захоплення художника японською гравюрою, та і взагалі, східним мистецтвом. Витончені жіночі силуети на характерному витягнутому вертикальному форматі, обведені тонким чітким контуром, надають їм ще більшої вишуканості та церемонності. Здається, що дія на кожній з картин — урочистий ритуал, тихий та неспішний, сповнений колосальної внутрішньої енергії. Знову таки ажурні дерева, кущі, немов східні килими, деяка, на мій погляд, строгість та простота композиції — усе це робить Пьєра Боннара неповторним у своєму стилі. (рис. А. 1. 6)

· Поль Серьзьє, «Талісман» (1888), «Зустріч у Сакред Грув»(1892)

Живопис «Талісману» характеризується крупними локальними кольоровими плямами. Він зовсім без очерків, оскільки створений із союзу фіолетового, жовтого, зеленого і інших чистих кольорів, що взяті прямо із тюбика з фарбою. «Талісман» відкидає концепцію живопису, коли художник створює зображення предмета у відповідності з тим, яким він його бачить. Робота вчить узагальненому сприйняттю форми і кольору, що веде до абстракції. Це - практично схема, на якій показано взаємовідношення колірних плям і основних об'ємів, квінтесенція пейзажу, яка розкриває його суть без відволікання на деталі.

«Заклинання у святому лісі» чудова робота, сповнена таємничого шепоту, містицизму і спокою. Поєднання пастельно-синього і помаранчевого, майже плакатний стиль, нарочита площинність зображуваних фігур, характерна зсунута композиція, акуратний, майже невпевнений, контур — і «Заклинання» дихає глибиною осіннього лісу, серед старих дерев якого проходить щось таємниче — ритуал, нарад а, чи, може, змова..? (рис. А.1.7; А.1.8)

· Едуар Вюйяр, «Кравчині» (1890), Фелікс Валлотон «Перехожий» (1897)

Ці роботи представляють для мене великий інтерес, в першу чергу, тому, що вони виконані в суто плакатній манері, тобто, зображувані обєкти намальовані суто площинно. Геніальне, як на мене, кольорове рішення обох робіт — спокійні, чудово гармонюючі між собою кольори застосовані у ідеальних пропорціях. Що мені також дуже імпонує — це дует площин локальньного кольору і площин текстурних. Таке враження, що це просто розкидані у певному порядку плями фарби різної форми. Але, не дивлячись на майже примітивне виконання цих робіт — нехтування об'ємом, світлотінню і деталями, —композиція робіт та їх атмосфера створює ефект присутності, чи то тихої роботи двох жінок-кравчинь, чи жвавої вулиці Парижу, де французькі модниці, зодягнені у яскраві шати останнього писку моди, з подивом дивляться услід чоловікові у простому чорному костюмі.(рис. А.1.9; А.1.10)

· Йозеф Ріппл-Ронаі, «Жінка з кліткою» (1892), «Портрет Марії Пьяцек»(1892), «Жінка у сукні в горошек»(1889)

Ці роботи не можуть не викликати захоплення. Твори Йозефа Ріппл-Ронаі відрізняються чудовим контрастом білих плям (в даному випадку руки жінки, обличчя) з розмитим темним фоном. Дещо напружена поза моделі, що тримає клітку, силует окреслено плавною вигнутою лінією — характерна риса стилю художника. Чудова пастельна техніка угорця, пластичність форм, тендітність і загадковість образів робить його унікальним серед набідів.(рис. А.1.11; А.1.12; А.1.13)