Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості: Наказ МОЗ України від 29.03.2006 р. № 179.

Еутаназія: правовий та моральний аспекти

Основи законодавства України про охорону здоров’я у статті 50, 52 (ч. 3) визначають:

«Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань» (ч. 3 ст. 50).

Евтаназія — це умисні дії чи бездіяльність медичних працівників (або інших осіб), які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта (або «заяви на випадок смерті») або ж усного кло­потання, якщо фізичний стан унеможливлює письмову форму клопотання пацієнта, який перебуває у стані, коли усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, з дотриманням законодавчо встановлених умов, з метою припинення його фізичних, психічних і моральних страждань, у результаті яких реалізується право на гідну смерть.

Залежно від характеру дій, спрямованих на здійснення евтаназії, розрізняють дві форми: активну і пасивну. Активна евтаназія — це проведення певних дій із прискорення смерті невиліковно хворої людини, згідно з її проханням, з метою позбавлення тяжких страждань. Активна евтаназія може бути здійснена також спільни­ми діями лікаря і пацієнта (наприклад, хвора людина вживає певні лікарські засоби, призначені лікарем, які є необхідними для настання смерті).

Пасивна (негативна) евтаназія — це незастосування засобів і невиконання лікарських маніпуляцій, які б підтримували певний час життя важко хворого пацієнта, за умови, що пацієнт висловив прохання не здійсню­вати медичне втручання.

Аналіз сучасних правових доктрин у сфері права на евтаназію дає змогу виокремити три основні групи:

1. Правові доктрини, які катего­рично заперечують право на евтаназію (С. Стеценко, І. Сенюта, Н. Козлова, А. Зябрєв, Г. Борзенков, С. Бородін, П. Таракін, О. Капінус). Представники цієї групи наполягають на тому, що ле­галізація евтаназії може призвести до зловживань, до втрати хоспісів, а також до паралізації наукового про­гресу в медичній сфері.

2. Правові доктрини, які обґрун­товують, що право на евтаназію залежить від волі людини (Ю. Дмитрієв, Е. Шленєва, В. Глушков, І. Сіулянова, Л. Мінеллі). Відповідно до цієї правової доктрини найголовнішим по­стулатом є визнання автономії особис­тості, права людини самій розв´язува­ти всі питання, що стосуються її організму, психіки, емоційного стату­су. Всі різновиди процедур повинні здійснюватися за поінформованої зго­ди особистості. Згідно з цією доктри­ною захист прав пацієнта прояв­ляється в такому: по-перше, в наданні хворому вичерпної інформації стосов­но його захворювання; по-друге, у ствердженні права на самовизначення пацієнта, на вибір медичного втручан­ня, відповідно до його розуміння та уявлень; по-третє, в обов´язку лікаря реалізувати вибір хворого, з послідо­вним інформуванням його про хід і ре­зультати діагностичних процедур та лікування.

3. Правові доктрини, які обґрун­товують, що право на евтаназію витікає із права на життя (А. Коні, Н. Маклеїн, Е. Те, Г. Романовський, М. Малеїна). Згідно з цією правовою доктриною право на життя логічно передбачає і право на смерть, оскільки право на смерть є складовою права на життя, а без урахування цього право на життя перетворюється на обов´язок, оскільки від нього не можна відмовитись, що, очевидно, є характерним лише для обов´язку, а не для права.

Варто зазначити, що автори право­вих доктрин у сфері права на евта­назію, з огляду на те, що насамперед це - етична проблема, використову­ють також етико-філософські джере­ла, бо в них проблема евтаназії розгля­дається в контексті добра і зла. Але досить складно розглядати проблему евтаназії в контексті добра і зла, адже у кожного різні уявлення про добро і зло, навіть серед прихильників якоїсь однієї системи моралі — або релігій­ної, або ж філософської — немає єд­ності стосовно розуміння цих систем.

Право людини на здоров’я, охорону здоров’я. Право людини на особисту недоторканність, свободу та гідність. Право на інформовану згоду щодо медичного втручання. Інформована згода на медичне втручання. Право на медичну допомогу. Право на інформацію щодо стану свого здоров’я. Право на таємницю щодо стану свого здоров’я. Лікарська таємниця. Правове оформлення медичного втручання та використання складних методів діагностики та лікування. Правові аспекти використання плацебо в клінічній практиці. – 20 хв.

6.1. Право людини на здоров’я.

У Преамбулі Статуту ВООЗ 1948 р. закріплені чотири засадничі імперативи охорони здоров'я:

1) здоров'я — це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;

2) володіння найвищим досяжним рівнем здоров'я є одним з основних прав кожної людини без урахування ознак раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального стану;

3) можливість користуватись усіма найновішими досягненнями у сфері охорони здоров'я є одним з фундаментальних прав кожної людини;

держави несуть відповідальність за здоров'я своїх народів і зобов'язані вдаватися для його охорони до необхідних соціальних, правових і медико-санітарних заходів²⁶.

Це визначення використовується і у вітчизняній нормативно-правовій базі – Основах законодавства в сфері охорони здоров'я.

6.2. Право людини на особисту недоторканність, свободу та гідність.

Конвенція Про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини
та біомедицину1997 року визначає:

- захист людської гідності і тотожності при застосуванні сучасних можливостей біології і медицини;

- недоторканність біологічної цілісності людини;повага до самовизначення людини.

Поняття біологічної цілісності людини: 1) недоторканність цілісності тіла людини; 2) недоторканність душевної цілісності; 3) недоторканність геному людини.

6.3. . Право на інформовану згоду щодо медичного втручання. Інформована згода на медичне втручання

Конституція України у ст. 28 (ч. 3) та. ст 29 (ч. 1) становлює:

«Жодна особа без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам» (ч. 3 ст. 28).«Кожна людина має право на особисту недоторканність» (ч. 1 ст. 29).

Цивільний кодекс України ст. 284 (ч. 3,4, 5), 286 (ч. 4), ст. 289 визначають:

Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитись від лікування. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника

Основи законодавства України про охорону здоров’я ст. 42, 43, 44 визначають:

«Згода інформованого, відповідно до ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників. У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування» (ст. 43).

6.4. Право на інформацію щодо стану свого здоров’я. Право на таємницю щодо стану свого здоров’я. Лікарська таємниця.

Європейська хартія прав пацієнтів визначає такий каталог прав пацієнтів:

Стаття 3. Право на інформацію

«Кожен має право на отримання будь-якої інформації про свій стан здоров’я, про медичні послуги (і способи отримання цих послуг), а також про все, що доступно завдяки науково-технічному прогресу».

б) Конституція і закони України

Конституція України ст. 32 (ч. 3) та ст. 34].

«Кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею» (ч. 3 ст. 32).

Цивільний кодекс України ст. 285, 302. визначають:

«Право на інформацію про стан свого здоров’я:

1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються здоров’я.

2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного.

3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я фізичної особи, обмежити їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. У разі смерті фізичної особи члени її сім’ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду» (ст. 285).

Закон України «Про інформацію»: ст. 11, 21, 31:

«До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про ... стан здоров’я» (ч. 2 ст. 11).

Закон України «Про захист прав споживачів» ст. 4 (ч. 4), 21 (ч. 1).

Права споживача вважаються у будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію (будь-які товар, робота чи послуга)» (п. 5 ч. 1 ст. 21).

6.5. Правове оформлення медичного втручання та використання складних методів діагностики та лікування.

Основи законодавства України про охорону здоров'я

Ст. 42. Загальні умови медичного втручання

Ст. 43. Згода на медичне втручання

Ст. 45. Медико-біологічні експерименти на людях