Основи законодавства України про охорону здоров’я ст. (42, ст. 44).

«Медичне втручання допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта. Медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе. Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров’ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров’ю пацієнта» (ст. 42).

«У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені до застосування Міністерством охорони здоров’я України. Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. Щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) зазначені методи та засоби можуть використовуватися за наявності письмової згоди її батьків або інших законних представників, а щодо особи віком від 14 до 18 років – за її письмовою згодою та письмовою згодою її батьків або інших законних представників; щодо особи, цивільна дієздатність якої обмежується, – за її письмовою згодою та письмовою згодою її піклувальників; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, – за письмовою згодою її законного представника. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати» (ст. 44).

Закон України «Про лікарські засоби» визначає порядок проведення клінічних випробувань . Ст.7. Клінічні випробування лікарських засобів

Серед міжнародних актів, що регулюють проведення біомеличних експериментів слід виділити Гельсінську декларацію Всесвітньої медичної асоціації "Етичні принципи медичних досліджень за участю людини у якості об'єкта дослідження"

Крім мебикобіологічних експериментів зазначена декларація регулює використання плацебо в терапевтичний практиці. (Наголосити слухачам, що використання плацебо в клінічних випробуваннях лікарських засобів використовується на інших правових підставах).

Використання плацебо у клінічній практиці:

- Використання плацебо або відсутність лікування може застосовуватись для порівняння у випадках, коли на даний момент не існує випробуваних заходів; або

- - Якщо з переконливих та науково обґрунтованих причин необхідно використовувати плацебо для того, щоб встановити ефективність чи безпечність втручання, і пацієнт, що отримує плацебо або не отримує лікування, не піддається якому-небудь ризику серйозної чи незворотної шкоди. Особливу увагу слід приділяти запобіганню зловживання цим варіантом.

Медичне втручання без згоди пацієнта регулююється Ст. 284 ч. 5 ЦК України:

У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника».

Ст. 43 ч. 2 Основ законодавства про охорону здоров'я:

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України: Верховна Рада України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - № 30.

2. Цивільний кодекс України: Верховна Рада України; Кодекс України вiд 16.01.2003 р. № 435-IV // Інформаційний бюлетень НКРЕ - 2003 р. - № 7.

3. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Верховна Рада України; Закон вiд 19.11.1992 р. № 2801-XII// Голос України вiд 15.12.1992, Відомості Верховної Ради України вiд 26.01.1993 - № 4.

4. Агиевец С.В. Теоретические проблемы правового регулирования медицинской помощи: [монография]. – Гродно: ГрГУ, 2002. – 168 с.

5. Акопов В. И. Этические, правовые и медицинские проблемы эвтаназии // Медицинская этика и право. – 2000. – № 1.

6. Антонов С.В. Договір про надання платник медичних послуг: від укладання до виконання // Управління закладом охорони здоров’я. – 2007. – № 3.

7. Право на медичну допомогу в Україні – 2008 / Харківська правозахисна група. – Харків:Права людини, 2009. – 268 с.

8. Прасов О.О., Стеценко С.Г. Право людини на медичну допомогу та прокурорські засоби його захисту в Україні: Навчальний посібник. – К., 2010.– 149 с.

9. Сенюта І. Біоетичне законодавство України: перспективи становлення та розвитку // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2006. – Вип. 42. – С. 42 – 49.

10. Сенюта І. Гарантії забезпечення права на охорону здоров’я // Науковий Вісник Львівського юридичного інституту МВС України.– 2004.– № 2 (2).– С. 181 – 192.

11. Сенюта І. Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування // Вісник Львівського університету. Сер. юридична. - Вип. 37. Львів, 2002. – С. 51-56.

12. Сергеев Ю.Д. Медицинское право: учебный комплекс: в 3 т. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2008. – 784 с.