Бляшка у вигляді згорнутої пантери

Скіфський шолом

Гребінь. Дзеркало з чистого золота

Браслет

Нікопольська ваза ІУ ст. до н.е., знайдена в кургані Чортом лик поблизу Нікополя.

Скіф, що дресирує коня. Нікопольська ваза.

У III ст. до н. е. на Приазов’я прийшли сармати, ірано-язичні кочовики, як і скіфи, але з більш примітивною культурою, войовничі й агресивні по відношенню до сусідів. Більш чи менш мирний період співіснування землеробів зі степом закінчився, натиск сарматів супроводжувався угоном полонених у рабство. Частина населення пішла на північ, в лісову зону, набіги сарматів на грецькі міста Причорномор’я порушили вікові торгові маршрути, торгівля на деякий час занепала.

Сарматські древності.
1— наряд знатної сарматки (реконструкція).
2 — бронзовий котел з околиць Маріуполя .
Знахідки з курганних поховань біля села Шевченко Володарського района:
3 — наконечник дротика і рибацький гачок. 4 — бронзові застібки-фібули.
5 — залізний сарматський меч. 6 — глиняний посуд.

У 3 ст. н.е. в Україну з узбережжя Балтики приходять германські племена готів. Їхня східна гілка – ост-готи – утворює на Дніпрі сильну державу. Вже в 4 ст. вони прийняли християнство – одні з перших серед “варварів”, переклали Біблію на свою мову. Після їхнього 200-літнього панування тут залишились їхні плоскі могили, що нагадують скрині, з останками зброї, кінської упряжі, прикрас та предметів домашнього вжитку. В орнаментах тих часів вражає особливий “готський стиль”; їхні металеві, здебільшого золоті прикраси, покриті прорізами й інкрустаціями з дорогоцінного і напівкоштовного каміння. Всі зусилля готських майстрів було направленим на створення певних колористичних ефектів.

Починаючи з 4 ст. н.е. через Південну Україну почали мандрувати азіатські кочовики. Під тиском гунів розпадається могутня готська держава, після чого через територію нинішньої України проходять авари, хозари, печеніги, турки та половці. Криві шаблі, знайдені в могилах кочовиків і так звані кам’яні “баби” розсіяні вздовж всього шляху переселення народів.

Особливо поширеними були “кам’яні баби” на могилах, на пагорбах уздовж Дніпра, в окремих місцевостях та селах.

Так звані скіфські або кам’яні баби.

Кам’яні баби, тобто кам’яні стовбури, які з більшою чи меншою мірою подібності нагадують людські чоловічі і жіночі фігури. Вони здебільшого пов’язані з обрядом поховання. На просторах між Доном і Дніпром знайдено багато цих давніх пам’яток. Більшість з них – жіночі фігури, що зображені у стоячих чи сидячих позах, з посудинами на зразок плоскої коробки в руках. Менша їхня частина зображує чоловіків-воїнів в шпилястих шапках або шоломах. Ці пам’ятки нагадують кам’яних баб центральної Азії, а знаки й рисунки на них – це так звані тамги або ознаки власності, щось подібне до рунічного письма.

2. Початки слов’янської культури.

Слов’янські землі лежали досить далеко від центрів стародавньої культури, і тому розвиток слов’ян йшов значно повільніше. Перші пам’ятки слов’янської культури дослідники знаходять на так званих поховальних полях Київщині, Волині, Поділля і Галичини. Посуд, що там знаходиться, вироблявся вже на гончарному крузі, форма його присадкувата, але витримана у пропорціях, орнаментика примітивна, але гармонізована з формою посуду в цілості і подробицях. Грубе скло та застібки (фібули) римської форми свідчать про культурні зв’язки наших предків з далекими країнами. Серед прикрас звертають увагу коралові намиста – чотиригранні “з очками” або круглі з розводами у формі “безкінечника”. В орнаментиці металевих прикрас використовується прорізний ажур і вкраплення зерні (металеві кульки малого розміру наносяться на тло в формі певного орнаменту).

Крім поховальних полів північна Україна заселена високими могилами, найбільшу частину яких знаходимо на Чернігівщині. В них ховали сіверських вельмож та богатирів. В самому Чернігові зберігся найбільший з тих курганів – Чорна Могила. Походить вона з 9 ст. Серед великої кількості останків зброї та металевих частин одягу в ній знайдено два турячих роги з різьбленим срібним окуттям. На одному з них – мотив лілей, на іншому – складне зображення мисливських ловів із лицарями в кольчугах, собаками, грифами й півнями. Крім цього там знайдено фрагменти кістяних гребенів з ошатно вирізьбленими ручками.

На знайдених у чернігівських курганах прикрасах турячих рогів, на біжутерії й зброї, вкритій фантастичними рисунками, відчувається вплив арабської і грецької культур.

1)Слов’янські храми та ідоли.

Антично-скіфські мистецькі традиції на наших землях успадкували східнослов’янські племена. Пам’ятки скульптури слов’янських племен (І тис. н.е.) майже не збереглись. Відомості про їх існування містяться в літописних джерелах. Розповідається про систематичне винищення християнством давньої слов’янської скульптури як зразків віри язичницької (поганської). Антропоморфні скульптури ранніх слов’ян (язичницькі ідоли) були переважно атрибутами святилищ (кумирень). Вони пов’язувалися із здійсненням язичницьких обрядів. Статуї виконувались в основному із дерева, а також каменю, вапняку, пісковику тощо.

Слов’янські ідоли ( IV - IX ст.) Зображення Трокського ідола Перуна.

У дохристиянській Україні не було, певно остаточно оформленого культу богів, а також не усталеною була ієрархія і взаємозв’язок між ними. Те, що бачимо в такій досконалій формі у грецькій міфології, в Україні лише оформлювалось і, не дійшовши до остаточного завершення, було припинено християнством. Не знаючи докладно українського “Олімпу”, не знаємо також, наскільки він відбився у староукраїнському, дохристиянському мистецтві.

Про те, що у язичницькій Україні існували храми, не маємо безпосередніх відомостей. Можемо лише здогадуватись, що крім горбів, гаїв і полів, серед яких наші предки поклонялися своїм богам (котрі уособлювали сили природи), могли бути в нас і храми. “Капища”, “требниці” нашого літопису – це, очевидно, місця, а може й спеціальні будівлі, присвячені нашому язичницькому культові.

Реконструкція давньослов’янського капища.

Слов’янський язичницький храм. Реконструкція

Про існування в нас язичницьких ідолів маємо деякі відомості. Арабський мандрівник 10 ст. Ібн-Фадлан оповідає, що коли “руси” допливали до цілі і виходили на берег, то приносили жертви своїм богам, підходячи до високого дерев’яного стовпа, який мав обличчя, подібне до людського. За тим головним ідолом стояли менші, як висловлювалися про них “руси”, -- “Сини й дочки нашого пана”. При нагоді описи староукраїнського похорону той самий мандрівник оповідає, як “руси” вбили в землю чотири березові підпори й довкола них розставили великі дерев’яні стовпи з людиноподібними зображеннями”.

У 954 р. Ігор, під час переговорів з греками, клявся на бога Перуна, а коли його онук Володимир засів на великокняжому столі у Києві, то “поставили кумири на холму, вні двора теремного: Перуна деревяна, а главу його серебряную, а ус злат, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Симаргла, і Мокоші”. Коли ж він надіслав свого боярина Добриню до Новгорода, то цей “поставив кумир Перуна над рікою Волхвом”. З того, що Володимир ставив і доручав ставити пам’ятки богам, виходило б, що їх досі не було, й що він, обійнявши владу, в той спосіб запроваджував щось подібне до офіційної, державної релігії. Зрештою, не надовго, бо вже у 988 р. він прийняв Християнство і зробив його державною релігією у Київській Русі.

Як бачимо, староукраїнські язичницькі ідоли були переважно дерев’яні, зроблені “ножем і сокирою”, але й були, бодай частиною, різьблені з металу (Перун Володимира), а, можливо, й з каменю. В одному з більш пізніх літературних джерел читаємо, що язичницькі ідоли були не тільки різьблені, а й мальовані. “Руси”, які вже офіційно прийняли християнство, не могли розлучитися з своїми поганськими богами, за словами того ж джерела, “в неділин день кланяються, написавши жену в чоловічий образ твар”.

Поклоніння ідолам у храмі.

Пам’яток українського язичницького культу дуже мало. Ті, що збереглися, не визнані остаточно наукою як автентичні документи нашого слов’янського світогляду.

2) Збруцький Світовид.

Найвідоміший твір монументальної ідео-пластики давніх слов’ян – чотириликий Збруцький ідол (ІХ-Х ст.). Скульптура Збруцького ідола представляє собою викутий у камені чотирьохгранний стовп, завершений головою з чотирма ликами, покритою однією шапкою. Поверхня стовпа розділена на три горизонтальні зони, об’єднані сюжетно по всі чотири сторони стовпа, крім єдиної нижньої, де рельєфами охоплено тільки 3 сторони. Тема зображень – космогонічні культові персоніфікації тодішніх слов’янських уявлень, правдоподібно, зображення загальної структури космосу у поєднанні з постаттю окремих слов’янських божеств. Композиція Збруцького ідола унікальна. Пам’ятка не має аналогій на наших землях. Вона належить до визначних досягнень слов’янської пластики й широко відома у європейському мистецтві.

Збручанський ідол , або так званий Світовид.