За версією І.Крип’якевича, з лекцій, написаних у 1937 р.

У 1848 році житель села Коцюбинчик, над Збручем, з річки поблизу Личковець і гори Соколихи кам’яний людиноподібний стовп. Ім’я його було Мечислав Потоцький; він був археологом-аматором і назвав знахідку Світовидом. У 1851 р. він пожертвував свою знахідку Краківській Академії наук, а її гіпсовий відлив – Львівському музею Любомирських. З того часу ця кам’яна пам’ятка стоїть в Академії і привертає до себе багатого гіпотез та сумнівів.

Знайдений – чи , як дехто з дослідників запевняє, підроблений гр. М.Потоцьким Світовид, -- це високий, на 2,7 м. моноліт із місцевого вапняку, покритий з усіх боків досить примітивним плоскорізьбленням. Загальне тло поділено поземними смугами на три нерівні частини, з яких нижня висотою 63 см, зображує чотирикратно повторене зображення людини навколішках, що піднесеними вгору руками наче підтримує сам корпус колони. В середній частині, висотою 46 см, бачимо на кожній зі стінок маленьке людське зображення в довгому по коліно одягу. Всі постаті з’єднані разом руками, начебто у хороводі. Третя, найвища частина (160 см) зображує чотириобличну молодечну постать, накриту круглим капелюхом чи шапкою з хутряним обрамленням. Руки всіх чотирьох постатей однаково схематично складені: права піднесена з пальцями на грудях, ліва -–напівопущена. На одній стінці бачимо на правій руці перстень, на другій – ріжок, а на двох інших стінках – руки порожні. Від пояса верхньої постаті вниз три стінки колони гладкі, а тільки з одного боку вирізьблений мініатюрний коник, над яким звисає на двох ременях шабля у піхві з легко закривленим руків’ям.

Широка і бурхлива дискусія, яка знялася навкруг знахідки М.Потоцького, остаточно ще не закінчена. Найновіше англійське дослідження історика А.Захарова про Світовида доводить автентичність цієї пам’ятки, але майже виключає причетність слов’янського племені до його створення. На його думку збручанський ідол є наслідуванням дерев’яної різьби і виявляє подібність із типом кам’яних баб, знайдених на Алтаї і Кубані. Творцями Світовида були тюркські племена, в нашому випадку печеніги або угри. Остаточно його могли створити й українці, але при умові, що на їхню міфологію мали вплив східні культури, як це відбувалось при виготовленні зброї, прикрас, домашнього начиння, одягу тощо.

Як пам’ятка мистецтва Світовид не є мірилом технічної досконалості й засобу форм тогочасної різьби на наших землях. Його варварський примітивізм у порівнянні з тогочасною різьбою й пластичною орнаментикою здається свідомою архаїзацією, зумовленою вимогами культу.

Крім збруцького Світовида, маємо відомості ще про дві аналогічні, але досі не вивчені знахідки. Так, у 1850 р. з ріки в с.Липиця, біля Рогатина, був здобутий кам’яний ідол з чотирма головами і стількома ж ногами. Місцевий священик звелів перекувати його на хрест, що й донині стоїть на чотирьох ногах в с.Лопушня біля Рогатина.

У стіни Дрогобицького костелу вмуровані фрагменти (голова і руки) якогось язичницького ідола, що, як і Лопушанська знахідка, й досі належне не обстежений.

Крім того, український історик і археолог В.Антонович відкрив у печері поблизу с.Буша на Зазбручанському Поділлі плоскоріз, що його він окреслив як залишок поганського культу в Україні.

Скальный храм с этим уникальным рельефом находится у села Буша ( Ямпольского района Винницкой области, Украина). Найден киевским археологом Владимиром Антоновичем в 1883 году, уже тогда предположившим языческое происхождение храма.

В 1961 году пещерное святилище было исследовано археологом, доктором исторических наук, профессором Валентином Даниленко, датировавшим его концом VIII-началом IX в. По стилистике изображение напоминает так называемого Мадарского всадника VIII века (Болгария). Особенный интерес представляет прочтение Валентином Николаевичем надписи в квадрате , выбитом в середине верхней части рельефа(расположение надписи на столь почетном месте и примерно одинаковая степень сохранности позволяют считать ее современной рельефу). Надпись гласит "Аз Миробог, жрец Ольгов".

Не думаю, что удивлю кого-то, сказав, что сейчас исследование Даниленко не в чести. Ну как это - славянский языческий жрец IX века умел писать буквами, а не чего-то там невнятное корябать, на радость чудилищам? Да, он еще и князя своего называлОлегом, тогда как всякий "интеллигентный человек" нонеча "знает", что "по-настоящему" Олега звали "Хельги" (Игоря - "Ингвар", Святослава - "Сфендислейф" и т.д., и т.п.).