Еволюція демографії як науки

ТЕМА 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ «ДЕМОГРАФІЇ»

1. Об’єкт і предмет демографії

2. Еволюція демографії як науки

3. Методологічні засади демографії

4. Міжпредметні зв'язки демографії

Об’єкт і предмет демографії

Демографія належить до числа наук, що вивчають населення (народонаселення). Слово «демографія» утворене з грецьких демос — народ і графо — пишу, тобто буквально може бути перекладене як народоопис.

У більшості демографічних праць терміни «населення» і «народонаселення» використовуються як синоніми. Під народонаселенням, або населенням, у демографії розуміють сукупність людей, що проживають на певній території (від усієї земної кулі до маленького району).

Демографія — це наука, що досліджує закономірності відтворення населення.

Під відтворенням населення мають на увазі постійне оновлення населення внаслідок природного руху (народжень і смертей), механічного руху (міграцій - пересувань людей з однієї території на іншу) і соціального руху (переходів людей з одних станів в інші).

Предметом вивчення дисципліни «Демографія» є сукупність взаємовідносин, що виникають в процесі оновлення населення внаслідок його природного, механічного та соціального руху.

Еволюція демографії як науки

Уперше термін «демографія» для позначення науки про відтворення населення застосував французький вчений А. ГІйяр у роботі «Елементи статистики людини, або Порівняльна демографія» (1855 р.). У 1871 р. німецький статистик Е. Енгель запропонував розрізняти дисципліни: «демологію» (від грецьких демос і логос слово, навчання) і «демографію». На думку Е.Енгеля, перша з них повинна розкривати сутність процесів, що відбуваються в населенні, а інша — лише описувати їх. Однак такий розподіл не був схвально сприйнятий, і за всією наукою закріпилася назва «демографія». Утім, іноді демологією позначають одну з галузей демографічної науки - теоретичну демографію.

Набагато ширше в XIX ст. при вивченні населення застосовували термін «статистика населення». Треба визнати, що демографія дійсно зароджувалася на базі статистики і лише потім у результаті спеціалізації виділилася в самостійну науку. Ця галузь фактично є застосуванням статистичних методів дослідження при збиранні, обробці й аналізі даних про населення (його чисельності, структури, розміщення, відтворення). Утім, нерідко під демографічною статистикою розуміють саму сукупність числових даних про населення і демографічні процеси, а іноді і практичну діяльність щодо збирання, обробки й аналізу даних про населення.

Так само як і статистика, демографія вивчає в першу чергу кількісні закономірності розвитку населення і його кількісні характеристики. Правда, останнім часом певну увагу в демографії почали приділяти і якісним характеристикам населення. З'явилося навіть спеціальне поняття «якість народонаселення» , що включає в себе цілу систему характеристик населення (освітній рівень, професійна структура, стан здоров'я та ін.).

Як самостійна наука демографія оформилася в другій половині XIX ст., хоча зародки її з'явилися набагато раніше. Предтечею демографії традиційно вважають Дж. Граунта, автора книги «Природні і політичні спостереження, зроблені за бюлетенями смертності» (Лондон, 1662). Якщо попередні роботи про населення містили лише абстрактні міркування, то Дж. Граунт у своєму дослідженні використовував статистичні матеріали бюлетенів смертності (що публікувалися в Лондоні з 1629 р.) і дав їх глибокий науковий аналіз, який дозволив йому визначити деякі біологічні і соціально-економічні фактори смертності. Крім того, на основі статистичного матеріалу він виявив ряд демографічних закономірностей, таких, наприклад, як співвідношення хлопчиків і дівчат серед немовлят, частку чоловіків і жінок у населенні, рівні повікової смертності, розходження показника смертності в містах і сільській місцевості та ін. Дж. Граунт першим склав таблицю смертності.

Дослідження Дж. Граунта продовжив його друг і послідовник В. Петті, який започаткував школу так званих політичних арифметиків. З найбільш відомих європейських дослідників, що здійснювали в XVIІ -XVI11 ст. аналіз статистичних даних про населення, можна назвати Е. Галлея і І. Зюссмільха. Дослідження населення в Україні пов'язані з іменами К. Зиновієва, Г. Но-вицького, О. Ригельмана. У Росії першим до демографічних сюжетів звернувся М. Ломоносов.

На рубежі XVIII і XIX ст. великий резонанс викликала книга англійського священика Т. Мальтуса «Дослідження про закон народонаселення». У цій праці Т. Мальтус висловив велике занепокоєння з приводу існуючих тенденцій демографічного розвитку. Відправним моментом його роботи був постулат про невідповідність між можливостями росту населення, з одного боку, і наявними в розпорядженні людей засобами до існування — з іншого. Хоча не всі положення концепції Т. Мальтуса сьогодні можуть бути прийняті, його безсумнівною заслугою є доказ залежності людини від навколишнього середовища, залежності, що безпосередньо випливає з потреб людини в засобах існування. Дуже важливим є і те, що Т. Мальтус привернув увагу дослідників і широкої громадськості до показників росту чисельності населення і порушив питання про можливості його регулювання, зокрема про необхідність планування народжуваності. Ідеї Т. Мальтуса вплинули на розвиток науки про населення в XIX ст.

У XIX ст. продовжувалося подальше нагромадження емпіричних даних, великих успіхів було досягнуто в розвитку системи обліку населення й в аналізі різних статистичних матеріалів. Найбільший інтерес у вчених викликали показники смертності, оскільки вони в той час дуже сильно коливалися. Почалося вивчення й інших демографічних процесів. Розвиток демографічних досліджень привів до того, що в другій половині XIX ст. з'явилася потреба в розв'язанні деяких теоретичних проблем, зокрема розгорнулася дискусія про предмет демографії. Саме в цей період, як уже вказувалося, було запропоновано і саму назву для цієї науки.

У західно- і центральноєвропейських країнах помітний внесок у розвиток демографії в минулому сторіччі внесли А. Кетле (Бельгія), А. Гійяр (Франція), Г. Майр (Німеччина), У. Фарр (Англія) К. Герман, П. Семенов-Тян-Шанський, А. Чупров, Ю. Янсон (Росія), в Україні - М. Маркевич, В. Каразін, І. Ланг, О. Павловський та інші вчені.

У XX ст., особливо в другій його половині, інтерес до демографічних проблем різко зріс. З одного боку, він був зумовлений пропагандою контролю над народжуваністю, з іншого боку — прийняттям у Франції, а пізніше й в інших країнах законів, що заохочують народжуваність. Поряд з подальшим розвитком ідей, висловлених ще в попередньому сторіччі, у XX ст. у науці з'явилися і нові демографічні концепції. Нововведенням порівняно з XIX ст. було, зокрема, вивчення зв'язків між демографічними і соціальними характеристиками, а також між демографічними фактами та історичними подіями.

Об'єктом особливого аналізу в XX ст. стала статистика народжуваності: виявлялися її розходження по регіонах, оцінювався вплив на показники народжуваності таких факторів, як професія, соціальна приналежність, релігія та ін. Останнім часом дослідники звертають усе більшу увагу на те, як впливає на демографічні показники екологічна ситуація.

Із закордонних учених-демографів, що плідно і ефективно працювали в XX ст., слід назвати Дж. Кейнса, А. Сові, У. Фогта, Дж. Хакслі, Ф. Осборна, Г. Борстрома, Дж. Роббінса, П. Ерліха, Г. Тейлора, Р. Пресса.

За часів СРСР варто згадати серйозні дослідження, здійснені М. Птухою, Ю. Корчак-Чепурківським, С. Новосельським, В. Паєвським, О. Квіткиним, А. Боярським, Б. Урланісом, Д. Валентеєм, А. Квашею.

Сучасні центри демографічних досліджень в Україні пов'язані з Інститутом економіки НАН України (В. Стешенко, В. Піскунов, О. Хомра, Л. Чуйко), Радою з вивчення продуктивних сил України (Е. Лібанова), Національним інститутом стратегічних досліджень (С. Пирожков), Інститутом економічного прогнозування НАН України (А. Ревенко).