Розділ IV. ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ ТА ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ

Стаття 16. Зміст, предмет та об'єкти захисту

Держава забезпечує цілісність національного інформаційного простору України та захист у ньому:

• державної таємниці, а також інформації з обмеженим доступом, що є об'єктом права власності держави або об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження державою, інформаційних ресурсів виняткового державного значення;
• інформаційних ресурсів, віднесених до національного надбання, державних та охоронюваних державою архівів, музейних фондів;
• інформаційних ресурсів у цілому - від руйнування, розкрадання, спекуляції, поширення проти волі власника, несанкціонованого в установленому законом порядку транскордонного переміщення;
• таємниці телефонних розмов і листування;
• інформаційної інфраструктури та інформаційних процесів - від шкідливих наслідків індустріальної діяльності.

Національний інформаційний простір України охороняється державою від поширення в ньому:

• інформації, яка містить заклики до повалення конституційного ладу насильницьким шляхом, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини;
• спотвореної та недостовірної інформації;
• інформаційної продукції з пропагандою жорстокості, насильства, порнографії, окультизму, з небезпекою впливу на підсвідомість, особливо від такої інформації, поширюваної аудіовізуальними засобами масової інформації, через системи міжнародного комп'ютерного зв'язку та інформаційних обмінів.

З метою захисту національного інформаційного простору України та інформаційного суверенітету України держава в порядку, встановленому законами України, переслідує за:

• корисливе використання інформації посадовими особами, працівниками, які мають доступ до неї у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків;
• незаконне підключення до телефонних і комп'ютерних мереж системи Інтернет та інших і приховане використання телефонних номерів, засобів комп'ютерного зв'язку, що перебувають у власності державних та недержавних організацій і приватних осіб, для отримання і поширення інформації та встановлення за їхньою допомогою протиправного зв'язку з абонентами всередині країни і за рубежем;
• використання засобів ведення інформаційної війни (комп'ютерних вірусів, "логічних бомб", генераторів електромагнітних імпульсів, пристроїв інформаційного впливу з автоматичним режимом ініціювання, засобів дистанційного знімання інформації з комп'ютерних мереж та перешкоджання інформаційним процесам у телекомунікаційних мережах тощо);
• встановлення монопольного контролю з боку іноземних громадян та контрольованих ними структур над каналами українського теле-і радіомовлення, іншими об'єктами інформаційної системи України;
• порушення встановленого законодавством порядку охорони державної таємниці та інформації з обмеженим доступом.

Стаття 17. Обмеження щодо поширення інформаційної продукції

Спеціальними правилами (положеннями), які відповідно до законодавства затверджує Кабінет Міністрів України, обмежують поширення інформаційної продукції, не призначеної для дітей і юнацтва, і застосовують засоби (символи) попередження про інформацію в глобальних комп'ютерних мережах, наступні телевізійні та радіопередачі, які заборонені (небажані) для перегляду і прослуховування дітьми, людьми з певними хворобами та деякими іншими категоріями споживачів інформації.

Стаття 18. Організація, методи і засоби захисту національного інформаційного простору та інформаційного суверенітету України

Організація захисту національного інформаційного простору та інформаційного суверенітету України відповідно до її Конституції і законодавства покладається на відповідні центральні органи виконавчої влади, правосуддя, спеціалізовані організації забезпечення контролю, охорони телерадіокомунікацій, радіочастотного ресурсу тощо.

Захист інформації, об'єктів національного інформаційного простору за виданими державою ліцензіями можуть здійснювати організації та установи недержавних форм власності. Безліцензійна діяльність у сфері захисту національного інформаційного простору та інформаційного суверенітету України забороняється.

Для захисту національного інформаційного простору та інформаційного суверенітету України використовуються методи і засоби:

• правового регулювання та контролю;
• економічного (податкового, тарифного, митного, заохочувального тощо) регулювання та контролю;
• державного ліцензування та сертифікації суб'єктів національного інформаційного простору України, об'єктів інформаційної інфраструктури;
• контрпропагандистської та дипломатичної діяльності щодо запобігання інформаційно-пропагандистському втручанню у внутрішні справи країни;
• технічного захисту;
• криптографічного захисту, протидії засобам ведення інформа-ційної війни;
• застосування дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності за порушення, що містять загрозу інформаційному суверенітету та інформаційній безпеці України, передбачені цим Законом, іншими законами України.

У випадках, передбачених законами України, контроль інформації, яка передається в межах єдиної національної системи зв'язку України, здійснюється Службою безпеки України.

Стаття 19. Порядок входження суб'єктів національного інформаційного простору України в глобальні інформаційно-комунікаційні мережі та системи

Держава заохочує входження суб'єктів національного інформаційного простору України в глобальні інформаційно-комунікаційні мережі та системи за умови дотримання вимог законів України щодо забезпечення її інформаційного суверенітету та відповідності діяльності цих суб'єктів інтересам національної безпеки України, захисту прав особи.

Телекомунікаційний оператор, який надає доступ у глобальну інформаційно-комунікаційну мережу, зобов'язаний забезпечити:

• можливість ідентифікації власної мережі та її технічну сумісність з національною (локальною) мережею і параметри надійності та якості не нижче прийнятих у глобальній мережі;
• гарантії необмеженого і рівноправного доступу користувачів до всіх відкритих джерел інформації;
• захист інформації від несанкціонованого доступу, відозмінення або руйнування її неавторизованими користувачами.

Відомості про власників інформації та про абонентів мережі надаються тільки на вимогу правоохоронних органів або за згодою самих власників та абонентів.

Відповідальність за поширення інформації, забороненої для поширення законами України, та відповідальність за зміст інформації на комп'ютерах несе власник цієї інформації.

У випадку встановлення факту поширення інформації, забороненої для поширення законами України, телекомунікаційна організація має право розірвати контракт з власником інформації, іншим відповідальним за це порушення клієнтом в односторонньому порядку.

Стаття 20. Регулювання збору інформації на території України зарубіжними дослідниками та передачі її за межі України

Правове становище і професійна діяльність зарубіжних дослідників (іноземних кореспондентів, інших представників іноземних засобів масової інформації і науковців) на території України регулюються законами України "Про інформацію", "Про державну таємницю", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", іншими законами, підзаконними актами Кабінету Міністрів України та міжнародними договорами, укладеними Україною.

Не обмежується збір зарубіжними дослідниками на території України відкритої інформації.

Переміщення інформації через кордон обмежується на підставі інтересів національної безпеки, контролюється митними органами та органами охорони державної таємниці відповідно до законів України та підзаконних актів Кабінету Міністрів України.

Режим доступу акредитованих в Україні зарубіжних дослідників до національних інформаційних ресурсів України, зокрема, до правової, соціологічної, неопублікованої статистичної інформації визначається на підставі законів України Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним центральними органами виконавчої влади.

Стаття 21. Комп'ютерні злочини і організація боротьби з ними

Комп'ютерним злочином вважається протиправна дія, яка виражається у використанні або спробі використання автоматизованої комп'ютерної системи (мережі, комп'ютера) з корисливою або хуліганською метою, становить загрозу інформаційним ресурсам, самій автоматизованій комп'ютерній системі (мережі, комп'ютеру), завдає економічної, політичної, моральної, фізичної та іншої шкоди людині, суспільству і державі.

До комп'ютерних злочинів відносяться:

• отримання грошей в електронних банківських системах взаєморозрахунків, власності або послуг шляхом прикриття фальшивими приводами і обіцянками чи видавання себе за іншу особу;
• умисна зміна, перегляд, фальсифікація, пошкодження, знищення, несанкціоноване копіювання або викрадення машинної інформації (з банків даних і баз знань, систем математичного забезпечення), що міститься в автоматизованій комп'ютерній системі (мережі, комп'ютері), а також викрадення (розкрадання) машинного часу, системного і прикладного забезпечення, комп'ютерів, обчислю-вальних систем, мереж комп'ютерів;
• незаконне використання комп'ютера з метою аналізу або моделювання злочинних дій для їх здійснення в комп'ютерних системах (мережах);
• шантаж, інформаційна блокада, саботаж та інші методи комп'ютерного тиску;
• комп'ютерне шпигунство і передавання комп'ютерної інформації особам, які не мають права доступу до неї;
• розроблення і розповсюдження комп'ютерних вірусів в інформаційно-обчислювальних системах та мережах;
• умисне порушення зв'язку між комп'ютерами, інформаційно-обчислювальними системами та мережами;
• недбалість при розробці та створенні інформаційно-обчислювальних систем і мереж, програмного забезпечення, що призводить до небажаних наслідків і втрати інформаційних ресурсів;
• механічні, електричні, електромагнітні та інші види впливів на інформаційно-обчислювальні системи (мережі) та лінії телекомунікацій, що викликають пошкодження;
• використання інших можливостей корисливого застосування автоматизованих комп'ютерних систем (мереж, комп'ютерів), які виникають у результаті сучасного розвитку науково-технічного прогресу.

Держава забезпечує відповідно до Конституції та законів України загальну системну охорону та захист інформації, запобігання комп'ютерним злочинам, виявлення і припинення їх, застосування адекватних норм відповідальності за них з використанням досягнень науково-технічного прогресу та на основі вдосконалення правової основи для боротьби з комп'ютерною злочинністю.

Збереження конфіденційності інтересів фізичних і юридичних осіб, які стали жертвами комп'ютерних злочинів, гарантується відповідно до законів України.

Стаття 22. Судовий захист національного інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України

Відповідно до Конституції та законодавства України судочинство щодо захисту інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України здійснюють суди загальної юрисдикції.

Вищою інстанцією в цьому судочинстві виступає підрозділ Верховного Суду України - Палата Верховного Суду України з інформаційних спорів, яка створюється законом про судоустрій України.