Треті особи

Новелою стали положення ч.3 ст.36 ЦПК України 2004 р., за якою суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз’яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

Формулювання цієї норми дає підстави для неоднозначного її тлумачення. Так, С.С.Бичкова зауважує, що у разі, якщо особа не бажає вступити в процес як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, то справа повинна розглядатися без неї, а це означає, що така особа не стає учасником цивільного процесу і не набуває ніяких процесуальних прав та обов’язків. Примусово третю особу залучати не можна, адже це суперечить принципу диспозитивності[5]. Є.І.Фурса з цього приводу зазначає, що зазначена норма означає, що участь цієї особи не є обов’язковою[6].

Системний аналіз ч.2 ст.35 ЦПК України та ч.3 ст.36 ЦПК України дає підстави для висновку, що остання не охоплює випадки залучення третьої особи за ініціативою суду, а стосується лише випадків подання відповідного клопотання особами, які беруть участь у справі. Тобто вбачається, що зміст ч.3 ст.36 ЦПК Українине позбавляє суд права залучати третю особу до участі у справі за власною ініціативою, навіть якщо вона не висловила бажання брати участь у справі. Що ж стосується безпосередньої участі такої особи у судових засіданнях, то це є її правом.

Відповідно до ч.2 ст.119 ЦПК України від позивача не вимагається вказувати у позовній заяві третіх осіб. Разом з цим, у ст.120 ЦПК України зазначається про обов’язок позивача долучити до позовної заяви її копії та копії додатків і для третьої особи. У ч.2 ст.127 ЦПК України вказується, що на відміну від відповідача, якому направляється ухвала про відкриття провадження, а також копія позовної заяви із додатками, третій особі разом з ухвалою направляється лише копія позовної заяви.

Згідно з п.2 ч.6 ст.130 ЦПК України питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, вирішується судом під час попереднього судового засідання.

Таким чином, по-перше, відсутність у позовній заяві вказівки про третіх осіб не є підставою для залишення її без руху для усунення недоліків. По-друге, суд з урахуванням вимог ст.ст. 35, 36, 130 ЦПК України не зобов’язаний долучати до справи під час відкриття провадження тих осіб, які вказані у позовній заяві як треті особи на боці позивача та відповідача, оскільки вони можуть і не мати ознак третіх осіб, а їх безпідставне залучення може перешкоджати розгляду справи.

Як зауважується в Узагальненні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010–2011 роках, якщо позов про відшкодування шкоди пред’явлено до володільця джерела підвищеної небезпеки, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність, і позивач заперечує проти залучення до участі у справі страхової компанії як співвідповідача, ця страхова компанія має бути залучена до участі у справі як третя особа, оскільки рішення у справі може вплинути на її права та обов’язки.

За п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні питання щодо можливості розгляду у процесі про розірвання шлюбу вимоги про поділ спільного майна подружжя судам слід мати на увазі, що у випадках, коли такий поділ зачіпає інтереси третіх осіб (наприклад, коли майно є власністю селянського (фермерського) господарства, іншого суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, до складу співзасновників яких, крім подружжя і їхніх неповнолітніх дітей, входять і інші особи, або власністю житлово-будівельного чи іншого кооперативу, член якого ще не повністю вніс свій пайовий внесок, у зв’язку з чим не набув права власності на відповідне майно, виділене йому кооперативом у користування), суду належить обговорити питання про виділення цієї вимоги у самостійне провадження відповідно до ст.126 ЦПК України.

Зазначений підхід не застосовується у випадках поділу грошових сум (вкладів), внесених у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, оскільки при поділі таких коштів права зазначених установ не зачіпаються. Ці вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім’я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 СК України є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Наприклад, У жовтні 2005 року І. звернувся до суду з позовом до державного нотаріуса Новосанжарської державної нотаріальної контори про спонукання посвідчити договір купівлі-продажу. Позивач зазначав, що постановою цього нотаріуса від 19 серпня 2005 року йому, І., відмовлено у посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 45 кв. м, що знаходиться в смт Нові Санжари Полтавської області. Посилаючись на незаконність дій нотаріуса, І. просив скасувати постанову останнього і зобов'язати його посвідчити зазначений договір.

Новосанжарський районний суд Полтавської області рішенням від 12 січня 2007 р. позовні вимоги І. задовольнив.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 6 березня 2007 р. скасував рішення районного суду і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК.

У касаційній скарзі І. просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення районного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та передаючи справу на новий розгляд, суд апеляційної інстанції вважав, що до участі у справі має бути залучений як третя особа прокурор Новосанжарського району, який вніс протест на рішення дванадцятої сесії четвертого скликання Новосанжарської селищної ради від 08.07.2004 р. про попередню згоду на викуп земельної ділянки та збирання матеріалів щодо її експертно-грошової оцінки.

Прокурор, як передбачено ст. 121 Конституції України, здійснює представництво інтересів громадян та держави у цивільному процесі і може брати участь у справі на підставі ч. 3 ст. 26 ЦПК України як особа, якій надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

За таких обставин апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про необхідність залучення прокурора Новосанжарського району до участі у справі як третьої особи (ухвала судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.09.2007).

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у разі пред’явлення до особи, яка виплачує аліменти позову про стягнення їх на дитину (дітей) від іншої матері або утримання на інших осіб, суд має вчинити передбачені ч. 3 ст. 36 ЦПК України дії щодо залучення одержувача аліментів до участі у справі.

Представники стягувача у наказному провадженні не вказані у ч. 1 ст. 38 ЦПК України. Разом з цим, ч.ч.4, 5 ст.105 ЦПК України передбачає подання заяви про видачу судового наказу представником стягувача. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (ч. 2 ст. 102 ЦПК України)[7]. Однак, розгляд заяви про скасування судового наказу відбувається у судовому засіданні, але серед суб’єктів, яким повідомляється про час та місце розгляду заяви, представник не вказаний (ч.5 ст.105-1 ЦПК України).

Як зауважується у листі Верховного Суду України від 15.05.2006 р. № 1-11/232, наданому на звернення адвокатів Сіверського О.М., Гогітідзе Л. Н., Костильову В.А., за змістом ч. 4 ст. 42 ЦПК України зазначений договір є самостійною та достатньою підставою для представництва за умови пред’явлення посвідчення адвоката.

З огляду на зміст ст.42 ЦПК України, не підлягають застосуванню роз’яснення Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при КМУ «Про порядок використання ордера адвоката» від 05.09.2008 р. № V/7-117, за якими адвокат, що самостійно представляє одну зі сторін, суміщає функції представника і особи, що надає правову допомогу. Для цього йому потрібна довіреність. Якщо ж він бере участь в справі у присутності сторони, то йому як особі, що надає правову допомогу, достатньо ордера. Ордер адвоката підтверджує особливий статус адвоката та надає право на здійснення від імені довірителя процесуальних дій, зазначених в ордері, крім тих, які є виключними правами сторін по справі (право позивача протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов. Крім того сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу). Таке роз’яснення суперечить змісту ст.ст. 42, 44 ЦПК.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених зазначеним Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як представника в цивільному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов’язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську» діяльність договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках:

1) надання усних і письмових консультацій, роз’яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);

2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об’єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов’язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об’єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язаний (зобов’язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов’язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Особливості надання безоплатної правової допомоги адвокатами визначаються Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 р. Відповідно до ч.2 ст.13 зазначеного Закону безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру. Перелік суб’єктів, які мають право на таку допомогу, визначений у ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Зокрема, до таких суб’єктів належать: особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім’ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб – усі послуги; 2) діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні діти, діти, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї, – усі послуги, передбачені ч.2 ст. 13 цього Закону (тобто лише представництво); 9) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, – усі послуги стосовно питань, пов’язаних з їх соціальним захистом; 10) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, – усі послуги протягом розгляду справи в суді; 11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, – усі послуги, протягом розгляду справи в суді; 12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України, – усі послуги стосовно питань, пов’язаних з реабілітацією.

Звернення про надання безоплатної правової допомоги подається до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (при головному управлінні юстиції в АРК, областях, м. Київ, м. Севастополь) або до територіального органу юстиції за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Відповідно до ч.2 ст. 44 ЦПК України обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Як зауважує С.С.Бичкова, оскільки представник є особою, яка бере участь у справі, то він у будь-якому разі має права та обов’язки, встановлені у ст.27 ЦПК України. Тому особа, яку представляють, не може обмежити його у цих правах. Обмежувати можна лише у спеціальних правах, зокрема, передбачених у ст.31 ЦПК України [8].

ЦПК України вказує, що обмеження повноважень представника може бути лише у довіреності. Разом з цим, повноваження представника можуть посвідчуватися не лише довіреністю, але й договором або ордером для адвоката. Деякі вчені зауважують, що такі обмеження можуть вказуватися і у договорі[9].

Останній підхід був відображений у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, за яким обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені в довіреності чи договорі, але не у ордері.Цей підхід знайшов відображення й у новій редакції ч.4 ст.42 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст.44 ЦПК України про обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. Отже, зі змісту цієї норми вбачається, що довіритель може обмежити процесуальні повноваження свого представника за довіреністю не лише під час її видачі, але й у подальшому. Як і у згаданій вище нормі, ця норма також поширюється лише на представництво за довіреністю.

Згідно зі ст.40 ЦПКУкраїнипредставником у суді може бути:

1. адвокат

2. інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у ст. 41 ЦПК України.

Разом з цим, ч. 2 ст. 156 СК України передбачає, що неповнолітні батьки, які досягли 14 років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини, а ч. 1 цієї статті урівнює повнолітніх і неповнолітніх батьків у правах та обов’язках і наголошує на тому, що неповнолітні батьки можуть здійснювати їх самостійно. Крім того, неповнолітні особи в порядку гл. 3 розділу ІV ЦПК України можуть отримувати повну цивільну дієздатність. Названі положення не узгоджуються з ст.40 ЦПК України, в якій як умова можливості стати представником вказується і дієздатність, і окремо вік. З огляду на зазначене, є обґрунтованими пропозиції щодо виключення із ст.40 ЦПК України вказівки на вік представника[10].

Відповідно до ч.5 ст.44 ЦПК України представник однієї зі сторін, який відмовився від наданих йому повноважень, не може бути у цій самій справі представником іншої сторони. Зі змісту цієї норми випливає, що у разі припинення повноважень представника з ініціативи сторони, така особа (колишній представник) може бути представником іншої сторони у цій справі.

Слід погодитися з тим, що доцільно до цього положення додати, що така особа не має права бути представником і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору[11], а також третіх осіб, які беруть участь у справі на другій стороні як це, зокрема, зауважується у ч.2 ст.40 ЦПК України.

Наприклад, відповідно до ст. 28 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську» адвокату, адвокатському бюро або адвокатському об’єднанню забороняється укладати договір про надання правової допомоги у разі конфлікту інтересів. Адвокату забороняється укладати договір про надання правової допомоги і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо:

1) доручення на виконання дій виходять за межі професійних прав і обов’язків адвоката;

2) результат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики;

3) адвокат брав участь у відповідному провадженні, і це є підставою для його відводу згідно з процесуальним законом;

4) виконання договору про надання правової допомоги може призвести до розголошення адвокатської таємниці;

5) адвокат є членом сім’ї або близьким родичем посадової особи, яка брала або бере участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справи про адміністративне правопорушення, щодо яких до адвоката звертаються з пропозицією укладення договору про надання правової допомоги;

6) виконання договору може суперечити інтересам адвоката, членів його сім’ї або близьких родичів, адвокатського бюро або адвокатського об’єднання, засновником (учасником) якого він є, професійним обов’язкам адвоката, а також у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів;

7) адвокат надає правову допомогу іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам особи, яка звернулася щодо укладення договору про надання правової допомоги.

Стаття 42 ЦПК «Документи, що посвідчують повноваження представників» містить не вичерпний перелік документів, які посвідчують такі повноваження.

Усиновлювачі можуть підтвердити свої повноваження рішенням суду про усиновлення, свідоцтвом про усиновлення (ст.225 СК України) або свідоцтвом про народження дитини, якщо вони відповідно до ст.ст. 229, 233 СК України записані у ньому батьками.

Повноваження патронатних вихователів підтверджується договором про патронат (ст.256 СК України).

Повноваження прийомних батьків підтверджується договором про влаштування дітей до прийомної сім’ї (ч.2 ст.256-4 СК України).

Повноваження батьків-вихователів підтверджується договором про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу (ч.2 ст.256-8 СК України).

Повноваження виконавця заповіту посвідчуються свідоцтвом виконавця заповіту, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини (Гл.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Мін’юсту від 22.02.2012 р. №296/5).

Повноваження особи, яка здійснює управління спадщиною, посвідчуються договором на управління спадщиною (ст.1285 ЦК України).

Як вбачається з протоколу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури N 6/1 від 17.12.99 року, термін дії ордера та порядок його анулювання прямо не визначений, проте, у відповідності зчинним законодавством, моментом припинення дії ордера можна вважати момент закінчення певних повноважень, наданих згідно ордера.