КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Проблеми цивільного процесуального положення інших учасників процесу.
Особа, яка надає правову допомогу
Відповідно до ст.59 Конституції України кожний має право на правову допомогу.
Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 р. № 13-рп/2000 (справа про право вільного вибору захисника) надав офіційне тлумачення, за яким правову допомогу може надавати адвокат та будь-яка інша особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
У мотивувальній частині цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що аналіз чинного законодавства України дає підстави визначити, зокрема, такі види суб’єктів надання правової допомоги: - державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо); - адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч.2 ст. 59 Конституції України); - суб’єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України; - об’єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ч.1 ст. 36 Конституції України).Окремими законами України передбачено право на правову допомогу для різних категорій осіб, значна частина яких належить до вразливих. Зокрема, категорії таких осіб встановлені законами України «Про охорону дитинства» (ч.2 ст.24), «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (ч.6 ст.6), «Про біженців» (ст.ст. 18, 20), «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (ст.22), «Про психіатричну допомогу» (ст.25), ст.156 Сімейний кодекс тощо.
Однією з новел ЦПК України 2004 р. стало введення нового суб’єкта цивільних процесуальних відносин – особи, яка надає правову допомогу. Ця особа має достатньо обмежене коло прав, а саме: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. З огляду на те, що така особа належить до інших учасників процесу, вона позбавлена тих прав, які передбачені у ст.27 ЦПК України, тобто така особа не може отримувати копії судових рішень, заявляти клопотання, давати пояснення, висловлювати свої міркування з приводу питань, що виникають під час судового розгляду, подавати заперечення з приводу заявлених клопотань, прослуховувати звукозапис судового засідання, задавати питання тощо. Таке обмежене коло прав ставить питання щодо можливості надання цією особою якісної правової допомоги. На жаль, ст.56 ЦПК України не розкриває зміст та порядок надання правової допомоги такою особою. Така особа допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.У ЦПК України ставить вимоги лише щодо приналежності особи до спеціалістів у галузі права. Інших обмежень не передбачено.
Наприклад, у ст. 8 внесеного народними депутатами України М.Д.Катеринчуком, С.В.Соболєвим, В.М. Стретовичем проекту Закону «Про правову допомогу» пропонується запровадити обмеження щодо надання особою правової допомоги у випадках:
1) надання раніше правової допомоги особі, інтереси якої суперечать інтересам довірителя;
2) участі раніше в цій справі в якості судді, третейського судді, прокурора, слідчого, особи, яка проводила дізнання, понятого, експерта, спеціаліста, перекладача, свідка, медіатора, посадової особи, до компетенції якої належало прийняття рішення, щодо довірителя;
3) існування інших обставин, які викликають або можуть викликати існування конфлікту інтересів правового радника і довірителя.
Друга вимога, яку висуває ч.1 ст.56 ЦПК України до такої особи – це наявність права на підставі закону надавати правову допомогу. Проте на сьогодні спеціального закону з питань надання правової допомоги ще не прийнято.У ст.1 внесеного народними депутатами України М.Д.Катеринчуком, С.В.Соболєвим, В.М. Стретовичем проектом Закону «Про правову допомогу» пропонується запровадити новий термін для позначення особи, яка надає правову допомогу – правовий радник, до яких у ст.20 пропонується віднести: адвокатів; нотаріусів; патентних повірених; аудиторів; фахівців у галузі права – осіб, які мають вищу юридичну освіту і не належать до інших категорій правових радників, передбачених цим Законом[12]; юридичих осіб приватного права.
Правовими радниками запропоновано не визнавати:
1) осіб, які перебувають в трудових відносинах з юридичними особами і до трудових обов’язків яких віднесено надання послуг правового характеру цій юридичній особі;
2) осіб, які перебувають на державній службі, на службі в органах місцевого самоврядування і до службових обов’язків яких віднесено надання послуг правового характеру;
3) нотаріусів, при вчиненні нотаріальних дій.Спеціальні закони з приводу надання правової допомоги прийняті у багатьох державах, наприклад Закони Англії «Про правову допомогу» від 1988 року та «Про суди і правові консультації» від 1990 року, Закон Франції «Про правову допомогу», Закон Норвегії «Про правову допомогу», Закон Польщі «Про правових радників».
Особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, та бути її представником і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в ч.2 ст.56 ЦПК (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2).Отже, особу, яка надає правову допомогу, не можна ототожнювати із представником, хоча ними можуть бути одні й ті самі особи (наприклад, адвокат). Особа, яка надає правову допомогу, належить до інших учасників процесу, а представник – до осіб, які беруть участь у справі. Тому особа, яка надає правову допомогу, на відміну від представника, не діє від імені іншої особи, не користується правами представника і не несе його обов’язки. Вона не може мати юридичної заінтересованості у результатах розгляду справи, від її дій не залежить виникнення, розвиток і припинення цивільного судочинства [13]. СпеціалістПри проведенні попереднього судового засідання суд може залучити до участі у справі спеціаліста (п.5 ч.6 ст.130 ЦПК України). Необхідність залучення такого учасника процесу може виникнути в суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). При цьому допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань і отримані від нього дані не є доказом у справі (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 №5). Оскільки завданням спеціаліста є сприяння суду та особам, які беруть участь у справі, в дослідженні доказів і допомога спеціаліста технічного характеру не замінює висновку експерта, то в разі, якщо за результатами консультації чи роз’яснень спеціаліста виникнуть обставини, які потребуватимуть дослідження або оцінки, суд може запропонувати сторонам надати докази або заявити клопотання про призначення експертизи (п.29 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2). ПерекладачВідповідно до вимог ст.7 ЦПК України мова цивільного судочинства визначається статтею 14 Закону України «Про засади державної мовної політики»Відповідно до ст.14 Закону України «Про засади державної мовної політики» судочинство в Україні у цивільних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст. 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).
Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст. 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.
Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст. 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.
Судові документи складаються державною мовою. Судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі, державною мовою, або в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.
У п.6.1 рішення від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008 у справі про мову судочинства Конституційний Суд України зауважив, що відповідно до Кодексів адміністративне та цивільне судочинство здійснюється державною мовою, цією мовою також складаються судові документи (ч.1, 3 ст. 15 КАС України та ч.1, 3 ст. 7 ЦПК України). Це жодним чином не обмежує права громадян, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, оскільки ч.3 ст.10 Конституції України гарантує їм право користуватися у судовому процесі російською, іншими мовами національних меншин України. Крім того, Конституція України не допускає надання переваг громадянам за мовною ознакою. Гарантування в адміністративному та цивільному судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15 травня 2003 року № 802-IV. З урахуванням ст.10 Конституції України особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, вправі робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому ст.ст.22, 23, 55, 86, 130, 164 та іншими нормами ЦПК України. Як було зазначено Конституційним Судом України у п.4.1 мотивувальної частини рішення від 13.12.2011 №17-рп/2011 можливість використання мов національних меншин у судовому процесі також узгоджується з конституційною гарантією вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин в Україні та принципом рівності всіх громадян перед законом, одним з імперативів якого є недопущення обмежень прав громадян, зокрема учасників судового процесу, за мовною ознакою (ч. 1, 2 ст. 24 Основного Закону України) Конституційний Суд України вважає, що встановлення законодавчих можливостей використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин слід розглядати також в аспекті забезпечення реалізації прав кожного на звернення до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, та на захист своїх прав будь-якими не забороненими законом засобами; гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.1, 2, 5 ст. 55 Конституції України). Положення ч.4, 5 ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» спрямовані на забезпечення вільного доступу до суду осіб, які володіють регіональними мовами або мовами національних меншин, і жодною мірою не суперечать загальному принципу здійснення судочинства державною мовою в судах України, закріпленому в ч.1 цієї статті. Відповідно до ч.1 ст. 55 ЦПК України перекладачем може бути особа, яка: по-перше, вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, по-друге, іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Проте ЦПК України не містить переліку документів, що має надавати особа на підтвердження знання зазначених мов. Згідно з ч.2 ст.55 ЦПК України перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Свідок на підставі ч.4 ст.50 ЦПК України має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє. Питання щодо залучення перекладача для свідка не вирішене у ЦПК України. Згідно з п.4 ч.3 ст.79 ЦПК України до судових витрат, пов’язаних із судовим розглядом справи, належать витрати, пов’язані із залученням перекладача.Відповідно до ч.1 ст.86 ЦПК України витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту перекладачів, найманням ними житла несе сторона, яка заявила клопотання про виклик перекладача. ЦПК України не допускає залучення перекладача за ініціативою суду, а також компенсацію послуг перекладача за рахунок держави чи надання безоплатного перекладача. Відповідно до ч.5 ст.12 «Про судоустрій і статус суддів» використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Залучення перекладача за рахунок коштів Державного бюджету забезпечується за поданням судді Державною судовою адміністрацією, яка укладає договори з відповідними суб’єктами, що надають послуги з перекладу. Наразі виникає необхідність створення механізму залучення перекладача за рахунок коштів Державного бюджету, що має значення у ситуації, коли сторона (як правило, відповідач) або свідок, нею викликаний, вказує, що не розуміє чи погано розуміє мову судочинства, проте не має грошей для оплати послуг перекладача.Лекція підготовлена:
Доцентом кафедри цивільного права
і процесу ДонНУ
доцент, к.ю.н. О.І.Антонюк
[1] Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюкова та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.68.
[2] Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. – К.: Істина, 2006. – С.102.
[3] Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.523.
[4] Цивільний процес України: академічний курс / За ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – С.491.
[5] Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюков та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.82-83.
[6] Цивільний процес України: академічний курс / За ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – С.493.
[7] Чваркін С.А. Добровільне представництво у цивільному процесі. Дис. ...канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.03. – Одеса, 2005. – С.66.
[8] Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюков та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С. 108.
[9] Там само. – С.108-109.
[10] Там само. – С.71.
[11] Там само. – С.100.
[12] Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України запропонувало у висновку до цього законопроекту крім наявності вищої юридичної освіти визначити до фахівців у галузі права ще один необхідний критерій – досвід роботи за спеціальністю не менше трьох років. Також Головне управління зауважило, що існують сумніви з приводу того, що виконувати обов’язки захисника у процесі дізнання, досудового слідства та розгляду кримінальної справи в суді можуть тільки ті фахівці у галузі права, які мають науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук (як це пропонують закріпити автори законопроекту). Адже є кандидати чи доктори юридичних наук (наприклад, зі спеціальностей «Філософія права», «Історія політичних і правових вчень»), які не мають відповідного практичного досвіду. З іншого боку, особи, які у минулому тривалий час працювали на посадах слідчого, прокурора або судді, здатні надавати кваліфіковану правову допомогу.
[13] Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюков та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.154.
Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 99; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |