Система показників статистики державного бюджету

Справа статистики — збір та обробка даних про доходи та видатки державного бюджету. Державний та місцеві бюджети складаються з дохідної та видаткової частин. Статистика аналізує структуру і динаміку цих частин, що дозволяє визначити основні джерела формування доходів держави і напрями розподілу одержаних коштів. Це має принципове економічне і соціально-політичне значення. При виконанні цих завдань статистика спирається на звітність про виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів, яка надається бюджетними і банківськими установами, органами Державного комітету статистики і господарськими організаціями.

До основних показників статистики державного бюджету відносять:

• доходи;

• офіційні трансфери;

• видатки;

• кредитування мінус погашення (чисте кредитування);

• перевищення доходів над видатками (профіцит) або перевищення видатків над доходами (дефіцит);

• державний борг.

Для аналітичних розрахунків та аналізу поряд з основними показниками застосовують інші показники, що дозволяє більш повно характеризувати роль бюджету в проведенні економічної та соціальної політики.

Доходи бюджету – це обов’язкові безповоротні платежі, що надходять до бюджету. Розрізняють поточні та капітальні обов’язкові платежі.

Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім безоплатних надходжень, надходжень від продажу землі, нематеріальних активів, державного майна та капітальних трансферів.

Податкові доходи – це сукупність обов’язкових безоплатних, безповоротних платежів у бюджет, які стягуються державними закладами і надходять у визначених законом розмірах у встановлені терміни. Податкові доходи включають різні види податків.

Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної

Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці обчислюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домашніх господарств (ставки загального оподаткування доходів або гранична ставка податку).

Неподаткові доходи – це відшкодовуванні безповоротні надходження до державного бюджету (наприклад, доходи держави від власності та підприємницької діяльності, збори, надходження від продажу товарів, послуг, за винятком доходів від продажу основного капіталу) та деякі безоплатні надходження (наприклад, від адміністративних штрафів за несплату податків, добровільні надходження з недержавних джерел).

Капітальні доходи – це доходи від продажу капітальних активів (державні запаси та резерви, основні фонди) і трансферні з недержавних джерел (надходження безповоротних, необов’язкових платежів цільового призначення, на купівлю устаткування, будівництво для бюджетних організацій).

Офіційні трансфери в державному бюджеті включають в себе безоплатні, безповоротні необов’язкові платежі, отримані від інших закладів державного управління (вітчизняних та з-за кордону) або міжнародних організацій.

Видатки – це державні витрати, що утворюються на безповоротній основі (не пов’язані з виникненням та погашенням фінансових вимог) і спрямовані на поточні та капітальні цілі. Видатки – безповоротні платежі, незалежно від того чи відшкодовуються вони і для якої мети використовуються. Розрізняють поточні та капітальні видатки.

Поточні видатки – це відшкодовані витрати, які не пов’язані з придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного капіталу, а також безоплатні виплати, що не включають придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження основного капіталу або збільшення фінансових активів одержувачів. У складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари і послуги, виплату відсотків з державного боргу, субсидії та інші поточні трансфери та видатки.

Капітальні видатки - це видатки на придбання основного капіталу, державних резервів, землі, нематеріальних активів, капітальні трансфери та інші капітальні видатки.

Видатки державного бюджету деталізуються за конкретними об’єктами фінансування в межах статей і параграфів.

Кредитування мінус погашення (чисте кредитування) включає операції закладів державного управління з фінансовими вимогами до інших секторів, які здійснюються з метою проведення державної політики. До даної категорії відносять надання та придбання акцій за вирахуванням сум повернутих кредитів, виторгу від продажу акцій або повернення власного капіталу.

В статистиці державних фінансів чисте кредитування об’єднується з видатками та розглядається як чинник, що впливає на бюджетний дефіцит. Якщо кредитування здійснюється між різними структурами або рівнями державного управління, тоді дві сторони однієї операції відображають асиметрично:

• орган-кредитор показує кредитування, обсяг якого визначає дефіцит;

• орган-позичальник показує запозичення з метою фінансування дефіциту.

Дефіцит (профіцит) бюджету (перевищення доходів над видатками) розраховують як різницю між сумарними доходами і сумарними видатками. Дефіцит бюджету являє собою суму чистих запозичених державою коштів плюс чисте скорочення державних касових залишків, вкладень та ліквідних цінних паперів:

Дефіцит = (Запозичення – Погашення боргу) + Зменшення залишків ліквідних фінансових коштів.

Абсолютну величину дефіциту бюджету можна співставити з величиною ВВП за період. Величина, знайдена у відсотках називається відносною величиною дефіциту державного бюджету. Цей показник часто використовують в статистичних порівняннях.

Профіцит державного бюджету обчислюється як сума доходів та отриманих офіційних трансферів за вирахуванням суми видатків та «кредитування мінус погашення».

Державний борг – це неоплачена сума офіційно визнаних прямих зобов’язань закладів державного управління перед іншими секторами економіки та рештою світу, яка утворилася в результаті їх операцій в минулому і повинна погаситись через операції цих закладів у майбутньому або переоформитись у безстроковий борг. До державного боргу не включають внутрішньоструктурні та між структурні борги під секторів державного управління, для яких укладається статистика; зобов’язання органів грошово-кредитного регулювання, пов’язані з емісією готівкових коштів та інші зобов’язання цих органів; борги, що не обслуговують, виплата по яких припинена на невизначений строк за домовленістю між кредитором та боржником або в односторонньому порядку; будь-яка поточна заборгованість за неоплаченими зобов’язаннями.

В діючому міжнародному стандарті із статистики державних фінансів рекомендовано проводити облік операцій державного бюджету на касовій основі, тобто на основі реєстрації фактичних грошових потоків. В той же час в Системі національних рахунків операції проводяться на основі нарахованих сум, тобто на момент виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості.

В даний час Міжнародний валютний фонд проводить перегляд існуючих стандартів збору й обробки статистичних показників в області державних фінансів, передбачаючи перейти від реєстрації грошових потоків з касового методу до реєстрації за методом нарахувань. Це якоюсь мірою дозволить досягнути порівнянності показників статистики державних фінансів зі СНР 1993, дасть можливість найбільш повно охопити показники запасів і потоків, що відносяться до державного управління, у тому числі операції і зобов’язання не грошового характеру, а також буде сприяти розширенню системи показників статистики державних фінансів.