Економічний зміст міжнародної економічної інтеграції

План

1. Економічний зміст міжнародної економічної інтеграції

2. Розвиток інтеграційних процесів у Європі

3. Розвиток економічної інтеграції у Північній Америці та Азійсько-Тихоокеанському регіоні

4. Економічна інтеграція країн Латинської Америки

5. Економічна інтеграція країн СНД

6. Інтеграційні процеси у Чорноморському регіоні

Економічний зміст міжнародної економічної інтеграції

Важливою тенденцією розвитку МЕВ, що діє всупереч процесу глобалізації, є регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, об’єднані різноманітними торговельно-економічними угодами. Найбільшим регіональним угрупованням нині є АПЕК (Азійсько-Тихоокеанське економічне об’єднання), на яке припадає 50% міжнародної торгівлі. Друге місце займає Європейський Союз (37,3% світової торгівлі). Третє місце – НАФТА (Північноамериканське регіональне об’єднання) – (18,7% торговельного обороту світу). Далі слідують АСЕАН (південносхідноазійське об’єднання – 6,8%) та латиноамериканське МЕРКОСУР (1,5%).

Однією з головних особливостей розвитку процесу інтернаціоналізації є утворення великих зон впливу найбільш розвинутих країн. Вони стають своєрідними інтеграційними угрупованнями, навколо яких об'єднуються інші держави, що забезпечує їм важливу роль у світовому господарстві та політиці.

Міжнародна економічна інтеграція - це вищий рівень розвитку МЕВ, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики у взаємних економічних відносинах і відносинах з третіми країнами.

Регіональна інтеграція відбувається на двох рівнях:

1) на рівні окремих фірм, які у своїй господарській діяльності вступають у інтеграційні процеси;

2) на міждержавному рівні, коли держава цілеспрямовано сприяє переплетенню та взаємо доповненню праці й капіталу у рамках групи країн і забезпечує функціонування особливих інтеграційних інструментів та структур.

Міжнародна економічна інтеграція передбачає:

1) співробітництво між національними економіками різних країн;

2) ліквідацію бар'єрів у торгівлі між країнами;

3) зближення ринків країн з метою створення спільного ринку.

Передумовами розвитку міжнародної економічної інтеграції є:

1) поглиблення міжнародного поділу праці;

2) розвиток продуктивних сил під впливом науково-технічного прогресу;

3) розширення перевезень вантажів на далекі відстані;

4) бурхливий розвиток комунікаційних можливостей;

5) тісне переплетіння національних економік на мікрорівні;

6) створення міжнародних організацій, які покривають усі сфери людського життя (з одного боку, міжнародні організації є наслідком розвитку інтеграційних процесів, а, з іншого боку, їхнє функціонування безпосередньо впливає на інтеграційні процеси);

7) об'єктивна необхідність спільного вирішення глобальних проблем існування людства.

Найнижчим рівнем (або найпростішою формою) економічної інтеграції є преференційна торговельна угода. Вона передбачає встановлення нижчих торговельних бар’єрів у відносинах з членами об’єднання, ніж у співробітництві з третіми країнами.

Форми міжнародної інтеграції:

1) Найнижчим рівнем (або найпростішою формою) економічної інтеграції є преференційна торговельна угода. Вона передбачає встановлення нижчих торговельних бар’єрів у відносинах з членами об’єднання, ніж у співробітництві з третіми країнами. Всі учасники цієї угоди самостійно визначають засади внутрішньої та зовнішньої політики.

2) Зона вільної торгівлі – це зона у межах певного регіону, в якій підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля країн-учасниць. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження по відношенню до не членів об’єднання. Перевагою такого об’єднання у порівнянні з іншими формами інтеграції є те, що його члени мають погоджувати свої інтереси у відносно вузьких межах. Недоліком вважається складність практичної реалізації такої домовленості (насамперед через проблему транзиту). Зони вільної торгівлі сприяють переважному зростанню внутрішньої, а на цій основі і взаємної торгівлі країн-членів. Найрозвинутішою з таких зон є Зона вільної торгівлі промисловими товарами в Європі.

3) Митний союз – це спільна митна територія двох або більше країн з повною ліквідацією мита у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом по відношенню до третіх країн. Мета створення митного союзу – полегшити взаємну торгівлю країн-учасниць і, в той же час, не створити додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами. СОТ дуже ретельно слідкує за дотриманням цього положення серед своїх членів. Такий тариф означає ліквідацію основи для появи проблеми транзиту, як такої;

4) Спільний ринок – це об'єднання національних ринків декількох країн в єдиний ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили;

5) Економічний союз – це об'єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. Економічний союз вимагає від його учасників досягнення згоди по досить широкому колу проблем мікро- та макрорівня;

6) Політичний союз – це об'єднання країн на основі договору з метою ведення спільної політики у всіх сферах суспільного життя. Він передбачає гармонізацію внутрішньої і зовнішньої політики країн-учасниць.

Таким чином, кожне інтеграційне об’єднання являє собою єдність двох принципових засад зовнішньоекономічної політики, а саме: протекціонізму (коли мова йде про співробітництво з третіми країнами) та вільної торгівлі (у відносинах між членами об’єднання). Практична реалізація цих принципів веде до зміни структури зовнішньоторговельного обороту кожної країни – члена інтеграційного об’єднання, причому сукупний результат участі у конкретному об’єднанні може суттєво відрізнятися від країни до країни.

У найбільш загальному економічна інтеграції характеризується двома основними наслідками, які ще називають статичними ефектами інтеграції:

1) ефект розширення торгівлі (trade creation) - внаслідок створення інтеграційного об'єднання реалізація принципу взаємної торгівлі веде до зростання товаропотоків між його учасниками;

2) ефект згортання торгівлі з третіми країнами (trade diversion) - протекціонізм у відносинах з третіми країнами та інтенсифікація взаємного товарообороту в межах інтеграційного угруповання призводить до певного згортання торговельно-економічних відносин між ними та членами об'єднання.

Ці ефекти були вперше описані економістом Джек обом Вінером. Очевидно, що країна матиме чистий виграш від участі в інтеграційному об’єднанні тоді, коли ефект розширення (збільшення) торгівлі буде в абсолютному вимірі більшим від ефекту згортання. У протилежному випадку країна зазнає чистих втрат внаслідок участі в тому чи іншому інтеграційному об’єднанні, і добробут нації зменшується.

Динамічні ефекти можуть мати місце за наступних умов: (а) внаслідок збільшення конкуренції зростає необхідність зміни структури виробництва у напрямку підвищення ефективності (структурний ефект); (б) вищий рівень конкуренції знижує ступінь монополізації всередині країни, що призводить до зниження (зрівноважування) рівня цін (виникнення споживчого надлишку у покупців); (в) внаслідок збільшення ринку збуту (ліквідації бар'єрів для вступу на ринок) може збільшитися вітчизняне виробництво або буде мати місце ефект масового виробництва; (г) може зрости забезпечення капіталом внаслідок зростання інвестицій.

На нашу думку, при оцінці ефектів інтеграції не потрібно обмежуватися лише ефектами розширення та згортання торгівлі. Тому більш доцільною є методика розрахунку ефектів інтеграції, яка використовується Австрійським інститутом економічних досліджень. Ця методика, яка базується на оксфордській глобальній моделі прогнозування економіки (OEF), сьогодні широко використовується для оцінки інтеграційних ефектів для потенційних країн-учасників ЄС (у тому числі, Польщі, Чехії та Угорщини) [13].

У більш ширшому розумінні при вступі країни до інтеграційного об’єднання необхідно враховувати наступні інтеграційні ефекти:

1) торговельні ефекти (розширення та згортання торгівлі);

2) внутрішньоринкові ефекти (зростання продуктивності - так званий ефект Каccелла [11] та інтенсифікація цінової конкуренції);

3) ефекти переміщення факторів виробництва (прямі та портфельні зарубіжні інвестиції, міграція робочої сили із Сходу на Захід, трансфер технологій, екологічна “рента” тощо);

4) витрати економічного розвитку (пов’язані із досягненням і підтримкою макроекономічних вимог щодо вступу до ЄС) та витрати на розширення інтеграційного об’єднання (трансферти та технічна допомога для нових країн-учасників).

При цьому економічні ефекти від розширення ЄС розраховуються як для країн-претендентів, так і для постійних членів ЄС. Це дозволяє ефективніше приймати стратегічні рішення та здійснювати відповідне прогнозування додаткових фінансових надходжень та витрат. У відповідності з цим підходом сукупність ефектів від інтеграції України та інших Східноєвропейських країн в ЄС можна схематично зобразити наступним чином.