Екологічні проблеми Полісся. Українське Полісся займає північні райони Волинської, Рівнен­ської, Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Львівської областей.

Основними факторами дестабілізації природних історично сформованих умов у межах українського Полісся є сільського­сподарська і лісогосподарська промислово-виробнича діяльність. Перша включає використання всіх придатних для сільсько­господарського виробництва суходольних земель, а також осушення і освоєння земель меліоративного фонду, які складаються з боліт, заболочених зе­мель та перезволожених сільгосп­угідь, що потребують полі­пшення. Реалізація державної програми великомасштабної меліорації боліт, заболо­чених і перезволожених земель призвела до суперечностей між обсягами введення додаткових меліорованих земель і можли­востями їх освоєння згідно проектних ви­мог. Через нестачу матеріально-технічних ресурсів, низький рівень агротехніки, не­достатню підготовку кадрів, грубі пору­шення агрономічних, технологічних і приро­доохоронних вимог щодо використання осушених земель ефективність їх освоєння не досягла передбаченої пла­нами, що сприяло подальшому екстенсив­ному розвитку сільськогосподарського виробництва. Це призвело до об'єктивних труднощів в експлуатації меліоративних систем і підтриманні стану меліорованих земель на оптимальному рівні. Сформував­ся комплекс штучних непередбачуваних факторів, які, всупереч прогнозним оцін­кам, обумовили розвиток негативних про­цесів на осушуваних і прилеглих до них землях, таких як виснаження родючості ґрунтів, їх переосушення і втрата гумусу, вітрова і водна ерозієя, або навпаки — вторинне заболочування, підтоплення по­низь, негативний вплив на стан природ­них водойм та ін. Значна меліорованість водозборів при існуючому рівні експлуа­тації осушних систем і освоєнні осушува­них земель обумовило важку екологічну ситуацію, яка склалась в регіоні. Наслідком такого впливу є деградація грунтів, що супроводжується втратою гумусу (щороку 5,27 млн. т).

Екологічна ситуація в Поліссі ускладнюється різким погіршенням якісного складу земель. Так, за роки осушувальної меліорації площа осушених угідь зросла більше ніж у 2 рази, а дефляційна небезпека й еродованість ґрунтового покриву — в 27 разів. Площа дефляційно небезпечних, кислих та змитих ґрунтів досягала відповідно 2,9, 5,5, 2,0 млн. га, тобто становить 24,4 %, 47,1 % і 17,1 % загальної площі сільськогосподарських угідь.

Навколо осушених територій у радіусі 2-3 км формується зона несприятливого екологічного впливу, що перевищує площу осушення в 4-5 разів. На площі 254,3 тис. га піщаних грунтів спостерігається зменшення врожайності картоплі на 18 %, льону - 22%, озимого жита — на 27 %.

Наслідком осушувальної меліорації на Поліссі є зниження підґрунтових вод в середньому на 0,8—1,0 м, а включення більше як 50 % малих річок у меліоративні системи призвело до порушення їх гідрологічного режиму. Це проявляється в зміні внутрішньорічного перерозподілу стоку річок (на період весняної повені припадає 56—84 % річного об'єму стоку), в зниженні їхньої біопродуктивносгі. Відбувається погіршання якісного складу поверхневих вод, падіння самоочисної здатності водойм і річок. Вода стає непридатною для водопостачання.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС майже 5,9 млн. га поліських земель стали радіаційно забрудненими, з них 3,0 млн. га - сільськогосподарські угіддя.

Аналіз екологічних проблем Полісся показує, що для комплексного їх вирішення треба розробити і реалізувати Програму першочергових заходів по зменшенню негативного виливу осушувальної меліорації та радіаційного забруднення на екологічний стан Полісся.

Перетворення природного водного режи­му меліорованих земель на штучний при­звело до значного підвищення інтенсив­ності водообміну підгрунтових, підземних і поверхневих вод. Це обумовлено штучним збільшенням акумулюючої місткості зони вод за рахунок зниження дзеркала підгрунтових вод, підвищенням дренованості зе­мель при застосуванні матеріального дрена­жу і культуртехнічних заходів, підвищен­ням інтенсивності поверхневого стоку, де­формації співвідношення рівнів підземних і поверхневих вод, зростанням сумарного випаровування з поверхні ґрунту, зайнятої культурною рослинністю та ін. При незмін­ності значень результуючих показників річ­них і багаторічних водних балансів обсяг водообміну на осушених і прилеглих до них землях за рахунок підвищення його інтен­сивності зріс удвічі. Таким чином, зона підвищеної інтенсивності водообміну, яка в межах Полісся сягає 20-80% площі окре­мих водозборів, стає небезпечною як фак­тор забруднення природних вод. При цьому у водообмін залучається більша кількість забруднювачів природного і штучного по­ходження, відбувається інтенсивний вимив з ґрунтового шару і поверхні грунту пожив­них речовин, добрив, отрутохімікатів, від­ходів сільськогосподарського, промислово­го і побутового походження. В зоні впливу осушної меліорації формуються особливі умови, рівень екологічної небезпеки яких залежить від якості самої системи, її екс­плуатації і культури сільськогосподарсько­го освоєння осушених земель.

Першочергові заходи, нагальна необ­хідність яких визначена Планом дій Уряду України по реалізації та розвитку «Основ національної екологічної політики» та по­становою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р. «Про першочергові захо­ди щодо поліпшення екологічного стану Полісся» і які конче необхідно реалізувати, спрямовані на природні об'єкти, що знаходяться в найбільш еколо­гічно небезпечному стані. Результатом їх здійснення має стати усунення або при­зупинення дії негативних процесів, пов’язаних із використанням меліорованих сільгоспугідь, поверхневих вод, лісових ресурсів.

Масштабний комплекс заходів по меліорації сільськогосподарських угідь було передбачено Державною регіональною програмою соціально-економічного розвитку Полісся на 1996-2010 рр., яка була схвалена Кабінетом Міністрів у березні 1996 р., але черга до її практичної реалізації так і не дійшла.

У сфері охорони і раціонального використання земельних ресурсів як першочергові прогнозуються заходи по реконструкції застарілих або технічно несправних, недосконалих систем, які не забезпечують регулювання водного та підтримання оптимального водно-повітряного режиму ґрунтів на осушених землях, а також створення водоохоронних насаджень і полезахисних лісосмуг. Окрім цього, з метою підвищення родючості осушених земель необхідно здійснити комплекс агротехнічних і агрохімічних заходів щодо захисту торф’яних ґрунтів, впровадження нових технологій вирощування сільськогосподарських культур з одночасним підтриманням екологічної рівноваги агроландшафтів, оптимізацією водного режиму перезволожених та підтоплюваних територій.

На територіях, які зазнають суттєвого антропогенного навантаження, доцільно розгорнути будівництво і реконструкцію очисних споруд на об'єктах агропромислового комплексу.

Роботи по зниженню впливу радіаційного забруднення включають комплекс агротехнічних і агрохімічних заходів (залуження і перезалуження лук і пасовищ, вапнування сільськогосподарських угідь, заходи хімічної меліорації ґрунтів), здатних обмежити розповсюдження забруднення по території і зменшити перехід радіонуклідів до рослинницької продукції

Для посилення екологічної функції здійснюваних заходів необхідно проводити заліснення земель, що вилучаються з сільськогосподарського користування внаслідок значної деградованості і радіаційного забруднення. Важливим в цьому плані є збільшення площ під об’єкти природно-заповідного фонду, що належать до основних природоохоронних заходів.

Екологічні проблеми зрошувального землеробства.Зрошування є ефективним засобом забезпечення високої врожайності усіх сільськогосподарських культур, особливо зернових, овочевих, плодово-ягідних та ін. Насамперед, на територіях, які потерпають від нестачі вологи, періодично страждають від спеки і суховіїв. До таких територій в Україні належать райони півдня та південного сходу. Саме ці регіони по суті є головною житницею України. Для зазначеної місцевості характерні такі орографічні риси поверхні як рівнинність, відсутність виразних морфоструктурних утворень, слабка пересіченість тощо В компонентній структурі її природо-ресурсного потенціалу земельні ресурси займають 67%. Тут зосереджено основні масиви чорноземних грунтів України. Ця особливість, поряд зі сприятливими грунтово-кліматичнимихарактеристиками території області, визначає важливе сільськогосподарське значення регіону.

Не дивлячись на високу вартість будівництва і облаштування зрошувальних систем розміри поливних земель були доведені в Україні з 503,1 тис.га до 2,6 млн.га. в 1990, або збільшилися в 5 разів. Середній щорічний приріст зрошувальних земель складав 84 тис.га. Широкомасштабне зрошення здійснювалося перш за все в південних областях України, тут площі поливних земель на початок 1990 р. становили в Херсонській області – 438,8 тис.га, Автономній Республіці Крим - 366,7 тис. га, Запорізькій – 273,5, Дніпропетровській –251,3, Донецькій - 200,7, Одеській -240,0, Миколаївській - 191,1тис.га. В 10 областях зрошення або не проводилося або застосовувалося на незначних площах від 0,8 до 10,9 тис.га, в інших воно охоплювало від 20,9 до 119,1 тис.га.

На початок 90-х років XX століття на зрошення в Україні використовувалося близько 7 млрд.м³ води, з них 30,1 % припадало на Автономну Республіку Крим, 25,6 - на Херсонську, 10,3 – Одеську, 9,9 – на Запорізьку області.

У зв’язку з розгортанням в Україні економічної кризи фактично з 1991 р. будівництво зрошувальних систем було припинено, а площа зрошення і витрати води на ці цілі почали скорочуватись. І цей процес продовжується вже більше десяти років.

За 1991- 2000 роки площі зрошувальних земель зменшилися в Україні на 8,1 %, крім Автономної Республіки Крим, Одеської та Черкаської областей, де відбулося незначне збільшення цих площ відповідно на 7,3, 0,8 та 1,5 %.

Але це жодною мірою не свідчить про будь-яке нарощування в Україні зрошувальних систем. Навпаки, в результаті проведення приватизації земель сільськогосподарського призначення, руйнування крупних сільськогосподарських підприємств, подрібнення великих масивів поливних площ, а також стрімкого подорожчання енерго- та інших ресурсів більша частина зрошувальних систем вже не використовується за своїм призначенням, обладнання застаріло, розукомплектовано і стало не придатним для поливу. Про це свідчать дані про площі зрошувальних земель і використання води на зрошення в Україні за 1990-2000 рр. (табл 12.4).

Таблиця 12.4

Площі зрошувальних земель і витрати води на зрошення в Україні та областях в 1990-2000 рр.

У 2000 р. в порівнянні з 1990 р. на полив сільськогосподарських угідь в Україні було використано 1,7 млрд. м³ води, або в 4 рази менше, ніж в 1990 р. А в таких областях України, які гостро потерпають від нестачі вологи в грунті, як Дніпропетровська, Луганська, Миколаївська, Одеська та інші обсяги використаної на зрошення води скоротилася в 6-8 разів. Навіть в таких засушливих регіонах як Автономна Республіка Крим і Херсонська область забір води на полив зменшився на 30-40 %.

Занедбаність зрошувальних систем в Україні гостро далася взнаки в 2003 р., який виявився засушливим і маловрожайним., внаслідок чого було не одержано значної частини врожаю зернових та інших культур.

Підкреслюючи велику позитивну роль зрошення в посушливих районах України для забезпечення стабільно високої врожайності не можна не відзначити, що при науково необгрунтованому підході запровадження зрошувальних систем вони не рідко наносять великої шкоди якості земельних ресурсів і навколишньому природному середовищу взагалі. Через перевищення норм зрошення і поливу земель в 1,5-2 рази відбувається повторне засолення і підтоплення сільськогосподарських угідь, розвиваються деградаційні процеси в грунтовому покриві, а при використанні води, яка не відповідає Державним стандартам щодо своєї якості відбуваються процеси слітізації чорноземів та порушення сольового режиму. Таким чином при необдуманому будівництві і експлуатації зрошувальних систем, застосуванні застарілих технологій поливу не минуче виникають такі негативні наслідки як

ерозія екосистем, деградація базових компонентів агросфери, збіднення агроландшафтів, дегуміфікація та дефляція грунтів, виснаження земельних ресурсів.

Але все це не заперечує необхідності відродження зрошення, будівництва, реконструкції та модернізації зрошувальних систем на основі застосування новітніх технологій та техніки поливу. Для запобігання негативних процесів, що відбуваються на зрошуваних землях, необхідне забезпечення оптимального меліоративного стану, скорочення втрат води, в т.ч. при транспортуванні, впровадження раціональних режимів зрошення з мінімальними поливними нормами,