Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Суть факторів і джерел ризику.




 

Побудова цілісної ефективної системи управління підприємницьким ризиком неможлива без розкриття суті факторів, джерел та наслідків ризику і їх класифікації.

Фактор ризику – це причини або рушійні сили, які породжують ризиковані процеси. Наприклад, ступінь надійності транспортних організацій, послугами яких користується фірма, може бути фактором ризику, бо своєчасне і в повному обсязі виділення підприємству вантажних автомобілів вплине на результати виробничо-господарської діяльності.

Джерела ризику – це конкретні складові елементи факторів, які обумовлюють можливість втрат. У наведеному вище прикладі джерелом ризику може бути якість керівництва, рівень організації виробництва на підприємствах, з якими дана фірма має ділові контакти, та ін.

Знання факторів та джерел ризику дозволяє розробляти систему попереджувальних заходів щодо зменшення їх негативного впливу на результати діяльності підприємств і об’єднань.

Відповідно до визначення суті ризику до його факторів належать лише ті, що носять випадковий характер, не піддаються завчасному передбаченню. Якщо фактор, що призводить до втрат, завчасно відомий, систематичний, то його наслідки слід враховувати в бізнес-планах і не вважати ризикованим. До речі, такого підходу вимагає і теорія імовірності, положення якої використовуються у розрахунках показників ризику, оскільки вона має справу з випадковими, а не детермінованими величинами.

У зв’язку з цим доцільно зауважити ще і таку деталь. Планування діяльності первинних ланок промисловості при командно-плановій економіці ґрунтувалось на передумові, що виробничо-господарські процеси протікають винятково в нормальних умовах. Тому всякого роду порушення, які носили систематичний характер, у плані не враховувалися. Це призводило до того, що планова за формою діяльність підприємств набувала за своєю суттю ознак виробництва з непередбачуваними заздалегідь результатами.

Звичайно, нормальна діяльність фірм у ринкових умовах не може обійтись без добре поставленої системи планування ланок господарства. Це підтверджує досвід зарубіжних фірм. Однак воно мусить враховувати і дію негативних факторів, які систематично мають місце і наслідки яких можна прорахувати.

Тому в бізнес-панах повинні враховуватися негативні фактори, що завдають втрат і які можна безпосередньо визначити. З іншого боку, включення до його складу такого розділу, як оцінка ризику дозволить зменшити вплив на результати діяльності випадкових факторів, які є не неминучими.

 

2.1. Класифікація факторів і джерел виробничого ризику

Серед різних видів класифікації підприємницького ризику найбільш практичне значення має класифікація за видами підприємницької діяльності. У зв'язку з цим необхідно в першу чергу з'ясувати фактори та джерела ризику, характерні для виробничої, комерційної і фінансової та зовнішньоекономічної діяльності фірми.

За кількістю, обсягом та можливими наслідками найбільш чисельну групу становлять фактори виробничого ризику. Вони наводяться у таблиці 2.

Таблиця .2 Фактори і джерела виробничого ризику  
№ п/п Основні фактори ризику Джерела ризику
І. Зовнішні фактори
1. Надійність фірм, організацій, установ, з якими підприємство має ділові стосунки Фінансовий стан фірми, юридичний статус (фірма з одним власником, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство і т.д.), рівень майнового забезпечення, ведення рахунків, положення на ринку (якість товару, концепція і організація збуту, місткість ринку, конкуренція тощо), якість керівництва та інші.
2. Ринкові фактори Помилки, пов'язані з маркетинговими дослідженнями, посилення конкурентної боротьби, освоєння нових ринків збуту товарів, збільшення затрат на рекламу і стимулювання продажу виробів.
3. Природне середовище Затоплення, пожежа, буревій, землетруси, екологічна криза і т. д.
4. Політичні фактори Зміна ставок податку, величини банківського процента, трансформація форм і відносин власності, зміна договірних умов, впровадження нових обов'язкових відрахувань та інші.
5. Рівень благополуччя у суспільстві Крадіжки на транспорті, в торгівлі, рекет.
ІІ. Внутрішні фактори
1. Стан організації виробництва Простої обладнання, недовикористання виробничих потужностей, підвищення частки браку, внутрішньозаводські порушення матеріально-технічного забезпечення, недоліки в організації оперативно-виробничого планування.
2. Трудові фактори Незадоволення працівників соціально-економічними умовами на підприємстві, плинність кадрів, помилки менеджерів. недбайливість працівників, нечесність службовців, хвороба або смерть керівника, ведучого спеціаліста фірми, від яких залежить успішна робота підприємства, нещасні випадки з працівниками, невиконання зобов'язань одним або групою працівників, яке негативно впливає на загальний хід робіт, порушення трудової дисципліни, втрати робочого часу.
3. Безгосподарність Псування та нестача товарно-матеріальних цінностей, природні збитки, сплата штрафів, крадіжки на підприємстві.
       

У наведеній класифікації значну групу являють ринкові фактори. Враховуючи, що учасниками ринку є продавці-виробники, покупці та торгові посередники, то кожний з них виступає об'єктом ризику.

Продавець-виробник ризикує внаслідок певної невизначеності ринку. Немає повної гарантії, що всі виготовлені ним товари будуть повністю реалізовані і за заздалегідь визначеною ціною. Причин для цього багато:

- прорахунки в дослідженні ринку (обґрунтованому визначенні потреб споживачів);

- помилки в правильності оцінки конкурентноздатності виготовленої продукції;

зміна платоспроможності покупців та інші.

Ризик споживача, який купує товари для виробничо-технічного використання, виявляється у тому, що він не завжди може придбати необхідні товари в певній кількості і з відповідними якісними параметрами.

Він виступає як наслідок можливої відсутності достатньої інформації про поведінку виробників на ринку, непередбачених кон'юнктурних змін ринку і т. д.

Підприємницький ризик несуть торгові посередники. Вони, по суті, ділять ризик з виробником-продавцем або повністю беруть його на себе.

До факторів, що можуть завдати фірмі серйозних втрат, належить і природне середовище. Цю групу представляють такі фактори:

- геологічні катастрофи: землетруси, дії підґрунтових вод та ін. Характерними їх особливостями є поодинокі випадки та значні втрати, яких вони можуть завдати:

- метеорологічні катастрофи: бурі, сильні проливні дощі, град і т. д. У порівнянні з геологічними катастрофами вони виявляються частіше, але розмір втрат, що завдається, менший.

Як геологічні, так і метеорологічні катастрофи завдають, насамперед, майнових втрат. За їх розміром вони часто спричиняють катастрофічний ризик.

На відміну від інших груп факторів природні явища і процеси важко піддаються пізнанню та прогнозуванню. Особливо це стосується геологічних катастроф. Це, в свою чергу, обмежує можливості налагодження належної системи управління ризиком, обумовленого цією групою факторів.

 

3.4. Фактори і джерела комерційного ризику

Діапазон факторів та джерел комерційного ризику досить широкий. Однак на відміну від виробничого ризику вони обмежуються переважно сферою купівлі-продажу товарів. У таблиці 3.3 наводиться перелік факторів і джерел комерційного ризику.

Таблиця 3.3 Фактори і джерела комерційного ризику
№ п/п Основні фактори ризику Джерела ризику
1. Ринкові фактори   Посилення конкурентної боротьби, відсутність достатньої інформації про поведінку покупців на ринку, зростання інфляційних процесів, недоліки в організації рекламної діяльності та стимулювання збуту, інші.
Фактори товароруху (процесу обігу) Відсутність належної організації зберігання та транспортування товарів, яка призводить до їх втрат, зниження якості, споживчих цінностей продукції.
Клієнтура Надійність виконання встановлених домовленостей
Політичні фактори Зміна законодавчих актів, що стосуються мита, різних відрахувань, штрафів, додаткових витрат.
Природні фактори Землетруси, пожежа, буревій і т. д.
Безгосподарність Крадіжки, псування матеріальних цінностей та їх недостачі.
Суб'єктивний фактор Якість прийнятих управлінських рішень, порушення виконавської дисципліни співробітниками фірми, хвороби працівників і т. д.

 

Із наведеної вище класифікації факторів і джерел комерційного ризику видно, що за формою вона мало відрізняється від аналогічної класифікації у виробничому підприємництві. Однак за суттю вони все ж різні. Відмінності між класифікацією факторів і джерел виробничого і комерційного ризиків випливають із характеру та змісту виробничого і комерційного підприємництва.

 

2.3.Фактори і джерела фінансового ризику

 

На характер факторів та джерел фінансового ризику впливають такі особливості фінансового підприємництва:

- товаром у фінансовому підприємстві є гроші, цінні папери, валюта;

- залежність фінансового стану фірми від розміру курсу грошей, валюти, цінних паперів, обмеження на валютно-грошові операції і т. д.;

- вплив на вартість грошей, цінних паперів фактора часу (гроші сьогодні завжди більш вартісніші, ніж завтра);

- можливість різноваріантності здійснення інвестицій у підприємницькі проекти;

- можливість формування активів підприємства за рахунок різних позик: коротко- чи довготермінових.

Перераховані особливості фінансового підприємництва обумовлюють відповідні фактори ризику. Одним із них є фактом часу. Сума грошей, яку має фірма в даний період, значить для не. завжди більше, ніж та ж велична коштів у майбутньому.

Гроші з часом частково втрачають свою вартість Причини тут такі:

- інфляція;

- ризик;

- схильність до ліквідності.

Інфляція пов'язана із загальним підвищенням цін. Внаслідок цього купівельна здатність грошової одиниці зменшується.

Ризик також приводить до зменшення втрат грошей. Причинами такого зменшення є:

а) неможливість точного передбачення повернення грошей, які вкладені сьогодні, оскільки немає твердої гарантії фінансової міцності компанії у майбутньому;

б) відсутність впевненості в інвесторів стосовно одержання дивідендів на придбані акції, бо умови купівлі їх не передбачають ніяких формальних щодо цього зобов'язань продавців про розміри дивідендів;

в) імовірність падіння цін на акції, в які вкладені кошти. Ліквідність - це показник того, як швидко можна продавати активи і одержати гроші. Вона теж є фактором втрати грошима своєї вартості. Інвестори, схильні до ліквідності, віддають перевагу наявним грошам. Якщо вони рішились на їх вкладення у певні справи, то розраховують на значні майбутні доходи, аби виправдати ризик. У даному випадку висока винагорода виступає як компенсація за втрату ліквідності. У випадках, коли інвестори віддають перевагу неризикованим проектам, сподівані доходи будуть досить низькими.

Часовий фактор ризику характерний для інвестицій в проекти, що вимагають для свого здійснення різних термінів.

Для довшого періоду часу ризик більший. Тому кредитор повинен одержати додаткову винагороду в порівнянні з варіантом, коли кошти вкладаються у короткотермінові проекти.

Отже, в даному випадку фактор ризику при здійсненні інвестування в різночасові проекти зводиться до вибору таких двох альтернативних варіантів:

- інвестування короткотермінових проектів при гарантованих, але низьких доходах від них;

- інвестування довготермінових проектів, що можуть забезпечити більш високі доходи, але без достатньої гарантії.

Фінансовий ризик пов'язаний також з фактором інвестування проектів різних власників. Фірми характеризуються неоднаковими рівнями організації виробництва, результативністю виробничо-господарської діяльності, обсягами виробництва і реалізації продукції, величиною прибутку, позиціями на ринку і т. д. Іншими словами, фірми розрізняються за рівнем ризику. Все це впливає на можливість своєчасного повернення інвестованих коштів, розмір процента, під який позичаються гроші.

Підприємець ризикує, вкладаючи кошти саме в цей проект, а не в іншій, або навпаки. Немає ніякої гарантії, що обраний варіант буде найбільш вдалим. Ця різновидність фінансового ризику називається ризиком упущеної вигоди.

До факторів фінансового ризику можна віднести вибір джерел фінансування активів фірми. У ринкових умовах ними можуть бути короткотермінові або довгострокові заборгованості. При нормальних економічних умовах довготермінові позики вважаються дорожчими за короткотермінові позики. Причиною цьому є фактор часу. Чим довший період, на який видаються позики, тим у більшій мірі позикодавці опиняються перед невизначеністю. Тому і ризик неплатоспроможності та вплив інфляції для довготермінових позик є значно більшими. Часткове його компенсування досягається подорожчанням цих позик. Описаний вище ризик та вплив інфляції для короткотермінових позик є меншим. Тому вони вважаються дешевшими.

З другого боку, довготермінові позики дозволяють використовувати кошти протягом довшого періоду часу не поновлюючи їх із року в рік. Це забезпечує ліквідність фірми, без якої вона не може успішно проводити господарські операції.

При користуванні короткотерміновими позиками ліквідність фірми може бути забезпечена при вчасному повторному одержанні нових позик.

Таким чином, використання довготермінових позик як джерела фінансування активів фірми має перевагу з точки зору забезпечення її ліквідності, але вони є дорожчими. Короткотермінові позики дешевші, та існує непевність їх вчасного повторного одержання. Отже, фінансування активів фірми за рахунок довготермінових чи короткотермінових позик несе в собі певний ризик.

2.4. Фактори і джерела валютного ризику

Фактори і джерела валютного ризику є досить специфічними. Вони обумовлюються характером тих операцій, що складають зміст зовнішньоекономічної діяльності.

Основним фактором валютних ризиків є коливання курсів іноземних валют.

Його джерелами виступають:

- зовнішньоторгові операції;

- наявні за кордоном філіали міжнародних корпорацій;

- вкладення у цінні папери, деноміновані в іноземній валюті.

В умовах відкритої економіки кожна фірма може займатися зовнішньоекономічною діяльністю. Причин для цього багато:

- фірми купують за кордом необхідні для їх нормальної діяльності матеріально-сировинні ресурси;

- фірми продають виготовлені товари на зарубіжних ринках;

- фірми можуть виступати посередниками, купуючи товари в одних країнах і продаючи їх в інших країнах.

У зв'язку з цим, крім труднощів, властивих будь-яким видам бізнесу, в зовнішньоекономічній діяльності виникають додаткові проблеми, а саме:

а) час і віддаль - кредитний ризик і час виконання контракту;

б) зміна курсів іноземних валют - валютний ризик;

в) різниця у законах і правилах;

г) урядові постанови - валютний контроль, а також суверенний ризик і країнний ризик.

Суть проблеми часу полягає у тому, що між поданням замовлення іноземному партнеру і одержанням товару проходить певний період часу, інколи досить значний. Вона ускладнюється у випадках, коли експортер і імпортер знаходяться досить віддалено один від одного.

Дана проблема призводить до таких негативних наслідків для експортера:

- створює кредитний ризик. У багатьох випадках, експортуючи товар в інші країни, виникає потреба в додаткових коштах для фінансування іноземних дебіторів, наприклад, щодо підготовки і доставки товарів за кордон. Тому експортери змушені звертатися до банківських установ для одержання кредитів;

- вимагає додаткових затрат у випадку, коли імпортер прийняв товар, а пізніше відмовився за нього заплатити (експортер несе втрати, пов'язані із здійсненням юридичних процедур) або коли покупець не прийняв товар після його поступлення (експортер несе втрати, пов'язані з вирішенням долі цього товару: відправка йогo у вітчизняний порт, оплата мита і здача на товарний склад, відмова від товару і т. д.).

Зміна курсу іноземних валют породжує валютний ризик. При здійсненні зовнішньоекономічних операцій у імпортера може виникнути проблема одержання іноземної валюти для оплати товару, а у експортера - відповідно обміну одержаної валюти на свою національну валюту. Оскільки дати укладання контрактів і платежу не співпадають, то за цей період може змінитися її обмінний курс (впасти або зрости). Відповідно експортери і імпортери несуть втрати або одержують додаткові доходи. Скажімо, якщо імпортер з України купує товари у постачальника з Німеччини за 10000 євро при обмінному курсі 5,9 українських гривень, то він розраховує заплатити 59000 гривень. Проте на день внесення платежу курс євро піднявся до 6,1 гривень. Тоді український партнер змушений буде заплатити за товар 61000 гривень. Втрати становитимуть 2000 гривень. Німецька сторона ні втрат, ні виграшу мати не буде, оскільки контракт укладений в її тепер вже національній валюті.

Отже, як імпортер, так і експортер, здійснюючи зовнішньоекономічні операції, вимірювані в іноземній валюті, мають потенційний валютний ризик внаслідок можливих несприятливих змін в обмінних курсах. Коливання курсів валют відбувається постійно під впливом попиту та пропозицій. Якщо, скажімо, попит на покупку доларів США і продаж Євро перевищує попит на покупку Євро і продаж доларів США, то долари США стосовно Євро будуть коштувати дорожче.

Співвідношення попиту і пропозиції на валюту залежить від ряду факторів.

До них належать перш за все рівень цін та темпи інфляції. У країні, де ці показники вищі, валюта буде знецінюватися (падати курс) щодо країни, в якій немає інфляції і ціни нижчі.

Важливим фактором попиту і пропозицій на валюту є підсумкове сальдо платежів, тобто різниця між сумами, які країна одержує і затрачає, включаючи зарубіжні інвестиції, залучені і вкладені в інших країнах.

Суттєво впливають на попит і пропозицію на валюту, а відповідно і на її курс, процентні ставки. Під ними розуміють ставки процентів, які одержуватиме інвестор від вкладення грошей у цінні папери, у вигляді депозитних рахунків у банках, казначейських векселів і т. д. (у своїй країні чи за кордоном). Вищі процентні ставки сприятимуть інтенсивнішому залученню капіталів у країну, яка їх платить. У зв’язку з цим і потреба у валюті цієї країни зросте (іноземним інвесторам доведеться купувати валюту країни, яка забезпечує вищі ставки в обмін на інші валюти). У результаті підніметься її обмінна вартість.

Інтервенція центрального банку також виступає як один із важелів впливу на рівень обмінного курсу валюти. Вона виявляється у вигляді купівлі або продажу національної валюти. У першому випадку, коли здійснюється купівля своєї валюти і продаж частини резервів іноземної валюти, обмінний курс валюти даної держави зростає. У протилежному випадку він падає.

Факторами, від яких залежить рівень обмінних курсів валюти, є постанови з валютного регулювання (постанови, спрямовані на обмеження відпливу капіталів, або які впливають на резерви іноземної валюти і т. д.), прискорення чи сповільнення розрахунків із зовнішньоторгових операцій, обумовлених очікуваною майбутньою зміною курсів валют (наприклад, при очікуванні падіння курсу національної валюти вітчизняний імпортер прагнутиме завозити більше товарів, що приведе до підвищення попиту на продаж їм іноземної валюти в обмін на національну валюту), ступінь впевненості в майбутньому економічному і , політичному становищі певної країни та спекуляція валютою.

Ризик у зовнішньоекономічних операціях може бути наслідком недостатнього знання і розуміння іноземних правил і законів, які породжують елементи невизначеності та недовір'я між торговими партнера-Як свідчить практика, значні втрати через цю причину можуть нести фірми, які не мають певного досвіду роботи на зовнішніх ринках.

Серйозною перепоною у міжнародній торгівлі, що призводить до появи ризикованих ситуацій, є урядові постанови, якими регулюються експортно-імпортні операції.

У країнах з розвинутою ринковою економікою існують такі постанови та обмеження:

- постанови з валютного регулювання. Вони являють собою систему контролю за припливом і відпливом іноземної валюти в країну та з країни. У ряді з них постанови з валютного контролю відмінені;

- ліцензування експорту;

- ліцензування імпорту;

- торгові ембарго (заборона експорту деяких товарів із країни або імпорту окремих виробів);

- імпортні квоти (обмеження на сумарну кількість певних товарів, які можуть бути імпортовані за деякий період часу);

- урядові постанови, які стосуються законодавчих стандартів безпеки, якості, патентів, торгових марок, упаковки тощо;

- документація, необхідна для митного клірингу імпортуючих товарів, може бути дуже об'ємною;

- мито на імпорт або інші податки для оплати імпортних товарів.

Джерелом валютних ризиків, і зокрема трансляційного ризику, є також і закордонні філіали чи дочірні підприємства. Коли між їхніми активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн (країни, де є філіал фірми і країни, в якій розташована сама фірма) має місце певна невідповідність, то фірми можуть понести втрати.

Джерелом його є невідповідність між активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн. Наприклад, припустимо, що українська фірма має дочірній філіал у Німеччині. Її активи будуть виражені в Євро. Коли ж в української фірми немає достатніх пасивів у Євро , які б компенсували вартість цих активів, то вона схильна до ризику. При зниженні курсу валюти країни, в якій є філіал чи дочірнє підприємство, відбудеться зменшення балансової вартості останніх. Це пов'язано з тим, що бухгалтерський баланс фірми виражається у національній валюті (гривнях).

Аналогічна ситуація характерна і для фірм з чистими пасивами, коли курс іноземної валюти зріс. Найбільш типовим прикладом цьому є одержання кредиту в інших державах в іноземній валюті, курс якої стосовно національної валюти підвищився. Це призведе до збільшення у бухгалтерському балансі фірми вартості пасивів у гривнях і, як наслідок, вона може понести втрати.

У яких випадках трансляційний ризик може завдати вітчизняним фірмам реальних втрат? По-перше, коли зміна курсу іноземної валюти набуває певної стійкої тенденції. Наприклад, якщо курс Євро мав тенденцію до зниження, то в довготерміновій перспективі майбутні надходження прибутку від дочірньої фірми можуть зменшитися. Такий стан повинен бути відображений у бухгалтерському балансі материнської компанії при оцінці активів дочірньої фірми.

По-друге, коли активи мають короткотерміновий характер. Спів-падання термінів їх погашення з періодом, у якому обмінний курс іно­земної валюти буде несприятливим для національної фірми, призведе до понесення нею втрат.

По-третє, фірми можуть мати реальні втрати від трансляційного ризику при наявності боргових зобов'язань в іноземній валюті, для яких визначений термін їх погашення. У випадку, якщо останній наступить у момент, коли курс іноземної валюти високий, ситуація для українського позичальника буде непривабливою.

В інших випадках відображення змін активів і пасивів у бухгалтерському балансі, пов'язаних з їх оцінкою у базовій валюті, можна вважати лише бухгалтерською процедурою. Суттєвого значення вона не має.

Вітчизняні фірми можуть мати втрати від ризику, джерелом якого є вкладення у цінні папери, деноміновані в іноземній валюті. У даному випадку він пов'язаний зі зміною їх вартості, вираженою у національній валюті, причому це торкається як вкладеного капіталу, так і одержуваних від цінних паперів доходів.

 

3. Наслідки підприємницького ризику

 

Наслідки ризику - це безпосередній результат дії факторів ризику на рівень можливих втрат. Вони залежать конкретно від видів підприємницького ризику.

Можливими наслідками виробничого ризику є: перевитрати матеріальних ресурсів, зменшення обсягів виготовленої та реалізованої продукції, зниження цін на вироблену продукцію, зростання поточних затрат, втрата основних виробничих фондів, втрати прибутку від підвищення ставок податку, величини банківського процента, введення нових обов’язкових відрахувань, перевитрати фонду споживання.

Комерційний ризик може викликати такі наслідки, як підвищення закупівельної ціни товару, яке не блоковано умовами договору про закупки, зниження ціни, за якою реалізується товар, зменшення обсягу закупок та продажу продукції, зростання витрат обігу, псування і нестача товарів, зменшення величини прибутку, втрата майна фірми, матеріальних цінностей.

Фінансовий та валютний ризики призводять до втрат певної суми грошей.

До окремої групи належать наслідки ризику, що виникли в результаті нещасних випадків, які призвели до нанесення шкоди здоров'ю та працездатності працівників підприємств.

Як правильно зауважують Драганов X., Ілієв Б. та Каменов В. Ці втрати складаються із трьох елементів:

· втрат, викликаних тілесним пошкодженням;

· моральних втрат;

· втрат, зумовлених неможливістю використання працівника у виробничо-господарській діяльності фірми.

Перших два види втрат є персональними і повинні відшкодовуватися фірмою працівнику. Третій вид втрат є наслідком підприємницького ризику, який завдає шкоди лише фірмі.

Як видно з викладеного, наслідки ризику досить різноманітні. Без приведення їх до певної системи може ускладнитися порядок визначення величини відповідних втрат. З цією метою пропонується класифікувати наслідки підприємницького ризику за ступенем послідовності їх виникнення та розрахунку. За даною ознакою розрізняють прямі, побічні, втрати від упущеної вигоди та узагальнюючі наслідки (втрати) підприємницького ризику.

До прямих належать такі втрати:

- матеріальних ресурсів (сировини, основних та допоміжних матеріалів, палива, енергії, комплектуючих виробів, запасних частин);

- основних виробничих фондів від наслідків ризикованих дій, коли ці втрати не сягають величини майнового стану фірми;

- зниження цін на продукцію при відхиленні фактичних показників якості від нормативних;

- готової продукції у результаті її нестачі, псування, крадіжок;

- грошей внаслідок їх безпосередньої втрати чи зменшення вартості;

- втрати від підвищення ставок податку, процента за банківський кредит і т.д.;

- фонду споживання.

Прямі втрати є первинними. Їх величина впливає як на розмір побічних, так і узагальнюючих втрат.

Побічні втрати - це втрати, безпосередньо не пов'язані з підприємницьким ризиком, а є наслідком прямих втрат. Наприклад, унаслідок землетрусу завдано шкоди виробничим будівлям цеху, яка унеможливлює подальше використання потокових ліній, що залишились неушкодженими. Втрати від їх простоїв і будуть називатися побічними. У випадках, коли втрати основних виробничих фондів сягають величини майнового стану, побічні втрати не визначаються.

До побічних втрат включаються також зростання умовно-постійних затрат у розрахунку на одиницю продукції.

Побічні втрати мають дві характерні особливості:

- їх асортимент ширший за прямі втрати;

- на відміну від прямих втрат, вони є прихованими, менш піддатливі до виявлення.

Втрати від упущеної вигоди характерні для альтернативних господарських операцій. У випадку, коли реалізований варіант виявився гіршим, фірма несе втрати від упущеної вигоди. Наприклад, вона вклала кошти в підприємницький проект, який дає доход у розмірі 8%, у той же час придбання акцій іншого підприємства забезпечило б їй дивіденди на рівні 12%. Ця різниця у 4% (12%-8%) доходу і становить втрачену вигоду.

Узагальнюючі втрати є розрахунковими і складаються із прямих і побічних втрат та упущеної вигоди:

Ву = Вп + Впб + Вв

деBy - узагальнюючі втрати;

Вп прямі втрати;

Bпб - побічні втрати;

Вв - величина упущеної вигоди.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 147; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты