Головні елементи міжнародної економічної системи

Концепції світової системи створюють той абсолютно конкретний кон­текст, у рамках якого формуються відмітні риси і властивості основних ешелонів світової економіки: її центра, або ядра, пе­рехідних, транзитивних економік і традиційних (периферійних) економічних систем. Кожна з перелічених мегасистем, розвиваючись у загально-цивілізаційному колі, характеризується власною траєкторією руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.

1. Центр світової економіки. Він справляє визначальний вплив на процес еволюції самої цивілізації. (В епоху аграрної цивілізації центром світової економіки були окремі міста або міста-держави: Венеція, Генуя, Амстердам. Особливість індустріальної цивілізації становило яскраво виражене домінування найпотужніших держав: Іспа­нії, Португалії, Голландії, Великої Британії, США). Нині функції центра, ядра глобальної економіки, дедалі більше переходять до групи найрозвинутіших держав. Це, передусім, країни «великої сімки», ЄС і зрештою ОЕСР.

Найбільш характерні риси цієї групи країн можна обмежити такими:

• розвинуте ринкове господарство;

• найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального роз­витку;

• домінуюче становище у світовій економіці, яке дає змогу інтен­сивно залучати до господарського обігу і власні, і чужі ресурси;

• вибухоподібне зростання фінансового сектора економіки;

• зміщення центра ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки;

• звуження ринкового поля економіки внаслідок зростання тен­денції до неспроможності ринку, поступовий перехід до постринкової неоекономіки;

• різноманітний вибір в умовах обмеженості ресурсів, опора в економічній політиці на теорію поведінки фірми і споживача.

Процес еволюції економічних і соціально-політичних відносин характеризується фазами їх відносної стабільності й розвитку та трансформаційними періодами.

Таким чином, трансформація центра світової економіки від­бувається в напрямі поступового, але неухильного формування постматеріальних, постекономічних структур з яскраво вираже­ною тенденцією гуманітаризації економічних процесів, зі змі­щенням центра ваги зі сфери матеріального у сферу духовного багатства.

2. Держави з середнім і недостатнім рівнем розвитку. Головна особливість трансформаційних процесів у ряді таких країн, насамперед, країн Центральної й Південно-Східної Європи та нових незалежних держав, що утворились на теренах колишнього СРСР, полягає не в повер­ненні до індустріальної ринкової системи, що розуміється спро­щено, а передусім у їх більш строгій орієнтації на загально-цивілізаційні параметри і критерії, вимоги і детермінанти. Тобто і ідеться не про наздоганяючий, наслідувальний розвиток, а про пошук своєї ніші в світовій економіці, про більш тісну й органічну взаємодію в межах глобальної єдності, про її гармонізацію з урахуванням загострення ресурсних проблем.

Характерні риси перехідних еко­номік:

• відносна тривалість трансформаційних процесів в економіці;

• здійснення глибоких інституціональних змін, пов'язаних із пе­ретворенням власності, зі створенням сучасної ринкової і постринкової інфраструктури;

• структурна перебудова економіки на сучасній техніко-технологічній і ресурсній базі;

• перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку, господарської еволюції;

• органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем;

• реструктуризація соціальної політики.

3. Країни, що розвиваються. Основою економічної сфери цієї величезної групи держав стала проблема розвитку, вибору шляху, який би скоротив загрозливий розрив між ними та найбільш розвинутою частиною світової економіки. Так, співвідносини між рівнями національ­ного доходу країн ОЕСР та країнами, що розвиваються, в середині 60-х років становило 15:1, а вже на початку 90-х років зросло до 22:1; між країнами ОЕСР та найменш розвинутими державами цей показник становив 57:1.

Економічна філософія величезного ма­сиву країн, що розвиваються, за всієї їхньої різноманітності зреш­тою зводиться до болісного й часто безуспішного пошуку адек­ватних їх нинішньому становищу моделей розвитку, залучення до цього процесу всієї необхідної гами ресурсів розвитку.

У багатьох дискусіях про причини уповільненого економічного зростання переважної більшості країн, що розвиваються, на одне з перших місць висувається фактор ментальності, образ еконо­мічного мислення, які в широкому значенні охоплюють систему освіти й культури, соціальну сферу.

Економічне зростання країн, що розвиваються, базується на таких основних принципах:

тотальна трансформація економіки і всього суспільства;

ринкова стратегія як основа економічних перетворень;

експортно-орієнтована концепція національної економіки;

імпорт капіталу і технології з індустріальних держав;

поліпшення умов для міжнародної торгівлі, для доступу на світові фінансові ринки;

регулювання демографічних процесів.

Підкреслимо ще раз: вирішальна роль у створенні необхідної критичної маси певних соціально-економічних зрушень у світі, що розвивається, належить людському капіталу, його бажанню, вмінню і здатності здійснювати модернізацію еко­номіки і суспільства.

Головне завдання мегарівня - пошук шляхів і способів ви­рішення головного, глобального протиріччя між зростаючою кіль­кістю населення планети і скорочуваністю природних ресурсів та джерел економічного розвитку, визначення загальнопланетарних (а в перспективі - космічних) параметрів та індикаторів загальної економічної еволюції.