Міждержавне регулювання валютно-фінансових відносин

базується на основі узгодження валютної політики окремих країн, що передбачає валютне регулювання і контроль, міжнародне валютно-фінансове співробітництво, в тому числі членство в міжнародних організаціях, взаємодію між центральними банками.

Види валютної політики:

1) Структурна валютна політика направлена на здійснення довготермінових структурних змін в світовій валютній системі (наприклад, проведення валютних реформ);

2) Поточна валютна політика – передбачає щоденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота.

Основними міжнародними валютними угодами були наступні:

1) Генуезька конференція (1922) – оформлено створення золотодевізного стандарту;

2) Бреттон-Вудська угода (1944) – закріпила принципи післявоєнної валютної системи, було оформлено створення золотодоларового стандарту;

3) Ямайська валютна система (1976 по даний час)

В 1976 р. в Кінгстоні (Ямайка) відбулася Міжнародна конференція, яка визначила нові принципи регулювання міжнародних валютних відносин і на основі яких була введена Ямайська валютна система.

Основні принципи Ямайської валютної системи:

1) замість золотодевізного стандарту був введений стандарт СДР;

2) введений принцип обміну національної валюти на СДР (замість обміну за схемою золото-долар-національна валюта введений принцип обміну валюти за схемою СДР-національна валюта);

3) завершена демонетаризація золота (це означає: (1) втрату золотом функції грошей; (2) перетворення золота в звичайний товар, який вільно продається і купується, а його ціна визначається попитом і пропозицією; (3) відміну фіксації золотих паритетів; (4) золото перестало служити мірилом вартості товару) ;

4) країни-члени МВФ вільно вибирають режими валютних курсів;

5) міждержавне валютне регулювання став здійснювати МВФ.

Недоліки Ямайської валютної системи:

1) СДР (8 валют) на сьогоднішній день не є реальною основою світовою валютною системою (лише номінально, а не реально), оскільки:

· СДР використовується лише як розрахункова одиниця;

· СДР втратила зв’язок з золотом;

· до курсу СДР прив’язані лише 8 валют країн світового співтовариства, тоді як до долара США – валюти приблизно 40 країн світу;

2) золото об’єктивно впливає на курси валют і є основним резервним активом;

3) в даний час у світовій валютній системі СДР витіснений доларом США. Долар є головною резервною валютою.

Згідно з Ямайською валютною системою міждержавне валютне регулювання став здійснювати МВФ. Разом з тим політики багатьох країн вважають, що кредити, надані на здійснення програм МВФ, спроможні завдати більше шкоди, ніж принести користі. У світових колах вже давно панує думка, що із запровадженням в світову валютну систему ф”ючерсних, форвардних та опціоних схем, які дають змогу відкладати на невизначений час у майбутньому нинішні угоди, має наслідком великий ризик і невизначеність для світового господарства. Заробляти величезні кошти на спекулятивних операціях отримали невелика кількість спритних гравців.

Однак про цю можливість у впливових колах як правило мовчать – надто могутні сили отримують прибутки від фінансових спекуляцій (більшість фінансових фондів – американські, пов’язані з керівництвом МВФ). Загроза полягає в тому, що маючи мотивом отримати прибутки від спекулятивних операцій, фінансові фонди можуть навмисно негативно впливати на макроекономічну ситуацію в окремих країнах чи навіть регіонах.

Тому до нинішнього стандартного набору рекомендацій МВФ (жорстка монетарна політика, фіскальна строгість, відкритість економіки за пасивності держави і т. д.) треба ставитись із значними застереженнями.

У світі панує майже всезагальна конвертованість валют із поточних рахунків. А тому МВФ виявляється непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тому він зосередив свою увагу на країнах, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. Економічний застій в Україні і Росії, які дружньо співпрацюють з МВФ і Світовим банком, на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.

Сучасна ситуація вимагає реформування МВФ і СБ та радикальної переоцінки їх стратегії в Україні і Росії, оскільки їхня політика не здатна була запобігти фінансовим кризам в багатьох країнах (приклад: Аргентина - кредити цих організацій були розкрадені керівництвом країни і країна опинилася в стані банкрутства; Україна – повинна зараз сплачувати значні проценти за користування кредитами).

Важливою особливістю Ямайської валютної системи є те, що в її складі стали діяти регіональні системи регулювання валютно-фінансових відносин, в тому числі з 1979 р. – Європейська валютна система).

Європейська валютна система (1979) – це міжнародна валютна система країн ЄС, що створена для стабілізації валютних курсів, координації валютної політики держав ЄС (золото використовується в якості реального резервного активу, було створено спільний золотий фонд – 2660 т. Після 1 червня 2002 р. єдиним законним платіжним засобом в федерації європейських держав залишиться лише Євро).

Створений Центральний Європейський банк проводить єдину грошово-кредитну політику Європейського Союза: визначає курс Євро по відношенню до долара і іншим зовнішнім валютам, процентні ставки по єврокредитах, умови купівлі-продажу європейських цінних паперів (це яскравий приклад регіоналізації у міжнародних валютно-фінансових відносинах).

Для введення Євро країни ЄВС мусили виконати наступні вимоги:

1) рівень інфляції не більший ніж на 1,5% середньої інфляції трьох країн ЄС з найменш низьким рівнем інфляції;

2) державна заборгованість менше 60% від ВВП;

3) державний дефіцит менше 3% від ВВП;

4) відсутність девальвації по відношенню до валюти інших країн-членів ЄС;

5) довготермінові процентні ставки не більші ніж на 2% середнього показника трьох країн з найменшим рівнем інфляції.

Міждержавні інститути, які регулюють валютні відносини, займаються розробкою режиму безпечного розвитку валютних відносин у масштабах світового господарства. На міжнародному рівні: - це (1) міжнародні валютні фінансові організації (МВФ, група Світового банку); (2) регіональні валютно-фінансові організації (Європейський валютний інститут).

Згідно з Ямайською валютною системою міждержавне валютне регулювання став здійснювати МВФ.

МВФ – це спеціалізована установа ООН. Був створений в 1945 р. після ратифікації угоди, що була розроблена на конференції ООН по валютно-фінансовим питанням в Бреттон-Вудсі (1944 р.) і що вступила в силу 27.12.1945 р. Одним з завдань МВФ по впорядкуванню валютних курсів у відповідності з Бреттон-Вудською угодою було врегулювання і підтримання стійкості паритетів валют країн-членів, виражених в золоті або доларах США. Держави-члени МВФ мусили також проводити політику по повному скасуванні валютних обмежень (на практиці це положення виконали лише 60 країн з 181).

Статний фонд МВФ складається із внесків країн-членів у відповідності з встановленими для кожної країни квоти. Квоти служать для:

1) визначення обсягу фінансового внеску кожного члена;

2) розмірів кредитів МВФ, пропорційних квоті;

3) визначення кількості голосів, що має країна-член.

Величина квоти залежить від рівня економічного розвитку країни і її ролі в світовій економіці і міжнародній торгівлі (Квота промислово-розвинутих країн становить 60,9%, в т.ч., США – 18,3% (26 526,8 млн. СДР), Японія – 5,7%, Німеччина – 5,7%, Франція – 5,1%, Великобританія – 5,1%, Саудівська Аравія – 3,5%, Італія – 3,2%, Канада – 3,0%, Росія – 3%, Китай – 2,3%).

Квота розраховується на основі показників ВВП, обсягів імпорту і експорту, величини золотовалютних резервів, і т.д. Розміри квот переглядаються кожні 5 років.

Виходячи із розмірів квот розподіляються голоси між країнами в керівних органах МВФ. Кожна держава володіє 250 голосами плюс 1 – на кожні 100 000 СДР її квоти. Найбільше голосів належить США (17,7%). Число голосів має особливу вагу при прийнятті рішень: по найважливішим питанням вимагається кваліфікаційна більшість – 70 і 85%. Тому США і країни ЄС можуть блокувати найважливіші рішення МВФ.

На сьогоднішній день МВФ встановив для себе наступні цілі:

1) стимулювання міжнародного співробітництва і збалансованого зростання у сфері валютної політики;

2) укріплення стабільного зростання світової торгівлі (для стимулювання і підтримки високого рівня зайнятості і реальних доходів, розвитку виробничого потенціалу всіх держав членів в якості головної цілі економічної політики);

3) підтримка стабільності валют і впорядкування валютних відносин між країнами-учасниками (а також перешкоджання девальвації валют з точки зору зменшення конкуренції);

4) участь в створенні багатосторонньої системи платежів (а також знищення перешкод на трансферт валюти);

5) надання коштів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів.

Для виконання своїх завдань МВФ розробив принципи і функції.

Принципи МВФ:

1) заборона маніпуляції валютним курсом або міжнародною валютною системою (з метою відхилення від регулювання);

2) зобов’язання проведення інтервенцій на валютних ринках для припинення валютної кризи;

3) зобов’язання кожної країни враховувати у своїй політиці інтервенцій інтереси партнерів, особливо тих, у валюті яких вона здійснює свої інтервенції.

Функції МВФ:

1) дотримання узгодженого кодексу поведінки (співробітництво у сфері міжнародної валютної політики і міждержавного платіжного обороту);

2) фінансова допомога для подолання дефіциту платіжного балансу;

3) консультування і співробітництво.