Сучасні особливості міжнародної передачі технологій

Загальна сума надходжень розвинутих країн від продажу ліцензій зросла з 1,2 млрд. дол. у 1960 р. до 35 млрд. у 1995 р.

Тенденції МПТ:

1) На частку промислово розвинутих країн припадає 99% світового експорту і 85% світового імпорту ліцензій. Продають ліцензії 37 країн, а купує – 71. 9/10 світового обсягу патентів і ліцензій, а також витрат на НДДКР, надходжень від платежів за трансфер технологій припадає на десятку промислово розвинутих країн.

2) Домінуючі позиції в експорті ліцензій займають США, на які припадає найбільша у світі частина видатків від НДДКР. Надходження у США від продажу ліцензій становлять 56% світового обсягу платежів за ліцензійними угодами. Надходження в цю країну та продаж нею ліцензій та патентів зросли в 1975-1995 рр. вдесятеро і сягають 27 млрд. дол. США, тобто 56% загальносвітового обсягу (48 млрд. дол. США).

Існує чотири основних елементи, що формують систему державного управління американським науково-технічним потенціалом:

1) наявність спеціалізованих структур управління;

2) доведення національних пріоритетів у науково-технічній політиці до її безпосередніх виконавців (приватних, кооперативних або державних виконавців);

3) методи мобілізації фінансових та інших ресурсів для проведення НДДКР;

4) організаційні форми реалізації НДДКР.

За останні сім років науково-технічний комплекс США розробив та фінансував близько 700 програм, значна частина яких мала загальнодержавне значення. Щорічно на них виділяється близько 70 млрд. дол..

Найбільш вагомими за масштабами витрат за місцем у державній науково-технічній та економічній політиці США до 2000 р. в основному є 8 програм:

1) конкурентоспроможність;

2) стратегічна оборонна ініціатива;

3) орбітальна станція;

4) високотемпературна надпровідність;

5) надпровідний прискорювач;

6) розробка нових екологічно чистих технологій спалювання вугілля;

7) розробка заходів боротьби із СНІДом;

8) національні критичні та подвійні технології

Друге місце після США за експортом ліцензій належить Швейцарії, третє місце посідає Англія, четверте – Італія. Найбільші імпортери ліцензій – Японія й Італія, а також Німеччина та Швейцарія. Позитивне сальдо ліцензійної торгівлі мають протягом останніх років лише США, Велика Британія та Швеція.

3) Міжнародна ліцензійна торгівля охоплює в основному продукцію прогресивних галузей промисловості: хімічної, електротехнічної, включаючи електроніку, машинобудування.

4) Надвисокий рівень монополізації світового ринку технологій – набагато вищий, ніж в інший сферах міжнародної торгівлі. До 90% нових технологій спрямовуються внутрішньокорпораційними каналами. Так, на частку внутрішньокорпораційних надходжень припадає понад 60% усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн (у США – 80%, Англії – 50%).

Для України на сьогоднішній день перспективним зовнішнім ринком технологій є європейський, точніше, східноєвропейський, а номенклатурний портфель охоплює головним чином некомерціалізовані інновації, а не самі об'єкти технології чи їхні продукти-носії.

В ЗТБ України у 2000 р. на поставки машин та устаткування припадало9,3% експорту (з них механічних – 6,0% та електричних – 3,3%). В експортних квотах розвинутих та нових індустріальних країн ця доля вища, як мінімум, на порядок. Поодинокими, хоча й масштабними, виглядають "високотехнологічні прориви" України, таі як чотиристоронній космічний проект "Морський старт", виробництво й поставки до Пакистану новітніх танків, спільний з Іраном комплексний інжиніринг проекту літакобудування.

Хоча позиції та перспективи України на світовому ринку технологій є за багатьма критеріями більш сприятливими, ніж у країн, що розвиваються, в останнє десятиріччя ми мали в цій сфері від'ємну динаміку.

Так, у ліцензійній торгівлі в Україні склалося негативне сальдо. У 2000 р. витрати на дані цілі з імпорту (роялті та ліцензійні послуги) становили 17,3 млн. дол. США, надходження – 1,3 млн. дол. США. З 226 ліцензійних угод, укладених 58 господарськими суб'єктами України на початок 2000 р. 53 (21,2%) стосувались права на використання винаходами, 35 (14%) – ноу-хау, 109 (44,0%) – послуг типу інжиніринг. Причому тільки 60 з них підписано із зарубіжними ліцензіатами (32 країни).

Їх розподіл по країнам виглядає так: 20 (33,3%) з Росією, 6 (10%) – Польщею, 5 (8,3%) – Китаєм, по 3 (5%) – з Молдовою, США та Іраном. На частку НАНУ (головного продуцента знань і технологій у країні – майже 200 наукових установ з чисельністю працівників 42,9 тис. осіб) – припало лише 6 ho-tech ліцензійних угод, що підписані в 1999 р. з партнерами з далекого зарубіжжя (США, Німеччина, Ірландія, Китай, В'єтнам та Польща). До того ж ця заслуга належить тільки чотирьом установам НАН: інститутам надтвердих матеріалів, імпульсних процесів та технологій, металів та сплавів, технічної теплофізики.