ПРАЦЯ ЯК ФАКТОР ВИРОБНИЦТВА. ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОПОЗИЦІЯ ПРАЦІ. АНАЛІЗ ВПЛИВУ ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ІНДИВІДУАЛЬНУ ПРОПОЗИЦІЮ.

Серед усіх економічних ресурсів, що використовуються у виробництві товарів та послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

· суб’єктом ринку праці є практично кожна працездатна людина;

· винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;

· проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об’єктом політичної боротьби та державної політики.

Кожен власник робочої сили вирішує для себе:

Ø Скільки працювати?

Ø Де і в якій сфері працювати?

Відповідь на перше запитання дозволяє визначити загальний обсяг пропозиції на ринку праці. Відповідь на друге запитання дозволяє визначити кількість пропозиції праці певної кваліфікації у різних галузях.

Для ринку праці характерним є значний вплив на його стан неекономічних факторів,але в мікроекономіічній моделі конкурентного ринку праці єдиним фактором який впливає на попит і пропозицію праці , вважається заробітна плата рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці.

Досконало конкретному ринку праці притаманні такі властивості:

· у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника.

· існує велика кількість працівників певної професії та однакової кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного пропонує свої послуги на ринку праці;

· ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний вплинути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремої фірми пропозиція праці є абсолютно еластичною. Рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:

MRC= W

де W – заробітна плата, грош. од.

Фірма наймає працівників доти, доки збільшення граничного виторгу перевищує граничні факторні витрати. Рівновага відповідає умові:

MRP_{L =} MRC_{L =} W

Пропозиція праці окремим індивідом

Рішення кожної людини про необхідність і тривалість своєї праці залежить від багатьох факторів (наявність сім'ї, дітей, боргових та кредитних зобов'язань та ін ), але головним є фактор оплати праці. Причому обсяг роботи, що бажає виконувати індивід, буде залежати не віл номінальної, а від реальної заробітної плати.

Реальна заробітна плата-це номінальне значення заробітної плати W, поділене на рівень цін Р, визначає кількість товарів та послуг, які можна придбати на свою заробітну плату.

Кожен робітник робить вибір між працею і дозвіллям.

Рис.3. Вибір між працею і дозвіллям:

H - кількість годин дозвілля на добу;

I - денний доход робітника;

U - крива байдужості при виборі праця-дозвілля.

Лінія бюджетного обмеження показує всі комбінації „доход-дозвілля”, коли погодинна заробітна плата дорівнює W.

І= W(24-H),де

І- денний доход робітника;

W - заробітна плата за одну годину;

Н - кількість годин дозвілля;

(24 — Н) — кількість годин праці в день.

У даному випадку ми абстрагуємося від так званого позаробочого часу, коли робітник не знаходиться в сфері виробництва, але час, який він витрачає (на транспорт, підвищення кваліфікації та ін.) не можна віднести до дозвілля.

Коли ринкова заробітна плата дорівнює W гр.од. на годину, робітник одержує W грошових одиниць доходу за кожну годину дозвілля, від якої він відмовився задля роботи. Кількість годин роботи залежить від розміру заробітної плати та індивідуальних уподобань по відношенню до праці і дозвілляю. Індивідуальні уподобання визначаються кривими байдужості (U₁, U₂, U₃). Робітник знаходиться у стані рівноваги в точці Е, де лінія бюджетного обмеження АВ є дотичною до кривої байдужості U₂. В цій точці

MRS_HI = W,

де MRS_HI - гранична норма заміщення дозвілля доходом;

W - заробітна плата на І годину.

Тобто робітник працює - (24-Н₁) години, заробляє - I грошових одиниць на добу.Отже, доход робітника на добу буде дорівнювати:

I₁=W(24-H₁).

При підвищенні заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення.

З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу.

Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата: якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, то крива пропозиції праці мала б висхідний характер.

Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіллю.

Ефект доходу, таким чином спрямований протилежно до ефекту заміщення: збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж збільшення робочого часу має свої природні обмеження. Коли ефект доходу починає перевищувати ефект заміщення, це обумовлює від’ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці.

Три етапи підвищення зарплати :

W

W₄

W₂

W₁

0 f₁ f₃ f₂ F

Рис.4. Лінія індивідуальної пропозиції праці

Ø На першому етапі збільшення заробітної плати з W₁ до W₂ веде до збільшення кількості робочого часу з f₂ до f₂ - ефект зміщення перевищує ефект доходу.