Тема 5. Шляхи аналізу епічного твору

План лекції

1. Історія становлення видів шкільного аналізу епічного твору.

2. Методи та прийоми послідовного шляху аналізу. Недоліки та переваги.

3. Аналіз образної системи художнього твору (поняття та класифікації образів).

4. Хронотопічний і структурно-семіотичний аналізи.

Опорний конспект

1 Шлях аналізу – це спосіб осягнення художньої цілісності твору через окремі компоненти: сюжетно-композиційний, образний або проблемно-тематичний. Усі ці компоненти розкривають ідейно-художній задум, головні естетичні, моральні, філософські авторські думки за допомогою різних засобів (прийомів). Кожний шлях аналізу має свої переваги та недоліки, тому що зосереджується на певних частинах цілого. Учитель, вдало змінюючи шляхи-ракурси аналізу, зможе дати учням уявлення про складну побудову художнього твору, його багаторівневу структуру, різні складники якої розкривають головні авторські ідеї.

2.Послідовний шлях аналізу або “услід за автором” передбачає дослідження сюжетно-композиційних елементів художнього твору та визначення їхньої ролі в розкритті авторського задуму. Аналізуючи художній твір послідовно, услід за авторським викладом подій, учитель зосереджується на подієвій основі твору. Характери, образи, проблеми, конфлікти розглядаються у зв'язку з розвитком сюжетної дії, з авторським композиційний задумом. Головним елементом послідовного аналізу є епізод (відносно самостійний, завершений у часі та просторі елемент сюжету, окрема ланка в загальній системі причинно-наслідкових зв’язків, які визначають єдність сюжетної дії, фабули чи композиції твору). В епізоді, як у краплині води, відбивається складність цілого твору. Томас Манн вважав, що художній твір прагне до того, щоб у будь-який момент якнайповніше відкритися перед читачем. Тому можна погодитися із думкою, що ”епізод – це своєрідна мікромодель художнього твору, якому властива вся структурно-композиційна побудова“. Відбір ключових епізодів повинен здійснюватися з урахуванням їхньої:

· композиційної значущості;

· емоційної

· концентрації головних проблем твору.

З. Пообразний шлях аналізу передбачає увагу до окремих образів, не пов'язаних між собою прямими сюжетно-композиційними зв'язками. Ідейно-художній зміст твору розкривається за допомогою образної системи. Образність реалізується в усіх елементах художнього тексту, складає її основу та кінцевий результат. До “клітинок” образності відносять тропи, стилістичні фігури, до більше значущих смислових одиниць - образи-персонажі, оповідачі, розповідачі, образи-пейзажі, образи-інтер’єри, образи автора та читача. Окремими прийомами аналізу засобів зображення літературних характерів можуть бути:

· читання опису та вчинків героїв із визначенням точки зору автора;

· відшарування пластів мови, що не належить героям;

· спостереження над образом оповідача, ліричного героя, автора-розповідача.

Пообразний шлях аналізу має індуктивне спрямування – від конкретних образів до загальної ідеї твору:

4. Проблемний шлях аналізу епічного твору починається з формування проблемних питань і створення проблемної ситуації. Проблемна ситуація - це психічний стан учня, який усвідомив, чого не вистачає для розв'язання проблемного завдання. Створення проблемної ситуації вимагає від учителя парадоксальності мислення, вміння зіставити естетичний та морально-етичний досвід учнів із художнім світом твору, характерами героїв, авторським світобаченням. Джерелами проблемної ситуації можуть бути всі структурні елементи твору в процесі розкриття їхньої ідейно-художньої значущості. А.В.Фурман класифікував джерела проблемності таким чином:

· суб'єктивно-особистісна невизначеність;

· інтелектуальне утруднення;

· змістова суперечність.

На відміну від попередніх шляхів, проблемний – це дедуктивний шлях аналізу, оскільки основна ідея твору в закодованому вигляді передує процесу її доведення. Для з’ясування заявленої в проблемі ідеї твору аналізується як образно-виражальна система твору, так і сюжетно-композиційні елементи, зафіксовані в епізодах.

Література

1. Мірошниченко Л.Ф. Основні етапи уроку із зарубіжної літератури / Л.Ф.Мірошниченко // Відродження. – 1977. – № 1. – С.12-14.

2. Браже Т.Г. Целостное изучение эпического произведения: Пособие для учителя / Т.Г. Браже – СПб.: ISBN, 2000. – 272 с.

3. Волощук Е., Бегун Б. Технэ майевтике: Теория и практика анализа литературного произведения // Тема. – 1977. – № 1-2. – С.28-68.

4. Маранцман В.Г. Труд читателя: От восприятия литературного произведения к анализу: Кн. для уч-ся / В.Г. Маранцман – М.: Просвещение, 1986. – 124 с.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНИХ І ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ

До планів практичних занять включені теоретичні питання з методики викладання світової літератури, практичне завдання для самостійного опрацювання та перелік літератури, за допомогою якої можна підготувати теоретичний і практичний матеріал. Особливу увагу слід звернути на завдання до заняття, які вимагають теоретичних знань і методичних креативних ідей. Виконання завдань (таблиці, схеми, структура уроків, фрагменти конспектів і конспекти, ОСС тощо) оцінюється як самостійна робота окремим балом. Теоретичні питання конспектуються у довільній формі (тези, план, конспект) і оцінюються як усні відповіді в процесі бесіди за темою заняття. Завдання виконуються в письмовому вигляді й перевіряються викладачем.

Лабораторні заняття передбачають групову або індивідуальну дослідницьку роботу з конкретної практичної теми – періодична преса з предмету, підручники, шкільна документація. Завдання лабораторних робіт виконується письмово або у вигляді проектної презентації, яка оформляється окремим файлом.

Індивідуальні завдання виконуються за вибором студента протягом семестру. Індивідуальне завдання – це дослідження системи методичних проблем, які вимагають звернення до довідникової літератури, наведення різних поглядів методистів і вчителів на досліджуване питання. Основну частину індивідуального завдання становить узагальнення відомостей, поглядів на теоретичну проблему й вироблення власного вирішення її як методичної з практичним застосуванням у шкільній практиці. ІНДЗ оформляється як портфоліо, обсяг – до 20 аркушів друкованого тексту.

Поточний контроль спрямований на перевірку систематичності роботи студентів, рівня засвоєння матеріалу протягом викладання курсу. Здійснюється під час проведення аудиторних та позааудиторних занять. Форми проведення поточного контролю зазначені у планах практичних та лабораторних занять як завдання для самостійної та індивідуальної роботи. Модульний контроль здійснюється як підсумок роботи студента протягом вивчення окремого модуля за результатами опанування теоретичного та практичного матеріалу, передбаченого модулем. Форми проведення модульного контролю – контрольна робота, тестування, колоквіум. Після виконання усіх видів роботи, форм поточного й модульного контролю студенту необхідно підтвердити якість знань протягом підсумкового контролю.

Оцінювання навчальної діяльності студентів з усіх дисциплін за кожний семестр здійснюється за 100-бальною системою. Усні відповіді на практичних заняттях, лабораторні завдання, самостійні роботи оцінюються за 5-бальною шкалою. Індивідуальні завдання оцінюються відповідно 20 балами. Підсумковий контроль, зазвичай тестовий, максимально оцінюється 40 балами. Загальний результат становить сума усіх балів, зароблених за семестр.

Розподіл балів за видами навчальної діяльності студентів упродовж семестру