Способи та механізм вчинення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та Іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за ЇЇ межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, -

караються штрафом від п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або позбавленням волі на строк до трьох років, з конфіскацією грошових коштів та Іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений з дієтою протидії залученню в економіку "брудних" коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності. Додатковим об'єктом можуть виступати інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, право

власності.

2. Предметом злочину є грошові кошти та Інше майно, здобуте

[завідомо злочинним шляхом. Грошові кошти у даному разі можуть виступати як у готівковій,

так і в безготівковій формах (перебувають на банківському рахунку і їхній обіг регулюється зобов'язальним правом), бути як національ-

ною, так і іноземною валютою.

Під майном потрібно розуміти різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Крім грошей, це цінні папери, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва, ювелірні вироби, дорогоцінні метали тощо.

Грошові кошти та .інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх здобуття відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки кримінального законодавства,

Вказівка закону на винятково злочинний характер походження майна - предмета розглядуваного злочину - не означає, що застосування ст. 209 вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за предикатний злочин. Достатньо усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, здобутим злочинним шляхом.

Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст. 209 не впливає. Це можуть бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, вбивство з корисливих мотивів, незаконне полювання, незаконне використання товарного знака, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів тощо. При цьому використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, необхідно кваліфікувати за ст. 306.

Майно потрібно вважати здобутим злочинним шляхом, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення кримінальне караного діяння. У зв'язку з цим до предмета коментованого злочину належить і те майно, яке отримане в обмін на здобуте

злочинним шляхом або внаслідок його іншої реалізації (наприклад, товари, придбані на викрадеш гроші).

3. Об'єктивна сторона злочину може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом;

2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

До фінансових операцій належать передусім банківські операції, операції небанківських фінансових установ, операції, які реалізуються під час здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (див. коментар до ст. 202).

Поняття інша угода охоплює відмінні від фінансових операцій дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків. Угоди можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і двоабо багатосторонніми. Це різноманітні договори - купівлі-продажу, позики, доручення, комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо. Момент, з якого угода вважається вчиненою (укладеною), визначається цивільним законодавством залежно від того, до якого виду належить угода (є вона реальною чи консенсу-

альною), та інших моментів (наприклад, дотримання обов'язкової нотаріальної форми).

За ст. 209 слід кваліфікувати, наприклад, такі дії, здійснювані з метою легалізації злочинних доходів; відкриття банківських рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших підприємств, придбання рухомого і нерухомого майна, у т,ч. для наступного сплатного чи безоплатного відчуження цього майна; надання кредитів і позик; купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних паперів; інвестування та отримання доходів від інвестицій; укладан-

ня фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг (наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових); операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в Україну та за її межі відповідного майна.

Легалізацією слід визнавати також переміщення "брудних" коштів в офшорні зони, в яких відсутні: 1) юридичні норми, що зобов'язують фінансові установи зберігати інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними операції; 2) законодавчі положення, які дають можливість владі отримати доступ до банківської інформації;

3) норми, відповідно до яких влада однієї країни може передавати іншій країні інформацію про особу та її фінансові операції.

Про поняття підприємницької та іншої господарської діяльності див. коментар до ст. 202.

До використання у підприємництві коштів і майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, потрібно відносити внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, створення фіктивних господарюючих суб'єктів або придбання підприємств-банкрутів, коли зазначені кошти та майно видаються за їх легальний прибуток, фінансування виробництва товарів, виплату дивідендів, заробітної плати найманим працівникам тощо.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 та коментар до неї. Ознаки розглядуваного злочину містить створення в Україні або за її межами організованої групи саме для легалізації майна, здобутого завідомо злочинним шляхом. Під легалізацією слід розуміти дії, спрямовані на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення злочинів, та на переведення їх з "кримінального" обігу у легальний сектор економіки.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох альтернативних дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 209. При цьому достатньо здійснити одну операцію або угоду з відповідним

майном.

4. Суб'єктом злочину повинна визнаватись осудна особа, яка досягла 16-річного віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі (ст. 11 ЦК). не обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом (ст. ст. 1516 ЦК). Особи у віці від 15 до 18 років можуть притягуватись до відповідальності за відмивання майна з урахуванням положень законодавства про вік кримінальної відповідальності (ст. 22).

За ст. 209 має відповідати та особа, яка не брала участі як виконавець або співучасник у первинному (предикатному) злочині,. внаслідок вчинення якого здобуто майно - предмет наступної легалізації.

Особа, яка вчинила предикатний злочин і наступні дії, що охоплюються поняттям легалізації, повинна нести відповідальність лише за вчинення первинного злочинного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, без додаткового інкримінування їй ст. 209.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, яка фактично використовує майно, здобуте злочинним шляхом, у формах, вказаних у ст. 209, однак сумлінно помиляється

щодо його походження, не несе відповідальність за цей злочин. Для кваліфікації дій за ст. 209 не вимагається точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчинення предикатного злочину. Достатньо, щоб особа Припускала, що майно здобуто злочинним шляхом.

Не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 209, дії щодо використання майна, здобутого злочинним шляхом, для продовження вчинення кримінальне караних діянь (наприклад, для продовження зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації), адже вони не спрямовані на надання легального вигляду такому майну.

75.Характеристика злочинця по справах за фактами легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

Суб'єктом цього злочину може бути як цивільна, так і службова особа. Вчинення злочину, передбаченого ст. 209 КК, службовою особою з використанням свого службового становища у будь-якому разі потребує додаткової кваліфікації дій цієї особи залежно від конкретних обставин: за ст. 364 КК (Зловживання владою або службовим становищем); ст. 365 КК (Перевищення влади або службових повноважень); ст. 366 КК (Службове підроблення). У зв'язку з цим доречним буде звернути увагу на те, що у кримінальних законах деяких країн, наприклад у ст. 174 КК РФ, передбачена підвищена відповідальність за вчинення легалізації злочинних доходів особою, що використала своє службове становище.

Слід також відзначити, що суб'єктом досліджуваного злочину може бути не кожна фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого законом передбачено настання кримінальної відповідальності (16 років). Крім цього потрібно, щоб злочинні дії вказаної особи відбувались з використанням легально встановленого механізму господарських відносин, бо тільки так вона може посягнути (порушити) на встановлений законом порядок господарювання в Україні – об'єкт злочину, передбаченого ст. 209 КК. Тому слід встановити – чи має ця особа право виступати учасником (суб'єктом, або представляти суб'єкт) господарських відносин. Тому необхідно уважно вивчити пов'язані з її дієздатністю та/або спеціальною правосуб'єктністю установчі документи; посадові інструкції; трудові контракти; протоколи загальних зборів акціонерів; службові посвідчення; відповідні доручення; відомості на виплату заробітної плати; реєстраційні документи у державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в органах державної реєстрації, у податкових органах, банківських установах, а також ділове листування і т. ін.

Таким чином, суб'єкт цього злочину повинен мати компетенцію учасника відносин у сфері господарювання. До цієї категорії згідно з частиною 1 статті 2 Господарського кодексу (далі – ГК) належать такі: 1) суб'єкти господарювання; 2) споживачі; 3) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; 3) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Водночас слід підкреслити, що не завжди суб'єктом легалізації може виступати учасник господарських відносин, який має для цього належну компетенцію. Це випливає з того, що суб'єктом будь-якого злочину, у тому числі й легалізації, не може бути юридична особа (скажімо, підприємство). За злочинні дії, що допущені внаслідок діяльності юридичної особи, кримінальній відповідальності підлягає фізична особа, що особисто відповідає за такі дії (керівник правління, директор або головний бухгалтер підприємства і т. ін.).

Зокрема, суб'єктом легалізації, тобто злочину, передбаченого ст. 209 КК, згідно з ч. 5 ст. 65 ГК (Управління підприємством) за відповідних дій може бути визнаний керівник підприємства, що уповноважений без доручення діяти від імені підприємства, представляти його інтереси у відносинах з юридичними особами та громадянами, вирішувати питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Крім цього, законодавчо допускається укладання угод не самими сторонами, а їх представниками (гл. 4 Цивільного кодексу – ЦК). Тобто, волею та інтелектом останніх також може охоплюватись вчинення угоди, що утворює одну з форм об'єктивної сторони скоєння розглядуваного злочину. Якщо буде встановлено, що таким чином представник свідомо діє за планом того, хто доручив йому виконати ці дії, остання особа теж підлягає відповідальності за ст. 209 КК.

Отже, при визначенні якості й кількості необхідних спеціальних ознак конкретного суб'єкта легалізації злочинних доходів, особливо якщо ці дії вчинені службовою особою, необхідно ретельно дослідити його спеціальну правосуб'єктність (господарську компетенцію), що випливає зі встановлених законом та відповідних статутних організаційно-розпорядчих та інших документів, з умов і порядку його участі у господарських відносинах.

Слід також враховувати, що суб'єктом злочину визнається як та особа, що безпосередньо отримала злочинні доходи внаслідок вчинення предикатного злочину, а потім їх легалізувала, так й особа, яка не вчинила предикатного злочину, а лише здійснила передбачені ч. 1 ст. 209 КК дії з метою легалізації доходів за умови усвідомлення їх злочинного походження.