Незалежність суддів та їх недоторканість.

Для належного виконання функцій судової влади Конститу­ція України надає її носіям спеціальні гарантії незалежності і не­доторканності. З огляду на виключну важливість цих функцій держава опікується створенням ефективного організаційно-пра­вового механізму, який надійно попереджував би будь-які спро­би впливу на суддів або втручання в процес здійснення правосуд­дя. Засади такого механізму закріплено у коментованій статті.

Конституційні гарантії незалежності і недоторканності суддів засновані на положеннях міжнародно-правових документів щодо здійснення правосуддя. Особливе значення серед останніх мають Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо незалеж­ності, ефективності та ролі суддів.

Ідея сильної судової влади може залишитись лише декларацією, якщо не буде створено належних гарантій особистої незалежності і процесуальної самостійності суддів. Забезпечення незалежності су­дочинства є найважливішою, фундаментальною проблемою кон­ституційного нормування. Формула «суди незалежні і підкоряють­ся тільки закону» була і в Конституції СРСР, і в конституціях Україн­ської РСР 1937 і 1978 років, однак ця норма на теренах України існувала лише на папері. В той же час історичний досвід наочно пе­реконує, що закріплення в Конституції нормативів незалежного судочинства хоча й не призводить автоматично до їх втілення в життя, але дає могутній поштовх до цього, створює необхідні політико-правові передумови на шляху становлення дійсно незалеж­ної судової влади. Тому конституційне унормування принципу не­залежного суду і гарантій його реалізації має непересічне значен­ня. Визначені у коментованій і наступних статтях Конституції України гарантії незалежності і недоторканності суддів забезпечу­ють у своїй сукупності своєрідний «внутрішній суверенітет» судової влади, який конче потрібний її носіям для справедливого і неупередженого здійснення правосуддя відповідно до вимог закону. Суддів­ська незалежність є не особистим привілеєм суддів, а засобом захи­сту публічних інтересів, насамперед законних інтересів, прав і сво­бод людини і громадянина.

Систему гарантій суддівської незалежності, закріплених у коментованій статті, можна умовно поділити таким чином: осо­биста недоторканність суддів; безстрокове призначення судді на посаду; неможливість неправомірного усунення з посади судді та особиста безпека суддів та членів їх сімей.

Конституцією України забороняється вплив на суддів у будь-який спосіб. Йдеться про всі заходи впливу, які мають на меті втручання у діяльність щодо здійснення правосуддя.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затри­маний чи заарештований до винесення обвинувального вироку. Ця вимога Конституції України створює гарантію особистої не­доторканності суддів, що забезпечує захист носіїв судової влади від можливих зловживань з боку посадових осіб, які можуть бути вчинені з метою тиску або іншого неправомірного впливу.

Безстрокове призначення на посаду судді створює дуже важ­ливу гарантію незалежності судді, оскільки в такому разі носій судової влади впевнений, що його не можна в будь-який час усунути з посади і він за умови належної поведінки гарантований від неправомірного звільнення з посади. Гарантія стабільності зай­няття посади та забезпечення винагороди за працю є важливим соціально-психологічним чинником, який мотивує поведінку судді на підкорення виключно законові.

Із загального правила про безстрокове призначення судді на посаду передбачено два винятки.

Судді Конституційного Суду України призначаються строком на дев'ять років (ст. 148 Конституції). Цей виняток обумовлено специфікою повноважень названих суддів, які мають повноважен­ня здійснювати правосуддя у сфері конституційної юрисдикції.

Особи, які призначені на посаду судді вперше, обіймають її п'ять років (ст. 128 Конституції). За цей строк є можливість переосвідчитись у професійних та моральних якостях носія судової влади для вирішення питання про доцільність його наступного безстрокового призначення на посаду судді.

У частині 5 коментованої статті передбачено вичерпний пе­релік підстав звільнення судді з посади. Таке звільнення можли­ве лише органом, який обрав або призначив судцю. Перелік під­став для звільнення судді з посади унеможливлює свавільне або необгрунтоване усунення з посади судді, включаючи й того, що призначений вперше, за будь-яких інших обставин, в тому числі і органом, який його обрав або призначив. Цей перелік визначає такі підстави для звільнення:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються також у разі його смерті. Конституція України закріплює принцип забезпечення дер­жавою особистої безпеки суддів та членів їх сімей. Цей принцип уособлює окрему гарантію суддівської незалежності, пов'язану із створенням безпечних умов для життя і діяльності суддів та членів їх сімей.. Незалежність судді не може вважатись забезпеченою за обставин реальної загрози його життю, здоров'ю або майну.

Гарантії незалежності і недоторканності суддів передбачено не тільки в Конституції України, айв інших законах України. До них належать закони «Про статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».

Гарантії суддівської незалежності наведено не тільки у комен­тованій статті, айв наступних нормах Конституції України. Поеднання одноособового і колегіального розгляду справ. Колегіальність чи одноособовість розгляду й вирішення справ є принципами судочинства.

2. Колегіальність розгляду та вирішення справ зумовлена складністю, категорією справи, а також інстанцією суду, де вона розглядається. Що складнішою є питання справи, або що суспільно значиміші питання вирішуються й що вищою є судова інстанція, тим більшою є обґрунтованість її колективного розгляду. Колегіальність не лише створює необхідні умови для всебічного, критичного і повного дослідження матеріалів справи і справедливого її вирішення, підвищує авторитет органів правосуддя і прийнятих ними рішень, вироків, ухвал і постанов. Колегіальний розгляд також уможливлює вироблення та застосування різних підходів до застосування матеріального права. Зазначене відображається в окремих думках (які співпадають чи не співпадають із думкою більшості).

3. Колегіальні судові рішення ухвалюються більшістю голосів суддів. Результат такого рішення залежить від уявлень більшості про те, яким має бути рішення, що, наприклад, відповідає закону і є обґрунтованим. Таким чином, умовно кажучи, «справедливість» рішення безпосередньо залежить від того, чи ухвалить його більшість.

4. Процесуальне законодавство України передбачає можливість викладу суддею окремої думки. Водночас доцільно закріпити законодавчо можливість для судді долучати до рішення, окрім окремої думки, що співпадає з думкою більшості, й особливу думку, що не співпадає з обґрунтуванням (мотивуванням) рішення чи його резолютивного частиною. Це відповідатиме принципу індивідуальної відповідальності судді в колегіальному вирішенні справи. В зв'язку з цим «розголошення висловлюваних у нарадчій кімнаті міркувань», які зафіксовані в окремих чи особливих думках, не доцільно регламентувати як порушення таємниці нарадчої кімнаті.

5. Доцільно законодавчо запровадити обов'язковість зазначення числа (кількості) суддів (народних засідателів, присяжних), які склали більшість у прийнятті судового рішення колегіально (проголосували «за» чи «проти» рішення). Це підкреслить публічність судового розгляду, виявить і зафіксує суперечності щодо застосування матеріального права.

6. Потребує окремого вивчення доцільність і правова обґрунтованість запровадження одноголосності в разі визначення винуватості підсудного в кримінальному процесі України при колегіальному розгляді справи.