Поняття та ґенеза свідомості.

Якщо брати свідомість просто як щось дане, наявне, то вона може здатися або чимось одвічним, або таємничим, надприродним. Але свідомість не одвічна (бо колись вона виникла) і не відірвана від природної реальності.

Ставлячи питання про походження свідомості, ми розчленовуємо його на часткові питання:

а) Які атрибути (невід'ємні властивості) матеріальної субстанції взагалі послужили основою, найзагальнішою передумовою виникнення свідомості?

б) Які для цього склалися біологічні передумови у світі живої природи, зокрема в тварин?

в) Яка була безпосередня основа формування свідомості як суто людської активності? Як зумовлена свідомість специфікою людського буття в світі? І як вона, в свою чергу, впливає на цю специфіку і навіть визначає!!?

Загальноматеріальним атрибутом є іманентна (внутрішньо притаманна) матерії активність, саморух. На вищих щаблях еволюції і матеріального світу цей атрибут виступає як життя і нарешті на рівні людини — як свідома діяльність, як творчість. Другим таким атрибутом, невіддільним від першого, є здатність відображення. В найзагальнішому розумінні відображення полягає в тому, що, взаємодіючи між собою, впливаючи один на одного, матеріальні об'єкти (утворення, системи) залишають один в одному відбитки, "сліди" певних своїх властивостей; інакше кажучи, властивості одного предмета відтворюються в іншому предметі. Важливо зазначити, що в процесі відображення зазнають змін не тільки зовнішні форми, фізичні властивості того предмета, на який впливає інший, але й його власна внутрішня активність, його саморух; найбільше це проявляється на тих рівнях організації матерії, де активність, саморух найбільш виражені. Таким є рівень живої матерії.

Відображення — одна з форм вираження і реалізації матеріальної єдності світу; воно є також однією з передумов розвитку, бо на основі відображення відбувається нагромадження інформації, ускладнення структури і функцій матеріальних систем.

Завдяки загальній, всеохоплюючій — безпосередній чи опосередкованій взаємодії і взаємовідображенню все несе інформацію про все. До такого висновку дійшла філософська думка задовго до того, як були розроблені сучасна теорія відображення та інформатика. У живій матерії, що являє собою сукупність і взаємозв'язок величезної кількості організмів, загальнома-теріальні властивості саморуху і відображення набувають досить виразних, складних і якісно специфічних форм прояву. Наука нашого часу значно просунулась у дослідженні цієї проблеми і можна категорично сформулювати принципово важливий висновок: живе виникло з неживого в процесі еволюції космічної матерії.

Що ж таке життя? Наука, спираючись на досягнення фізики, хімії, біології, теорії систем, кібернетики, інформатики виробила поняття життя, в якому поєднані субстратний і структурно-функціональний підходи. Матеріальною основою, речовинним субстратом життя визнаються білкові сполуки, а також нуклеїнові кислоти (РНК і ДНК), які є носіями і передатчиками генетичної, спадкової інформації. Ці речовини мають надзвичайну хімічну складність, інформаційну місткість і можуть утворювати найрізноманітніші варіанти організмів. З точки зору структурно-функціонального підходу, живі організми — це складні динамічні відкриті системи, які здійснюють "зворотний зв'язок" із середовищем, обмінюючись з ним речовиною та енергією, сприймають, зберігають і використовують інформацію, здатні до саморегулювання, росту й розмноження.

Живі організми, як і будь-які об'єкти, здатні відображати і відображатися. Загальною, вихідною, елементарною формою їх відображення є подразливість — здатність вибіркового, об'єктивно доцільного (тобто такого, що сприяє виживанню) реагування на фактори, впливи зовнішнього середовища: наближення до споживної речовини, віддалення від шкідливої, рух із темряви до світла, рухи росту, періодичні рухи, пов'язані з добовими змінами, наприклад, розгортання й згортання квітів і т.п.

Своєрідні форми відображення з'являються утварин. Спочатку це недиференційована чутливість, з якої в процесі еволюції виділяються різні за модальністю відчуття; мабуть, найдавніші — це больові, теплові, дотикові, а також нюхові, потім зорові, слухові — з формуванням відповідних дистант-них рецепторів (тобто таких, що дають змогу відчувати на відстані). Пізніше — у більш високоорганізованих тварин — виникає здатність сприймання (чуттєвого відображення цілісних предметів) і нарешті — здатність уявлення, яке спирається на чуттєве запам'ятовування, і зародки конкретно-образного, вплетеного в безпосередню ситуацію і пов'язаного з тваринною "діяльністю" мислення.

Ці форми відображення мають вже психічний характер (від грец. psyche — душа), тобто пов'язані з певним суб'єктивним, внутрішнім станом, переживанням. Виникнення й розвиток психіки утварин були зумовлені двома взаємозв'язаними чинниками: рухомим, активним способом життєдіяльності, який ставив підвищені вимоги до здатності випереджаючого відображення дійсності (без чого неможливе своєчасне або навіть завчасне реагування) і появою (формуванням, удосконаленням) спеціального органу, який керує поведінкою тварин на основі сприйняття, переробки, використання інформації, - нервової системи. Для психічного відображення найбільше значення має центральна нервова система — головний мозок. Саме функціонування мозку є фізіологічною основою психіки.

Психіка має для живої істоти біологічну цінність, бо вона забезпечує краще пристосування до середовища, динамічніше й точніше реагування; завдяки психіці поведінка набуває цілісного, координованого, інтегрованого і цілеспрямованого характеру.

Розвиток психіки тварин — це безпосередня "передісторія" психіки і свідомості людини. Проте відмінність між тваринною і людською психікою не тільки кількісна — в розумінні ступеня розвинутості й досконалості, масштабів можливості утворення асоціації, зв'язків між враженнями. Є й такі якісні особливості тваринної психіки, які не набули розвитку в людини і "механізм" яких ще не зовсім з'ясований. Наприклад, у психології є ще немало "таємниць", які вимагають наукового дослідження. Але зрозуміло, що люди, дуже тісно пов'язані з нашими "братами меншими", повинні їх оберігати і про них піклуватися.

Перші ознаки "мислення" (звичайно, не в точному значенні цього поняття) відмічені в людиноподібної мавпи, дельфінів, навіть у деяких птахів (кажуть, що ворона -"інтелектуал" серед птахів).

Мислення у власному розумінні, свідомість, духовність є сутнісними ознаками лише людини. Принаймні нам невідомі інші живі істоти з такими якостями.

У попередніх розділах було сказано про специфічні риси людини, які підносять її над тваринним світом, про особливості діяльності, в якій здійснюється активне ставлення людини до світу, його перетворення відповідно до своїх потреб.

Риси людської сутності і діяльності є основою виникнення і розвитку свідомості.

В процесі трудової, предметно-практичної діяльності, виготовлення і застосування знарядь праці формувалася здатність цілепокладання і планування дій, — а це вже є ознаки свідомості.

Надзвичайно велике значення для розвитку свідомості мало виникнення мови з її комунікативними і сигніфікатив-ними функціями — тобто як засобу спілкування і позначення предметів, властивостей, відношень, процесів, дій і тим самим орієнтації в світі.

Поряд з пізнавальними, інтелектуальними здатностями свідомість людини виражає її моральну сутність. Інтелектуальність і моральність є формами прояву духовності.

Першоджерелом духовно-моральних якостей людини були умови співжиття, спільної діяльності. Саме вони формували потребу взаємодопомоги, вміння ототожнювати себе з іншим.

З цієї первинної "клітинки" моральної свідомості зрештою й виник принцип "возлюби ближнього свого як самого себе".