Свідомість і психіка. Несвідоме, свідоме, надсвідоме.

Розвиток психіки людини підпорядкований суспільно-історичним законам. При цьому її видові та індивідуальні особливості є лише біологічними передумовами, що полегшують або ускладнюють психічний розвиток людської особистості та її свідомості.

Крім вищого рівня психічного відображення — свідомості, існує і несвідоме, яке багато вчених вважає нижчим рівнем психіки.

Несвідоме — сукупність психічних явищ, що виникають під впливом чинників, яких людина не відчуває і про які нічого не знає.

На цьому рівні психічного відображення у людини порушується словесна регуляція поведінки, втрачається повнота орієнтації щодо часу і місця дії, вона не може усвідомити наслідки своїх дій і вчинків. До сфери несвідомого належать сновидіння, реакції — відповіді на субсенсорні подразники (такі слабкі, що не збуджують рецептор), автоматизовані рухи і дії, спонукання до діяльності, в яких немає усвідомлення мети. До несвідомого відносять і деякі патологічні явища, що виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації.

Несвідоме не може бути протиставлене свідомості як щось негативне чи неповноцінне. Воно, як і свідомість, детерміноване суспільними умовами існування людини й іноді виступає як недостатньо адекватне відображення світу в корі головного мозку.

Представники психоаналітичного напряму поряд із терміном «несвідоме» нерідко як синонім використовують термін «підсвідоме». Проте їх треба розрізняти. За своїм обсягом термін «несвідоме» значно ширший, бо охоплює всі психічні явища, що не усвідомлюються людиною (інстинкти, автоматизми, гіпноз, інтуїцію). Поняття «підсвідоме» слід вживати тільки для позначення тих психічних явищ, які в певний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте тісно з нею пов'язані, впливають на її функціонування і за певних умов можуть бути усвідомлені. Отже, підсвідоме — це різні психічні явища, які відбуваються «під порогом» свідомості.

До несвідомого належить і надсвідоме.

Надсвідоме — рівень психічної активності особистості при виконанні творчих завдань, який не піддається індивідуальному усвідомлено — вольовому контролю.

Російський педагог і режисер Костянтин Станіславський (1863 —1938) під терміном «надсвідомість» розумів найвищий етап творчого процесу, відмінний як від усвідомлюваних, так і неусвідомлюваних компонентів. Пізніше радянський психолог Павло Симонов (нар. 1926) інтерпретував надсвідомість як механізм творчої інтуїції, завдяки якому рекомбінуються попередні враження, відповідність дійсності яких встановлюється повторно.

Поняття «надсвідоме» дає змогу розмежувати дві форми неусвідомлюваної психічної активності: залежну від уже зафіксованої в мозку інформації і спрямовану на створення нового, якого ще ніколи не було ні в особистому, ні колективному досвіді. Таке створення відбувається в процесі взаємодії особистості зі світом культурних цінностей, які вона не тільки опановує, а й творить відповідно до тенденцій об'єктивного розвитку дійсності.

Отже, появу людської психіки готував процес еволюції живих організмів. Аналіз розвитку психіки дає змогу зробити висновок про існування біологічних передумов виникнення свідомості. Поява трудової діяльності, спрямованої на спільне виготовлення знарядь праці та їх використання, а також мови, суттєво змінили характер діяльності мозку людини і підвищили рівень відображення дійсності. Свідомість є продуктом суспільно-історичного розвитку людини.