ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №20

1. Як розрахувати споживну потужність блоку живлення?

Нові блоки живлення мають вдосконалену сучасну схему, у ній з'явився ще один додатковий блок - коректор коефіцієнта потужності (ККП). Він здійснює підвищення коефіцієнта потужності. Або інакше кажучи, забирає деякі недоліки мостового випрямляча сіткової напруги.

Формула повної потужності.

Коефіцієнт потужності (КП) характеризує, скільки в повній потужності активної складової та скільки реактивної. Взагалі, можна сказати, а навіщо враховувати реактивну потужність, вона ж хибна та не несе користі.

Формула коефіцієнта потужності.

Наприклад, ми маємо якийсь прилад, блок живлення, з коефіцієнтом потужності 0,7 і потужністю 300 Вт. Видно з розрахунків, що наш блок живлення має повну потужність (суму реактивної і активної потужності) більше, ніж зазначена на ньому. І цю потужність повинна дати мережа живлення 220В. Хоча ця потужність не несе користі (навіть лічильник струму її не фіксує) вона все-таки існує.

Розрахунок повної потужності блоку живлення.

Тобто внутрішні елементи і мережні проводи повинні бути розраховані на потужність 430 Вт, а не 300 Вт. А уявіть собі випадок, коли коефіцієнт потужності дорівнює 0,1 ... Через це ДЕРЖМЕРЕЖА забороняє використовувати прилади з коефіцієнтом потужності менше 0,6, а у випадку виявлення таких на власника накладає штраф.

1. Як розрахувати споживну потужність блоку живлення?

Величезною перевагою сторінкової віртуальної пам'яті, зрівнюючи з сегментною - це відсутність «ближніх» та «дальніх» вказівників.

Наявність таких концепцій у програмуванні зменшує можливість застосування арифметики вказівників та призводити до великих проблем з переносимістю кодом на інші архітектури. так, наприклад, значна частина ПО з відкритим кодом спочатку розроблювалась для безсегментних 32-бітних платформ зі сторінковою пам яттю і не може бути перенесена на сегментні архітектури без серйозних змін.

Крім того, сегментні архітектури мають важку проблема SS != DS (Stack Segment та Data Segment - сегментні регістри x86), яка була розповсюджена на початку 90-х роках у програмуванні під 16-бітні версії Windows. Ця проблема призводила до складнощів у реалізації динамічних бібліотек, бо вони мають свій DS та SS потокового процесу, що приводити до неможливості використання «ближніх» вказівників в них

3. Опишіть DNS як розподілену базу даних.

До́менна систе́ма іме́н (англ. Domain Name System, DNS) — розподілена система перетворення імені хоста (комп'ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу.

Кожен комп'ютер в Інтернеті має свою власну унікальну адресу — число, яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам'ятовування десятків чи навіть сотень — не досить приємна процедура, то всі (чи майже всі) машини мають імена, запам'ятати які (особливо якщо знати правила утворення імен) значно легше.

Уся система імен в Інтернеті — ієрархічна. Це зроблено для того, щоб не підтримувати одне централізоване джерело, ароздати владу на місця.

Повне доменне (від англ. domain) ім'я машини (FQDN, Fully Qualified Domain Name) можна розбити на дві частини — ім'я області-домена та власне ім'я машини. Наприклад, m30.ziet.zhitomir.ua — повне доменне ім'я машини m30, яка перебуває у домені ziet.zhitomir.ua.

За порядок у доменах, як правило, відповідає певний комп'ютер, користувачі-адміністратори якого слідкують за тим, щоб не було, наприклад, різних машин з однаковими ІР-адресами. Наприклад, відповідальність за область-домен ziet.zhitomir.ua покладається на машину alpha.ziet.zhitomir.ua Ця влада делегується зверху вниз від машини ns.lucky.net, яка відповідає за домен zhitomir.ua. В свою чергу, відповідальність за область ua делегована машині зверху від так званих кореневих серверів (root server).

Всю цю систему можна уявити у вигляді перевернутого дерева. Нижче наведений список імен доменів верхнього рівня (далеко не повний). Повний список географічних областей, в основному, відповідаєдвохбуквеним ISO-кодам країн і його можна знайти, наприклад, на WWW-сервері ISOC (http://www.isoc.org).

Необхідно розрізняти доменне ім'я, та поштову адресу. В поштовій адресі повинен бути знак «@», який розділяє поштову адресу на доменне ім'я та ім'я поштової скриньки.

Коли мережа Інтернет була молода та невелика, таблиці відповідності імен та адрес зберігалися у звичайному текстовому файлі, який періодично просто розсилався всім учасникам електронною поштою. Після того, які кількість машин значно збільшилася, така схема перестала ефективно працювати і програмісти університету штату Каліфорнія в Берклі спроектували і написали програму BIND (Berkeley Internet Name Domain), яка відповідає на запити машин користувачів, які стосувалися імен та ІР-адресу.

Служба імен DNS (Domain Name System) — це розподілена база даних доволі простої структури. Для початкового знайомства можна вважати, що це кілька таблиць, у яких записано:

· яку ІР-адресу має машина з певним іменем;

· яке ім'я має машина з визначеною адресою;

· що це за комп'ютер і яка операційна система встановлена на ньому;

· куди потрібно направляти електронну пошту для користувачів цієї машини;

· які псевдоніми є у даної машини.

Для прикладу розглянемо випадок, коли користувач посилає пошту з машини polesye.zhitomir.ua користувачу за адресою rozhik@ziet.zhitomir.ua (знак «@» носить назвуcommercial «at» sign). При встановленні на машину протоколів TCP/IP системний адміністратор вказує ІР-адресу комп'ютера — найближчого серверу імен. Поштова програма подає цьому найближчому серверу запит: «Куди посилати пошту для ziet.zhitomir.ua» Якщо найближчий сервер не може відповісти, то він, в свою чергу, посилає запит до більш «старшого» серверу. Нарешті, стає зрозумілим, що всю пошту для області ziet.zhitomir.ua необхідно відправляти на машину alpha.ziet.zhitomir.uaабо relay2.lucky.net. Разом з цим відповіді містять ще адресу цієї машини. Поштова програма зв'язується з цим комп'ютером (використовуючи не ім'я, а адресу) та передає йому пошту. Всі ці переговори та відправка пошти, як правило, відбувається протягом кількох секунд і користувач не помічає цього. Якщо машинаziet.zhitomir.ua недоступна то тоді пошта на час, в якій неможливо зв'язатися з машиною ziet.zhitomir.ua (наприклад під час профілактики каналу зв'язку) чекає своєї черги на пересилку на машині relay2.lucky.net.

Це характерна для Internet-програм поведінка. Як правило, поштові програми подають доволі багато запитів службі DNS, і ці питання доволі складні. У більшості випадків у програмах користувачів намагаються дізнатися лише одне — яка ІР-адреса у машини з відповідним іменем. Зрозуміло, що всередині цієї системи імен існує маса нюансів, правил та хитрощів. Докладніше з ними можна ознайомитися в описах стандартів Internet або в спеціальних книгах.

Система імен DNS - це ієрархічна деревоподібна система. У цьому дереві існує корінь - він позначається «.» (root). Список кореневих серверів повинен бути у кожного сервера: він міститься у файлі named. са.
Цей файл може називається і по-іншому - залежно від налаштувань сервера. Існує певна кількість доменів верхнього рівня. Найбільш відомі ви знаєте: com, gov, net, org та інші (у тому числі і домени країн - ru, ua, fr та ін.).
Нехай користувач вводить у вікні браузера адрес http :// server . Проте адресація в локальній мережі (так само як і в Інтернет) побудована на основі IP-протоколу. Тому для того, щоб встановити з’єднання з комп’ютером server комп’ютеру користувача необхідно знати його IP-адресу, тому операційна система користувача намагається вирішити (перевести) ім’я комп’ютера в IP-адресу. З цією метою вона спочатку використовує свої стандартні засоби (той же файл hosts), а потім звертається до служби DNS. Розглянемо тепер інтернет-адресу www.yahoo.com (насправді абсолютно неважливо це інтернет-адреса або адреса в локальній мережі - все те ж саме). Сервер DNS спочатку намагається вирішити ім’я даного комп’ютера, використовуючи свій власний кеш імен. Якщо необхідне ім’я комп’ютера в нім відсутнє, то сервер DNS звертається до одного з кореневих серверів DNS, про які ми поговоримо пізніше.
Запит обробляється рекурсивно: кореневий сервер звертається до сервера, який відповідає за домен com, а той, у свою чергу, до сервера DNS домена yahoo.com.
Сервер DNS домена yahoo.com повертає IP-адресу комп’ютера www - 64.58.76.222 або всі адреси, які зіставлені цьому імені (багато мережевих операційних систем, у тому числі і Linux, дозволяють одному імені зіставляти декілька IP-адрес).
А офіційне ім’я комп’ютера www.yahoo.com (це його канонічне ім’я - про канонічні імена і як їх використовувати буде сказано нижче) - www. yahoo . akadns. Net

4. Дайте характеристику використанню засобів BIOS в обробниках апаратних переривань.

Програмне переривання — синхронне переривання, яке може здійснити програма за допомогою спеціальної інструкції.

У процесорах архітектури x86 для явного виклику синхронного переривання є інструкція Int, аргументом якої є номер переривання (від 0 до 255). В IBM PC-сумісних комп'ютерах обробку переривань здійснюють підпрограми BIOS, які в процесі завантаження у фазі POST переміщаються з ПЗП до оперативної пам'яті. В подальшому це слугує інтерфейсом для їх використання в сеансі операційної системи.

Також, обслуговування переривань можуть взяти на себе BIOS карт розширень (наприклад, мережевих або відеокарт), операційна система і навіть звичайні (прикладні) програми, які постійно знаходяться в пам'яті під час роботи інших програм (т. зв. резидентні програми). На відміну від реального режиму, в захищеному режимі x86-процесорів звичайні програми не можуть обслуговувати переривання: ця функція доступна тільки системного коду (операційній системі).

MS-DOS використовує для взаємодії зі своїми модулями і прикладними програмами переривання з номерами від 20h до 3Fh (числа дані в шістнадцятковій системі числення, як це прийнято при програмуванні мовою асемблера x86). Наприклад, доступ до основної множини функцій MS-DOS здійснюється виконанням інструкції Int 21h (при цьому номер функції та її аргументи передаються в регістрах). Цей розподіл номерів переривань не закріплений апаратно та інші програми можуть встановлювати свої обробники переривань замість або поверх вже наявних обробників, встановлених MS-DOS або іншими програмами, що, як правило, використовується для зміни функціоналу або розширення списку системних функцій. Також, цією можливістю користуються віруси.