Поняття та предмет аграрного права.

Аграрне право України належить до групи комплексних юридичних наук і є складовою юридичної науки як системи знань. Це окрема і важлива галузь національного права України, якій притаманні власний предмет, власні об’єкти, суб’єкти, методи, принципи, і система.

Предметом аграрного права є суспільні відносини, які виникають в процесі утворення і діяльності суб’єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання. Крім цього, аграрні правовідносини складаються в сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації їх суб’єктами аграрного підприємництва. Тому предмет аграрного права – це сукупність однорідних суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі права.

Аграрні правовідносини, як предмет аграрного права, являють собою взаємопов’язані відносини засновницького, майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського і трудового характеру. До аграрних відносяться також внутрішньогосподарські організаційні, майнові, трудові, соціально-побутові та інші відносини, які виникають в процесі організації внутрішньогосподарських орендно-господарських формувань. Слід зазначити, що суть таких відносин істотно змінилася під час переходу від адміністративних до ринкових методів господарювання в аграрному секторі України.

Предмет правового регулювання є основою виокремлення аграрного права в комплексну, спеціалізовану та інтегровану галузь у системі права.

Важливим видом аграрних відносин є організаційні відносини, що виникають внаслідок утворення різних організаційно-правових форм господарювання та міжгосподарських підприємств (об’єднань).

Аграрними є також управлінські відносини, що виникають в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії. Вони мають внутрішній і зовнішній характер.

У процесі виробничої сільськогосподарської діяльності, в основі якої лежить землекористування, виникає новий вид аграрних правовідносин – земельно-трудові відносини.

Окрему групу аграрних правовідносин складають майнові аграрні відносини, в які вступають різні аграрні суб’єкти (виробничі кооперативи, приватні аграрні підприємства, фермерські господарства і орендні підприємства).

2. Методи регулювання в аграрному праві

Під методом галузі права розуміють спосіб впливу норм даної галузі права на поведінку учасників суспільних, тобто в даному випадку аграрних відносин. Метод правового регулювання характеризується низкою юридичних ознак, до яких відносять:

· юридичні факти, необхідні для виникнення правовідносин;

· юридичне становище учасників правовідносин;

· характер прав та обов’язків учасників правовідносин та порядок їх розподілення між ними;

· види санкцій за порушення вимог норм права та порядок їх застосування.

Методи правового регулювання в аграрному праві являють собою встановлені або санкціоновані державою способи та засоби правового впливу, за допомогою яких визначається правове становище суб’єктів права – учасників аграрних правовідносин. Предмет правового регулювання охоплює конкретні суспільні відносини, які регулюються нормами аграрного права, а метод правового регулювання визначає, яким чином ці конкретні аграрні відносини чи їх група регулюються нормами аграрного права.

На думку професора В.З. Янчука, юридичним інструментом впливу на аграрні підприємства з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зовнішніх правовідносин цих суб’єктів виступають як загальні так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.

Імперативний метод правового регулювання застосовується передусім щодо відносин у сфері державного управління використання та охороною земель, ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель, планування використання земель, охорони земель та ін. Практичний прояв цього методу здійснюється через певні юридичні факти (державна реєстрація, прийняття на роботу, укладання договорів, тощо). Проте цей метод не можна ототожнювати з адміністративним як чисто управлінською діяльністю.

Протилежний за змістом до імперативного методу правового регулювання є диспозитивний метод. Суть цього методу полягає у закріпленні нормами права лише меж поведінки учасників суспільних відносин і наданні їм можливості вільно і самостійно врегульовувати свої взаємовідносини у встановлених межах.

Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення елементів рекомендаційності в їх регламентації.

Разом з тим ст. 91 ЗК України передбачає обов’язки у вигляді заборон – не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також накладає обов’язки на власників земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, своєчасно сплачувати земельні податки та ін.

Специфічні методи правового регулювання аграрно-правових відносин містяться в законах та інших правових актах, які є джерелами аграрного права. Разом з тим, це не виключає використання в аграрних правовідносинах правових методів, властивих для інших галузей права.

3. Принципи аграрного права України.

Загальна теорія права визначає принципи як основоположні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання. Принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм, інститутів галузей права, вони впливають на формування правового мислення і правову культуру, забезпечують логічність системи права.

Основними принципами права, закріпленими у чинному національному законодавстві, є: спрямованість на зміцнення юридичних засад правової демократичної держави; гарантування прав людини; верховенство права; пріоритетність права власності; захист права власності; рівноправність; нерозривний зв’язок прав і обов’язків; розширення демократії і гласності; захист соціально не захищених верств населення; відповідальність за вину.

При визначенні принципів аграрного права як комплексної, інтегрованої і спеціалізованої галузі права, головним чином приділяється увага засадам внутрішньогосподарських правовідносин, що виникають, функціонують і припиняються в діяльності колективних сільськогосподарських підприємств як основного товаровиробника в сільському господарстві, тому їх можна визначити як спеціальні принципи. Адже принципи аграрного права – це провідні ідеї, основоположні засади, наукові положення, відображені в нормах цієї галузі права, які в комплексі регулюють аграрні відносини. Принципи діяльності суб’єктів аграрного права в сфері зовнішніх аграрних правовідносин, а це головним чином система ринкових економічних відносин є тотожними з принципами діяльності суб’єктів господарського права і вони обґрунтовані в науці цієї галузі права.

Основними спеціальними принципами правового регулювання аграрних відносин в сучасних умовах є: рівність учасників аграрно-правових відносин; свобода аграрного підприємництва і добровільність вибору форм і напрямів господарської діяльності; пріоритетність розвитку аграрно-промислового комплексу; демократизація системи управління агропромисловим комплексом; всебічна охорона і зміцнення всіх форм власності і різноманітних організаційно-правових форм сільськогосподарських товаровиробників, що на них базуються; господарська самостійність і незалежність селянських господарств та інших суб’єктів аграрних ринкових правовідносин; невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників; поєднання правового регулювання діяльності всіх суб’єктів аграрного підприємництва за допомогою державно-правових і локальних внутрішньогосподарських правових актів; тісний органічний зв’язок трудових і земельних відносин; реальна гарантованість суб’єктивних прав селян як громадян України і як суб’єктів аграрних відносин.

Що стосується правовідносин, де об’єктом є земля, то ст. 5 ЗК України визначає такі основні принципи: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки.

Крім основних принципів, аграрному праву притаманні ще і особливі принципи, які зумовлені особливостями мети та змісту аграрних відносин, а саме: пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших галузей народного господарства; рівність суб’єктів аграрних правовідносин; право добровільного вибору селянами організаційно-правових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення; тісний органічний зв’язок трудових і земельних відносин; стабільна державна підтримка сільськогосподарського товаровиробника; реальна гарантованість суб’єктивних прав селян як громадян України і як суб’єктів аграрних відносин. стабільна державна підтримка сільськогосподарського товаровиробника; реальна гарантованість суб’єктивних прав селян як громадян України і як суб’єктів аграрних відносин.

Саме на важливість останнього принципу вказує О.О. Погрібний, підкреслюючи, що селянство – це та структурна детермінанта, від якої залежить продовольчий добробут суспільства. Водночас воно уособлює усталений спосіб життя, є носієм національних традицій та добропорядних звичаїв. Проте продовжує існувати великий розрив у реальному забезпеченні матеріальних, соціальних і культурних умов життя й праці жителів міст і сіл. Це зумовлює необхідність гуманізації статусу селянина на сучасних законодавчих засадах, забезпечення справедливого розподілу благ у демократичному правовому суспільстві.