Розділ вісімнадцятий

Уоррен Річардсон вийшов із своєї контори, як завжди, за чверть до п’ятої. Неквапливо пройшовся до автомобільної стоянки, втиснув своє огрядне тіло за кермо “шевроле-капріс” і ввімкнув мотор. Усе як звичайно. Незвичайним було тільки обличчя, що раптом з’явилось у дзеркалі заднього огляду, - неголене смагляве обличчя, облямоване довгими патлами, і ясно-зелені очі, точнісінько такі ж зелені, як у Сейри Хезлітт і в Чака Четсворта.

Уоррена Річардсона охопив такий страх, якого він не відчував, мабуть, від самого дитинства, і серце його мало не вискочило з грудей.

- Добридень, - мовив Санні Еллімен, перехиляючись через спинку переднього сидіння.

- Хто... - тільки й видушив із себе Річардсон з розпачливим придихом. Серце його калатало так шалено, що за кожним ударом в очах Річардсона розсипалися темні цятки. Він злякався, чи то не серцевий напад.

- Спокійно, - сказав чоловік, що не знати як заліз у його машину й сховався на задньому сидінні, - Спокійно, добродію. Не бійтеся.

І тут на Уоррена Річардсона наринуло дивне, геть безглузде почуття. Почуття вдячності. Цей чоловік, якого він так злякався спочатку, більш не лякатиме його. Мабуть, це непоганий чоловік, мабуть...

- Хто ви? - видушив він цього разу.

- Ваш друг, - відказав Санні.

Річардсон спробував обернутись, але в його брезклу шию обценьками вп’ялися залізні пальці. Біль був нестерпний. Річардсон судомно ковтнув повітря, і з горла в нього вихопився тоненький писк.

- Вам нема чого обертатися, добродію. Можете милуватись на мене в дзеркалі. Дійшло до вас?

- Та-ак, - задихався Річардсон. - Так, так, так, пустіть!

Обценьки почали розтискатись, і він знову відчув незбагненну вдячність. Але тепер уже не мав сумніву, що чоловік на задньому сидінні небезпечний і опинився в його машині не випадково, - хоча й не міг собі уявити, навіщо й кому це потрібно...

І раптом збагнув, навіщо й кому це могло чи принаймні могло б бути потрібно; такого, звісно, не випадало чекати від нормального кандидата, але Грег Стілсон не нормальний, Грег Стілсон божевільний, отож...

Уоррен Річардсон тихенько, дуже тихенько захлипав.

- Мені треба з вами побалакати, добродію, - сказав Санні. Голос його звучав лагідно й співчутливо, проте зелені очі в дзеркалі глузливо блищали. - Тихо-мирно побалакати.

- Це від Стілсона йде, так? Це він... Обценьки знову стислись, залізні пальці вп’ялись йому в шию, і Річардсон зойкнув від болю.

- Не треба імен, - сказав страшний чоловік на задньому сидінні тим самим лагідним і співчутливим тоном. - Ви можете робити свої висновки, містере Річардсон, але імена тримайте при собі. Мій великий палець на вашій сонній артерії, а інші на шийній вені, так що при бажанні я можу зробити з вас живий труп.

- Чого ви хочете? - майже простогнав Річардсон. Ще ніколи в житті його так не поривало застогнати. Він не міг повірити, що все це діється ясного літнього дня, на автостоянці за його конторою купівлі-продажу нерухомого майна, в столиці штату Нью-Гемпшир. Йому видно було годинник, вмурований у червону цегляну стіну вежі над будинком міської управи. Годинник показував десять хвилин до п’ятої. Зараз удома Норма ставить у духовку відбивні із свинини в тісті. Шон дивиться по телевізору “Сезам-стріт”. А тут за його спиною сидить якийсь тип і погрожує перепинити плин крові до його мозку й зробити з нього ідіота. Ні, цього не може бути насправді, це якесь моторошне привиддя. Як ото нічний кошмар, від якого кричиш уві сні.

- Я нічого не хочу, - відказав Санні Еллімен. - Ідеться про те, чого хочете ви.

- Не розумію, про що ви говорите. - Але з жахом думав, що, здається, розуміє.

- Про оту статейку в “Нью-Гемпшир джорнел” щодо сумнівних операцій з нерухомим майном, - сказав Санні. - Ви забагато знаєте, містере Річардсон, вам не здається? Особливо про... про деяких осіб.

- Та я...

- Згадайте, приміром, оту бредню про будівництво торговельних рядів. Якісь натяки на хабарі, незаконні прибутки, кругову поруку. І всяке таке лайно собаче...

Залізні пальці знову стислися на Річардсоновій шиї, і тепер він уже застогнав по-справжньому. Але ж його ім’я в тій статті не згадували, посилалися тільки на “поінформоване джерело”. Як же вони дізнались? Як дізнався Грег Стілсон?

Чоловік на задньому сидінні швидко заговорив у самісіньке вухо Річардсонові, аж йому лоскітно стало від гарячого віддиху.

- Ви розумієте, містере Річардсон, що отакою своєю бреднею можете втягти в халепу деяких осіб? Осіб, що балотуватимуться на цьогорічних виборах, скажімо так. Адже балотуватися на якийсь пост - це однаково, що грати в бридж, ви це тямите? Ти весь на видноті. Ляпне хтось грязюкою, і вже не відмиєшся, особливо в наш час. Ні, поки що ніякої біди не сталося, і я радий вам про це сказати. Бо якби сталася, ви б зараз не вели тут зі мною дружню балачку, а збирали б вибиті зуби.

Хоч як калатало в нього серце й хоч як він трусився від страху, Річардсон усе-таки сказав:

- Щодо того... тієї особи... Молодий чоловіче, та ви не при своєму розумі, якщо сподіваєтесь його відмити. Він же так розходився, наче якийсь нахаба-комівояжер у глухому південному містечку. Рано чи пізно...

Великий палець незнайомця встромився йому у вухо й почав туго провертатись. Біль був пекельний, неймовірний. Річардсон закричав і вдарився головою в бічну шибку. Рука його безтямно потяглася до клаксона.

- Спробуй натисни, і тобі гаплик, - просичав голос позаду.

Рука Річардсона впала. Незнайомець облишив його вухо.

- Ви б, добродію, вуха чистили, - сказав він. - Он я весь палець перемазав. Жах скільки сірки.

Уоррен Річардсон безпорадно заплакав. Він уже не володів собою. По його одутлих щоках текли сльози.

- Прошу вас, не мучте мене більше, - пробелькотів він. - Не треба, прошу вас.

- Так от, повторюю, - сказав Санні. - Вся річ у тому, чого хочете ви. Вам не повинно бути ніякого діла до того, хто що каже про... деяких осіб. Ваше діло - не ляпати зайвого. Ваше діло - добре подумати, перш ніж розтулити рота, якщо до вас знову навідається отой жевжик із “Джорнел”. Подумати про те, як легко можна дізнатися, що це за “поінформоване джерело”. Або й про те, який буде бемс, коли ваш будинок згорить дощенту. Можете подумати й про те, скільки доведеться викласти за пластичну операцію, якщо хтось хлюпне в обличчя вашій дружині сірчаною кислотою. - Чоловік позаду Річардсона важко сапав. Наче звір, що продирається крізь хащі. - Або поворушіть мозком і втямте, як просто перестріти на дорозі вашого малого, коли він повертається з дитячого садка.

- Не смійте такого казати! - хрипко вигукнув Річардсон. - Не смійте, брудний негіднику!

- Я тільки кажу, що вам треба подумати, чого ви хочете, - промовив Санні. - Адже вибори - це все-американське свято, хіба не так? А надто в рік великого двохсотріччя. Отож хай кожен дістане свою втіху. А яка може бути втіха, коли отакий мудак починає варнякати казна-що. Отакий смердючий заздрісний мудак, як ви.

Нарешті він зовсім забрав руку. Задні дверці машини прочинилися. Ох, хвалити бога...

- Вам треба тільки подумати, - повторив Санні Еллімен. - Ну як, ми порозумілися?

- Так, - прошепотів Річардсон. - Та коли ви думаєте, що Гр... що ота ваша особа зможе перемогти на виборах з такою тактикою, ви глибоко помиляєтесь.

- Ні, - відказав Санні. - Це ви помиляєтесь. Бо кожен має дістати свою втіху. Отож глядіть, щоб не лишитися без нічого.

Річардсон мовчав, він закляк за кермом, відчуваючи, як пульсують жили на шиї, і втупивши очі в годинник на вежі міської управи, так наче то було останнє, що мало бодай якийсь сенс у його житті. Годинник показував за п’ять хвилин п’яту. Відбивні із свинини вже напевне смажаться.

Чоловік на задньому сидінні кинув ще три слова і швидко, не озираючись, подався геть. Його довгі патли гойдалися на комірі сорочки. Потім він завернув за ріг будинку й зник з очей.

Останні слова, які почув від нього Уоррен Річардсон, були: “Треба чистити вуха”.

Річардсона почало тіпати, і минуло чимало часу, поки він зміг вести машину. Першим його свідомим почуттям був гнів, лютий гнів. Його поривало зараз же під’їхати до поліції (вона містилася там-таки в будинку міської управи, під вежею з годинником) і заявити про те, що сталося, - про погрози на адресу його дружини й сина, про вчинене над ним фізичне насильство і про того, хто за цим стоїть.

Можете подумати й про те, скільки доведеться викласти за пластичну операцію... як просто перестріти на дорозі вашого малого...

Але навіщо? Навіщо ризикувати? Він же сказав тому горлорізові чистісіньку, неприкрашену правду. Кожен, хто має на півдні Нью-Гемпширу справу з нерухомим майном, добре знає, що Стілсон веде нечисту гру, а оті легкі прибутки, які він тим часом гребе, зрештою приведуть його за грати, і то не рано чи пізно, а рано, куди раніше, ніж можна подумати. Ота його виборча кампанія - це взагалі суцільний ідіотизм. А тепер ще й тактика викручування рук! В Америці, а надто в Новій Англії, такого довго не терпітимуть.

Але на сполох хай б’є хтось інший.

Хтось, кому нема чого втрачати.

Уоррен Річардсон увімкнув мотор і поїхав додому, де його чекали відбивні із свинини. Про те, що з ним сталось, він і словом не прохопився. Хтось інший напевне покладе цьому край.