Розділ 2. Авторське право і права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Правова охорона комерційних найменувань змінюється ЦК України (ст. 489). Об'єктом комерційного найменування є назва або ім'я, під якими підприємець виступає в цивільному обороті. За­значена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю ос­новною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учас­ників цивільного обороту.

Назва підприємства або ім'я підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, що виробилися у практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити вказівку, яка відповідатиме дійсності, на організа­ційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товари­ство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товарист­во тощо). Найменування має відображати тип підприємства —дер­жавне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (ви­робниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

До найменування фірми не повинні включатися позначення, що здатні ввести в оману. Так, наприклад, власник приватного підпри­ємства не повинен включати до комерційного найменування таке позначення, що асоціюється у клієнтів з державною належністю підприємства.

Комерційне найменування може досить ефективно виконувати свою функцію, якщо воно має такі ознаки вирізнений, що здатні чітко відокремлювати дане підприємство від подібних. У цій ознаці реалізується ще один принцип — принцип виключності. Це озна­чає, що комерційне найменування має бути новим і чітко відрізня­тися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допу­скається використання одного і того самого комерційного найме­нування. Наприклад, підприємства належать до різних організацій­но-правових форм, що відображені у комерційному найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіально роз­межовані.

Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відпо­відно до якої комерційне найменування не повинне збігатися з тор­говельними марками і географічними зазначеннями походження товарів, що належать третім особам.

Комерційне найменування має бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має бути заінтересована в незмінності свого комер­ ційнного найменування, адже воно уособленням ділової репутації підприємства. При ньому слід мати на увазі, шо чинність комер­ційного найменування не може бути обмежена будь-яким строком.

Зазначені принципи комерційного найменування зумовлюють його структуру. Словесне позначення, що має стати комерційним найменуванням, складається за певними правилами. Основну його частину прийнято називати корпусом, іншу — додатком. Корпус комерційного найменування обов'язковою частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, Йо­го тип предмет діяльності, а в деяких випадках — і на інші харак­теристики. Так, наприклад, найменування акціонерного товариства обов'язково повинне містити вказівку про те, шо дане товариство акціонерним. Товариство, засноване на державній власності, по­винне містити вказівку про його державну приналежність.

До корпусу комерційного найменування додається допоміжна частина, елементи якої поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкова частина спеціальною назвою підприємства, це його номер або інше позначення, необхідне для вирізнений одних під­приємств від інших. Це можуть бути різноманітні умовні позначен­ня у вигляді оригінальних слів («Ватра», «Оболонь», «Славутич»), власних імен («Максим»), географічних назв («Донбас», «Дніпро») тощо.

До факультативних додатків належать такі, що можуть включа­тися у комерційне найменування за бажанням підприємця. Це мо­жуть бути додатки типу вказівок «універсальний», «спеціальний», «центральний» тощо. Такими додатками можуть бути скорочені найменування фірми або абревіатури ЦУМ або «Дормаш», «Південмаш», «Мотор-Січ» тощо. Проте всі ці елемен­ти, як і елементи корпусу, мають відповідати дійсності і не вводи­ти в оману споживачів та інших учасників цивільного обороту.

Найменування фірми має бути виражене державною мовою. Як­що в найменуванні використовується іноземне слово, воно має бу­ти наведене українськими літерами.

ЦК України комерційне найменування охороняється без обо­в'язкового подання заявки на нього чи його державної реєстрації з моменту першого використання. Комерційне найменування може використовуватися на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та ін­шій документації, пов'язаній з діяльністю фірми. Воно використо­вується також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, що проводяться на території України.

Комерційне найменування юридичної особи може бути вико­ристане в належній їй торговельній марці.

Комерційне найменування не може відчужуватися окремо від підприємства. Проте юридична особа може передати виключне право на використання свого комерційного найменування іншим особам за виключною чи невиключною ліцензією.

Об'єкти торговельних марок. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. зі змінами не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати торго­вельною маркою. Він наводить лише перелік позначень, які не мо­жуть бути визнані такими торговельними марками. Звідси напро­шується висновок, що всі інші позначення, не зазначені в цьому Законі, можуть бути визнані торговельними марками. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації, таке як торговельна марка, не повинне відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови у наданні право­вої охорони, встановлені цим Законом.

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстра­цію, то це, безперечно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує й іншу вимогу охороноздатності, яка не допу­скає надання правової охорони знака, шо зображує державну сим­воліку. Крім того, норми Паризької^конденції не допускають вико­ристання у знаках навіть стилізації державних символів[12].

Отже, вимоги до торговельної марки у згаданому Законі викла­дені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не. можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим Законом або вироблені практикою.

Позначення, заявлене як торговельна марка, має бути корис­ним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам про­мислової естетики і ергономіки.

Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України.

Позначення має бути корисним. Це випливає зі ст. 5 Закону про знаки для товарів і послуг, відповідно до якої правова охорона на­дається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспромож­ність і стабільність попиту на товар і послуги.

Знак повинен мати об'єктивне вираження, що дозволяє маркува­ти ним випущені вироби й упаковку, використовувати в технічній і супровідній документації тошо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки, має бути милозвучним і легковимовним, звертати на себе увагу і легко за­пам'ятовуватися. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як торговельну марку.

Відповідно до Закону основні функції знака для товарів і пос­луг—це індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг, захист їх якості та інших чеснот від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, рекла­ма виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчиз­няних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Отже, торговельні.марки — це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відріз­няються від однорідних товарів і послуг інших.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» об'єктами знака визначає словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (п. 2 ст. 5 Закону, ст. 492 ЦК України).

Словесні знаки більш ефективні як такі, шо легкого сприймають­ся зором та слухом. Вони більш виразні, легше запам'ятовуються, вимовляються та перекладаються.

Серед словесних знаків часто зустрічаються імена великих лю~ дей — Наполеон, Колумб, Хмельницький та ін. Закон України не згадує про можливість використання імен великих людей, які по­мерли уже давно, для позначення торговельних марок, але таку можливість можна вивести із п. 5 ст. 6 Закону. Якщо можна вико­ристати ім'я відомої особи з її дозволу, то, очевидно, можна вико­ристати й ім'я людини давно померлої, якщо дозволу спитати ні в кого. Разом з тим в Україні поки що не зустрічалися такі торговель­ні марки як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко.

Часто як словесні товарні знаки використовуються імена міфіч­них героїв (Геркулес, Прометей, Садко, Ілля Муромець), а також персонажі із відомих творів (Гамлет, Кармен, Жизель, Отгело). Часто використовуються назви тварин і птахів (Тигр, Орел, Лис), назви дорогоцінних каменів (агат, алмаз (діамант), аметист), гео­графічні назви (Одеса, Таврія, Славутич). Немає перешкод для ви­користання як товарних знаків назв астрономічних і метеоро­логічних явищ (Комета, Веселка, Зоря, Венера).

Зображувальними знаками для торговельних марок можуть бути художні, графічні та інші подібні позначення. В історії торговель­них марок вони найдавніші. Назва цих об'єктів торговельних марок свідчить про їх характер і вони здебільшого втілені в малюнку, ри­сунку, кресленні. Часто це буває результат образотворчої діяльності і в такому разі таке позначення може стати об'єктом авторського права. Зображення може стосуватися фігур людей, тварин, птахів, бути орнаментом, стилізованим зображенням тощо.

Зображувальний знак має бути обов'язково новим, тобто оригі­нальним, відрізнятися від інших зображувальних знаків. Безпереч­но, такий знак має бути придатним для маркування товарів чи по­слуг, тобто бути технологічним. Він має впадати у вічі споживачеві.

Комбіновані знаки є поєднанням словесного і зображувального позначень, тобто вони складаються із двох частин — словесної і зо­бражувальної, які мають і смислове значення. Зображувальна час­тина в основному ілюструє словесну частину позначення. Обидві частини, безперечно, мають бути пов'язані композиційно і сюжет­но та складати єдине ціле. Комбіновані знаки торговельник марок мають відповідати вимогам, що виробилися до інших об'єктів то­варних знаків. Комбіновані товарні знаки у свою чергу поділяють­ся на три види: 1) позначення, в яких переважає словесна частина; 2) позначення, в яких мають місце суміщення словесного і зобра­жувального позначень з метою їх сумісного впливу; 3) позначення, в яких переважає зображувальна частина.

Колективні товарні знаки Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не визначаються і таким позначенням правова охорона не надається. Проте деякі країни реєструють ко­лективні товарні знаки. Стаття 7 Паризької конвенції про охорону промислової власності містить припис, за яким країни Союзу зо­бов'язані приймати заявки на колективні знаки і надавати їм право­ву охорону. Право на колективний знак надається спілкам, госпо­дарським асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням підпри­ємств, а не фізичним особам. За загальним правилом право на ко­лективний знак і його використання не можуть бути передані третім особам.

Для колективних знаків прийнято особливий порядок реєстра­ції. До заявки на реєстрацію колективного знака додається його статут, який має містити відомості про найменування об'єднання, що уповноважене зареєструвати колективну торговельну марку на своє ім'я, перелік підприємств, що входять до складу об'єднання і мають право користуватися колективною торговельною маркою.

У статуті колективної торговельної марки зазначається також мета реєстрації знака, перелік і єдині якісні чи інші загальні характерис­тики товарів, що будуть позначатися колективною торговельною маркою, умови його використання. Статут має обов'язково визна­чати порядок контролю за використанням колективної торговель­ної марки і відповідальність за порушення його статуту.

До реєстру і в свідоцтво на колективну торговельну марку крім загальноприйнятих відомостей вносяться також дані про підпри­ємства, що мають право користуватися колективною торговельною маркою. Зазначені відомості, а також витяг із статуту колективної торговельної марки про єдині якісні чи інші характеристики то­варів, для яких цей знак зареєстрований, публікуються патентним відомством в офіційному бюлетені. Про зміни, що вносяться до статуту колективної торговельної марки, його володілець зобов'яза­ний повідомляти патентне відомство.

У разі випуску товарів, що позначені колективною торговельною маркою, але не відповідають єдиним якісним чи іншим загальним характеристикам, в обіг чинність знака може бути достроково при­пинена повністю або частково.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б визначали правовий режим колективної тор­говельної марки. Це дає нам підставу зробити висновок, що під по­няттям «об'єднання осіб» не варто розуміти суб'єктів права на ко­лективну торговельну марку.

У світовій практиці як позначення товарних знаків реєструють­ся нюхові позначення (пахучі знаки)[13].

Авторське визначення категорії «бренд» як правової категорії. Бренд – це складний засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, що складається з основних та додаткових елементів (сукупності об’єктів права інтелектуальної власності), представлених у візуальній, звуковій, ароматній, тактильній та смаковій формах, які у своїй сукупності та взаємодії створюють уявлення про виробника, його товари чи послуги у свідомості третіх осіб, свідчать про відомість виробника, його товарів чи послуг, що ним позначені та безпосередньо впливають на рівень споживання товарів або послуг[10];

- визначено, що структурні елементи бренду розподіляються на основні, які характеризуються стабільністю у використанні (торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення, доменні імена) та додаткові, які характеризуються динамічністю застосування (слогани, корпоративні герої, музичні логотипи та інші, перелік яких не має вичерпного характеру);

- доведено відсутність єдиного правового режиму охорони бренду та можливість поширення на окремі елементи бренду охорони тільки нормами відповідних інститутів права інтелектуальної власності;

- надано авторське визначення корпоративного героя як вигаданого персонажу чи реальної особистості, використання якого відбувається за умови дотримання особистих немайнових прав авторів та інтересів третіх осіб, який внаслідок своєї індивідуальності та відносно постійності використання для даного товару чи послуги створює асоціативний зв’язок між товарами, послугами та брендом;

- обґрунтовано можливість динаміки структурних елементів бренду, тобто часткову чи повну зміну додаткових структурних елементів внаслідок певних обставин (створення нових як постійних, так і «сезонних» концепцій, промо-акцій, корпоративних героїв; у випадку невиправдання інтересів та очікувань виробників товарів; у випадку неефективної дії елементів; порушень прав та інтересів третіх осіб; зміни ринкових умов, появи нових конкурентів) шляхом здійснення рестайлінгу (незначної зміни візуальних елементів бренду, його дизайну) чи ребрендингу (кардинальної зміни ідеології та концепції бренду)[11];

Міждисциплінарний підхід до визначення категорії бренд у маркетингових, економічних та юридичних дослідженнях дозволив визначити бренд як правову категорію, яка являє собою складний засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, що складається з об’єктів права інтелектуальної власності, представлених у візуальній, звуковій, ароматній, тактильній та смаковій формах, які у своїй сукупності та взаємодії створюють образ виробника чи його товарів або послуг у свідомості споживача, ефект відомості товарів або послуг, що ним позначені та безпосередньо впливають на рівень споживання товару.

Ознаками бренду як складного засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг є наступні: складний правовий режим бренду (обумовлений поєднанням різноманітних об’єктів інтелектуальної власності, представлених у візуальній, звуковій, ароматній, тактильній та смаковій формах); єдина мета використання об’єктів інтелектуальної власності – структурних елементів бренду (створення чи використання кожного з таких різнорідних об’єктів відбувається саме для товарів (робіт, послуг) певного товаровиробника (послугонадавача)); рівнозначність окремих додаткових елементів бренду щодо інших (тобто кожен з складових не є головним щодо інших); самостійне значення складових бренду, що можуть використовуватись як разом, так і окремо від інших елементів); стабільність та незмінність у структурі основних елементів та можливість «оновлення» додаткових елементів бренду (обумовлено конкуренцією на ринку, запровадженням нових промо-акцій та іншими факторами)[10].

Запропоновано авторське визначення доменного імені як унікального позначення, що складається з обмеженого числа словесних і образотворчих засобів, які можуть бути ідентичними словесному чи іншому за формою вираження засобу індивідуалізації фізичних осіб чи юридичних осіб, та використовуються як спосіб адресації, що сприяє вирізненню інформаційних ресурсів в мережі Інтернет.

Основні структурні елементи бренду характеризуються стабільністю, незмінністю при їх використанні учасниками цивільного обороту, товарів та послуг.

На даний момент у законодавстві України також не існує перешкод для багатоваріантної правової охорони структурних елементів бренду одночасно декількома інститутами права інтелектуальної власності. При виборі режиму правової охорони слід звернути увагу на умови надання правової охорони об’єктам інтелектуальної власності, способи набуття прав інтелектуальної власності, способи та сферу застосування об’єктів, строки правової охорони, режими захисту об’єктів для окремих інститутів права інтелектуальної власності.

Розділ 3. Авторське право і інститут патентного взаємозв'язок і відмінності даних інститутів

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування і вказівки щодо поход­ження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції¹. Інші об'єкти інтелектуальної влас­ності, що залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу інколи називають літературно-ху­дожньою власністю². Отже, всі результати творчої діяльності, з точ­ки зору цивільно-правової охорони, поділяють на дві групи: перша група охороняється авторським правом, друга — патентним.

Отже, у цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути — авторське право і патентне право або право промислової власності.

Першою спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об'єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерною рисою і особливістю цих інститутів є те, що вони регулюють відносини, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, шо не має творчого характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві [14] України підкреслюється, що творцем може бути лише людина. Але при иьо му слід мати на увазі, що суб'єктом творчої діяльності може бути справді лише людина або група, колектив людей, але не організацій (юридичних осіб). Водночас суб'єктами авторських і патентних від­носин (прав і обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава. Суб'єктом авторських прав може бути, на­приклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні осо­би. (Суб'єктами патентних прав можуть бути роботодавці, підпри­ємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи>

Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику — консультації, розра­хунки, креслення, оформлення заявок — не має творчого характе­ру і не підпадає під поняття «творчість», а такого роду допомога не може вважатися творчим співавторством. Не мають творчого харак­теру і тому не вважаються творчістю запозичення, використання чужого, хай навіть дуже позитивного досвіду, використання резуль­тату за ліцензією тощо.

Творчий характер діяльності означає передусім певну індивіду­альність, тобто, «власний почерк» автора, що вирізняє одну діяль­ність від іншої.

Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що вона має завершитися певним результатом, об'єктивованим у пев­ну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає Й об'єкта правової охорони, тобто немає чого охороняти. Слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який ре­зультат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності.

Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис то­що), айв установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямова­ний творчий пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відо­бражений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього мало — він має бути кваліфікований відповідним державним органом України саме як винахід. Без такого визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом і її не надається правова охорона.

Результати творчої діяльності, що охороняються авторським пра­вом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяль­ності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, но­ти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи рисунок).

Третя спільність, що поєднує зазначені правові інститути, поля­гає в тому, що простір дії авторських і патентних прав — це тери­торія України. Тобто авторські і патентні права мають територіальг ний характер, вони діють лише у межах України. Звідси один дуже істотний висновок — патент, виданий патентним відомством Ук­раїни, дійсний тільки у межах України. Для того, щоб захистити па­тентні права українського винахідника в іншій державі, наприклад, у Франції, треба цей самий винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції. Без французького патенту винахід українського ви­нахідника, який буде використовуватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у Франції не матиме.

Що стосується авторського права, то ст. Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує, що дія цього Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом ЗО днів оприлюднені на території Ук­раїни. Проте цю норму не слід розуміти так, шо авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір вперше ви­пущений у світ або перебуває в будь-якій об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадя­нина України визнаються на території України і в тих випадках, ко­ли твір випущений у світ вперше на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ні в якій мірі не обмежує і не розширює те­риторіального принципу дії авторського права[15].

Питання про захист авторських прав громадян України на тери­торії іноземних держав постає і сьогодні. Зазначені права захища­ються на території інших держав лише на основі двосторонніх до­говорів або міжнародних конвенцій. Поза зазначеними договорами і конвенціями твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди.

Четвертою спільністю у правовому регулюванні відносин, шо пов'язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповно­літні.

Варто підкреслити, що здатність до творчості не збігається із за­гальною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. ЗО ЦК України повна дієздатність громадян України настає при досягненні ними вісімнадцятирічного віку. У такому віці вони мають право вчиняти будь-які правові дії. Проте для створення будь-якого твору літера­тури, мистецтва, винаходу, промислового зразка тошо досягнення цього віку не вимагається. Творити можна у будь-якому віці. Відо­мо немало прикладів, коли дітьми створювалися і створюються тво­ри мистецтва, художньої літератури. Діти здатні здійснити досить цінні винаходи, створити технічні пристрої й устаткування.

Слід зазначити, що громадяни до досягнення ними п'ятнадця­тирічного віку можуть тільки творити, тобто їх дієздатність обме­жується лише здатністю до творчості. У зв'язку зі створенням того чи іншого результату інтелектуальної діяльності у його творця ви­никають певні авторські права і пільги. Розпоряджатися цими пра­вами і пільгами неповнолітні автори можуть тільки у межах, уста­новлених ЦК України[16].

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об'єктів промислової власності наділяються такими самими права­ми, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають право на авторство, на ім'я, винагороду за використання їхніх творів чи об'єктів промис­лової власності та інші права і пільги.

Спільним є й те, що суб'єктом авторських і патентних прав мо­же стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства². Винахідник може передати виключне право на вико­ристання винаходу державі.

Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних відмінностей.

Істотною відмінністюв цивільно-правовому регулюванні щодо за­значених відносин є передусім різні об'єкти цих відносин.(Суб'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної

Чинне законодавство України не передбачає випадків виплати винагоро­ди за невикористаний результат інтелектуальної діяльності. ²Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. ЗО. Зокрема, це — твори в галузі науки, літератури та мистецтва. У свою чергу ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяль­ність може завершитися різними підвидами своїх результатів — статтею, монографією, дисертацією, брошурою і т. ін. Мистецтво, у свою чергу, як вид творчої діяльності об'єднує комплекс окремих підвидів цієї творчості — живопис, музику, скульптуру, пластику, художню літературу, виконавську майстерність артистів, диригентів та ін. Як уже підкреслювалося, цей перелік невичерпний, і він не може бути іншим, бо мистецтво перебуває в постійному розвитку та пошуку.

Іншу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відносин ста­новлять об'єкти, ми називаються об'єктами промислової власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством. Це сфера науково-технічної творчості. Питання про те, чи всі відносини, що складаються у сфері науково-технічного прогресу, регулюються па­тентним законодавством, не безспірне. Науково-технічна інфор­мація як результат науково-технічної творчості є об'єктом права власності, проте на неї не видаються охоронні документи.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері нау­ково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює відноси­ни щодо створення і використання винаходів, корисних моделей, промислових знаків, раціоналізаторських пропозицій, торговельних марок, нових сортів рослин, нових порід тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплексу результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тошо.Цей перелік невичерпний і він не може бути вичерпним, оскільки людство пос­тійно перебуває у творчому пошуку.

Відмінність об'єктів зазначених цивільно-правових відносин зу­мовлює особливості правової охорони цих об'єктів. Чинне законо­давство передбачає для надання правової охорони об'єктам промис­лової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявни­кам видаються охоронні документи у формі патентів або свідоцтв.

Отже, для одержання правової охорони об'єкту промислової власності треба подати заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (або на під­приємство, якого стосується раціоналізаторська пропозиція). Заяв­ка має пройти належну експертизу, пропозиція — відповідну квалі­фікацію і, нарешті, можна одержати відповідний охоронний доку­мент. Без здійснення вказаних операцій об'єкту промислової влас­ності правова охорона не надається. Це досить складна, копітка і дорога процедура, але без неї не обійтися.

Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, прове­дення експертизи і державної реєстрації¹. На результати творчої ду­ховної діяльності охоронні документи не видаються. Для одержан­ня правової охорони цих об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів ду­ховної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.

Варто відразу зазначити, що право авторства, право на ім'я, на недоторканність твору не обмежується будь-яким строком. Автор будь-якого твору в галузі науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об'єкта промислової власності залишається автором незалеж­но від того, коли створено твір чи будь-який інший результат на­уково-технічної творчості. І. Я. Франко чи Т. Г. Шевченко ніколи не перестануть бути авторами своїх безсмертних творів, так само як давньоримські юристи Гай, Павло, Модестін, Ульпіан та інші не перестануть бути авторами своїх юридичних шедеврів. Те саме слід сказати і про науково-технічні творіння. Знамениті фізики, матема­тики, хіміки ніколи не перестануть бути авторами своїх відкриттів, винаходів тощо. Права авторства охороняються вічно. Право на ім'я також ніяким строком не обмежено. Воно діє без­строково, як і право авторства. Різниця полягає лише у тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під влас­ним іменем, під псевдонімом або анонімно — І. Котляревський свої твори видавав під власним іменем, а Павло Губенко — під псевдонімом Остап Вишня. Дехто видає свої твори анонімно.