Особливості розвитку самосвідомості у ранньому дорослому віці

Вінницький національний медичний університет

Ім. М.І.Пирогова

Кафедра медичної психології та психіатрії

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО практичного заняття

для студентів 2 курсу медичного факультету спеціальність: 7.110110 - «медична психологія»

З дисципліни Вікова та педагогічна психологія

Модуль 1 «Вікова психологія»

Тема 19: Розвиток особистості та кризи ранньої дорослості

Автор-укладач: доц. Н.Д.Корольова

Вінниця – 2010

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Тема 19: Розвиток особистості та кризи ранньої дорослості

2. Кількість академічних годин – 2.

3. Вид проведення заняття – практичне заняття.

4. Місце проведення заняття – клас кафедри.

5. Мета заняття:засвоїтиособливості розвитку особистості та Я-концепції у період дорослості, зсвоїти основні аспекти змін когнітивної та афективної сфер, аалізувати особливості перебігу вікових криз на різних етапах дорослості та особливості психокорекційної допомоги лікаря-психолога.

6. Навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення:

6.1.Література:

6.1.1.Основна література:

· Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001.

· Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В.Гамезо и др. – М., 1984.

· Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. Посібник. – К.: Академвидав, 2005, - 300с.

· Поліщук В.М. Вікова та педагогічна психологія: Навч.-метод. Посібник. – Суми:ВТД «Універсальна книга», 2007. – 330 с.

6.1.2. Додаткова література:

· Крайг Г. Психология развития. – СПб., 2000.

· Кулагина И.Ю., Колюцкий В.И. Возрастная психология. Полный жизненный цикл развития человека. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. - М,: ТЦ Сфера, 2004.

7. Основні питання, що підлягають вивченню на даному занятті:

· Когнітивний розвиток, особливості „дорослого” інтелекту і здібностей.

· Особливості розвитку мотиваційної сфери.

· Активна сфера в період ранньої дорослості.

· Я-концепція та самооцінка в ранній дорослості.

· Основні новоутворення.

· Проблема самореалізованості в період дорослості.

· Кризи періоду ранньої дорослості.

Особливості розвитку самосвідомості у ранньому дорослому віці

Самосвідомість є центром внутрішнього світу людини і виявляється у пізнанні нею себе у світі, самопізнанні, сприйнятті численних образів себе у найрізноманітніших життєвих ситуаціях, соціальній взаємодії, індивідуальній та спільній діяльності. На етапі ранньої дорослості ці уяв­лення (когніції) поєднуються у цілісне, узагальнене уяв­лення про себе — бачення себе у контексті життєдіяльнос­ті, бачення вічних і перехідних цінностей.

Загальна характеристика Я-концепції.У процесі спіл­кування та діяльності людина задумується над тим, якою вона є, ніби дивиться на себе збоку, звертаючи увагу на об­раз своєї зовнішності, якості особистості, здібності. Залеж­но від уявлення про себе у неї виникають самоповага, ба­жання підвищити самооцінку, завоювати увагу інших.

Як активне начало, Я особистості об'єднує всі її життє­ві вияви, дає змогу їй дивитися на себе ізсередини, спосте­рігати за собою, усвідомлювати і змінювати себе, регулюва­ти свою життєдіяльність та виходити за межі внутрішнього світу, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єдна­ти своє минуле, теперішнє і майбутнє в одному моменті.

Я є найвищою концентрацією суб'єктивності (індиві­дуальності, глибинної неповторності) та суб'єктності (зов­нішньої і внутрішньої активності, духовного споглядання) людини, в якій утілюються всі відчуття: від актуальних ситуативних станів до визначальних учинків, фундамен­тальних життєвих рішень, переживань власної цілісності й нероздільності свого часу та вічності. На основі цього в особистості виникає цілісне уявлення про себе — Я-концепція.

Я-концепція — відносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень особистості про себе, яка переживається нею як непов­торна і є основою її самовизначення у світі, взаємодії з іншими людьми, ставлення до себе.

Більшість уявлень людини про себе в дорослому віці ґрунтується на організмічному оцінному процесі, який по­лягає у тому, що людина оцінює позитивно, прагне відчу­ти ті переживання, які її розвивають або не завдають шко­ди (Я здорова, красива, щаслива, вміла, успішна, здатна), і оцінює негативно чи уникає тих, що, на її думку, шкодять її збереженню або розвитку (Я хвора, некрасива, нещасли­ва, невміла, нездатна, неспроможна). Цей процес пов'яза­ний з тенденцією актуалізації сутнісних сил особистості. Отже, розвиток Я-концепції залежить від самоактуалізацїї особистості — бажання людини розвиватися.

У дорослої людини взаємовплив самоактуалізації і Я-концепції контролюється прийнятими нею соціальними і моральними принципами, ідеалами, нормами, духовними цінностями. Відповідно до прийнятих у певних соціаль­них групах критеріїв оцінювання, котрі інтеріоризує осо­бистість, у неї виникають різноманітні уявлення щодо особистісної спрямованості і способів самоактуалізації та са­мовираження .

Особистий досвід не завжди узгоджується з Я-концепцією, оскільки здебільшого сприймається як загроза їй. За­лежно від ступеня загрози, яку таїть у собі досвід, людина може захищати власну Я-концепцію, заперечуючи досвід, сприймаючи його викривлено. Під впливом нового досвіду змінюється Я особистості, одночасно зберігаючи властивос­ті цілісності, гештальта. Для пси­хічного комфорту важливо не те, наскільки людина зміню­ється з часом, а те, щоб у неї завжди зберігалося внутрішнє відчуття, що вона завжди залишається такою, як і раніше.

Дорослі відчувають психологічний комфорт тоді, коли їхні уявлення про себе дають змогу сприймати важливий для них досвід. Цю можливість забезпечує стійке ядро Я-концепції — самість, автентичність людини, що відрізняє її від інших людей і зберігається протягом усього життя; основні уявлення про себе. У людей, які повноцінно жи­вуть, самоактуалізуються, воно включає відкритість для досвіду, раціональність, особисту відповідальність, почут­тя власної гідності і свободи, внутрішньої радості, здат­ність до встановлення і підтримання добрих особистісних стосунків і ведення духовно-морального способу життя.

Периферійна частина Я-концепції дорослого включає в себе різні аспекти Я-образу, а також позитивні й негатив­ні самооцінки. Відмінності між Я-образом і Я-концепцією збільшуються з дорослішанням людини. Я-концепція до­рослого розвивається під впливом різноманітних зовніш­ніх і внутрішніх чинників. Особливо важливими є контак­ти зі значущими іншими, які на етапі ранньої дорослості певною мірою визначають уявлення індивіда про себе.

Я-концепція виконує такі функції:

1. Сприяння узгодженості внутрішнього світу особис­тості. Перед особистістю стоїть завдання не тільки досягти гармонії з навколишнім світом, а й домогтися самоузгодження. Я-концепція забезпечує відносну стабільність внутрішнього світу людини (переживань, ідеалів, життє­вих планів, намірів) та поведінки, не зважаючи на постій­ні зміни і проблеми в навколишньому світі.

2. Визначення характеру інтерпретації досвіду. Я-кон­цепція є своєрідною «призмою», крізь яку переломлюєть­ся вся інформація, відбувається її «сортування» на найважливішу, менш значущу і зовсім індиферентну (байду­жу) для конкретної особистості. Я-концепція діє як внут­рішній фільтр, який визначає характер сприйняття люди­ною будь-якої ситуації, забезпечує її переосмислення від­повідно до уявлень людини про себе.

3. Джерела очікувань. У людини виникають певні очі­кування та уявлення про те, що може чи повинне відбути­ся під час розвитку конкретної ситуації. Наприклад, впев­нені у власній значущості люди очікують, що інші будуть сприймати їх так само. Ті, хто сумнівається у своїй ціннос­ті, заздалегідь упевнені в негативному ставленні до себе з боку інших, і тому вони починають уникати будь-яких со­ціальних контактів.

Основою залежності між очікуваннями і поведінкою, на думку англійського психолога Роберта Бернса (нар. 1938), є механізм самореалізуючого пророцтва — меха­нізм розвитку подій свого життя, реалізації планів. На етапі ранньої дорослості самопророцтво формується на основі власного досвіду, набутих знань, створених під впливом оцінок значущих інших установок самосприйняття. Особистість на початку самоактуалізації часто ви­користовує пророцтва значущих інших для визначення напряму свого розвитку, вибору цілей та засобів їх досяг­нення. Інколи ці пророцтва інтеріоризуються в самопророцтва.

4. Самовизначення особистості щодо стратегії життя та поведінки. Я-концепція дає змогу особистості локалізува­ти себе у фізичному і психологічному часі. Вона є основою визначення головної мети життя, вибору стратегії життє­діяльності, особистісної настанови щодо певної поведінки (наприклад, творити добро, любити або творити зло, нена­видіти).

5. Забезпечення саморегулювання. Я-концепція є ос­новним чинником саморегулювання життєдіяльності, ста­новлення особистості, ЇЇ розвитку і саморозвитку. Вона за­безпечує усвідомлення власних нахилів, вибір діяльності, формування індивідуального стилю життя, наближення своєї суті до особистісного ідеалу. Будь-які вчинки людини великою мірою зумовлені її Я-концепцією. Дотримання особистістю норм суспільного життя певною мірою опосе­редковане саморегулюванням. Вона здатна стримувати свої внутрішні природні імпульси, щоб діяти відповідно до встановлених для себе стандартів поведінки.

Отже, Я-концепція дає змогу утвердити у самосвідо­мості особистості відчуття визначеності у соціальному і матеріальному світі, сфері моралі та духовності, ідентифі­куватися з конкретним оточенням, досягнути прийнятно­го самоототожнення. Вона визначає, як людина діятиме у конкретній ситуації, як інтерпретуватиме власні дії і вчинки інших, чого очікуватиме від близького і віддалено­го майбутнього.

Я-концепція і самооцінка.В ранньому дорослому віці особистість окреслює цілі та обирає засоби для їх досягнен­ня, оцінює успішність своїх дій відповідно до Я-концепції, яка індивідуалізує самооцінку — суб'єктивне сприйняття досягнутих результатів, згідно з яким те, що для однієї людини є успіхом, інша сприймає як невдачу.

З роками самооцінка стає все диференційованішою. Доросла людина може дуже високо оцінити одні свої якос­ті, наприклад свій інтелектуальний рівень, і дуже низько інші — рівень міжособистісних стосунків чи фізичні мож­ливості. Диференціацію самооцінки психологи поясню­ють наявністю у структурі Я-концепції людини реального Я (більш чи менш адекватного уявлення про себе) та іде­ального Я. Ідеальне Я може бути реалістичним або фан­тастичним.

Реальне та ідеальне Я, як правило, не тотожні. Розбіж­ність між ними породжує як негативні, так і позитивні наслідки. Надто велика розбіжність свідчить про неадек­ватність самооцінки і хворобливе ставлення до себе, що спричинює емоційні переживання та неадекватні вчинки. Така особистість не здатна подолати розрив між своїм ре­альним станом і тим, до якого вона прагне. Іноді у пошу­ках виходу із цієї складної ситуації людина використовує деструктивні захисти (агресію, конфронтацію, ізоляцію, регресію та ін.), які можуть спричинити хвороби, патоло­гічні стани.

Я-концепція і психологічний вік особистості.Оскіль­ки розвиток людини відбувається не лише в хронологічно­му, а й у психологічному часі, то Я-концепція особистості має індивідуальний часовий аспект. Суть його полягає в наявності різних тенденцій сприйняття та оцінювання свого віку і часу на різних етапах життя. Якщо, наприк­лад, підліток прагне бути старшим за свій хронологічний вік, то люди зрілого віку, особливо жінки, намагаються бути молодшими.

Внутрішнє відчуття віку пов'язане із суб'єктивним пе­реживанням часу. Людина, яка вважає час безповоротно втраченим, сприймає себе молодшою, ніж вона є насправ­ді, тобто її психологічний вік є меншим від реального. Та якщо життя сповнене багатьох потрясінь, її внутрішнє від­чуття віку значно перевищує реальний.

За адекватної самооцінки чітко простежуються відмін­ності між людьми, котрі належать до різних вікових груп. З віком значно збільшується кількість дорослих із психо­логічним віком, що не відповідає хронологічному.

На етапі ранньої дорослості особистість бачить ще до­сить значною свою життєву перспективу, реалістично ди­виться на життя, розподіляє майбутнє на послідовні ета­пи. Ця перспектива виглядає не завжди оптимістичною, бо людина вже знає ціну реальним труднощам. Продов­жуючи орієнтуватися на майбутнє, вона більше пов'язує себе з теперішнім, залишаючись дещо ізольованою від минулого.

Я-концепція та сімейні стосунки.Створивши сім'ю, чо­ловік і жінка починають виконувати нові соціальні ролі. Змінюються раціональна, емоційно-ціннісна та поведінкова складові цих ролей — дружини (чоловіка), матері (бать­ка), невістки (зятя), хрещеної матері (хрещеного батька). Відчутно змінює Я-образ особистості та критерії її само­оцінки народження дитини. Ці зміни стосуються самоідентичності особистості, перерозподілу ролей у подружніх стосунках і у взаємодії з особами старшого покоління. Ефективність цих перетворень залежить від самооцінки особистості. Як правило, ті, хто не відчуває проблем сто­совно самооцінки, значно легше пристосовуються до ново­го соціального статусу.

Від міри адекватності батьківської Я-концепції зале­жить налагодження стосунків з дітьми. Органічне вклю­чення в Я-концепцію образів власних дітей, їхніх очіку­вань дає змогу налагоджувати доброзичливі стосунки з ними. Якщо центром Я-концепції батьків є Я-професійне, їхнє самовираження, а проблеми дітей знаходяться на її периферії, то можуть виникати конфлікти.

Професійна Я-концепція та самооцінка.Поняття «про­фесійна Я-концепція» означає уявлення особистості про се­бе як професіонала. Вона має реальну та ідеальну складові. Реальна професійна Я-концепція — це реальне уявлення особистості про себе як професіонала, ідеальна професійна Я-концепція — уявлення про свої професійні досягнення. Обидві вони здебільшого не є тотожними, що стимулює професійне самовдосконалення особистості, прагнення до розвитку.

Важливим елементом у структурі професійної Я-кон­цепції особистості є професійна самооцінка — оцінка себе як суб'єкта професійної діяльності. У ній виокремлюють операційно-діяльнісний та особистісний аспекти. Операційно-діяльнісний аспект самооцінки пов'язаний з оцінюван­ням себе як суб'єкта діяльності й виражається в оцінюванні досягнень, свого професійного рівня (сформованості опера­цій і навичок), рівня компетентності (систем професійних знань, умінь і навичок) і стилю діяльності. Особистісний ас­пект професійної самооцінки виражається в оцінюванні власних якостей у зв'язку з ідеалом образу Я-професійне. Ці два аспекти самооцінки не завжди узгоджуються між со­бою, що негативно впливає на професійну адаптацію, досяг­нення успіху і професійний розвиток особистості.