Розвиток інтелекту в ранньому дорослому віці

Розвинутий інтелект дорослої людини є передумовою її особистої волі та самодостатності, не допускає маніпулю­вання собою. Людина з розвинутим інтелектом швидко приймає рішення, чітко висловлює свої думки, легко пристосовується до нової ситуації, глибоко засвоює домі­нуючу систему цінностей.

Дослідження інтелекту дорослої людини передбачає з'ясування особливостей його структури та функціонуван­ня в умовах професійної діяльності (феномен «компетент­ності»), за неординарних інтелектуальних досягнень (фе­номен «таланту»), у літніх людей (феномен «мудрості»). Воно не зводиться до з'ясування особливостей пізнаваль­ного процесу дорослої людини, а полягає у вивченні її мен­тального (розумового) досвіду.

Ментальний досвід — система психічних утворень і породжених ними психічних та інтелектуальних станів, що забезпечують пізнан­ня дорослою людиною світу і зумовлюють конкретні властивості її інтелектуальної діяльності.

Ця система (ментальний досвід) охоплює ментальні структури інтелекту, ментальний простір і ментальні репре­зентації.

Ментальні структури.Ментальними структурами інте­лекту є інтелектуальні здібності, що забезпечують збере­ження, впорядкування, перетворення і відтворення люди­ною сприйнятої інформації, регулювання інтелектуальної діяльності.

Особливості структури індивідуального ментального досвіду впливають на характер відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, на своєрідність її інтелекту­альної поведінки.

За низького рівня сформованості чи деструкції (руйну­вання) ментальних структур будь-який інформаційний вплив ззовні не буде належно сприйнятий інтелектом лю­дини. Таку здатність забезпечує високий рівень їх сформованості, суттєво розширюючи можливості людини щодо комбінування, трансформації і формулювання ідей.

Ментальні структури інтелекту мають когнітивний, метакогнітивний та інтенційний рівні досвіду.

Когнітивний досвід.На цьому рівні ментального досві­ду відбувається забезпечення процесу збереження, впоряд­кування, перетворення і відтворення в психіці людини сприйнятої інформації, стійких закономірностей навко­лишнього світу. До когнітивного досвіду належать архети-пічні структури, способи кодування інформації, когнітивні схеми, індивідуальні семантичні та понятійні структури.

Архетипічні структури є універсальними способами оброблення інформації, які пе­редаються людині шляхом генетичної та соціальної спад­ковості і тісно пов'язані зі способом її життя. Так, біль­шість дітей при лічбі використовують пальці рук, сприй­мають коло як символ добра і спокою тощо.

Способи кодування інформації забезпечують відобра­ження у досвіді особистості навколишнього світу, органі­зацію та реалізацію цього досвіду у поведінці. У дорослому віці кодування інформації відбувається словесним (знак), візуальним (образ), сенсорним (чуттєве враження, доміну­вання тактильних відчуттів) способами. У більшості до­рослих людей кодування інформації відбувається за пере­важання одного з них.

Когнітивні схеми є узагальненою і стереотипізованою формою збереження минулого досвіду стосовно об'єкта, ситуації, послідовності подій, яка забезпечує сприймання і перетворення інформації. Ці процеси відбуваються за до­помогою:

а) прототипу — узагальненого уявлення, в якому відтво­рено загальні і конкретні ознаки типового об'єкта певної ка­тегорії і яке є основою для ідентифікації будь-якого поняття цієї категорії. Так, найбільш типовим прикладом для кате­горії «меблі» є стілець, а найменш типовим — телефон, для категорії «транспорт» — автомобіль і, відповідно, ліфт;

б) ієрархічних перцептивних схем — багаторівневих когнітивних структур, до яких належать просторові обра­зи об'єктів, зокрема їх глобальні (симетрія, закритість, компактність тощо) і детальні (червоний, два кути тощо) властивості;

в) комплексу схем — поєднання когнітивних схем, яке характеризує доступний для особистості рівень розумових можливостей. Ідеться про фігуративні (упізнавання відо­мих перцептивних конфігурацій), оперативні (правила трансформування інформації) і контролюючі (сукупність процедур планування) схеми;

г) фрейму — ідеального образу реального предмета, явища, ситуації; форми збереження стереотипних знань про певний клас ситуацій. Його можна уявити як сітку, що складається з вузлів і зв'язків між ними. У конкретній со­ціально-психологічній ситуації в ролі вузлів можуть висту­пати окремі люди чи їхні групи, а в ролі зв'язків — відно­шення між ними, впливи;

ґ) сценаріїв — когнітивних структур, що сприяють уявному відтворенню послідовності очікуваних особистіс­тю подій.

Отже, когнітивні схеми дорослої людини забезпечують сприймання, оброблення і збереження інформації.

Індивідуальні семантичні та понятійні структури — це базові мовні структури, що зумовлюють особливості ро­зуміння і використання мовних знаків у мовленнєвій ді­яльності.

Семантична (значеннєва) структура представлена інди­відуальною системою значень — особливим механізмом від­ображення дійсності, який формується в людини у процесі взаємодії з оточенням і характеризує зміст індивідуально­го інтелекту. Предмети, явища, події, ситуації, з якими людина безпосередньо стикалася, про які їй розповідали і про які вона розмірковувала, починають для неї щось оз­начати: вона знає значення слів, символів, речей, жестів, подій тощо. Це знання може бути хибним, недостатньо ви­черпним або цілком відповідати суті того, що відбуваєть­ся. Воно може бути експліцитним (явним, усвідомленим) чи імпліцитним (прихованим, неусвідомленим).

Виявляється семантична структура когнітивного дос­віду у предметних (вказують на безпосередню чи опосеред­ковану співвіднесеність слова з певними предметами і яви­щами дійсності) й оцінно-афективних (ставленні людини, яке виражає емоції і чуттєві враження щодо втіленого в слові змісту) значеннях.

Індивідуальна система значень притаманна як для вер­бального, так і для невербального семантичних рівнів. Зав­дяки їй специфічно організовані і зосереджені в менталь­ному досвіді конкретної людини знання впливають на її ін­телектуальну поведінку.

Найважливішими структурними характеристиками індивідуальної понятійної системи є конкретність і абстрактність, що мають у своїй основі психічні процеси ди­ференціації та інтеграції. Конкретній понятійній системі людини властиві незначна диференціація та недостатня ін­теграція понять. Тому індивідам, у яких переважає кон­кретність понятійної системи, властиві схильність до чор­но-білого мислення, залежність від статусу й авторитету особистості, нетерпимість до невизначеності ситуації, сте­реотипність розв'язань проблем, залежність від зовнішніх впливів тощо.

Абстрактна понятійна система передбачає високі дифе­ренціацію та інтеграцію понять. Індивіди, яким вона влас­тива, виявляють особистісну незалежність від особливостей ситуації, орієнтуються на внутрішній досвід у пізнанні фі­зичного, психічного, соціального і духовного світу, схильні до ризику, гнучкі, креативні (здатні породжувати незвичні ідеї) тощо. Чим вищий рівень абстрактності, тим вираженіша здатність особистості маневрувати в межах віддалених часових, просторових, семантичних відстаней, долати їх.

Рівень диференціації та інтеграції індивідуальної поня­тійної системи зумовлює її структурні властивості: зрозумі­лість — незрозумілість (чіткість усвідомлення різниці між окремими поняттями); узгодженість — неузгодженість (ступінь співвіднесеності понять); центральність — периферійність (ступінь значущості певного поняття щодо ін­ших понять); закритість — відкритість (сприйнятливість понятійної системи до зовнішніх подій і готовність людини змінювати форми інтерпретації ситуації).

Сформованість понятійних структур залежить від сту­пеня представленості в їх складі чуттєвого досвіду. Ефек­тивна понятійна структура характеризується достатньою включеністю в неї чуттєвого компонента (позначуваний поняттям об'єкт викликає диференційовані за інтенсив­ністю чуттєві враження). Недостатнє включення чуттєвого компонента знижує можливості понятійної структури від­ображати стан речей. Однак його надмірна вираженість також негативно позначається на продуктивності понятійної структури. Чуттєві враження актуалізуються у понятті-думці, інтегрують руховий, сенсорний і емоційний досвід суб'єкта на понятійному рівні. Отже, у сформованому інте­лекті понятійна структура не функціонує як суто раціо­нальне утворення.

Метакогнітивний досвід.На цьому рівні ментального досвіду відбувається мимовільне і довільне регулювання (контролювання стану інтелектуальних ресурсів, процесу оброблення інформації) інтелектуальної діяльності.

Для оцінювання індивідуальних інтелектуальних мож­ливостей дорослої людини важливі не так характеристики аналітичних (когнітивних) процесів, як особливості інтег­ральних психічних процесів (планування, прогнозування, прийняття рішень тощо). Надзвичайно важливими є синтез і координація аналітичних й інтегральних процесів, які за­безпечують спрямованість, організовування й регулювання інтелектуальної діяльності. А це у свою чергу актуалізує значущість інтелектуальної рефлексії — здатності особис­тості думати про засадничі основи власного мислення.

До метакогнітивного досвіду належать такі ментальні структури, які регулюють інтелектуальну активність осо­бистості. Йдеться про мимовільний інтелектуальний кон­троль, довільний інтелектуальний контроль, метакогнітивну освіченість, пізнавальну позицію.

1. Мимовільний інтелектуальний контроль передбачає:

а) обсяг та особливості сканування (відтворення) види­мого оточення (когнітивний стиль «вузькість — широта сканування»). Одні люди здатні уявно охоплювати багато аспектів ситуації, мимовільно зосереджувати увагу на релевантних (стійких) її елементах та ігнорувати при цьому нерелевантні. Інші можуть усвідомлювати лише незначну кількість аспектів ситуації, схильні фіксувати її безпосе­редні, очевидні або суб'єктивно значущі елементи.

За недостатньої розвиненості цієї форми мимовільного інтелектуального контролю простежуються ефекти центрації — надмірної фіксації уваги лише на одному елемен­ті видимого поля, що породжує деформацію (розширення або стискання) суб'єктивного перцептивного простору, спотворення пізнавального образу (наприклад, об'єкт, що перебуває в центрі уваги, сприймається значно більшим);

б) особливості структурування видимого поля (когні­тивний стиль «полізалежність — полінезалежність»). Полінезалежність полягає в здатності легко диференціювати просторове поле, швидко і точно виокремлювати його еле­менти, що є ознакою сформованості індивідуальних кон­тролюючих стратегій. Особи з полізалежним стилем підда­ються впливу поля, нездатні контролювати його вплив;

в) контролювання та стримування проявів імпульсив­ності в ситуації прийняття рішень (когнітивний стиль «ім­пульсивність — рефлексивність»). Імпульсивний стиль ви­являється у миттєвій реакції на зовнішні сигнали, рефлек­сивний — у повільній відповіді на них. Рефлексивність свідчить не стільки про повільне опрацьовування люди­ною інформації, скільки про витрачання більшої кількості часу на побудову ментальної репрезентації ситуації. Вияв­ляється вона не тільки в уповільненні першої відповіді, а й у вищій старанності й точності при акумуляції інформації для прийняття рішення;

г) категоріальний контроль оцінок і суджень (когнітивні стилі «широкий — вузький діапазон еквівалентності», «широта категорії», «конкретна — абстрактна концептуалізація»). Одні люди будують свої судження про події на основі використання широких, узагальнених категорій, орієнтуючись на подібність чи відмінність об'єктів і явищ, осмислюють ситуацію із залученням багатьох понять і пра­вил їх порівняння та комбінування, інші використовують вузькі, конкретні категорії, звертаючи увагу на відмінні ознаки об'єктів і явищ. Вони інтерпретують події, спираю­чись передусім на власний понятійний досвід. Тенденція сортувати об'єкти на основі ситуативно-функціональних (тематичних), випадкових ознак і зв'язків є свідченням недостатньої зрілості категоріального контролю. Викорис­тання широких категорій і абстрактної концептуалізації (системного бачення) предметної сфери властиві творчій інтелектуальній діяльності;

ґ) особливості орієнтування в плині суб'єктивного часу (ефекти швидкого, повільного чи хаотичного орієнтування в часі).

Отже, мимовільний інтелектуальний контроль є одним з компонентів метакогнітивного досвіду дорослої людини, який забезпечує оперативне регулювання процесу оброб­лення інформації на індивідуальному пізнавальному рівні.

2. Довільний інтелектуальний контроль передбачає:

а) уміння планувати — формулювати мету (цілі) влас­ної інтелектуальної діяльності, продумувати засоби її реа­лізації, вибудовувати послідовність дій тощо. Головну роль у розвитку цього аспекту метакогнітивного досвіду відіграють процеси цілетворення;

б) здатність передбачати — прогнозувати можливі на­слідки прийнятих рішень, зміни проблемної ситуації. Про цю інтелектуальну якість говорив китайський філософ Шан Ян (390—338 до н. є.): «Нерозумний не розуміє суті справи навіть тоді, коли вона вже виконана. Розумний же осягає суть справи ще до того, як з'являться перші її ознаки»;

в) уміння оцінювати — суб'єктивно визначати якість ок­ремих «кроків» своєї інтелектуальної діяльності («Напевно, тут я помилився...»), її результат («Блискуче! Навіть не очі­кував, що зумію знайти таке вдале рішення»), а також рі­вень та якість власних знань у певній предметній сфері;

г) здатність припиняти інтелектуальну діяльність на будь-якому етапі її виконання;

ґ) уміння обирати стратегію власного навчання та мо­дифікувати її під впливом нових вимог і з урахуванням своїх інтелектуальних можливостей.

Отже, довільний інтелектуальний контроль забезпечує стратегічне усвідомлене керування інтелектуальною діяль­ністю.

3. Метакогнітивна освіченість як особлива форма мен­тального досвіду, що характеризує рівень і тип інтроспек­тивних (пов'язаних із суб'єктивним спостереженням за функціонуванням власної психіки) уявлень людини про свої індивідуальні інтелектуальні ресурси, охоплює:

а) знання своїх індивідуальних інтелектуальних якос­тей (особливостей пам'яті, мислення, способів формулю­вання і вирішення проблем тощо), а також володіння осно­вами інтелектуальної діяльності (ознайомленість із зако­номірностями запам'ятовування, правилами ефективного мислення, відмінностями між логічно необхідними й емпі­рично правильними судженнями тощо);

б) уміння оцінювати власний розум як на рівні «недос­татній — достатній», так і на рівні самоприйняття, відчут­тя інтелектуальної спроможності (інтелектуальної неспро­можності), що характеризує інтелектуальний розвиток особистості;

в) готовність використовувати прийоми стимулювання та налагодження роботи власного інтелекту. Тому одним із критеріїв інтелектуальної зрілості є здатність оперативно й ефективно мобілізувати свої інтелектуальні сили для вирі­шення актуальної проблеми. Прийоми інтелектуального самоналаштовування в кожної людини індивідуальні. Одному для самоналаштування на ефективну інтелектуальну діяль­ність необхідно прийняти холодний душ, іншому — вступи­ти у жваву дискусію, ще іншому — прогулятись вулицями.

Метакогнітивна освіченість передбачає наявність знань про особливості інтелектуальної діяльності, сформованість уміння налагоджувати функціонування власного інтелекту.

4. Пізнавальна позиція (пізнавальне ставлення до сві­ту). Вона може бути відкритою і закритою. Відкрита пізна­вальна позиція свідчить про варіативність індивідуального ментального досвіду, різноманіття суб'єктивних способів осмислення подій, адекватне сприйняття незвичайних, у тому числі потенційно психотравмуючих, їх аспектів. їй притаманні:

а) усвідомлення можливості існування різноманітних уявлень про конкретне явище;

б) готовність використовувати різні способи опису та аналізу явища, здатність довільно переходити від одного способу до іншого (від логіко-аналітичного до образного, від інтуїтивно-асоціативного до алгоритмічного, від дієво-практичного до ігрового);

в) врахування точок зору інших людей, здатність синте­зувати різні пізнавальні позиції в діалозі з іншими людьми;

г) особливе ставлення до парадоксів і суперечностей, сприймання незвичних фактів без суб'єктивних захистів і спотворень;

ґ) відносність індивідуальних суджень, яка виявляєть­ся у здатності погоджуватися зі змістом джерел інформації або диференціювати їх, сумніваючись в їх очевидності і безперечності;

д) сприйняття того, що відбувається, за принципом «можливо все, навіть те, що неможливо». Чим людина розумніша, тим складніше її чимось здивувати, оскільки на* віть найнеймовірніші події є для неї суб'єктивно очікував ними.

Закритій пізнавальній позиції особистості властиві стереотипність осмислення проблеми, неадекватне сприй­няття незвичних і потенційно психотравмуючих аспектів ситуації. Людина з такою позицією не може одночасно ма­ти багато поглядів на явище, їй важко враховувати погля­ди інших людей, вона нездатна сприймати суперечності й парадокси, критично ставитися до джерел інформації, важко уявляє неймовірні події та факти.

Отже, ментальні структури метакогнітивного досвіду дорослої людини є психологічною основою здатності до інтелектуального саморегулювання, умовою продуктивного функціонування інтелекту. Міра сформованості метакогнітивного досвіду особистості свідчить про рівень її інтелек­туального розвитку.

Інтенційний досвід.Основою цих ментальних струк­тур є індивідуальні інтелектуальні здібності, які форму­ють суб'єктивні критерії вибору предметної сфери, напря­му пошуку розв'язання проблеми, джерел інформації, способів її оброблення тощо. Інтелектуальними здібностя­ми є індивідуально-своєрідні властивості особистості, які обумовлюють успішність розв'язання конкретного зав­дання (проблеми): здатність розуміти значення слів, вибу­довувати просторову фігуру із запропонованих елементів, виявляти закономірність у ряді чисел і геометричних зображень, пропонувати різні варіанти використання певно­го об'єкта, виявляти суперечності в проблемній ситуації, знаходити новий спосіб вивчення певної предметної сфери тощо.

У структурі інтелектуальних здібностей дорослої лю­дини виокремлюють конвергентні здібності, дивергентні здібності (креативність) і пізнавальні стилі.

Конвергентні здібності. Полягають вони у здатності особистості з допомогою логічного мислення розв'язувати нормативні завдання у регламентованих ситуаціях. Вияв­ляються конвергентні здібності в рівнях ефективності про­цесу оброблення інформації, правильності та швидкості знаходження єдино можливої (нормативної) відповіді що­до вимог наявної ситуації і характеризують адаптивні можливості успішності індивідуальної інтелектуальної по­ведінки в регламентованих умовах діяльності. Репрезенту­ють їх такі властивості інтелекту:

· рівневі властивості інтелекту. Характеризують до­сягнутий рівень розвитку вербальних і невербальних піз­навальних функцій, є основою процесів пізнавального ві­дображення (сенсорної диференції, швидкості сприймання й оперування просторовими уявленнями, обсягу оператив­ної і довготривалої пам'яті, концентрації й розподілу ува­ги, поінформованості у певній предметній сфері, словнико­вого запасу тощо);

· комбінаторні властивості інтелекту. Стосуються здатності виявляти зв'язки, відношення і закономірності, комбінувати елементи проблемної ситуації і власних знань;

· процесуальні властивості інтелекту. Характеризу­ють елементарні процеси оброблення інформації, а також операції, прийоми і стратегії інтелектуальної діяльності. Інтелект дорослої людини є динамічною системою оброб­лення інформації.

Конвергентні здібності забезпечують успішне розв'я­зання нормативних завдань у регламентованих ситуаціях за допомогою певних комбінаторних і процесуальних влас­тивостей інтелекту.

Дивергентні здібності (креативність). Виявляються вони у здатності породжувати різноманітні оригінальні ідеї у нерегламентованих умовах діяльності на основі різноспрямованого, незалежного від законів формальної логіки мислення. Креативність є дивергентним мисленням, яке полягає у готовності висувати багато правильних ідей щодо об'єкта. Вона виявляється і в творчих інтелектуальних здібностях, зокрема в здатностях привносити нове в досвід, породжувати оригінальні ідеї, відмовлятися від стереотип­них способів мислення. Критеріями креативності є:

— швидкість (кількість ідей, що виникають за одини­цю часу);

— оригінальність (здатність породжувати нові ідеї);

— сприйнятливість (чутливість до незвичайних дета­лей, суперечностей і невизначеності, готовність гнучко і швидко переключатися з однієї ідеї на іншу);

— метафоричність (схильність використовувати симво­лічні, асоціативні засоби для вираження своїх думок, уміння в простому бачити складне, у складному — просте).

Дивергентні здібності полягають в успішному розв'я­занні творчих, нестандартних завдань на основі оригіналь­них ідей, виходу за межі стереотипного досвіду.

Пізнавальні стилі. Виявляються вони в індивідуаль­них способах кодування та оброблення інформації, форму­люванні і розв'язанні інтелектуальних проблем, пізна­вального ставлення до подій і світу.

Систему пізнавальних стилів утворюють стилі коду­вання інформації, когнітивні стилі, інтелектуальні стилі й епістемологічні стилі.

1. Стилі кодування інформації. Виражають індивіду­альні способи представлення інформації, які залежать від домінування певної (слухової, зорової, моторної, чуттєво-емоційної тощо) модальності досвіду. Дорослі люди сприй­мають і обробляють інформацію про своє оточення, спира­ючись на візуальний (з допомогою уявних образів), аудіальний (з допомогою слуху) або на кінестетичний (через дотик, нюх, інші чуттєві враження) досвід. Для візуала типовою є пізнавальна позиція — спостерігати, уявляти; для аудіала — слухати, говорити, обговорювати; для кінестетика — діяти, переживати, відчувати.

Міра інтегрованості різних способів кодування інфор­мації характеризує рівень інтелектуального розвитку осо­бистості.

2. Когнітивні стилі. Виявляються в індивідуальних способах оброблення інформації (сприйняття, аналіз, ка-тегоризація, оцінювання). До них належать:

а) полезалежність — поленезалежність. Представники полезалежного стилю в оцінюванні подій більше довіря­ють наочним враженням і з труднощами долають вплив видимого поля (фактів, подій, процесів, предметів, вер­бальної інформації) під час деталізації і структурування ситуації. Люди, для яких характерний поленезалежний стиль, покладаються на внутрішній досвід і легко відволікаються від впливу поля, швидко і точно виокремлюють деталь із цілісної просторової ситуації;

б) когнітивна простота — когнітивна складність. Одні індивіди розуміють й інтерпретують події спрощено, на ос­нові обмеженої кількості вражень (полюс когнітивної простоти), інші схильні створювати багатомірну модель реальності, виокремлюючи в ній багато взаємозалежних аспектів (полюс когнітивної складності);

в) імпульсивність — рефлексивність. Люди з імпуль­сивним стилем швидко висувають гіпотези в ситуації аль­тернативного вибору, допускаючи при цьому багато поми­лок в ідентифікації перцептивних об'єктів. Індивіди з реф­лексивним стилем приймають рішення у такій ситуації уповільнено, тому допускають менше помилок при іденти­фікації перцептивних об'єктів, оскільки здійснюють ре­тельний попередній аналіз;

г) аналітичність — синтетичність (вузький — широкий діапазон еквівалентності). Представники аналітичного сти­лю орієнтуються на відмінності об'єктів, звертаючи увагу на їх деталі й відмінні ознаки, представники синтетичного сти­лю орієнтуються на подібність об'єктів, класифікуючи їх з урахуванням узагальнених категоріальних особливостей;

ґ) нетолерантність — толерантність до нереалістичного досвіду. Цей когнітивний стиль виявляється в невизначених, двозначних ситуаціях і характеризує міру прийняття вражень, що не відповідають чи суперечать уявленням лю­дини про ситуацію, які вона визнає правильними й очевид­ними. Толерантні особистості оцінюють досвід за його фак­тичними характеристиками, нетолерантні — відкидають пізнавальний досвід, дані якого суперечать їхнім знанням.

Отже, критеріями виокремлення когнітивних стилів є здатність долати вплив видимого поля, рівень інтерпрета­ції подій, швидкість і правильність прийняття рішень, сприйняття відмінних чи подібних ознак, міра прийняття вражень, що суперечать уявленням людини.

3. Інтелектуальні стилі. Реалізуються вони у способах формулювання і розв'язання інтелектуальних проблем. З огляду на особливості інтелектуальної діяльності виокрем­люють такі інтелектуальні стилі:

а) законодавчий інтелектуальний стиль. Індивіди, яким він властивий, ігнорують в інтелектуальній діяльнос­ті типові для більшості людей норми і правила, залежно від вимог проблеми легко змінюють власні принципи її аналі­зу. Вони не цікавляться деталями, почуваються комфортно тільки за можливості працювати, спираючись на власну систему ідей, самостійно визначати підходи до проблеми. Як правило, такий інтелектуальний стиль властивий ви­кладачам, письменникам, артистам, архітекторам, підпри­ємцям;

б) виконавчий інтелектуальний стиль. Носії такого ін­телектуального стилю керуються загальноприйнятими нормами, діють за правилами, легше вирішують заздале­гідь сформульовані завдання, використовуючи уже відомі їм засоби. Найчастіше вони обирають професії адвоката, міліціонера, бухгалтера, військового, менеджера;

в) оцінний інтелектуальний стиль. Індивіди, в інтелек­туальній діяльності яких домінує цей стиль, керуються мі­німумом власних правил. Вони зорієнтовані на роботу з го­товими системами, які, на їх погляд, можна і потрібно вдосконалювати. Легко і залюбки вони аналізують, оціню­ють й переформульовують проблеми, у своєму професійно­му виборі надають перевагу літературній критиці, психо­терапії, консультуванню, політиці.

Отже, інтелектуальні стилі є особливими інтелектуаль­ними здібностями, що забезпечують індивідуалізацію інте­лектуальної діяльності на основі індивідуальних ресурсів особистості. Всі вони функціонують за однаково високого рівня інтелектуального розвитку і забезпечують однаково високу професійну успішність.

4. Епістемологічні стилі. Будучи своєрідними способами пізнавального ставлення людини до подій, вони виявляються в особливостях індиві­дуального бачення світу. З огляду на ці особливості виок­ремлюють такі епістемологічні стилі:

а) емпіричний епістемологічний стиль. Особистість, якій він властивий, установлює пізнавальний контакт зі світом на основі даних безпосереднього сприймання і пред­метно-практичного досвіду. Істинність своїх суджень вона підтверджує фактами, старанними вимірюваннями, на­дійністю і повторюваністю спостережень;

б) раціоналістичний епістемологічний стиль. Такі інди­віди сприймають дійсність, спираючись на широкі поня­тійні схеми, категорії і теорії. Адекватність індивідуаль­них суджень вони оцінюють на основі логічних висновків з використанням усього комплексу розумових операцій. Ос­новним критерієм надійності пізнавального образу вважа­ють його логічну стійкість;

в) метафоричний епістемологічний стиль. Виявляється в схильності до максимальної різноманітності вражень і комбінування відомостей з віддалених сфер знань. Цілісність погляду на світ людини, яка послуговується метафо­ричним стилем, поєднується з персоніфікацією — уявлен­ням дійсності, опертим на особисті переживання, оцінки, переконання. Надійність пізнавального образу вона пере­віряє, зважаючи на власну інтуїцію.

Отже, критеріями виокремлення епістемологічних стилів є способи сприйняття дійсності та підтвердження істинності своїх суджень.

Ментальний простір.Як динамічна форма ментального досвіду, ментальний простір актуалізується в конкретній пізнавальній взаємодії особистості зі світом, постаючи як сфера творення й синтезування інформації. Ментальний простір заповнюється елементами типу: «Євген вважає, що...», «Давайте уявимо собі, що...», «У 2004 році...». У ньому існують взаємопов'язані з допомогою інтуїтивно очевидного відношення між його суб'єктами ментальні об'єкти.

У ранньому дорослому віці завершується формування окремих сфер ментального простору, розподіл знань у них. Як відомо, ментальний простір створює контекст для роз­мірковування, передумови для аналітичної діяльності лю­дини. Продуктивність її мислення виявляється у здатності одночасно актуалізувати та поєднувати знання з різних сфер ментального простору. В актуальній його сфері знахо­дяться оперативні знання, якими послуговується індивід у своїх перших спробах розв'язати нову проблему. Та якщо цих знань недостатньо, він залучає додаткову інформацію із суміжних сфер ментального простору.

Ментальному простору притаманні такі специфічні властивості:

— можливість оперативно розгортатися і згортатися під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників (він здатний змінюватися під впливом афективного чи інтелектуально­го стану людини, додаткової інформації тощо);

— динамічність структури (ментальний простір може фігурувати як монопростір, в якому усі знання об'єднані в одну сферу; простір, що складається з окремих сфер, які не перетинаються; простір, в якому одні сфери є складовими інших);

— категоріальна складність (зумовлюється змістом і кількістю центральних і суміжних категорій, а також співвідношенням між ними);

— проникливість (виявляється в рівні труднощів, з якими людина долає межі між окремими сферами знання, актуалізує знання з віддалених чи альтернативних сфер);

— пружність (полягає у здатності людини розгортати розумові асоціації, вибудовувати план аналізу проблеми, актуалізувати і зосереджувати необхідні знання навколо проблеми чи у різних сферах).

Властивості ментального простору виявляються в особ­ливостях інтелектуальної діяльності, розуміння людьми один одного.

Ментальна репрезентація.Оперативною формою мен­тального досвіду є ментальна репрезентація — актуаль­ний розумовий образ конкретної події предметної ситуації, тобто суб'єктивна форма їх бачення. Ментальні репрезен­тації змінюються зі зміною ситуації та інтелектуальних зусиль суб'єкта і відображають спеціалізовану та деталізо­вану розумову картину події.

Структура ментальної репрезентації має такі показники:

— особливості розподілу уваги (які елементи проблем­ної ситуації сприймаються як релевантні, тобто істотні);

— час на ознайомлення із ситуацією чи окремими її фрагментами;

— форма суб'єктивного уявлення вербальної чи візу­альної ситуації;

— характер запитань, які виникають.

Ментальна репрезентація може бути недостатньо роз­виненою, зумовлюючи низьку ефективність інтелектуаль­ної діяльності людини в проблемній ситуації. Причинами цього є:

— нездатність адекватно уявити ситуацію без чітких вказівок ззовні;

— неповне уявлення ситуації, за якого частина деталей взагалі не потрапляє в поле зору;

— опора на безпосередні суб'єктивні асоціації, а не на аналіз суттєвих об'єктивних особливостей ситуації;

— глобальне уявлення про ситуацію без серйозних спроб підійти до неї аналітично, переструктуровуючи ок­ремі її деталі та аспекти;

— нездатність побудувати адекватну репрезентацію на невизначеній, недостатній, незавершеній інформаційній основі;

— надання переваг простішій, зрозумілішій і добре ор­ганізованій формі репрезентації;

— зосередження уваги на очевидних, зовнішніх аспек­тах ситуації, нездатність реагувати на приховані її аспекти;

— відсутність опори на узагальнені елементи (знання загальних принципів, категорійних основ, фундаменталь­них законів);

— нездатність осмислити та пояснити власні дії при по­будові уявлення про ситуацію;

— використання стратегії типу «спочатку зробити, а потім подумати», тобто скорочення часу на пізнання ситу­ації і збільшення часу на розв'язання її;

— нездатність швидко і чітко виділити два-три ключо­ві елементи ситуації для того, щоб зробити їх опорними точками своїх подальших роздумів;

— неготовність перебудувати образ ситуації відповідно до нових умов і вимог діяльності;

— егоцентричність репрезентації, зосередження її на особистому погляді, власних потребах, піддатливість нега­тивному впливу афективних станів.

Формами ментальної репрезентації можуть бути кар­тинка, просторова схема, комбінація чуттєво-емоційних вражень, простий словесно-логічний опис, ієрархічна ка­тегорійна інтерпретація, метафора, система тверджень «від абсурду» тощо.

Будь-яка репрезентація повинна бути створеною су­б'єктом ментальною конструкцією на основі зовнішнього (інформації ззовні) і внутрішнього (наявних знань), а та­кож однотипно відтворювати об'єктивні закономірності від­ображуваного фрагмента реального світу.

Загалом, розвиток інтелекту передбачає розвиток трьох способів репрезентації дійсності (через дію, образ і слово) та інтеграцію різних форм суб'єктивного відображення по­дій (різних модальностей досвіду, співвіднесеності акту­ального досвіду з минулим і майбутнім досвідом).

Отже, на етапі ранньої дорослості формується менталь­ний досвід особистості, який охоплює ментальні структу­ри, ментальний простір, ментальну репрезентацію, завдя­ки яким вона пізнає світ, виявляючи конкретні особливос­ті інтелектуальної діяльності.