Склад і властивості слини.

Слина складається з води (99,42%), органічних і неорганічних речовин (0,58%).

З неорганічних речовин переважають фосфат кальцію, фосфат натрію, гідрокарбонат кальцію, хлорид натрію, сліди сульфатів, вільні гази, леткі речовини і мікроелементи. Слина містить значну кількість кальцію й фосфату. Вона є природнім ремінералізуючим розчином, тобто слина може під час фази ремінералізації ( між прийманнями їжі) відновлювати іони кальцію і фосфору, втрачені з поверхні зуба в момент демінералізації.

Вміст кальцію в слині (1,2 ммоль/л) нижчий, чим у сироватці крові. Характерно, що більша частина кальцію перебуває в іонізованому стані, а інша — у з'єднанні з фосфатами або пов'язана з білками. Заслуговує на особливу увагу той факт, що інтенсивність розчинності гідроксиапатиту в ротовій рідині значно збільшується при зниженні її рН. За даними В. К. Леонтьева, при рН ротової рідини 6,8 вона перенасичена кальцієм, а при рН 6,0 ротова рідина стає кальцій-дефіцитною. Ці дані вказують, що навіть незначні коливання рН, що самі по собі нездатні викликати демінералізацію, можуть активно впливати на підтримку динамічної рівноваги емалі зуба.

Фосфор у слині (3,2 ммоль/л) міститься у в 2 рази більшій кількості, чим у сироватці крові. У стимульованій слині фосфору більше.

Поряд з іншими елементами, в ротовій рідині виявляється фтор. Більшість авторів вважає, що його кількість приблизно постійна. Однак є висловлення, що у осіб із множинним ураженням зубів карієсом фтору в ротовій рідині значно менше.

Через слинні залози виводяться також важкі метали, якщо вони потрапляють в організм людини у великих кількостях.

Органічними компонентами ротової рідини є протеїни, вуглеводи, вільні амінокислоти, ферменти, вітаміни С, Р та групи В тощо. Органічні речовини можуть надходити до слини із сироватки крові (амінокислоти, сечовина), виділяються слинними залозами (муцин, амілаза, глікопротеїни, імуноглобуліни класу А и ін.) і мікроорганізмами. У ротовій рідині виявлено більше 50 ферментів, що представлені 5-ма основними групами (карбоангідрази, естерази, протеази, ферменти переносу, змішана група). Ферменти змішаної слини можуть секретизуватись паренхімою слинних залоз, виділятися з лейкоцитів і утворюватися в процесі діяльності бактерій. Основними з них є α-амілаза (у порожнині рота частково гідролізує вуглеводи, перетворюючи їх у декстрани або мальтозу), фосфатази (кисла і лужна беруть участь у фосфорно-кальцієвому обміні, відщеплюючи неорганічний фосфат від сполук фосфорної кислоти і тим самим обумовлюючи мінералізацію кісток та зубів), гіалуронідаза та калікреїн (змінюють рівень проникності тканин), лізоцим, ліпази, РНКаза, ДНКаза тощо.

Лізоцим розчиняє стінки бактеріальних клітин і бактерій, лактоферин — зв'язує залізо, знижуючи ріст мікроорганізмів, яким для своєї життєдіяльності необхідне залізо (наприклад, Candida albicans).

Лактопероксидаза утворюється із клітинних елементів порожнини рота (наприклад, гранулоцитів). Тіоцианат потрапляє із крові по слинних залозах у порожнину рота, NO^- продукується деякими мікроорганізмами (наприклад, Str. mutans). З тіоцианату (SCN) у присутності лактопероксидази і NO утворюється вода і гіпотіоцианат (OSCN), що володіє антибактеріальними властивостями.

Протеїни слини – макромолекулярні катіонні й аніонні глікопротеїни, глікопротеїни, що містять фосфop, імуноглобулін А та статерин.

Макромолекулярні глікопротеїни впливають, головним чином, на в'язкість слини. Вони містять антигени груп крові.

Катіонні та фосфоровмісні протеїни беруть участь в утворенні протеїнової плівки на поверхні емалі. Аніонні глікопротеїни є захистом проти вірусів. Статерин протидіє втраті кальцій-фосфатів зі слини.

Ферменти і фактори гемостазу, що присутні в слині (плазмін, активатори плазміногену, фібриназа, інгібітори фібринолізу і фактори, що мають тромбопластичну активність), відіграють роль в утворенні фібрину та регенерації епітелію.

Склад слини змінюється при загальних захворюваннях і нерідко може мати діагностичне значення. Зміна складу слини, як при системних захворюваннях, так і при старінні організму, приводить до відкладання зубного каменю, який викликає або підтримує розвиток хвороб пародонта.