Основні нормативно-правові акти проведення примусової колективізації сільського господарства в СРСР.

Всеохоплююча колективізація розпочався з кінця 1929 р.

Одним із перших нормативних актів була Постанова РНК СРСР від 21 травня 1929 р. (на її основі 13 серпня 1929 р. було ухвалено постанову РНК УСРР), яка визначила ознаки куркульських господарств. До них належали ті, де, по-перше, використовували найману працю (хоча Кодекс законів про працю 1922 р. цього не забороняв); по-друге, які мали які-небудь механізми чи машини для посіву, збирання чи переробки сільськогосподарської продукції (сівалки, молотарки, косарки, млини тощо); по-третє, ті, де використовували чужу працю й отримували так звані нетрудові доходи (торгівля, лихварство, служба в культових установах); нарешті, ті, хто здавав в оренду житлові чи виробничі приміщення.

На початку 30-х років проведення колективізації супроводжувалося вже масовим застосуванням репресій щодо тих, хто чинив опір. У січні 1930 р. приймають постанову ЦК ВКП(б) "Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". Цьому документу позаконституційного партійного органу надано силу закону, який підлягав негайному виконанню.

У квітні 1930 р. ВУЦВК приймає постанову про заборону оренди землі і використання найманої праці в одноосібних селянських господарствах. Вона надавала право колгоспним активістам конфісковувати майно куркулів і виселяти їх за межу районів та округів. Відібране рухоме і нерухоме майно передавали колгоспам.

Особливе місце в системі правового забезпечення надзвичайних заходів у вже колективізованому селі посідала заборона отоварювати трудодні до повного виконання плану хлібозаготівель. Це була вже майже неприхована дармова експлуатація селянина-колгоспника, позбавленого права розпоряджатися продуктом своєї праці.

7 серпня 1932 р. опубліковано постанову ЦВК і РНК СРСР "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності", названу в народі "законом про п'ять колосків". Вона передбачала смертну кару навіть для дітей із 12-річного віку, а за "пом'якшувальних" обставин - позбавлення волі не менш як на 10 років із конфіскацією майна. Все це - за розкрадання колгоспної власності. Цей акт установлював кримінальну відповідальність ще й за анти колгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства стосовно колгоспників чи активістів. Міра покарання - позбавлення волі на термін від 5 до 10 років.

Вищезгадана постанова, а також ухвали РНК УСРР від 20 та 24 листопада 1932 р. санкціонували масові обшуки в селян із негайною конфіскацією наявного хліба. Запроваджується практика стягування штрафів продовольством із боржників із хлібозаготівлі.