Особливості італійського та японського фашизму.

Завдання суцільної фашизації Італії Б. Муссоліні поставив у 1925 р. За його задумом усі без винятку італійці повинні були проникнутись фашистським світоглядом і виробити фашистську поведінку. При цьому Б. Муссоліні реально враховував традиційно високий авторитет у країні католицької церкви. Ніколи не будучи ревносним католиком, він 1929 р. уклав з Папою Римським Пієм XI т. зв. Лютеранський пакт, за яким в обмін на визнання останнім Італійського королівства Ватикан отримав статус самостійної держави. У школах було збережено викладання Закону Божого й легалізовувалася діяльність єдиної нефашистської партії «Католицька дія».

Державну поліцію було замінено фашистською міліцією, яка хоча й присягала королю, але виконувала лише накази дуче; на таємну поліцію ОВРА (Муссоліні порівнював її з «жахливим драконом») було покладено завдання проведення тотального шпигунства, провокацій і терору. Для контролю над діяльністю префектів та керівників великих державних підприємств і закладів до них приставлялися фашистські комісари, які після проведених Б. Муссоліні партійних чисток прагли за всяку ціну догодити дуче.

У 1926 р. фашисти запровадили новий виборчий закон, за яким партія, яка набирала на виборах понад половину голосів, отримувала з місць у парламенті. При цьому, правом висувати кандидатів у депутати були наділені лише загальнонаціональні фашистські організації. Новий закон фактично монополізував владу за фашистською партією. Проте головні важелі залишалися в Б. Муссоліні, який, окрім того, що був головою уряду, до 1929 р. особисто очолював 8 з 13 міністерств.

Особливістю японського тоталітаризму був його майже середньовічний містицизм, густо переплетений з шовінізмом. Убивши особливо хороброго ворога, японські солдати з'їдали його сиру печінку, вважаючи, що цим переймають відвагу убитого. В німецькій армії не було жодного, хто повторив би подвиги Гастелло чи Матросова. В радянській армії таких було, відповідно, до 100 чол. і понад 200 чол.

В японській армії було 20 тис. добровільних смертників-тьойсінтай: люди-торпеди, люди, що кидалися з гранатами під танки або приковували себе до кулеметів тощо. З них - 5 тис. - привілейовані камікадзе («вітер богів») молоді льотчики, що здійснювали один єдиний бойовий виліт. Літак, перевантажений вибухівкою, відразу після зльоту губив шассі. Льотчик, приречений на загибель, летів шукати американський авіаносець. Подібний фанатизм був характерною ознакою усієї японської армії - уцілілих її бійців та офіцерів виловлювали в Індокитаї та на Філіппінах ще в 70-80-х роках, війна для них тривала навіть після капітуляції Японії 2 вересня 1945 р.

Японський фашизм мав дві принципові відмінності від європейського. По-перше, в Європі фашистські партії контролювали армію, а в Японії сама армія відігравала роль керівної політичної сили. По-друге, і в Італії, і в Японії фашизм не ліквідував монархії (те ж було і в Румунії). Але якщо італійський і румунський королі перетворилися у номінальні фігури, то японський мікадо (імператор) не втратив своєї абсолютної влади і впливу, зберігалися також усі установи, наприклад, таємна рада, пов'язані з монархією.